Зразки шкільних творів
Гармонія людини та природи в драмі-феєрії
Л. Українки «Лісова пісня
За матеріалами https://ukrlit.net/making1/bcxcw.html
Ідея гармонії людини й природи за драмою-феєрією Лесі Українки „Лісова пісня”
Усі ми: квіти, трави, дерева, люди — діти великої, могутньої Природи. Дихаємо одним повітрям, гріємося під одним сонцем, пускаємо коріння в одну землю. І все життя тягнемось до висот небесних — гілками-руками, думами-мріями, душами-квітами. Приходимо ненадовго в цей світ, прокладаємо в ньому свою стежку і назавжди відходимо в інший, неземний. Який же сенс у цьому вічному круговороті життя? Чи не в тому, щоб, пройшовши складний шлях пізнання, стати на вищий щабель духовності, відчути свою єдність з усіма формами космічного буття, свою спорідненість з билинкою, пташкою, сонячним променем, краплинкою вранішньої роси? І тоді світ теж стане мудрішим, покращає, бо все в ньому взаємопов'язано і взаємозумовлене. Чи зуміє людина своїм життям органічно влитися в цю світову гармонію, чи порушить її, не знайшовши свого місця в ній? Філософські роздуми над цією та іншими загальнолюдськими проблемами завжди хвилювали видатну дочку нашого народу Лесю Українку. Створюючи свій шедевр — драму-феєрію „Лісова пісня”, поетеса добре знала ціну багатьом життєвим істинам, бо тернистий шлях пізнання було вже пройдено, життя догоряло, а попереду чекала вічність. Так, вона знала, що не помре:
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
Духовному зору Лесі Українки відкрилися таємниці людського життя, смерті і безсмертя. Вона виголошує їх устами лісової царівни Мавки. Мавка — дитя природи, і це глибоко символічно: лише в нерозривній єдності з природою можна досягти гармонії душі. Цій дівчині чужі й незрозумілі одвічні клопоти людські про хліб насущний, про добро, багатство. Вона й так багата — лісовим цвітом, весняним співом, ласкою верби-матері, ніжністю березки-сестриці, розмаїттям барв і звуків. Тієї весни їй судилося почути найчарівнішу з мелодій — мелодію кохання, яка з'єднала дві рідні душі. Весна — то пробудження сердець, народження надій, буяння цвіту почуттів, то гімн всесильної любові. Не тільки людина — вся природа живе за прекрасними і незбагненними законами кохання:
Он бачиш, там питає дика рожа:
„Чи я хороша?”
А ясень їй киває в верховітті:
„Найкраща в світі!”
Під впливом цього світлого почуття розпускається „цвіт душі” людського хлопця Лукаша. Це Мавка і весна пробудили в ньому сили, що досі дрімали, і зробили його душу зрячою на красу. Ось вона, гармонія! Весна в природі і в серцях, у мріях і в житті. Оновлення і просвітлення, очищення і причастя вселенською красою і любов'ю.
Та все минає. Пізнє літо вносить свої зміни в лісові пейзажі і в людське життя. Покошено і складено в стіжки буйні трави, перша сивина впала на скроні дерев, а кохання Мавки й Лукаша торкнув перший холод. Природа разом з героями проходить їхніми нелегкими, плутаними стежками, відтіняє їхній душевний стан. Вона не просто співіснує з людиною, а співпереживає з нею. Тяжко на серці у Мавки: воно віщує зраду, розлуку. У цей час „починає накрапати дрібний дощик, густою сіткою заволікає галявину, хату й гай”. Кохання Лукаша не витримало випробування буденними клопотами, дріб'язковими турботами. І душа його зміліла, втратила свій цвіт. Він зрадив не лише Мавку — зрадив ceбe, свою співочу душу, свою високу мрію. І за це тяжко карається, втративши людську подобу. Та навіть доля непідвладна великій любові. І Мавка чарівним словом рятує свого коханого. Образ лісової красуні — це вимріяний поетесою ідеал гармонійної людини, яка живе вільним, духовним життям, у повній злагоді з природою. Саме тому їй не судилося ні забуття, ні смерть. Мавка — це втілення краси, а краса невмируща.
