10-А

10-А клас

Зарубіжна література

16.03.2020

Тема: Розвиток мовлення №4 (письмово)

Модернізм як літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст.

Течії раннього модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм.

(ТЛ) Модернізм, символізм, імпресіонізм, неоромантизм, символ.

Хід уроку

1. Перевірка домашнього завдання. Робота з індивідуальною карткою за твором Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея» - виконати письмово у робочому зошиті (завдання буде надіслано кожному учню індивідуально на Viber)

2. Робота за темою уроку. (Підручник, с. 142-151)

Скласти конспект (у зошиті) за планом

План

1. Доба кризи гуманістичної культури.

2. Декадентські настрої: як вони позначилися на мистецтві.

3. Формування нових художніх напрямів і течій.

4. Імпресіонізм – течія модернізму, що характеризується ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.

5. Символізм – один із найзначніших напрямів у літературі останньої третини ХІХ – початку ХХ ст.

6. Філософсько-естетичні засади європейського символізму, його видатні представники.

7. Неоромантизм. Визначальні ознаки.

8. Зробити висновок до теми.

3. Домашнє завдання.

1) вивчити поняття теорії літератури та записати у зошит: «модернізм», «символізм», «імпресіонізм», «неоромантизм», «символ» (див. «Словник понять і термінів», с. 203-204);

2) повторити матеріал підручника, с. 142-152;

3) опрацювати завдання у підручнику, с. 148, 151.

10-А клас

Зарубіжна література

30.03.2020

Тема: Шарль Бодлер (1821 – 1867). «Квіти зла» («Альбатрос», «Відповідності»,

«Вечорова гармонія»).

Ш. Бодлер – пізній романтик і зачинатель модернізму. Збірка «Квіти зла»

(загальна характеристика). Образи, символи, особливості поетичної мови у

віршах Ш. Бодлера.

Хід уроку

1. Робота зі статтею підручника, с. 153-156 . Дослідити життєвий і творчий шлях Шарля Бодлера. Визначити ключові факти. (Додаток 1)

2. Робота із «Анкетою збірки Шарля Бодлера «Квіти зла». (Додаток 2)

3. Засвоєння понять теорії літератури: символ(запис у зошиті).

Символ – 1) предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища; 2) поетичний троп, що ґрунтується на умовному означенні якогось явища чи поняття. За допомогою символу митці прагнуть якомога точніше передати певну важливу думку.

4. Виразне читання (підручник, с. 161, 162, 164) та аналіз текстів поетичних творів: «Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія» - робота у зошиті.

(Додаток 3).

5. Виразне читання і аналіз вірша «Альбатрос».

Вірш був написаний у 1842 році під час поїздки на острів Маврикій, куди направив Бодлера вітчим, щоб по­ вернути його на путь істини. Шарль, перебуваючи там 10 місяців на кораблі під наглядом капітана і спостерігаючи за птахами, роздумував над власною долею.

Бесіда.

- Який вигляд має альбатрос на палубі? (Безпорадного птаха).

- Які два світи протистоять у вірші? (У протиставленні поета і натовпу втілюється мотив боротьби добра і зла).

- В яких образах втілюється ця боротьба? (Альбатрос, тобто сам поет - це світ прекрасного, добра. Моряки, тобто натовп - світ потворного, зла).

- До чого прагне душа ліричного героя? (Вона прагне до духовних висот, «жадає висоти»).

- Як автор ставиться до альбатроса? ( Він захоплюєть­ся ним і висловлює йому співчуття. Автору жаль птаха, свій біль і сум він передає у підкресленні величі цього володаря просторів).

- Символом чого у вірші є альбатрос? (Це образ самого поета і його долі у людському вирі життя. Шарль Бодлер не знаходить розуміння серед людей і тому не може злетіти думкою, а «волочить... крила велетня по землі»).

- Що стверджує Шарль Бодлер у цьому вірші? (Божественну силу мистецтва, яка з найбільшою пов­нотою втілена в постаті поета).

Висновок:

Поет оспівує мистецтво і високі ідеали, що воно утверджує. Хоча доля альбатроса у вірші лишається невідомою, автор уславлює силу поета, оскільки навіть смерть не може перервати політ його духу, бо прекрасне – вічне.

