Леся Українка «Лісова пісня»

«Лісова пісня» Лесі Українки — це глибинний твір про високе покликання людини, про невмирущість світлих гуманістичних ідеалів.

Образ Мавки

Вперше ми знайомимося із героїнею "Лісової пісні", коли вона прокинулася від зимового сну під звуки чарівної сопілки, на якій грав Лукаш. Хто вона ця лісова красуня? Хто її батьки? Мавка і сама цього не знає, а матусею називає стару вербу, у якій зимувала. Дівчина-дитя дикої природи, дитя лісових духів, і до зустрічі з Лукашем вона особливо і не задумувалася про зміст свого буття на землі. ЇЇ друзями були Перелесник, Той, що греблі рве, Польова царівна. В їх товаристві Мавці було легко і затишно.

Зустріч з Лукашем змінила життя лісової дівчини. Їй взагалі були незрозумілі людські відносини, де панували обман і нещирість, підлість і користолюбство, ненависть і зрада. Мавка відчуває підступне єство Килини, проте не може застерегти коханого від облудливих пут. Мавка чиста у своїх почуттях до Лукаша, проте ще не мала в серці того вогню, що дозволяє жити вічно і не померти. Лише пережиті страждання, принесені людьми, та зрада коханого пробуджують і народжують в її серці той великий вогонь, який дозволяє перевтілитися їй із дівчини-духа у людину. На відміну від Мавки, Лукаш із доброго, чуйного щиросердечного хлопця перетворюється на зневіреного чоловіка, якого Лісовик за зраду перетворює у вовкулаку. Лише щирі Мавчині вмовляння змушують Лісовика повернути хлопцеві людську подобу. Проте, ставши знов людиною, Лукаш не знаходить душевного спокою і по-новому оцінює своє життя на землі. Зустрівшись із тінню дівчини, він щиро жалкує , що знівечив і своє, і Мавчине життя. Проте щирі слова коханої про отриману душу, якої не мала до цих пір, заспокоюють його зранене серце і дозволяють знов взяти у руки сопілку. Чарівна мелодія сопілки ніби підтверджує сказане коханою, що тіло загинуло, проте душа народилася у Мавки і возродилася у Лукаша.

Образ дядька Лева

Низка етичних проблем у «Лісовій пісні» пов’язана з образом дядька Лева. Цей образ уособлює кращі риси волинського селянина-трудівника — чесність, споконвічну народну мудрість, практичний досвід, розуміння природи й турботу про її збереження. Цей мудрий поліський дід із благородним серцем стоїть осторонь дрібничкових, міщанських сварок, власницького користолюбства. У взаєминах дядька Лева з фантастичними мешканцями лісу, озера, поля розкриваються народні погляди на природу — воду, болото, ліс тощо. Дядько Лев знає, «як з чим і коло чого обійтися», радить Лукашеві бути обачним коло води, від надміру якої часто потерпали селяни Волині. Він підтримує добрі стосунки з Лісовиком, бо «усякі скарби з лісу йдуть». «Він умів тримати з нами згоду», «він нам приятель», — так характеризують Лева лісові сили. Ліс — не тільки паливо і будівельний матеріал, а й джерело краси, творчості. Справді, мудрий старий чоловік береже ліс, береже дуба-велетня, відмовляється продати його, не дозволяє німцям зрубати його. За повагу до природи, її законів дядька Лева шанує Лісовик, любить Мавка. У господарстві Лукаша все було гаразд доти, поки жив мудрий і добрий дядько. Доброта дядька Лева, його людяність виявляються в ставленні до Лукаша й Мавки. Він безкорисливо віддає частину своєї землі й лісу небожеві, допомагає йому поставити хату, заступається перед матір’ю Лукаша за Мавку. Дядько Лев — творець і носій народної поезії, людина, що знає безліч казок, любить влучне слово, вміє ним володіти. Всю свою мудрість поліський народний філософ намагається передати Лукашеві, який далі понесе її у життя, передасть її наступним поколінням. В образі дядька Лева розкриваються скарби народної душі, здорова мораль, яку пронесли трудящі через віки. Він — живий приклад гармонії у відносинах людини і природи, а також жива скарбниця народнопоетичних надбань. Йому близький пантеїстичний світогляд далеких предків, котрий багатоголосно відлунюється у слов’янській міфології. Цим образом Леся Українка передала те, що вона називала «релігією моїх батьків», а Михайло Коцюбинський — тінями забутих предків — прадавній, ще дохристиянський світогляд людини, яка так близько зрослася з природою. Цей персонаж поетеса описала так: «Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду: по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої товстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені…» Ім’я Лев походить від грецького слова — власного імені, що виникло на основі загальної назви «лев» (великий хижий звір родини котячих). У народі цього звіра називають царем звірів, володарем лісу, лісним царем. Лукашевого дядька всі поважають, прислухаються до його порад. Життєві засади, що визначають поведінку дядька Лева, його особистий досвід, дбайливе, по-справжньому господарське ставлення до природи роблять цей образ співзвучним нашому часу. Через нього Леся Українка ставить важливу для людства проблему — захист довкілля; саме в ньому втілює одну з головних думок п’єси: людина повинна бути мудрою і обачливою у своїх стосунках з природою, берегти усе живе на землі. Цей мудрий старий поліщук із чистого душею і благородним серцем стоїть осторонь дрібних сварок і власницького користолюбства. Заступаючись за Мавку перед матір’ю Лукаша, дядько Лев: «Та що ти знаєш? От небіжчик дід казали: треба тільки слово знати, то й в лісовичку може уступити душа така самісінька, як і наша». Дядько Лев — типовий образ мудрого знахаря, який своєю розважливою поведінкою урівноважує співвідношення добрих і злих сил природи. Таємниці його мудрості пов’язані зі знанням найпоширеніших народних оберегів: Я, небоже, знаю, як з чим і коло чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути та й годі: Посієм коло хижки мак-відюк, терлич посадимо коло порога, — та й не приступиться ніяка сила… За народними уявленнями, хрест оберігає від диявола, але не від русалок, бо вони бояться терличу. Осиковий кілок боронить від упирів, мак-відюк — від неупокоєних мерців та відьом. Дядько Лев завжди добрий, щирий, вірний своєму слову, він розуміє красу й силу лісу, охороняє його до самої своєї смерті. Зате й природа та всі її створіння шанують дядька Лева, бо він є живим прикладом гармонії у взаєминах людини і природи. Дядько Лев виступає розумним володарем сил природи, який живе у злагоді з нею. Ця постать символізує силу розуму і доброти, невичерпність джерел народної творчості, бо дядько Лев знає такі казки, «що їх ніхто не вміє».

За матеріалами: https://dovidka.biz.ua/lisova-pisnya-obraz-dyadka-leva