Всесвітня історія Денисенко О.С.

02. 04. Урок № 27 Узагальнення знань за темою "ПЕРЕДУМОВИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ"

1. Складіть перелік подій міжнародних відносин 1930-х рр., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Поясніть значення термінів і понять: політика «умиротворення», аншлюс, Судетська проблема, демілітаризована зона.

3. Покажіть за історичною картою атласу: 1) осередки війни на Далекому Сході, в Африці та Європі; 2) територіальне зростання Німеччини в1930-ті рр.; 3) сфери впливу Німеччини та СРСР за таємним протоколом до «Пакту Молотова—Ріббентропа».

4. Назвіть імена видатних історичних діячів, які впливали на хід міжнародних відносин у другій половині 1930-х рр. Оцініть політичну позицію та діяльність європейських лідерів в умовах назрівання війни.

5. Сформулюйте на підставі розглянутих фактів власну позицію щодо політики «умиротворення» та викладіть її у формі історичного есе.

6. Сформулюйте власну оцінку причин кризи та руйнування Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин.

7. Сформулюйте основні докази твердження: СРСР, підписавши Пакт про ненапад із Німеччиною і таємний протокол до нього, став союзником нацистської Німеччини.

8. Чому політика «умиротворення» агресора була неефективною?

9. Які процеси світового розвитку вплинули на розвиток міжнародних відносин у 1930-ті рр.?

10. Якими були зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу в 1930-ті рр.? Відповідь подайте у вигляді таблиці.

11. Охарактеризуйте діяльність Ліги Націй в умовах загострення міжнародних відносин 1930-х рр.

12. Підготуйте навчальні проекти на теми: 1) «Українське питання» в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни; 2) Ліга Націй в умовах назрівання Другої світової війни: заходи заради збереження миру й причини неефективності.

Домашнє завдання

1. Повторити матеріал §§ 25-27

2. Виконати тестові завдання https://drive.google.com/drive/folders/1ig4irkIq1DWSs5pAF5uaxCns0KN-XcTj

Всесвітня історія Денисенко О.С.

01. 04. Урок № 26 Підтримка Радянським Союзом гітлерівського режиму в 1933 – на початку 1941 рр.

Спроби запобігти війні мирними методами, шляхом поступок країнам-агресорам це - ...

політика "заспокоєння"

політика "умиротворення"

політика "примирення"

політика "співробітництва"

Ініціаторами політики "умиротворення" були...

СРСР та Німеччина

Італія та Німеччина

Велика Британія та Франція

Франція та СРСР

У якому році була укладеня Мюнхенська угода?

1938 р.

1939 р.

1940 р.

1941 р.

За підсумками політики умиротворення відбувся аншлюс...

Австрії

Чехословаччини

Польщі

Албанії

Яку територіїю вимагала віддати Німеччина у Чехословаччини?

Померанію

Рейнську область

Ельзас

Судети

До якої держави відійшла Карпатська Україна?

Німеччини

Румунії

Чехословаччини

Угорщнини

Проти якої держави здійснила агресію Італія у квітні 1939 р?

Ефіопії

Албанії

Греції

Чехословаччини

Яка з держав запропонувала допомогу Чехословаччині під час німецької агресії?

Франція

Велика Британія

Польща

СРСР

Після окупації Чехії та Моравії, яка доля спіткала Словаччину

була окупована німецькими військами

стала незалежною

була включена до складу Угорщини

отримала автономію у складі Німеччини

Лідери яких держав, окрім Німеччини, брали участь у підписанні Мюнхенської угоди?

Японії

СРСР

Франції

Італії

Іспанії

Великої Британії

НЕЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ЛІГИ НАЦІЙ

Уже перше вогнище майбутньої світової війни, коли Японія в 1931 р. захопила Маньчжурію, стало для Ліги Націй випробуванням, яке вона не витримала. Ліга Націй обмежилася констатацією, що Маньчжурія є складовою частиною Китаю, і невизнанням маріонеткової держави Маньчжоу-Го. Японія відчула безкарність і демонстративно вийшла з рядів цієї міжнародної організації (1933).

Німеччина також не зв’язувала свої зовнішньополітичні плани з членством у Лізі Націй. Вже в жовтні 1933 р. Німеччина заявила про вихід із Ліги Націй.

Італійська агресія в Ефіопії була засуджена Лігою Націй, яка наклала в листопаді 1935 р. на Італію економічні санкції. Санкції не включали заборону на поставки нафти, до них не приєдналися деякі країни, і вони виявилися зовсім неефективними. Цей епізод продемонстрував нездатність Ліги Націй протистояти агресору. Правда, у 1937 р. Італія була виключена з Ліги Націй.

У 1939 р. з Ліги Націй був виключений СРСР за здійснення агресії проти Фінляндії. Сталінська пропаганда фактично приховала цю подію.

В результаті Ліга Націй не стала важливим інструментом у системі міжнародних відносин, який зміг би запобігти світовій війні і забезпечити міцний мир. Формально вона була розпущена в 1946 р.

Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.

http://politics.ellib.org.ua/pages-288.html

Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки.

http://politics.ellib.org.ua/pages-289.html

Документи розповідають

Зі спогадів В. Черчилля про розмову з Й. фон Ріббентропом (1937 р.)