6. Виразне читання та аналіз сонета «Відповідності»

Словникова робота:

Ладан –ароматична, дуже дорога смола, яка використовується в обряді богослужіння.

Бензой – ароматична речовина, що використовується у парфумерії.

Амбра – коштовна воскоподібна речовина, яка має витончений аромат.

Мушмула (в інших перекладах мускус) – східна рослина з пахучими квітами та їстівними плодами, мушмула зазвичай використовується у східній кулінарії, а мускус (ароматична речовина сильної концентрації з різким запахом) підвищує сексуальну потенцію.

Бесіда.

- Які світи намагається поєднати автор у цій поезії? (Автор намагається якимось чином поєднати матеріальний та духовний світи).

- Як ви розумієте, хто такі «ми» у вірші «Відповідності»? Визначте співвідношення образу «Природи» і образу «ми».( «Ми», тобто люди, теж знаходимось у цьому світі Природи. Для поета і його ліричного героя це поняття, сповнене таємниці й святості, разом з тим воно живе).

- Які художні прийоми та способи використовує Бодлер для створення художнього світу єдності?

- Визначте образи-символи вірша. Доведіть, що вони використані Бодлером згідно його мистецької концепції «відповідностей». (Бодлер створює символи-відповідності. Природа не просто «храм живий», це «символів ліси», тобто суцільна загадка, таємниця).

- Як у кульмінації вірша «Відповідності» віддзеркалюється основний сенс творчості Бодлера? (Різні форми життя: «барви й кольори», «аромати й тони» – створюють єдність. Ліричного героя Бодлера цікавить природа життя).

- В чому ж секрет «живого храму»? (Вся справа у єдності і рівновазі. Немає у природі нічого зайвого. Усе гармонійно поєднане «взаємного зв’язку невидимими законами»).

Висновок:

Ліричний герой бачить, що цей світ багатоманітний. У ньому поряд знаходяться свіжість, ніжність, звитяга молодеча, розпуста, щедрість, злість, липуча набридливість. Цей світ стає магічнішим від того, що мало-помалу представляє людині свої безмежності із системи відповідностей. Для Бодлера світ відповідностей – це світ єдності.

7. Виразне читання вірша «Вечорова гармонія»

Словникова робота:

Вівтар – 1) У давніх народів місце для жертвоприношень, жертовник.

2) Східна підвищена частина християнського храму, призначена для відправлення служби.

Потир– церковна чаша для святих дарів.

Кадило – 1) благовонне куріння, фіміам, ароматичні смоли; 2) кадильниця, посудина, у яку на жарини накладаються церковні благовонія.

Меланхолійний (меланхолія) –1) Психічний розлад, що виявляється у пригніченому настрої, загальмованості мислення й рухів. 2) смуток, туга.

Бесіда з учнями:

- Завдяки яким художнім прийомам створюється настрій вірша? (Контраст, сугестія, символізація образів, синестезія).

- Чим вражає зображена Бодлером картина вечора? Що ви відчували під час читання вірша? (Видовище вечора перетворюється на споглядання гри якихось містичних сил, боротьби світла й темряви. А загальна атмосфера поезії створює непередаване відчуття гармонії).

- Знайдіть у тексті вірша аргументи, що пояснюють сенс назви твору – „Вечорова гармонія”.

- Доведіть, що головна думка вірша „Вечорова гармонія” пов’язана із системою „відповідностей” Шарля Бодлера. (Читач «бачить» не тільки кольори предметів, але й відчуває їх форми, насолоджується дивними звуками. Вечорова гармонія постає як симфонія почуттів («стебло співає росне», «цвіт димує в тишині»).

-Завдяки чому у вірші утворюється урочиста піднесеність?

- Який мотив є провідним у вірші? (Печалі, суму).

- Визначте найяскравіші, на вашу думку, образи-символи вірша та їх роль у тексті, у створенні ефекту „вечорової гармонії”.

- Зробіть висновок, до якого виду лірики можна віднести вірш „Вечорова гармонія” (пейзажної, інтимної, філософської). Обґрунтуйте.