Близький до природи і дядько Лев. Він добре знає всяку лісову, польову та водяну силу, вміє розумно з нею обійтися. Своєю любов'ю до лісу, добротою, мудрістю він заслужив глибоку повагу Лісовика.
У драмі-феєрії дійовими особами нарівні з людьми виступають і сили природи, що виросли на фольклорному ґрунті: Русалка, Водяник, Лісовик, Перелесник та інші. Серед них теж є добрі й злі, та це не порушує рівноваги у навколишньому світі. На кожному кроці природа вступає у взаємини з людиною, допомагає чи шкодить їй, відгукується на кожен порух її душі. Вона завжди за все віддячує взаємністю. Любов може народитися лише з любові.
На жаль, люди часто забувають цю істину. Хто дав їм право підкоряти собі природу, руйнувати її величний храм своєю безжалісною рукою? Ми всі рівні перед Богом. Світ не повинен жити за законами жорстокості і насилля. Лише краса й любов врятують нас від фізичної й духовної смерті. Тільки тоді наші душі будуть урівноважені, коли настане гармонія в наших взаєминах з могутньою й величною Природою.
Ви схибили в житті, втомилися буденністю, втратили сенс свого буття? Залиште все, підіть до неї, до Природи. Послухайте її велику тишу, і вона відкриє вам свої таємниці, залікує душевні рани. Придивіться пильніше: можливо, серед пишного гілля перед вами з'явиться прекрасна зеленоока дівчина з довгим розплетеним волоссям, заквітчаним яскравим вінком, і поманить вас за собою. Не бійтеся, ідіть! То ваша Доля.
Ідея гармонії людини й природи за драмою-феєрією Лесі Українки „Лісова пісня”
"Великі народні поети, — писав Максим Рильський, — промовляють за свій народ, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури".
Такою була Леся Українка, чиє поетичне слово хвилює нас і сьогодні. Талант письменниці багатогранний. Вона увійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів.
У своїй творчості Леся Українка висвітлювала ідеали волі і правди, обрії кращого життя, здобувши імена: Дочка Прометея, співачка досвітніх огнів.
Поетеса навіки полюбила народні легенди, пісні, які записувала її мати. Леся збирала твори народної поезії, пам'ятала слова і мелодії багатьох українських пісень. З глибоких і яскравих вражень про рідний край, з джерел поліських повір'їв, легенд, звичаїв, пісень і народилася драма Лесі Українки "Лісова пісня".
У цей твір поетеса вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає".
"Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває нам чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі.
У драмі виступають два світи: світ природи та її міфологічних істот і світ реальний, з постатями звичайних людей. Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї боротьби за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за красу і вірність, боротьби проти буденщини і тупості, сірості і банальності.
Зародження і розквіт кохання сільського хлопця Лукаша і лісової дівчини Мавки, їхня розлука, що призвела до трагічного кінця, — головне в сюжеті драми.
Ідея гармонії людини і природи втілена в образі Мавки, яка любить і береже природу, тонко відчуває музику. В ній чудово злилося духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Вона пробудилась в лісі, одягнена в ясно-зелене вбрання, з розпущеними чорними косами. Вона виглядає дуже чарівною після свого пробудження. Мавкою всі захоплюються. Вона любить красу і виступає проти всього, що її руйнує. Лісова дівчина хоче великого кохання. Душа і мрії Мавки були світлими, як самоцвіти. Як і інші лісові істоти, дівчина волелюбна. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди. Музичний дар співучої душі Лукаша виявляється і набуває особливої сили в лісі, біля озера, коли він зустрічається з Мавкою. На мій погляд, бідність, сіра буденщина вбивають у людині мрію, талант, любов. Доля — це Лукашева совість, яка чинить суд над його життям. Знехтувана Лукаше, Мавка іде до його хати і перетворюється на вербу з сухим листом та плакучим гіллям. Навіть заклята у вербі, дівчина продовжує жити в звуках сопілки, шелесті листу. І знову оживе Мавка в піснях, у грі сопілки Лукаша. Мавка вічно житиме в мелодії кохання.