Одного разу в 1937 р. я зустрівся з німецьким послом в Англії Й. фон Ріббентропом. Наша бесіда тривала більше двох годин. Суть речей Й. фон Ріббентропа зводилась до того, що Німеччина прагне дружби з Англією. Німеччина оберігала б усю велич Британської імперії. Німці, мабуть, і попросять повернути їм німецькі колонії, але це не кардинальне питання. Було б важливіше, щоб Англія дала Німеччині свободу рук на сході Європи. Німеччині потрібен «життєвий простір». Тому вона змушена поглинути Польщу і Данцизький коридор. Що стосується Білорусії та України, то ці території абсолютно необхідні для забезпечення майбутнього існування німецького Рейху. Єдиного, чого німці просили б у Британської співдружності та імперії, — не втручатися.

Я одразу висловив свою впевненість у тому, що англійський уряд не погодиться надати Німеччині свободу рук у Східній Європі. Хоча ми ненавиділи комунізм не менш, ніж його ненавидів А. Гітлер, але Велика Британія ніколи б не втратила інтерес до долі континенту настільки, щоб дозволити Німеччині встановити своє панування над Центральною та Східною Європою. Й. фон Ріббентроп сказав: «У такому випадку війна неминуча. Іншого виходу немає. Фюрер на це відважився. Ніщо його не зупинить, і ніщо не зупинить нас».

Запитання до документа

1. Про які події і процеси в міжнародних відносинах йдеться? 2. Як формулюються позиції сторін у документі? 3. Яке обґрунтування позиції наведено в розмові? 4. Чи була війна неминучою?

Витяг із Додаткового протоколу Антикомінтернівського пакту

Підписуючи Угоду проти комуністичного «Інтернаціоналу», повноважні представники відносно цієї угоди домовилися про таке:

1) відповідні влади обох Високих Сторін, що домовляються, підтримуватимуть тісне співробітництво у справі обміну інформацією про діяльність комуністичного «Інтернаціоналу», а також із приводу прийняття роз’яснювальних та оборонних заходів у зв’язку з діяльністю комуністичного «Інтернаціоналу»;

2) відповідні влади Високих Сторін, що домовляються, вживатимуть у межах чинного законодавства суворих заходів проти осіб, які прямо чи опосередковано, всередині країни або за кордоном перебувають на службі комуністичного «Інтернаціоналу» чи служб його підривної діяльності;

3) із метою полегшення означеного в пункті 1 співробітництва між відповідною владою обох Високих Сторін, що домовляються, буде засновано постійну комісію, у якій вивчатимуться та обговорюватимуться подальші оборонні заходи, необхідні для запобігання підривній діяльності комуністичного «Інтернаціоналу».

Запитання до документа

1. Чим було зумовлено підписання цього пакту? 2. Що стало основою для створення блоку агресивних держав? 3. Діяльність Комінтерну була причиною чи приводом до створення блоку агресивних держав? 4. Яким було ставлення правлячих кіл Англії та Франції до створення Антикомінтернівського пакту?

Телеграма військового аташе Франції в Польщі Ф. Мюсса до військового міністерства Франції (19 серпня 1939 р.)

Сьогодні впродовж трьох годин разом із британським військовим аташе ми мали розмову з генералом В. Стахевичем (начальник генштабу збройних сил Польщі), безрезультатно шукаючи формулу для компромісу.

Заповіт Ю. Пілсудського, заснований на історичних і географічних чинниках, забороняє навіть розглядати питання про вступ іноземних військ на польську територію. Тільки під час бойових дій це правило може бути пом’якшене.

Начальник штабу нагадав, що польська доктрина із цього питання добре відома й завжди залишалася незмінною.

Насамкінець, після згоди з Л. Беком було вирішено, що наша делегація в Москві може маневрувати так, наче перед поляками такого питання не ставилося…

Запитання до документа

1. У чому полягає суть заповіту Ю. Пілсудського? 2. Як позиція Польщі відбилася на англо-франко-радянських переговорах військових місій? 3. Чому Польща дотримувалася саме такої позиції? 4. Позиція Польщі була причиною чи приводом до зриву англо-франко-радянських переговорів?

Домашнє завдання

1. Опрацювати § 27, запитання с. 124, знати час англо-франко-радянських переговорів у Москві, дату укладення пакту Молотова-Ріббентропа.

2. Написати твір-роздум "Чи була співвдіповідальність СРСР за розпалювання Другої світової війни?".

3. Повторити матеріал §§ 25-26

Всесвітня історія Денисенко О.С.

31. 03. Урок № 25 Політика “умиротворення” агресора.

https://drive.google.com/drive/folders/174csO8_u6dKjZAz4ysvEXPA2KCW3zbjc

Політика "умиротворення" агресора - спроби запобігти війні мирними методами, шляхом поступок країнам-агресорам.

Хронологічні межі: 1933 - 15 березня 1939 рр. - від встановлення нацистського режиму в Німеччині до захоплення Німеччиною Чехо-Словаччини.

Ініціатори: Велика Британія (Н. Чемберлен), Франція.

Передумови

• Прагнення Великої Британії не допустити надмірного посилення Франції, протвагу якій вбачала у Німеччині.

• Пом'якшення найбільш жорстких умов Версальського договору призвело до спокійної реакції західних держав на їх порушення Гітлером.

• Небажання громадськості західних країн втягуватися у нову світову чи європейську війну.

• Нерозуміння небезпеки політики та постаті Гітлера.

Результати

• Перетворення Німеччини на наймогутнішу державу в Центральній Європі.

• Посилення впевненості Гітлера у безкарності свої дій.

• Втрата реального шансу запобігти новій світовій війні.

Домашнє завдання

Опрацювати § 26, запитання с. 121.

Виконати письмово завдання 8.

