ВІЛ/СНІД і права людини

• пригадаєш основні права людини;

• дізнаєшся, як епідемія ВІЛ/СНІДу ускладнює реалізацію прав людини;

• усвідомиш небезпеку стигми і дискримінації ВІЛ-позитивних;

• навчишся виготовляти червону стрічку;

• дізнаєшся, як долучитися до волонтерського руху та висловити свою підтримку людям, які живуть з ВІЛ.

Будь-які соціальні потрясіння (війни, епідемії, економічні кризи) ускладнюють реалізацію прав людини. Під час епідемії ВІЛ/СНІДу найбільше потерпають ті, хто через бідність чи соціальний стан не має змоги вберегтися від зараження.

У деяких країнах (наприклад, в Індії) — це молоді дівчата, яких видають заміж за старших чоловіків і які нічого не знають про небезпеку зараження ВІЛ. Нерідко вони не здатні захистити себе внаслідок нерівноправного становища в родині.

В Україні найбільшого поширення ВІЛ/ СНІД набув у промислових регіонах. Через бідність і високий рівень безробіття багато молодих людей тут не впевнені у своєму майбутньому. Вони легко потрапляють у тенета алкогольної і наркотичної залежності, секс-бізнесу й інфікуються ВІЛ.

Більшість людей, які живуть з ВІЛ, та члени їхніх родин стають жертвами стигми і дискримінації.

Стигма (тавро) — уявлення, що існує в суспільстві, згідно з яким певні якості людей або їхня поведінка є ганебними й аморальними.

Так, про СНІД склалося уявлення, що це хвороба тих, хто вживає ін’єкційні наркотики, жінок секс-бізнесу і розпусників. Тому коли дізнаються, що хтось ВІЛ-інфікований, до нього починають ставитися з відразою.

Насправді таке ставлення не має реальних підстав. Адже частину людей, особливо на початку епідемії, було інфіковано під час переливання крові або в лікарні. Діти інфікуються здебільшого ще до свого народження. Багато людей заразилися, перебуваючи в шлюбі й зберігаючи подружню вірність.

Найбільша небезпека стигми в тому, що людина може подумати: «Я не вживаю наркотиків і не причетна до секс-бізнесу. Мене це не стосується, мені нічого не треба знати про СНІД». Але це не так! Найбільше ризикують саме ті, хто не обізнаний зі шляхами передання ВІЛ і методами захисту від нього або не хоче застосовувати ці знання на практиці.

Дискримінація — несправедливе ставлення до людини, порушення її прав через національність, релігію, колір шкіри або стан здоров’я.

Дискримінацію ще називають стигмою у дії, адже вона ґрунтується на стереотипах і упередженому ставленні. Дискримінація ВІЛ-позитивних людей та членів їхніх родин має різні форми і прояви: від вимог ізолювати їх від суспільства до звільнень з роботи, неприйняття до школи, погроз і образ на їхню адресу. Від дискримінації потерпають переважна більшість тих, хто живе з ВІЛ, їхні дружини і чоловіки, батьки і діти, родичі і друзі.

Тим, хто жорстоко ставиться до ВІЛ-позитивних, уникає їх або зневажливо висловлюється на їхню адресу, доцільно нагадати заповідь: «Стався до інших так, як ти хочеш, щоб вони ставилися до тебе». Адже заразитися на ВІЛ-інфекцію може будь-хто.

Ефективні заходи боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу ґрунтуються на визнанні й захисті прав людини на рівні держави. Коли права люди­ни захищено, інфікується менше людей, а ВІЛ-позитивні та їхні родини легше долають труднощі, пов'язані з хворобою.

Україна має прогресивне законодавство у сфері протидії епідемії. Воно гарантує право на добровільне і конфіденційне тестування на ВІЛ-інфекцію, збереження лікарської таємниці, соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ. Проблема полягає в тому, що іноді положення цього зако­нодавства порушуються або бракує коштів для їх реалізації.

Ти, напевно, вже бачив і, можливо, носив червону стрічку. А чи знаєш історію її появи?

На знак протесту проти скорочення асигнувань на боротьбу зі СНІДом у квітні 1991 року художник Франк Мур створив червону стрічку.

У листопаді того ж року на концерті, присвяченому пам’яті легендарного співака Фредді Мерк’юрі, червоні стрічки почепили 70 тисяч його прихильників. А на церемонії нагородження «Оскар» у 1992 році понад дві третини присутніх були з червоними стрічками.

У 1994 році Франк Мур помер від СНІДу.

Що більше людей носитимуть червону стрічку, то гучніше лунатимуть голоси тих, хто вимагає уваги до цієї проблеми та до людей, які живуть з ВІЛ.

Якщо й ти хочеш долучити до них свій голос, можеш виготовити червону стрічку і носити її щодня або тоді, коли прагнеш висловити свою позицію.

Для цього тобі знадобиться атласна стрічка червоного кольору завширшки 1 см і безпечна шпилька.

• відріж 15 см стрічки, кінці зріж під кутом 45о;

• склади стрічку у формі петлі й пришпили до одягу.

Діагноз ВІЛ-інфекція — нелегке ви­пробування для лю­дини та її близьких. Фізич­но вона ще дов­го може по­чуватися добре, але її психо­логічний стан ба­гато в чому за­лежить від розуміння і підтримки тих, хто її ото­чує. Саме в такі моменти лю­ди розуміють, хто їх справді лю­бить, є їхніми друзя­ми.

Що можна зробити для тих, хто живе з ВІЛ? Як по­лег­шити до­лю лю­дей, які стражда­ють не так від хвороби, як від то­го, що опини­лися наодинці зі своїм лихом?

Ми можемо вис­ловити солідарність з жертвами ВІЛ/СНІДу, співчуття і підтримку всім ВІЛ-інфікованим і членам їхніх родин, пова­гу до лю­дей, які мужньо до­ла­ють дуже складні обставини.

Ми можемо переконати їх не втра­чати надії. Щороку з’яв­ля­ють­ся нові, більш ефективні ліки, здатні знизити концентрацію ВІЛ у крові й подовжити безсимп­томний період. Кожен рік, місяць, день наближа­ють нас до то­го часу, ко­ли вчені розроб­лять ефективні ліки проти СНІДу, доступні кожному, хто їх потребує.