Поетеса любила Волинь. А Мавка — породження волинського лісу, його жива душа. І поетична драма сприймається як гімн гармонії людини й природи. Я думаю, недаремно в останній ремарці змальовано картину весни і реалістичну картину замерзання Лукаша. Звернувшись до вічного, невичерпного джерела — фольклору рідного краю — Леся Українка сягнула верховин драматичного мистецтва, написавши драму-феєрію "Лісова пісня".
За матеріалами https://www.ukrlib.com.ua/tvory/printit.php?tid=9296
Ідея гармонії людини й природи В-1
Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчістю Тараса Григоровича Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. Її лірика сповнена глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, навколишньої природи, до свого нескореного народу.
Драма-феєрія "Лісова пісня" — це надзвичайний твір Лесі Українки — видатної української поетеси, письменниці, філософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичність образів та гармонічна єдність реальності та фантазії. В "Лісовій пісні" Леся Українка ставить та намагається вирішити вічні питання: життя й смерті, кохання та ненависті, вірності і зради, пошуку правди, справедливості.
Однак у драмі-феєрії є дещо таке, тцо сьогодні звучить особливо гостро — це трагічна тема відносин людини з природою. Головні герої "Лісової пісні" — це представники людства та природи. Лукаш — простий селянин, представник людського світу. Мавка — дитина природи, лісова дівчина, яка закохується в Лукаша та йде до нього жити, залишаючи ліс, в якому пройшло все її життя, йде до нього, незважаючи на те що вся природа проти цього. Її дідусь Лісовик попереджає Мавку, що люди жорстокі, погано ставляться до природи, що вони ніколи не зможуть прийняти її за свою.
Але Мавка, попри всі відмови, пішла жити до Лукаша та зазнала там лише нещастя, труднощі, горе.
Велику роль у "Лісовій пісні" відіграє природа. Ліс "реагує" на всі переживання Мавки, на її душевний стан. Мавці добре, і ліс прокидається, на деревах розпускаються бруньки; Мавці тяжко від розлуки з Лукашем, і "...все покривається протяглим сумним вовчим виттям... Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною пустиною, а далі по узліссі снується розтріпаний морок".
Ліс, з одного боку,— всеперемагаючий природний початок, і ліс,— крихкий беззахисний світ, який немов кричить; "Захисти мене, не чіпай мене! Збережи мене!" У творі ліс — це джерело творчості, краси. Не даремно дядько Лев так старанно береже старого дуба-велетня, навіть відмовляється його продати купцям. За повагу до природи, доброту, щирість його любить Мавка, поважає Лісовик:
То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі,
а він нам приятель...
Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба.
Лісові жителі по-різному ставляться до людей. Русалка їх просто ненавидить:
...Ой, ті люди
з-під стріх солом'яних!
Я їх не зношу.
Я їх топлю...
Лісовик же, хоч і не має такої неприязні, знає, що серед людей бувають і гарні, але все ж таки попереджає Мавку:
...Минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля,— там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля!
Та Мавка його не слухає, вона зачарована грою Лукаша. Вона вірить, що всі люди такі ж гарні, добрі, відкриті, ласкаві, як Лукаш. Лукаш теж закохується у Мавку, але цьому коханню не судилося бути щасливим, бо Мавка — лісова дівчина, а Лукаш — людина.
Дядько Лев високо цінить природу, шанує її, як Мавка. Він навіть померти хоче у лісі під старим дубом:
... Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу,—
отут під дубом хай і поховають...
У цьому творі Леся Українка говорить про те, що людина і природа — це єдине ціле, що людина повинна дбати про навколишній світ. Сьогодні, коли відроджується наша культура, духовність, наша мова, "Лісова пісня" потрібна читачеві. Вона безкрайня, як безмежна природа, поезія та краса.
Ідея гармонії людини й природи В-2
У чому сенс людського буття? Для чого живе у світі людина? Споконвіку замислюється над цим людина й віками не може знайти остаточної відповіді, тому що скільки людей, стільки й відповідей. Людина ж з творчим духом, з розумом, який ніколи не буває в спокої, намагається усім своїм життям розв'язати це болюче питання.