Вивчити визначення понять: політика “умиротворення”,

аншлюс, Судетська проблема, “Мюнхен”.

Всесвітня історія Денисенко О.С.

30. 03. Урок № 24 Спроби перегляду Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних договорів.

Версальсько-Вашингтонська система являла собою визначену форму політичної організації міжнародних відносин після війни 1914 - 1918 р. і була закріплена в договорах і угодах 1919 - 1922р.

Які країни не влаштовувала ця система?

Версальсько-Вашингтонська система мала в собі великі суперечності, нехтування інтересів багатьох держав. Країни-переможниці Антанти підписали мирні договори і тепер пред'являли жорсткі вимоги уже до інших держав, які вже повалили режими, винні у розв'язанні світового побоїща. Умови миру були несправедливими. Розміри репарацій набагато перевищували можливості переможених країн. Населення відчувало національне приниження, що створювало грунт для крайнощів націоналізму.

Аргументи прихильників нової системи

- Новий міжнародний порядок поклав край Першій світовій війні

- Розрядив повоєнну міжнародну напруженість

- Заклав основи міжнародної стабільності

- Встановив цивілізовані засади нового міжнародного права:

- право народів на самовизначення;

- відмову від війни як засобу вирішення міждержавних проблем

- Було створено Лігу Націй - першу всесвітню організацію

- Гарантовано цілісність Китаю

- Ряд країн здобули незалежність (Польща, Чехословаччина, Угорщина та ін.)

- Розпалися багаторічні колоніальні імперії

Аргументи критиків

- За помилки і злочини своїх попередників тепер відповідають демократичні уряди і народи Німеччини, Австрії, Угорщини, Болгарії

- Статті Версальського договору породили в Німеччині реваншизм

- Репарації є несправедливими і нереальними

- Визначення кордонів у Європі, як і довоєнне, було несправедливим

- Новий міжнародний порядок ігнорував Росію

- Традиційна система економічних зв'язків виявилася зруйнованою, країни боролись за ринки збуту товарів і ринки сировини

- Нестабільність у Європі зовсім не була усунута

Представники нової Радянської Росії не були запрошені на конференції ні до Парижа, ні до Вашингтона. Більшовики захопили владу в найбільшій у світі країні і нарощували свою міць. Російські комуністи негативно оцінювали новостворену Версальську систему.

Рапалльський договір (1922) між Росією та Німеччиною

Головні положення Рапалльського договору:

- Між Німеччиною й Росією відновлювалися дипломатичні відносини

- Країни зобов'язувалися врегульовувати усі спірні питання шляхом взаємної відмови від претензій

- Німеччина визнавала націоналізацію німецької власності в Росії і не вимагала її повернення чи відшкодування

- Країни встановлювали режим найбільшого сприяння у торговельно-економічних відносинах між собою

- Країни взаємно відмовлялися від відшкодування будь-яких збитків, заподіяних одна одній у попередній період

- Припиняли виплати за утримання військовополонених

Співробітництво велося між країнами-паріями: Німеччиною, яку оголосили головним винуватцем розв'язування Першої світової війни, та Радянською Росією, що зневажала устої буржуазного суспільства та ліквідувала самі його основи в Росії. Національне приниження Німеччини та несправедливий міжнародний порядок щодо неї; економічна та політична блокада Радянської Росії викликали шалене прагнення реваншу - у Німеччини, і уперте прагнення до «експорту соціалістичної революції» та роздування «світової революції» - у Росії.

Починаючи з 1936 р. на міжнародній арені активізувалися Німеччина, Італія та Японія. Проводячи агресивну зовнішню політику, вони стали природними союзниками.

Запровадження Лігою Націй, у якій провідну роль відігравали Британія та Франція, санкцій проти Італії у відповідь на її агресію в Африці зумовило стрімке зближення Б. Муссоліні з А. Гітлером. У жовтні 1936 р. між Італією та Німеччиною було підписано таємний протокол про узгоджені дії. Отже, утворилася «Вісь Берлін–Рим».

У листопаді 1936 р. Німеччина та Японія підписали Антикомінтернівський пакт — угоду «проти Комуністичного Інтернаціоналу» і додаткову таємну військову угоду. Через рік до пакту приєдналася Італія, завершивши формування «Осі Берлін–Рим–Токіо». Хоча формально Антикомінтернівський пакт був спрямований проти Комінтерну й СРСР, він становив загрозу й для західних держав. Не випадково вже в ході Другої світової війни Й. Сталін розглядав питання про можливість приєднання до нього Радянського Союзу. Свого часу міністр закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентроп запевняв Й. Сталіна, що пакт «загалом спрямований проти західних демократій, а не проти Радянського Союзу».

«Вісь Берлін–Рим–Токіо» — співробітництво нацистської Німеччини, фашистської Італії та Японії згідно з договорами 1936–1937 рр.

Домашнє завдання

Опрацювати параграф 25, запитання с. 119, знати зміст поняття “Вісь” та час утворення “Вісі”.

Скласти хронологічний ланцюжок агресивних дій учасників “Вісі”.

19. 03. Урок № 74 Денисенко О.С.

Узагальнення знань за темою "Західноукраїнські землі у міжвоєнний період".

1. Складіть перелік подій з історії західноукраїнських земель 1921—1939 рр., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Поясніть значення термінів і понять: асиміляція, національна кооперація, осадництво, східні креси, пацифікація, інтегральний націоналізм, український націоналістичний рух, румунізація, русинство, Карпатська Січ, Карпатська Україна.