8. Підведення підсумків уроку

Бодлер так і залишився до кінця своїх днів на лезі ножа між прагненням пізнати єдність світу і самого себе та страшним розколом його свідомості, душі й всього життя. Він не просто намагався осягнути Всесвіт, він створив глобальну картину Краси зі Зла.

9. Домашнє завдання.

1) повторити поняття теорії літератури: «символ»;

2) опрацювати матеріал підручника, с. 153-165; додатки (у кінці теми уроку);

3) виразно читати , аналізувати поезії Шарля Бодлера «Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія»;

4) дати відповідь на запитання підручника, с. 165 (усно).

Додаток 1

Біографія Ш.Бодлера (1821-1867)

Доля подарувала Шарлю П’єру Бодлеру всього 46 років, позначивши печаткою вже при народженні. Бодлер у перекладі значить «дуже гострий ніж».

Батьки. Ш.Бодлер народився 9 квітня 1821 року в Парижі. Його батько, Франсуа Бодлер, походив з селян, який в епоху Наполеона став сенатором. В рік народження сина йому виповнилося 62 роки, а дружині Кароліні було всього 27.

За поетовим визнанням, родичі його відзначалися «сильними пристрастями». Батько колись навчався у духовній семінарії, але духовної кар’єри не обрав. Був деякий час викладачем у колежі, а потім наставником і вчителем дітей знатного вельможі. Коли почалася Французька революція, він мав друзів в обох таборах — і серед аристократів, і серед революціонерів. У суворі дні революційного терору бігав по тюрмах, судах, заступався за звинувачених, хоча це було дуже небезпечно. Він любив мистецтво, від батька Шарль Бодлер успадкував захоплення живописом та пластичними видами мистецтва. Навіть дорослим поет з теплотою згадував прогулянки з батьком у парки, де вони вдвох милувалися скульптурами. Батька не стало, коли хлопчику було лише шість років, але його образ Бодлер на все життя зберігав у своїй пам’яті. Він любив згадувати шляхетного сивого старого з красивим ціпком у руці, який гуляв із сином Люксембурзьким садом і пояснював символіку численних статуй.

Вітчим. Психічна травма, яку митець отримав у дитинстві, полягала не в ранньому сирітстві, а у «зраді» матері, яка через рік після смерті чоловіка знову вийшла заміж за 39-річного генерала Опіка. Відвертий, чесний і дисциплінований, Опік все ж таки не був звичайним солдафоном, хоча й зовсім не знався на мистецтві. Бодлер до самої смерті вітчима не пробачив йому, що той «забрав» у нього матір.

Уже в дитинстві, в оточенні родини, у Бодлера формується модель відносин зі світом, для якої характерні, з одного боку, протест, а з іншого — відчуженість і відчай.

У своєму щоденнику “Моє оголене серце” Ш.Бодлер записав: “Почуття самотності з самого дитинства. Незважаючи на близьких – особливо у колі товаришів – почуття вічно самотньої долі. І водночас – сильна жага до життя і насолод.”

Навчання. Але повторне одруження було ще не єдиною «зрадою» Кароліни Бодлер: у 1832 р. 11-річного Шарля віддали в інтернат при ліонському Королівському коледжі, бо сім’я перебралася саме до Ліона. Тут і зародилися почуття, що псували життя майбутнього поета — образа, ревнощі, ненависть.

Вийшовши з ліцею, Бодлер відмовився від службової кар’єри, зробити яку йому взявся допомогти вітчим, на той час вже генерал. «Ми були вражені, коли він раптом відмовився від усього, що хотіли для нього зробити, виявив бажання сам у себе вкрасти крила і став письменником. Яке розчарування у нашому родинному житті, до того часу такому щасливому! Який сум!»,— згадувала з часом мати поета.

Молодий Бодлер бачив ці події у іншому світлі. Його знамениту збірку «Квіти зла» відкриває поезія «Благословення», в якій зображена трагічна доля поета у ворожому йому світі:

Коли з’являється Поет на цьому світі,

Його родителька від розпачу й журби

На Бога кидає прокльони ядовиті,

І співчутливо Бог сприймає ті клятьби:

“Чом народила я цей поглум? Чи не краще

На світ спровадити гадюк ціле кубло?