Драма-феєрія "Лісова пісня" створена на основі фольклорних українських джерел. Крім того, твір написаний у руслі романтичних традицій, пошуків зв'язку між природним і людським началом. Саме цей конфлікт стає провідним у "Лісовій пісні", визначаючи художні особливості, специфіку образів та ідейне наповнення твору.
Конфлікт між природним і людським, між лісом і селом уяскравлений у творі міфологічними сюжетами, взятими з українського фольклору. З іншого боку, поетеса не могла не бути знайома і з тими Творами загальноєвропейської літератури, у яких так само піднімається проблема протистояння природного й цивілізаційного. М. Зеров так писав про творчість Лесі Українки: "Справжнім "пафосом" її творчості було розв'язання загальнолюдських проблем та вічних колізій, найулюбленішою сферою був світ ідей. Мандрівні образи через те й були її постійними супутниками, що більше простору давали її думці, гострій, сильній, вразливій, мимо якої не проходило без відгуку ні одно значне ідейне зворушення сучасності. В неї справді була еолова арфа, що підхоплювала своїми струнами всі повіви ідейних вітрів та бур".
Образи твору немовби утворюють два табори, що протистоять один одному. Одні — природні (Мавка, Лісовик, дядько Лев), інші протистоять природі (мати Лукашева, Килина). Але до якого ж табору віднести Лукаша? І чи є Мавка тільки втіленням природного начала? Саме ці питання нам слід розв'язати протягом нашого твору.
Коли ми спостерігаємо першу зустріч Мавки та Лукаша, то помічаємо, що, незважаючи на таку схожість їхніх натур, у Лукашеві спостерігається все-таки певна заземленість, побутовість інтересів. Так, він є поетичною натурою, та в ньому ніби поєднуються обидві стихії — природна (у цьому випадку музична) і цивілізаційна (побутова). Мавка ж цілком закорінена в світ поетичної природи, що є втіленням "справжнього", чистого світу:
Ясне намисто
з кришталю грає і ряхтить усюди…
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
легенькі гаптували мережки,
і мрії ткались золото-блакитні,
спокійні, тихі, не такі, як літні...
Мавка прагне кохання і сприймає його знову ж таки як річ природну, не пов'язану з якимись інтересами, вигодами. Вона не уявляє, що коханого можна зрадити, полишити його. Але почуття кохання до цього часу було невідоме лісовій дівчині, оскільки вона кожної весни немов народжувалася заново, не знаючи зупину, як і світ природи. Для підтвердження нерозривного зв'язку Мавки з природою можемо згадати, як виглядає героїня навесні, влітку і восени. Кожного разу її вигляд відображає стан природи. Восени вона юна й розквітла, немов пуп'янок, влітку уквітчана й стигла, як колос. А восени краса її в'яне, немов трави й дерева. Так і її кохання немов переживає фази розвитку природи. Навесні воно розквітає і пишається собою, даруючи сили й поетичне натхнення, влітку стає зрілим, врівноваженим і спокійним. Адже саме в цей час Мавка наважується одягтися у селянську одежу і стати до роботи в господарстві, восени кохання починає в'янути разом з почуттями Лукаша.
...До кого ти подібна? До служебки,
зарібниці, що працею гіркою
окрайчик щастя хтіла заробити
і не змогла, та ще останній сором
їй не дає жебрачкою зробитись.
Згадай, якою ти була в ту ніч,
коли твоє кохання розцвілося...
У Лукашеві прагнення жити — звичайним селянським життям перемагають порив до чистого справжнього кохання. Під впливом матері, що постійно гризе його і лає Мавку, хлопець починає задумуватися, чи не є господарські інтереси важливішими за кохання. Його натура двоїться, він стає грубим до Мавки, принижуючи її гідність:
Так, отже, слухай: якщо я тут маю
тебе питати, хто до мене сміє
ходити, а хто ні, то ліпше сам я
знов з лісу заберуся на село.
Вже якось там не пропаду між людьми.