3. Покажіть на історичній карті: 1) українські землі у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини; 2) територію, охоплену Татарбунарським повстанням; 3) українські землі, що відійшли до Угорщини за Першим Віденським арбітражем; 4) територію Карпатської України.

4. Назвіть імена видатних історичних діячів Західної України. У чому ви вбачаєте їхній внесок в історію України цієї доби?

5. Порівняйте особливості суспільно-політичного життя українців у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини.

6. Який вплив на події в історії Західної України в міжвоєнний період мали УВО та ОУН? Чому саме ОУН наприкінці 1930-х рр. стала на чолі українського руху?

7. Які обставини привели до проголошення незалежності Карпатської України?

8. Визначте сутність політики осадництва й «пацифікації» та інших проявів національної політики щодо українського населення в Польщі, Румунії та Чехословаччині.

9. З’ясуйте основні зрушення в повсякденному житті різних верств українського населення, що відбувалися в 1920—1930-ті рр. під владою іноземних держав.

10. Які уроки може винести сучасна Україна з нетривалої історії існування незалежної Карпатської України у сфері внутрішньої і зовнішньої політики?

11. Який вплив мав Голодомор в УСРР на український національний рух на західноукраїнських землях?

12. Якою була роль кооперативного руху у розвитку українського національного руху в Галичині?

13. Який внесок українських митців Західної України в загальноукраїнську культуру?

14. Якою була роль української еміграції міжвоєнного періоду на розвиток українського руху?

Домашнє завдання

Повторити матеріал п.п. 55-58 (уважно!!!) та виконати тестові завдання

https://drive.google.com/drive/folders/1bArKIrbmAlf5yYvcKpQWHi9IN3uC2UFD

18. 03. Урок № 73 Денисенко О.С.

Практичне заняття. Повсякденне життя населення в УСРР (УРСР) та українських регіонах у складі Польщі, Чехословаччини, Румунії в міжвоєнний період: спільне й відмінне

1. Повсякденне життя населення в УСРР (УРСР) Опрацювати матеріал п.п. 53-54 пілручника.

2. Повсякденне життя населення в українських регіонах у складі Польщі, Чехословаччини, Румунії.

Українські території у складі II Речі Посполитої – Східна Галичина, Волинь, Холмщина, Підляшшя й частина Полісся – становили приблизно третину її території. У1931 р. на цих землях проживало 8,9 млн осіб, в тому числі українців, за різними оцінками, налічувалося від 4,4 до 5,5 млн осіб (49,4–61,8 %), поляків – близько 2 млн (22,5 %), євреїв – 0,9 млн (10,1 %). Українці становили майже 70 % мешканців Cтаніславівського, близько 50 % – Тарнопільського, майже 70 % – Волинського, близько 40 % – Львівського воєводств. У південних повітах Поліського воєводства вони становили понад 80 % мешканців. Українці залюднювали переважно сільську місцевість, натомість їхня частка у міському населенні не перевищувала 35 %. Найбільша міська українська громада мешкала у Львові – 50 тис. на 312 тис. львів’ян у 1931 р. (16 %). Місто було польським анклавом посеред українського «моря». Українці становили від 16 до 19 % населення усієї Польщі.

Українці були найчастіше селянами, власниками дрібних господарств. У жодному воєводстві населення православного чи греко-католицького віровизнання не становило більшості серед мешканців міст. Як правило, це була третя за чисельністю група; тільки у Станиславівському воєводстві серед мешканців міст греко-католики опинилися на другому місці (33,8 %) після євреїв (34,8 %), але перед католиками латинського обряду (29,4 %). Особливо разючими були відносини на Волині, де серед мешканців міст і містечок євреї становили 49,1 %, поляки 25,3 %, а українці заледве 23,5 %... Водночас у волинському селі українці рішуче переважали (76,2 %). Найбільшим міським скупченням українців був Львів... Але у Львові заледве 15,9 % мешканців подали греко-католицьке віровизнання. Відносно нечисленним був робітничий клас, до якого можна зарахувати заледве неповних 13 % українців, передусім тих, які здобували засоби існування найманою працею на ріллі.

Уряд запланував високі темпи «осадження» колоністів на «східних кресах»: у 1921 р. – 8 тис., у 1922 – 12 тис., у 1923–20 тис...

За 1921–1922 рр. осадникам на Волині було виділено 112 тис. га, на Поліссі – 113 тис. га, у Східній Галичині – близько 200 тис. га...

У 1922 р. на постійне проживання в східні воєводства прибуло 5557 сімей, у 1924 – 3223, у 1925 – 788, у 1926 – 773 сім’ї військових осадників.

.Панську землю інколи парцелювали, та не для нас, а для осадників з центральної Польщі, переважно легіоністів, що в 1919 р. «пшелєвалі крев за поврут полькего Волиня до Мацєжи». «Культурні» завойовники, які вчора стріляли на нас, забирали сьогодні з-під носа прабатьківську землю, ще й вимагали лояльного відношення до польської держави.

Отож до початку 1923 р. влада на Волині дала їм 3548 ділянок від 15 до 25, а то й по 50 гектарів, для 95 % безплатно та ще й з добрими грішми на господарювання. (Сивіцький М. Записки сірого волиняка. – Львів, 1996. – С. 128)

Протас Подорюк з Підлужа землі мав приблизно стільки, що й Федюша, і сім’ю немалу – чотирьох хлопців і три дівчини, зате роботящу. Хлопці зачепилися за постійну роботу при відбудові форту по 5 злотих в день, то сім’я жила не гірше, ніж добрі господарі. Тільки треба було мати щастя, щоб дістати таку роботу та ще й для чотирьох хлопців з хати. Правда, після лопати, кирки і молота при землі, бетоні й каменеві роботу ввечері в костях було чути, але наш брат до такої роботи звичний.