Будь прокляте моє кохання негодяще

І лоно трепетне, що блазня зачало”. (Переклад Дм. Павличка.)

Але Шарль не втратив довіри і любові до своєї матері. Досить прочитати його листи до неї, де він турбується про її здоров’я, ділиться з нею своїми поетичними задумами, шкодує, що не може матеріально утримувати її. Його листи до неї сповнені ніжності й смутку, бо він усвідомлював себе не таким, яким вона хотіла б його бачити, він не виправдав її надій і пішов шляхом, що сильно відрізнявся від долі середнього буржуа.

Після повернення сім'ї в Париж у 1836 р. Бодлер продовжив освіту в Ліцеї Людовіка Великого; він знову жив у пансіоні, суворий режим якого вітчим вважав необхідним для виховання непокірного пасинка. 1837 року Бодлер написав свій перший вірш «Несумісність». В 1839 його виключили з Ліцею, але вже в серпні він склав іспити на бакалавра.

Юність (1839 - 1841)

Шарль закінчив коледж Людовіка Великого і, отримавши ступінь бакалавра, відчув, що не хоче більше продовжувати навчання. Це був акт протесту і звільнення — він вирішив стати «творцем». Юнак не уникав сумнівних знайомств, вів богемне життя, мешкаючи у славетному Латинському кварталі Парижа. У результаті, хвороба сифіліс на все життя стала причиною нервових зривів, фізичних недомагань, депресії.

Тоді ж він познайомився з поетами Леконтом де Лілем, Дюпоном. У той час Бодлер багато читав, серед його улюблених авторів були Т. Готьє, Ж. де Местр.

1839–1841 — слухав лекції з права в Сорбонні.

Подорож. Повернення 1841 року мати й вітчим Бодлера, занепокоєні поведінкою свого сина, вирішили влаштувати його на службу й відправити у Французькі колонії, викладачем на острів Бурбон, що в Індійському океані.

Атлантика, Індійський океан, зупинка на острові Маврикій із його тропічними дивами — чи можна придумати щось краще для майбутнього романтичного поета! Тропічна природа і мандрівка океанами залишили глибокий слід у пам’яті юнака і неодноразово втілювалися в його поезії («Краєвид», «До дами-креолки», «Запрошення до подорожі»). Поет мріє «про сині небокраї, про мармури колон, де водограй ридає», «де в сонця пестощах пурпуристий сад, де затінь від дерев пливе благоуханна». У вірші «Екзотичний аромат» Бодлер згадує «лінивий острівець, де золоті дари природа подає в нев’янучім розмаю»:

Я бачу гавані в блакиті осяйній,

Де стомлені від хвиль хитаються вітрила.

Незнаний аромат пливе в душі моїй,

До співу моряків домішується в ній,

Де тамариндових дерев буяють крила. (Переклад Дм. Павличка.)

Але лишатися у Французьких колоніях поет наміру не мав. Через рік він повернувся у Париж. Йому виповнився 21 рік, він став повнолітнім, отже, мав право отримати спадок свого батька. Гроші були чималі — 75 тисяч франків.

Здобувши права на володіння батьківською спадщиною, Бодлер порвав із родиною Опіків і почав самостійне життя. Коли згодом у нього питали, чому він залишив рідних, юнак пояснив, що вся справа у… вині, яке він любив, а його не подавали до обідів.

Комусь цих грошей було б достатньо, щоб прожити безбідно багато років. Комусь, але не молодому поету. Ці гроші він витрачав надто швидко і безоглядно — на розваги, повій, на створення іміджу денді. Бодлер усіма можливими засобами намагався вразити своїм зовнішнім виглядом: оксамитовий камзол, як у венеціанських патриціїв, гарний фрак із циліндром на голові, вільна блуза, яку він вважав новою власною формою дендизму.

Бажання вразити, викликати обурення, схильність до епатажу ускладнювали взаємини Бодлера з оточуючими. Якось поета запитали, чи подобається йому волосся однієї жінки. Він на те відповів, що коли б воно було штучним (перука), подобалося б набагато більше і весь жах в тому, що воно справжнє.