Недарма Лукаш згадує саме село, протиставляючи його лісові, намагаючися продемонструвати Мавці, що цей світ закритий для неї, там вона чужа. Мавка вже й сама почуває це, стикаючися з Лукашевою матір'ю та Килиною, заглибленими тільки у пошук
вигоди. Бачить вона і те, що люди — чужі рідному для неї світу, сповненому щирих почуттів, справжніх, а не удаваних поривів, правдивості й щастя бути самим собою. Однак Мавка вже "отруїлася" коханням до людського сина, вона вже не може повернутися у світ природи. Так само, як і Лукаш, що пізнав щире кохання, не може тепер задовольнятися його сурогатом. Дві людини зробили крок одна до одної, два світи на деякий час зблизились, та до чого це призвело? До трагедії, до зламу обох особистостей. Мавка іде до Того, що в скалі сидить, а Лукаш перетворюється на вовкулаку.
Але невже надії на поєднання людського й природного немає, невже немає надії для людства вийти зі світу штучного і повернути собі справжнє, чисте почуття? Ні, надія є, і звучить вона наприкінці твору, у монолозі Мавки — своєрідному апофеозі романтичного струменя твору, наповненому силою віри у духовність, у добро, у вічне почуття, у вірність собі і коханому.
Ідея гармонії людини й природи В-3
Люди повинні пам'ятати, що природа — це не просто дім, в якому живемо, це те, що живе поруч з нами, можливо, не схожим на людське, але повнокровним життям.
Геніальна поетеса Леся Українка зрозуміла цю істину — і перед очима живими картинами постали чудові місячні ночі, лісові хащі, глибини прозорої води, лугові тумани. І вся ця лісова, водяна, польова сила прийшла до неї, щоб письменниця увіковічила її, дала безсмертя.
Як чудова мережка, заткана зірками на срібній основі, з'явилась "Лісова пісня" — твір, що викликав подив і зачудування сучасників, що зачаровує і хвилює нащадків. Особливо яскраво постає в драмі-феєрії образ природи як супутника людського життя.
Поява людини викликає тривогу серед мешканців лісу й озера. Русалка, почувши, що "тута мають хижу будувати", висловлює свій гнів і погрожує:
Ой, ті люди
з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу!
Водяник не підтримує Русалку, адже йдеться про дядька Лева, а він приятель лісових мешканців. Так позначається лінія: людина і природа, залежність їхніх взаємин від духовного світу людини, її характеру.
Русалка говорить про людей взагалі, а Водяник — конкретно про дядька Лева. Отже, люди є різні. Уперше про волю й неволю згадується в діалозі Русалки і Водяника, який наказує своїй неслухняній доні не зринати "три ночі місячні поверх води", а у відповідь чує: "Я — вільна, як вода!" У цій суперечці вже звучить якась тривога, та вона одразу ж стихає. Лунає прекрасна й неповторна, сповнена могутньої творчої сили мелодія Лукашевої сопілки. Справжнє високе мистецтво, його чарівна сила здатні пробуджувати всі земні сили. Після зустрічі з Лукашем Мавка сприймається як реальна особа. Музика передчасно розбудила її, глибоко вразила її чутливу душу. "Весна ще так ніколи не співала", — каже Мавка, відчуваючи незвичайну щирість і красу мелодії. Справді, то не весна — на сопілці грала людина.
Лісовик квапиться застерегти свою доню:
... минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, — там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля!
Мавка щиро дивується:
Ну, як таки, щоб воля — та пропала?
Вдруге звучить мотив про волю і неволю, тепер уже в житті людському, і про неможливість знищення волі у вільному світі — в майбутьому, духовно багатому, прекрасному житті, за принципами якого живе Мавка.
Природа має чарівні властивості:
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: "Засни, засни..."
І снилися мені все білі сни.
Таку прекрасну картину зимової казки-сну створює поетеса. Мавчині слова зачарували Лукаша. Заслухавшись, він з подивом вимовляє: "Як ти говориш..." А у відповідь чує захоплене: "Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені, а я поколишуся". І, слухаючи мелодії Лукашевої сопілки, мимоволі озивається тихесенько на той самий голос:
Як солодко грає,
як глибоко крає,
розтинає білі груди,
серденько виймає!
Картина розквіту природи символічна: так розквітає сама людина, одухотворена високою красою мистецтва. Саме тут, серед вільної природи, безпосередньо і невимушено розвиваються щирі взаємини Лукаша та Мавки. Природа оддячує своїх добрих, щирих дітей, які бережуть і примножують її щедроти.