67 процентів волинської землі належало поміщикам. Зачислялися до них землевласники, що мали понад 50 гектарів. То були в основному поляки, винятково траплялися наші, як Маркевичі та Страшевські. Фільварки трималися найманою працею, але умови найму до трагедій доводили. В 1935 році по Луччині й північній Дубенщині покотилися страйки.

У Смордві на Дубенщині граф Ледуховський найняв селян з Бойкійми садити дерева по золотівці за день. Виплатив по 40 сотиків. Селяни застрайкували. Граф привіз страйколомів з Полісся, але люди їх не допустили до праці. Приїхав Дубенський староста, поліція, покликали на розмову делегатів. Ті згодилися взяти по 80 сотиків, якщо їх звільнять з шарварку і надмірних податків, але на це не згодився староста. Коли наступного дня страйколомів знову не допустили до праці, поліція почала стріляти. Частина страйкарів і селян була озброєна, то вбито 9 поліцаїв. На допомогу прибули улани з Кременця, Бойкійму і два сусідні села зрівняно з землею. (Сивіцький М. Записки сірого волиняка. – С. 128–129)

Економічний стан села був дуже бідний, мимо того, що багато селян числилися заможними. Вся торгівля була в руках жидівських торгівців… Продукти, необхідні для щоденного вжитку, як сіль, нафта, цукор, сірники, дріжджі і т. п., вимінювали за яйця, а в гіршому випадку за збіжжя. Торгівці радо давали селянам набор, але за це здирали, скільки було можливо… В селі процвітало пияцтво, були такі, хто пропив усе, що мав, на тому наживалися власники тих корчмів. Крім цього так звані екзекутори забирали за борги все рухоме майно, доводячи селян до жебрацтва. Лихварі за півдарма викуповували в екзекуторів реквізовані речі… й на тому збагачувалися. З тим зростала ненависть до лихварів. Були євреї, що не займалися торгівлею, обробляли свій город чи поле на прожиття, займалися кравецтвом, іншим ремеслом, жили чесно, тому й на них ніхто не звертав спеціяльної уваги, тим більше на їхню релігійну приналежність.

Польські вандали під час нелюдської польської пацифікації майже цілковито знищили українські кооперативи, – понищили весь товар, харчові продукти позаливали нафтою, все інше подерли, поламали, поскидали під ноги. Здавалося, все пропало. Та за короткий час після цієї акції – на протязі кількох тижнів – кооперативи відновлено. Народ освідомився, побачив на власні очі й відчув на власній шкірі, в чому його лихо. Клич «Свій до свого по своє!» вповні підтримав кооперативну торгівлю так, що вже в наступному році відчинено ще одну філію, яка процвітала аж до самого упадку польської держави. (Ґрунтовський В. Кооперативи // Село Конюхи: козацьке гніздо. – С. 62–63)

Українці розгорнули кооперативний рух до такої міри, що стали майже самодостатніми. Вони створили ніби державу в державі, або, як писав ще один автор, своєрідну кооперативну республіку... Звичайно, самі лише цифри не можуть показати дійсного значення кооперації для західноукраїнських земель. Кооперація заохочувала народ розбудовувати економічну базу, яка мала служити боротьбі за національні права. Не меш важливим було те, що в кооперативних установах люди виховувались, як господарі своєї землі. Кожне село, кожна місцевість обов’язково створювали в себе кооператив – крамницю, касу, молочарню.

Особливо зазначимо, що з розвитку економічних установ український народ мав безпосередню користь, бо як тільки в якомусь районі виникали повітові союзи, там відразу на 10–20 % падали ціни на товари першої потреби. (Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ ст. – С. 208–209)

Наприкінці міжвоєнного періоду порівняно з 1921 р. кількість українських кооперативів зросла ушестеро. Особливо стрімке їхнє зростання відбувалося під час пожвавлення господарської кон’юнктури упродовж 1925–1928 рр. Розвиткові українського кооперативного руху не завадила навіть економічна криза 1929–1933 рр. Ревізійний союз українських кооперативів, який 1923 р. мав 834 низові осередки й 232 тис. членів, 1937 р. – 3194 осередки з 581 тис. членів, що становило близько 11 % українського населення Польщі…

…Ревізійному союзу українських кооператив підпорядковувалися чотири галузевих центральних союзи: «Центросоюз», «Народна торгівля», «Маслосоюз» і «Центробанк». Цим чотирьом галузевим союзам, у свою чергу, підпорядковувалися кооперативи другого ступеня, так звані повітові кооперативні союзи, й першого ступеня, котрі об’єднували одночасно виробників і споживачів кооперативної продукції.

Особливо значних успіхів досягли галицькі українці у молочарській кооперації, що її керівним осередком був Крайовий молочарський союз – «Маслосоюз». Ця кооперація займалася закупівлею, продажем і переробкою молока. 1928 р. потужність системи «Маслосоюзу» сягнула 25 % продукції датських маслозаводів, зрівнявшись з цією країною у продукуванні сиру. 1938 р. мережа «Маслосоюзу» охоплювала 136 округових молочарень і 1298 збиральних пунктів. Продукція «Маслосоюзу» користувалася попитом на ринках Великої Британії й Німеччини.

Повсякденне життя прикарпатців поєднувало збереження пережитків початку століття і досягнення модернізованого суспільства. Тогочасні новинки науки і техніки поступово входили у село та доволі швидко сприймалися у місті.

