Т.Г. Шевченко «Іван Підкова»
Повідомлення про отамана Івана Підкову.
Після смерті Байди-Вишневецького козаки-запорожці не переставали воювати з турками, татарами та іншими ворогами українського народу. Козаків збиралося на Січі щораз більше, і вони зорганізувалися під проводом отаманів та кошових.
Так у 1575 році (через десять років після смерті кошового Байди) повів запорожців на татар новий кошовий Богдан Ружинський. Вони тоді силою побили татар, але в тій битві отаман загинув. Третім славним козацьким кошовим був Іван Підкова. Він відібрав у Туреччини Молдавію і став володарем цієї країни. Турецький султан погрожував польському королю Стефанові Баторію: якщо той не звелить схопити Підкову, то турки підуть воювати на Польщу. Король не збирався сперечатися з Туреччиною і наказав українським воєводам, щоб зловили отамана Підкову. Воєводи не хотіли воювати з козаками, тому вдалися до хитрощів.
Коли Підкова вертався з великою здобиччю на Україну, прибув до нього воєвода з Брацлава і став його вмовляти: «Їдь до короля і перепроси його за те все, а він простить тобі, що ти зачинив турків без його відома. Ти лицар, а король любить лицарів». Іван Підкова послухав і поїхав у Варшаву до короля. А королем польським був тоді, як ви вже знаєте, Стефан Баторій. Він справді любив лицарів-запорожців і бажав з них утворити сильну сторожу для східних кордонів Речі Посполитої, щоб боронитися від турків і татар. Він був залежний від Туреччини, а султан Амурат III зажадав, щоб Баторій покарав Підкову. І король, не бажаючи входити у війну з могутньою тоді Туреччиною, велів покарати Підкову смертю. Коли Іван Підкова прибув до Львова весною 1578 року,— тут його було ув’язнено, і на підставі королівського указу відрубали голову смілому отаманові на Львівськім Ринку в присутності турецького посла Ахмета.
Ще по нинішній день згадує український народ про Івана Підкову і в піснях співає про його страшну смерть, а Тарас Шевченко звеличив славні подвиги цього героя в поемі «Іван Підкова».
Історія написання поеми «Іван Підкова».
Т.Г. Шевченко захоплювався історією, багато читав. Досить йому було прочитати думу про морський похід отамана Івана Серпяги, щоб уява його «намалювала один із найдинамічніших у нашій поезії образів – образ національного героя» (шевченкознавець П.Зайцев).
Історичних свідчень про похід Івана Підкови в Туреччину немає. Але в історії українського козацтва відомо чимало походів у Туреччину, у відповідь на напади турецько-татарських орд на Україну. Поему поет написав у 1839р. у Санкт-Петербурзі.
Словникова робота.
Китайка – тканина;
шинок – заклад, де продавали спиртне, де можна було пообідати й випити;
поставець – посуд, кухоль;
гирло – місце впадання річки в море;
байдаки – великі козацькі човни;
рибалка – тут: птах;
Синод – турецьке місто;
Царград – давня слов’янська назва Стамбула, колишньої столиці Туреччини.
Читання тексту поеми «Іван Підкова» стор. 45-47
Самостійна робота за змістом поеми «Іван Підкова»
Завдання 1-6 оцінюються в 2 б. за одну правильну відповідь.
1. Що залишилося після запорожців у поля?
2. Яка ріка згадується в поемі «Іван Підкова»?
3. До кого їдуть козаки в «гості» в поемі «Іван Підкова»?
4. Що робили козаки, коли плили річкою?
5. Яку назву має столиця Туреччини в поемі «Іван Підкова»?
6. З ким говорять козацькі могили в полі?
Аналіз змісту поеми
Тема: зображення спогадів діда про героїчну минувшину рідного краю, коли козаки на чолі з отаманом Іваном Підковою боролися з турецькими загарбниками.
Ідея: возвеличення мужності, героїзму козаків та отамана Івана Підкови, їх сили волі, братерської дружби, які так необхідні в здобутті перемоги над ворогом.
Жанр: історична поема.
Композиція поеми.
Твір поділяється на дві частини:
1) сучасність (дід, дивлячись на могили, згадує, як козаки мужньо виборювали волю, щасливе життя для України; козаки не втрачали почуття гумору, впевненості в собі навіть під час небезпеки);
2) минувшина (бурхливе море, яке начебто відчуває небезпеку, що наближається, – битва козаків із турками. І. Підкова обмірковує, де будуть відбуватися військові події, і відчувається задоволення отамана від того, що запорожці готові до рішучої боротьби, за це він їм дуже вдячний).