Таким люблячим природу, як власний дім, у творі виступає досвідчений дядько Лев. Він із тих обдарованих буйною фантазією людей, які можуть впіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою свого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він із тих людей, які в лісі можуть "зустріти" Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водяника, Потерчат і Куця.
Мудрість і сила людини — в єднанні з природою. Ця думка втілена теж в образі Мавки. Лісова красуня ненав'язливо підказувала, коли землю орати, коли сіяти, де і коли яке дерево використати для потреб господарства, тому "так, як сей рік", коли жила в Лукаша Мавка, "хіба коли родило". Вона ще й оселю прикрашає: "умаїла квітами попідвіконню — любо подивиться". Отже, для Мавки робити — це творити "красиве і корисне", розумно втручаючись у природу. Бо вона — це часточка землі, й духу животворящего. Саме такою вона покидає людський світ, але не таїть у собі зла:
Я обізвуся до них шелестом
тихим вербової гілки, голосом
ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Символами рідної землі, її краси постають верба і сопілка. Образ верби проходить через увесь твір: верба, що брала Мавку на зиму у своє лоно; вербичка, якою стала Мавка після прокльонів Килини, а потім спалахнула ясним вогнем; вербиця, що виросте з легкого, пухкого попелу спаленої вербички. Наскрізним є й образ сопілки. Вона розбудила Мавку, покликала її до життя й любові; солодко грала, глибоко краяла душу. До майбутніх поколінь безсмертна Мавка обізветься теж "голосом ніжним тонкої сопілки", мелодією, яку напровесні Лукаш "вигравав, мрії збираючи в гаю", і яка її так вразила. Отже, інших вона теж будитиме від сну. Мистецтво й краса — вічні, вони завжди викликатимуть у людей добрі почуття.
Ідея гармонії людини й природи В-4
Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії "Лісова пісня", звучить актуально і в наш час. Якщо сьогодні ми знущаємося над природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. Нам не вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які вміли жити в гармонії з оточуючим світом.
Світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям, за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється Людина. Поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько Лев, все залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його мешканців. Дядько Лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів господарство. Він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу та на жнива, шанував ліс. А своїй ненаситній сестрі повторював:
Що лісове,
то не погане, сестро, —
усякі скарби з лісу йдуть.
Із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти, дядько Лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. Лісові мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні. Старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та злагоду. Любов дядька Лева до лісу була такою великою, що він хотів бути там похованим:
Як буду вмирати,
то прийду, як звір, до лісу, —
отут під дубом хай і поховають...
Але ось з'являється юний племінник дядька Лева — Лукаш. Його прихід кладе початок майбутній драмі. Лукаш зустрічає Мавку. Ця лісова жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини. Привертає до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану Мавки і поведінки лісу, їх повна гармонія. Від природи добрий і чутливий до краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. Кохання відкрило перед ним новий, неповторний світ. І царювала в ньому Мавка, чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. Вона почала вчити Лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його радощами й сумувати його смутками. Він мав талант до такого світовідчуття — і Мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не усвідомлював:
Я тебе за те люблю найбільше,
Чого ти сам в собі не розумієш...
Для Мавки все було простіше, тому що вона — чистий лісовий дух у прекрасному дівочому тілі, який за своєю природою вище сірості, бруду, суєти, тому іншою бути не могла. А Лукаш був людиною, душа якої складається з двох половинок: світлої і темної. Світла частина розквітає, коли людина знаходить взаєморозуміння з природою. Якщо ж перемагає темна частина, то природа відчужується від неї. Це ілюструє трагедія Мавки та Лукаша.
Клопіт про насущний хліб, про земне майбутнє пророщує в ньому перші паростки цинізму та захланності. На догоду матері одружившись з Килиною, він довершує справу. Лукаша засмоктує суєта. Він маліє під гнітом жіночих докорів і намов, глумиться над коханням, яким раніше щиро дорожив, порушує лісові закони. І врешті отримує те, що заслуговує: родина його загрузає у ворожнечі і злиднях.