Одного разу Бодлер прийшов у гості з пофарбованим у зелений колір волоссям. Та ніхто не тільки не звернув уваги на колір його волосся, а навіть нічого у нього не запитав (господар дуже добре знав Бодлера і його примхи). Нарешті поет не витримав і сам поцікавився у господаря: невже ніхто не помітив, що в нього зелене волосся. Стримуючи посмішку, той відповів, що в цьому нічого особливого нема: волосся в усіх зелене.

Жанна Дюраль. Елегантна зовнішність Ш. Бодлера й англійські манери справляли враження, особливо на жінок. Але Бодлер шукав супутницю, поруч із якою він відчував би перевагу. Нею стала Жанна Дюваль, статистка одного з паризьких театрів, з якою він познайомився навесні 1842 року і яка була його супутницею впродовж 20 років життя. «Вона була мулатка і, як казали друзі, на все життя прибрала Шарля до рук»,— писав біограф. Ті ж друзі стверджували, що ні красою, ні розумом, ні талантом Жанна не вирізнялася. Вона відверто зневажала літературну діяльність Шарля, постійно вимагала у нього гроші, була жінкою егоїстичною, легковажною, порочною та байдужою. Проте саме з нею пов’язана величезна кількість віршів у збірці “Квіти зла”. Покохавши її, Бодлер вважав своїм обов’язком не залишати Жанну, хоча й розумів, що зв’язок цей протиприродний: вона обманювала його, розорювала, через неї він мав таку кількість боргів, що не міг з них вилізти до кінця своїх днів. Ще за молодих літ Жанну розбив параліч. Бодлер, відмовляючи собі в усьому, влаштував нещасну в гарну клініку. Навіть не долікувавшись, Жанна вийшла звідти й оселилася разом з поетом у його квартирі. Таке життя надзвичайно погано впливало на Бодлера, але він виніс кілька років такого існування. Навіть в останні роки, перебуваючи у добровільному вигнанні у Бельгії, потерпаючи від злиднів, Бодлер не забував допомагати їй. І, як кажуть біографи, Жанна теж не забувала про нього: навіть коли він сам уже був на порозі іншого світу, вона надсилала йому гнівні листи, вимагаючи грошей. Після смерті поета Жанна прожила недовго і померла у шпиталі для бідних.

Але до такого сумного кінця ще було далеко.

Літературна діяльність На початку 40-х Бодлер поринає у художній і літературний світ столиці. Він публікував статті та окремі вірші, брошури. За цей час ним було написано кілька поезій, що увійшли пізніше до складу його збірки. Вважаючи поезію своїм основним покликанням, він, однак, пише дуже мало, старанно працюючи над кожним рядком. Саме у цей період поет інтенсивно студіює літературу: захоплюється титанами доби Просвітництва і творами сучасників — Стендаля і Бальзака. Одночасно Бодлер вивчає живопис. Біографи розповідають і про зустріч з Бальзаком: «Кажуть, що Бальзак і Бодлер налетіли один на одного на прогулянці і разом розсміялися. Це й допомогло їм познайомитися. Вже через півгодини вони були певні, що знайомі давно і добре: їм було про що говорити. Бальзак був одним із улюбленіших письменників Бодлера і вчителем у літературі».

У середині 1844 р. сталася подія, яка підірвала душевний настрій Шарля — його було визнано людиною неблагонадійною, яка потребувала опіки і нагляду. Причиною стала наркотична залежність Бодлера і його ставлення до отриманого спадку (половину грошей він уже витратив на розваги). Коли мати побачила, що її син, живучи в паризькому аристократичному середовищі, надто швидко витрачає батьківський спадок, вона захвилювалася і звернулася до Юридичної ради. Родичі вимагали перед владою офіційної опіки. Згідно з рішенням суду, тепер не Бодлер, а мати й нотаріус мали розпоряджатися його грошима. Судове рішення було болючим і принизливим: воно проголошувало Бодлера «недієздатною особою». Опікуном став нотаріус Ансель, який вів грошові справи поета і видавав йому 200 франків щомісячно.