Підвищенням життєвого рівня селян ознаменувався початок 1930-х рр. Усі знищені війною оселі відбудовано. І хоча більшість будинків були дерев’яними і невеликими, виростають нові житла, покриті черепицею, навіть оцинкованою бляхою. В деяких хатах викладали підлогу, на подвір’ях копали криниці. Окрім того, сільські обійстя мали стодолу, стайню, курник, кучі для свиней. Досить поширеними стають пивниці. Все обійстя обгороджували плотом. Сільський одяг – простий, домотканий. Поступово у вжиток входять одяганки пошиті у кравців чи куплені у крамницях. Добре взуття, тобто чоботи, черевики, мешти, мало хто мав. Робили з кори або гуми ходаки-постоли, в інших випадках з ранньої весни і до пізньої осені ходили босі.

У міжвоєнні роки селянські сім’ї були багатодітними. Вони складалися з батька, матері дітей та онуків. За межами родини найтісніші контакти налагоджувалися із близькими сусідами або мешканцями найближчих хат. Сільське самоуправління очолював голова – війт або солтис, що було споконвічним. Однак найважливіші питання вирішувала громада, яка залишалася основною самоврядною одиницею на селі.

Дещо по іншому складалося буденне життя міських жителів. Міста і містечка набували оновленого вигляду: розширювали тротуари, прокладали каналізацію, закладали і розбудовували парки. Запроваджують новинки європейської цивілізації – електричне освітлення, водо- та газопроводи. Міщани отримали доступ до радіо, мали змогу відвідувати кінотеатри, розважальні заклади. Для жінок працювали салони краси чи перукарні. Діти могли смакувати цукерками, популярною стає газована вода. Одяг для мешканців міст шили у майстернях. Власне, і заняття міщан були іншими, ніж клопоти сільського жителя. У той же час матеріальне становище багатьох із них складалося нелегко. Робітники багатьох спеціальностей працювали по 10–16 годин на добу, отримуючи від одного до трьох злотих. Наприклад, робітники Станиславівської ватно-ватянної фабрики працювали по 12 годин, отримуючи за цей час 1 злотий 87 грош. У той час квартплата за найгірше приміщення становила 20 злотих на місяць. Низька заробітна плата при високих цінах на товари прирікали сім’ї на виживання. Більшість працівників позбавляли соціального забезпечення. Значний відсоток становила кількість безробітних. Приблизно четверта частина населення прикарпатських міст тулилася у невеликих помешканнях. Через важкі умови та антисанітарію міщан часто турбували хвороби. Побут простого мешканця міста значно відрізнявся від тих умов, у котрих проживали представники інтелігенції, службовці, підприємці й ін. Загалом, міста краю відповідали статусу невеликих повітових центрів і в різних регіонах мали певні відмінності. Беззаперечним є те, що усі вони були центрами українського, політичного, економічного, релігійного і культурного життя.

На зламі двадцятих і тридцятих років газета на волинському селі гостювала рідко... Радіо було чудом. Якось я почув, що Сілка Фурманець в залізничній казармі… має радіо, де все можна почути. Пішов я те чудо побачити. Дійсно, коричнева скринька грала, співала, говорила... Я заглядав з усіх боків, чи хтось там десь не сховався, та дарма! А по кількох роках Марко сам зробив подібну штукенцію – «кришталкове» (детекторне) радіо, де вистачало наложити навушники, покрутити галочкою – і перед тобою розкривався широкий світ...

Найцікавіше було вхопити Київ, де українську мову чути було, як у нас на вулиці, як деінде англійську, французьку, німецьку, італійську. Польське радіо по-нашому не говорило. Дико відлунювався тільки зміст київських передач – класова боротьба, революція, вороги народу, куркулі, фашисти, петлюрівці, націоналісти, капіталістичні прихвостні, ревкоми, соцбуди… (Сивіцький М. Записки сірого волиняка. – С. 15–16)

Кожна сім’я мала себе забезпечити одягом, домашнім реманентом. Жінки сіяли коноплі. Дозрілі рослини витягали двічі. Спочатку вибирали білі (літні), що цвіли, але насіння не мали. Волокна їх ніжні і тонкі. Їх використовували для святкового одягу. Грубіші коноплі вибирали восени, коли дозрівало насіння, їхні стебла збирали у невеликі горстки, сушили на сонці. А потім уздовж річки були викопані спеціальні ями (мочила), наповнені водою. Там вимочували коноплі два тижні, прикладаючи камінням. Потім, промивши у річці, висушували на сонці. Далі волокна очищали. Пучки конопель били на терлиці, далі чесали на дерганці (щітка із зубками). З найкоротшого прядива – відходів клоччя – пряли грубі нитки для мішків, верет. А тонкі та довгі волокна пряли веретеном на куделі. Заможніші господині мали «машинові» куделі, які приводили в рух ногою. Напрядені нитки з веретена перемотували на мотовило. Зняту з нього пряжу («міток») вимочували і золили. Для цього у дерев’яній бочці («зілниці») знизу з дірою, закритою качаном, розробляли золу і вмокали мітки. Вранці заливали окропом, ввечері випускали холодну воду через діру і знову заливали гарячою. І так два дні. Потім ішли на воду: мили, сушили. На дерев’яній основі мотали на клубки, снували і готову пряжу несли до ткачів на верстат. Ткачів було близько десяти на село. Готове полотно влітку розстелювали на сонці, весь час поливаючи водою, вибілювали. З нього вже можна було шити сорочки і штани.