Лукаш та його сім'я сповна заплатили за неповагу до лісових законів. Дядько Лев помер, і не було кому дбати про взаємну згоду між лісовими мешканцями та людьми. Порушилась гармонія. Люди зрубали дуб, понищили ліс, відмочувати в озері коноплі. Духи лісу почали мстити. Куць говорить: "Віддячив їм! Найкращі коні на смерть заїздив; куплять— знов заїжджу", "Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли ..."
Лукаш занадто пізно зрозумів, що втратив найдорожче. Мавка і Кили-на — як дві половини Лукашевої душі. Одна обдаровує шляхетністю, втілює ідею гармонії людини і природи; друга — порушує цю гармонію, нівечить його самобутність і вільний дух.
Але вона знову прийшла, його дивовижна Мавка. Повернулася, сумна і згорьована, бліда, у чорній сукні і сірому непрозорому серпанку. Силою свого кохання Мавка врятувала Лукаша і повернула йому людську подобу та загублену душу
Ідея гармонії людини й природи В-5
Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчістю Тараса Григоровича Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. Її лірика сповнена глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, навколишньої природи, до свого нескореного народу.
Драма-феєрія "Лісова пісня" — це надзвичайний твір Лесі Українки — видатної української поетеси, письменниці, філософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичність образів та гармонічна єдність реальності та фантазії. В "Лісовій пісні" Леся Українка ставить та намагається вирішити вічні питання: життя й смерті, кохання та ненависті, вірності і зради, пошуку правди, справедливості.
Однак у драмі-феєрії є дещо таке, тцо сьогодні звучить особливо гостро — це трагічна тема відносин людини з природою. Головні герої "Лісової пісні" — це представники людства та природи. Лукаш — простий селянин, представник людського світу. Мавка — дитина природи, лісова дівчина, яка закохується в Лукаша та йде до нього жити, залишаючи ліс, в якому пройшло все її життя, йде до нього, незважаючи на те що вся природа проти цього. Її дідусь Лісовик попереджає Мавку, що люди жорстокі, погано ставляться до природи, що вони ніколи не зможуть прийняти її за свою.
Але Мавка, попри всі відмови, пішла жити до Лукаша та зазнала там лише нещастя, труднощі, горе.
Велику роль у "Лісовій пісні" відіграє природа. Ліс "реагує" на всі переживання Мавки, на її душевний стан. Мавці добре, і ліс прокидається, на деревах розпускаються бруньки; Мавці тяжко від розлуки з Лукашем, і "...все покривається протяглим сумним вовчим виттям... Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною пустиною, а далі по узліссі снується розтріпаний морок".
Ліс, з одного боку,— всеперемагаючий природний початок, і ліс,— крихкий беззахисний світ, який немов кричить; "Захисти мене, не чіпай мене! Збережи мене!" У творі ліс — це джерело творчості, краси. Не даремно дядько Лев так старанно береже старого дуба-велетня, навіть відмовляється його продати купцям. За повагу до природи, доброту, щирість його любить Мавка, поважає Лісовик:
То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі,
а він нам приятель...
Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба.
Лісові жителі по-різному ставляться до людей. Русалка їх просто ненавидить:
...Ой, ті люди
з-під стріх солом'яних!
Я їх не зношу.
Я їх топлю...
Лісовик же, хоч і не має такої неприязні, знає, що серед людей бувають і гарні, але все ж таки попереджає Мавку:
...Минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля,— там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля!
Та Мавка його не слухає, вона зачарована грою Лукаша. Вона вірить, що всі люди такі ж гарні, добрі, відкриті, ласкаві, як Лукаш. Лукаш теж закохується у Мавку, але цьому коханню не судилося бути щасливим, бо Мавка — лісова дівчина, а Лукаш — людина.
Дядько Лев високо цінить природу, шанує її, як Мавка. Він навіть померти хоче у лісі під старим дубом:
... Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу,—
отут під дубом хай і поховають...
У цьому творі Леся Українка говорить про те, що людина і природа — це єдине ціле, що людина повинна дбати про навколишній світ. Сьогодні, коли відроджується наша культура, духовність, наша мова, "Лісова пісня" потрібна читачеві. Вона безкрайня, як безмежна природа, поезія та краса.