Свій тодішній стан Бодлер називав страшним. Про що б не говорив поет у той час: про політику, звичаї, культуру, мистецтво, літературу,— слово «занепад» було одним з найуживаніших.

У той час він почав виступати як художній критик. Статті Бодлера про виставки сучасного живопису «Салон 1845 року» і «Салон 1846 року» відкрили нові грані його таланту. Тонкий смак, точність оцінки мистецького явища, які виявив Бодлер у цих статтях, піднесли його авторитет мистецтвознавця.

1846 р. Бодлер відкрив для себе Е. По, у таланті якого вбачав багато спільних рис із власним обдаруванням. Бодлерівські переклади віршів та новел Е. По французькою відіграли важливу роль у світовому визнанні творчості американського письменника.

Саме в той час Бодлер зближується з молодими поетами і художниками романтично-бунтівного напряму — «покоління молодого, серйозного, насмішкуватого й загрозливого», як характеризував його він сам. Ці юні бунтівники проклинали у своїх творах «господарів життя» — ситих і вдоволених буржуа, дріб’язкове і меркантильне буржуазне середовище, гостро відчували драматизм становища мистецтва і художника у буржуазному суспільстві, співчували усім приниженим.

У цьому середовищі сформувалася яскраво виражена антибуржуазність — одна із головних рис світогляду й творчості Бодлера. Тому для нього було цілком природним взяти участь у Липневій революції 1848 року. Один з сучасників зазначав: «Я ніколи не бачив Бодлера в такому стані. Цього дня він був сміливим і готовим принести себе в жертву». Сам же Бодлер говорив про цей порив так: «Моє сп’яніння у 1848 році. Яка була природа цього сп’яніння? Потяг до помсти. Природне задоволення від руйнування. Літературне сп’яніння, спогади про прочитане».

Однак сп’яніння революцією швидко пройшло. Поет мріяв про великі соціальні зміни, а натомість побачив ще більшу прірву, в яку поринуло суспільство.

Він шукав забуття в наркотиках, вині, пристрастях і навіть стражданнях. Це був своєрідний протест проти аморальності дійсності.

Поразка. Криза. «Квіти зла». Суд

Після 1848 року Бодлер переживав душевну кризу, яка затяглася майже на десятиліття і збіглася з кризою суспільною. У цей період поет занотовує у щоденнику: «У кожній людині є два одночасні прагнення, одне спрямоване до Бога, одне до Сатани. Поклик Бога, або духовність,— це прагнення внутрішнього піднесення, поклик Сатани, або тваринність,— це насолода від власного падіння».

У січні 1852 року вийшла стаття Бодлера «Язичеська школа», в якій Бодлер виступає проти теорії «чистого мистецтва», яка, на його думку, прагне «перетворити людину на інертну істоту, а письменника — на курця опіуму».

На початку 50-х років Бодлер пережив сильне любовне захоплення до актриси Марі Добрен; її він оспівав у "Квітах Зла" як "жінку з зеленими очима". Та душа поета прагнула піднесених стосунків. У 1852 р. він закохався в Аполлонію Сабатьє, яка мало підходила для ідеалізації. Поет погано розбирався у жінках, тому вірив, що в Аполлонії зустрів нарешті предмет, достойний поклоніння, свою Беатріче, свою Лауру, свою Музу. Протягом п’яти років Бодлер писав їй анонімні листи і вірші. У своїх почуттях він зізнався в 1857 р.. Дванадцять днів тривав їх зв’язок, після чого Бодлер заявив, що пані Сабатьє його не любить і розірвав з нею стосунки.

У віршах, створених між 1852 і 1856 роками, поет доходить висновку, що зло панує у світі і що завдання мистецтва — перетворювати зло на добро. І наступний його твір — збірка «Квіти зла», видана у 1857 році,— стає «динамітною бомбою, яка впала на буржуазне суспільство Другої імперії».