Виготовляли тоді й вовняні речі. Стригли з овець вовну, мили її, скубли, пряли і плели рукавиці, панчохи, светри. Вміли робити сукно. Петики шили. Самі виготовляли постоли на ноги.

Були майстри, які з дерева робили необхідні знаряддя ткацького виробництва (терлиці, куделі, верстати), знаряддя обробітку ґрунту, збору і обмолоту врожаю (граблі, кісся до коси, ціпи), полубічки, коновки, вози.

Потрібні знаряддя праці виготовляли ковалі. Плели кошики різних форм і розмірів для транспортування та зберігання продуктів. Ліщину використовували для будівництва сушарок («возниць»)…

…Давнім ремеслом мешканців гірських сіл є традиційне в’язання спицями та гачком. Упродовж століть в’язані вироби виготовляли для власних потреб, згодом плетіння стало популярним промислом. Особливий успіх такі вироби мали на міжнародних мистецьких виставках. Заходами «Українського Народного Мистецтва» у Данцігу в 1931 році влаштовано виставку, на якій привернули увагу в’язані на дротах гуцульські капчурі з «пестрим» візерунком…

У 1920-ті роки Яремче мало два готелі, 44 пансіони, три санаторії. Пансіонати мали романтичні назви: «Рай», «Морське око», «Троянда», «Варшав’янка». Вони належали польським багачам Штруму, Ганусу, Макаревичу.

Зимовий період відпочинку в Яремче тривав з 15 грудня по 15 березня. Для лижників тут був добре обладнаний трамплін.

До курортних місцевостей Гуцульщини належало і село Ворохта. Найвідомішим був санаторій «Каси» для хворих міст Станіславова і Дрогобича на 117 ліжок, а також Дім відпочинку товариства державних урядовців «Скарбівка», що був розрахований на 100 відпочиваючих. Учителі-українці могли оздоровитися в санаторії товариства «Взаємна поміч» (50 місць).

Туристи могли заночувати у «Дворку Чорногорськім». Плата за добу досягала 1,5 злотих…

На горі Піп-Іван була туристична база. Приблизно в 1925 р. по крутих схилах гір проклали кам’яну дорогу. Тут трудилися сотні гуцулів з близьких сіл Бистриці, Дземброні. Керівником будови був єврей Гертнер, власник готелю в с. Жаб’є. Згодом спорудили туристичний готель, великий кам’яний будинок на 42 кімнати, покритий мідною бляхою. Власником будинку був відомий польський письменник Вінценз. Потім збудували фабрику етерної мазі зі смерек та обсерваторію. Водогони підведено з закарпатської сторони. Не зважаючи на суворі кліматичні умови, сильні зимові морози, біля обсерваторії зробили парники, в яких вирощували помідори, огірки. Для гуцулів це було справжнє чудо.

https://photo-lviv.in.ua/hroshi-lvova-mizhvojennoho-periodu/

https://photo-lviv.in.ua/sportova-moda-lvova-1920-1930-h-rr-abo-scho-vbyraly-ukrajinski-panyanky-dlya-aktyvnoho-vidpochynku/

https://photo-lviv.in.ua/15-prohulyanok-peredvojennym-lvovom/

https://photo-lviv.in.ua/lviv-1931-1935-rokiv-na-23-foto-stanislava-bobera/

Домашнє завдання

Повторити матеріал п.п. 55-58 та опрацювати додаткову інформацію

https://drive.google.com/drive/folders/1qX3O9m7iQA_rttzXAH2i7aFpfea_kf8-

16.03. Урок №71 Денисенко О.С.

Тема. Культурне й релігійне життя на західноукраїнських теренах в умовах іноземного панування

https://osvita.ua/vnz/reports/history/4667/

https://geomap.com.ua/uk-uh10/272.html

https://drive.google.com/drive/folders/1xZj25QWlhL2rtgQLNaGwsL67rPK1GEmr

• За підтримки Антанти в 1919 році Польща окупувала Західну Україну, Румунія — Буковину і Бессарабію, Чехо- Словаччина — Закарпатську Україну.

• Уряд Речі Посполитої прагнув асимілювати українців: закривалися українські школи, у Львівському університеті були ліквідовані українські кафедри, обмежували доступ молоді у вищі навчальні заклади та на державну службу. Все це породжувало протест населення регіону.

• Проте поступово відкривалися видавництва, виходили часописи та книги. Продовжували творити класики: Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Марко Черемшина, Осип Маковей, Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський та інші. Розвивалися такі мистецькі напрями, як символізм, імпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм, авангардизм.

• У Львові виникла група «Митуса», до якої входили поети Роман Купчинський, Олесь Бабій, Василь Бобинський, Юра Шкрумеляк, Микола Матвіїв-Мельник, Левко Лепкий, художник Павло Ковжун. Назва «Митуса» походить від імені літописного співця, який прийняв смерть за вироком князя Данила Галицького, але своїх переконань не зрікся, і його слово правди залишилося жити у пам’яті народу. Для митців співець Митуса був символом незнищенності поетичного слова, яке вони присвятили боротьбі за свободу і незалежність України. Поети продовжували традиції Молодої Музи», орієнтувалися на естетику українських символістів та європейських модерністів, захищали самодостатність мистецтва слова. Видавали однойменний літературно-мистецький місячник, в якому оприлюднювали твори героїчної тематики. У поетичних і прозових творах переважала стрілецька тематика, особливою популярністю користувалися їхні пісні («Ой видно село» Левка Лепкого, За рідний край» Романа Купчинського та інших).

• Літературна група «Логос» (1927—1931), яка об’єднала українських письменників християнського спрямування, що пропагували гуманістичні ідеали любові до людини. До неї входили: Григорій Лужницький, Олександр-Микола Мох, Степан Семчук, Василь Мельник, Осип Назарук. Назва символізувала безсмертя Господнього слова, його велику духовну енергію, що допомагає людині перебороти труднощі в житті. «Логівці» проводили культурницьку роботу серед населення, пропагували християнську філософію і мораль, видавали журнали «Поступ» і «Дзвони», друкувалися у видавництві «Добра книжка». У їхній творчості переважали національно-патріотичні мотиви і тема єдності особи з Богом. Митці спиралися на засади символізму та імпресіонізму.

• Львівські наймолодші митці в 1930 році утворили богемне угруповання «Дванадцятка». Під цією ж назвою вийшла книга їхніх творів. Богдан Нижанківський, Зенон Тарнавський, брати Анатоль та Ярослав Курдидики, Василь Гірний, Іван Чернява, Василь Ткачук, Володимир Ковальчук, Роман Антонович, Карло Мулькевич, Ганнуся Павенцька і Богдан Цісик прагнули розширити тематичний діапазон літератури, зосередили свою увагу на урбаністичній проблематиці, відтворили й опоетизували стихію вулиць, провулків, кав’ярень, магазинів Львова з його неповторною атмосферою. Образ Львова став головним персонажем їх новел та віршів. Справжнім художнім досягненням була сюрреалістична повість «Я вернусь до мого міста» Богдана Нижанківського та його збірки новел «Вулиця», «Актор говорить», «Свято на оселі». У новелах він відтворив міські настрої героїв, їхні важкі умови життя, мрії і розчарування («Дні Степана Гайди», «Собача справа»). Прозаїк протестував проти знелюднення особи в антигуманному світі.

Зверніть увагу

Письменники розділилися на три основні групи.

Своєрідним головним об’єднавчим осередком письменників та поетів націоналістичного напрямку був «Літературно-науковий вісник», видання якого відновилось у Львові в 1922 р. під редакцією Д. Донцова. Із 1932 р. націоналістичний напрямок літератури об’єднувався навколо видання «Вісник», який виходив до 1939 р. До них належали У. Самчук, О. Бабій, Ю. Клен, поети — члени так званої квадриги — Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга, Л. Мосендз.

До групи «пролетарських» письменників, що орієнтувалися на Радянський Союз, належали В. Бобинський, О. Гаврилюк, Я. Галан, П. Козланюк, Я. Кондра, К. Пелехатий, С. Тудор та інші. Вони гуртувалися навколо літературно-мистецької групи «Горно» й видавали у Львові журнал «Вікна». Навколо журналу «Нові шляхи», який редагував А. Крушельницький, об’єдналися письменники, які перебували під впливом КПЗУ.

Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести П. Карманського, Ю. Шкрумеляка, Б. -І. Антонича, О. Турянського, І. Вільде, Б. Лепкого, Н. Королеву, А. Чайківського, К. Гриневичеву та інших. Ліберальних поглядів дотримувалися також письменники старшого покоління — В. Стефанік, У. Кравченко, М. Черемшина.

3. Мистецтво.

Постать в історії

Петро Холодний (1876—1930) народився на Київщині. Після поразки державо-творчих змагань з урядом УНР емігрував до м. Тарнова, а в 1921 р. переїжджав до Львова. Уже в 1922 р. П. Холодний створює у Львові «Гурток діячів українського мистецтва» (ГДУМ), який проіснував до 1927 р. Гурток об’єднав визначних художників: О. Новаківського, М. Осінчука, В. Крижанівського, В. Січинського та інших. П. Холодного разом із М. Бойчуком та О. Новаківським вважають засновниками в образотворчому мистецтві українського національного стилю — «неовізантизму». Саме П. Холодний в церкві Успіння Богородиці у Львові вперше в історії українського православного будівництва використав вітражні композиції.

Що ви знаєте про творчість І. Труша?

Знайдіть інформацію про художника В.Касіяна. Які його твори ви знаєте?

Домашнє завдання

Підготувати повідомлення про діяльність українців в умовах політичної еміграції.

Урок № 26

Підготовчі заходи Сталіна до військового вторгнення в Європу.

Домашнє завдання : опрацювати параграф 27. Письмово виконати завдання 10 ст. 124.

Урок № 27

Причини, характер, періодизація Другої світової війни.

Домашнє завдання : Опрацювати параграфи 28, 29 (1-4), 30 (1-4), 32. Письмово виконати завдання 13 ст. 140.

17.03. Урок №72 Денисенко О.С.

Тема: Політичне та культурне життя української політичної еміграції

Матеріали за посиланням https://drive.google.com/drive/folders/19B6jqAUxmXpc9_CA2G2wwgyCgm_zhx7L

Домашнє завдання

Підготувати повідомлення "Повсякденне життя населення в УСРР/УРСР та в українських регіонах у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії у міжвоєнний період: спільне та відмінне"

Урок № 28

Дипломатія часів війни. Особливості окупаційного режиму і руху Опору. Голокост.

Домашнє завдання : Опрацювати параграфи 30 (5), 31, 32. Письмово виконати завдання 11 ст. 155.

Урок № 29

Капітуляція Німеччини та її союзників.

Домашнє завдання : Опрацювати параграфи 33, 34 (3). Письмово складіть хронологічну таблицю ключових подій Другої світової війни.