Проти Бодлера, як за півроку до того проти Флобера, була порушена судова справа. Бодлера звинуватили у «грубому реалізмі, який ображає сором’язливість». За опублікування «Квітів зла» автор був засуджений до сплати штрафу у розмірі 300 франків. Вирок передбачав також заборону і вилучення зі збірки шести віршів, що фактично означало знищення непроданого накладу і загрожувало поету банкрутством.

«Міщанська преса цькувала поета, а літератор А. Бордо, наставляючи Бодлера, не полінувався написати збірку «Квіти добра».

Зате такі письменники як Флобер, Гюґо, Дюпон, Дельво виступили на захист поета»,— писав біограф Бодлера.

30 серпня 1857 року з-за кордону Бодлер отримав поздоровлення: «Я кричу браво! З усіх моїх сил браво вашому таланту. Ви отримали одну з тих рідкісних нагород, які здатен дати існуючий режим. Те, що він називає своїм правосуддям, засудило вас в ім’я того, що він називає своєю мораллю. Ви отримали ще один вінок. Тисну вашу руку, поете. Віктор Гюґо».

Бодлер продовжував працювати. 1857 року він видав другий том перекладів творів Є. По.

1858 року вийшли з друку перші розділи книги «Штучний рай», в якій він, знову викликаючи «праведний гнів» благопристойних буржуа, розповідав про вплив наркотичних речовин на людину. Висновок, якого дійшов поет, був безсумнівний: наркотики аморальні, «наркоман, який сподівається стати ангелом, насправді перевтілюється на скотину».

Останні роки Найважливішими художніми творами останнього періоду творчості поета є 32 нових вірші, які увійшли до другого видання «Квітів зла» (1861), і «Вірші у прозі» («Паризький сплін»), видані посмертно. Більшість цих творів свідчать про розширення й поглиблення діапазону творчості Бодлера і показують, що творчість поета живиться не лише «усією його ненавистю» до буржуазії, але й «усією його ніжністю» до пригнічених. «Він відчув душу робітничого Парижа,— писав про поета Анатоль Франс,— відчув поезію передмість, зрозумів велич маленьких людей, показав, як багато благородства живе навіть у душі п’яного ганчірника».

Тим часом тавро судового вироку незримо супроводжувало автора «Квітів зла». Редактори періодичних видань відмовлялися брати його статті і художні твори як «неприйнятні до друку», вимагали від Бодлера внесення у ті чи інші твори виправлень політичного характеру. Видавці відмовлялися друкувати його праці окремими книгами, нав’язували нечувано принизливі матеріальні умови.

Вже на початку 60-х років Бодлер почувався виснаженим і хворим. Хвороба наступала не сама, за нею тяглися злидні і обступали поета з різних боків. Десь поділися гумор, дотепність, веселість і балакучість, які колись вирізняли його з-поміж молодих людей.

Залюблений колись у Париж з його гомінким життям, сяйвом і злиднями, тепер він відчував до цього міста лише відразу.

У квітні 1864 Бодлер, рятуючись від кредиторів, поїхав до Брюсселя, де сподівався заробити на життя проводячи лекції на літературно-художні теми, однак його лекції не мали успіху у бельгійської аудиторії.

«Коли Бодлер вирушив у Бельгію у сорок три роки, він здавався людиною дуже похилого віку і був живим зразком бунтівного відчаю. Треба бачити його світлини тих років. Чоло ще велично видається з-під густого та довгого волосся, в якому вже вгадується сивина, але який безкінечний сум у темних очах, який у них до того ж впертий виклик! Скільки презирства на губах, стулених, наче для того, щоб подавити нудоту. Це лик вигнанця і мученика, який прийняв на себе всі гріхи цього світу».

Літературні заробітки були мізерні. По-перше, він дуже суворо ставився до своїх творів, не поспішав їх друкувати. По-друге, він через хворобу не міг працювати у повну силу. Бодлер і раніше не відзначався плідністю у творчості та високими гонорарами, а тепер про це й думати було не варто. На довершення усіх нещасть видавець і друг Бодлера розорився. Благородний і самовідданий поет розділив з другом відповідальність і матеріальні зобов’язання перед кредиторами. У цей час бельгійські художники запросили його прочитати курс публічних лекцій про мистецтво. Бодлер з радістю ухопився за цю пропозицію, бо антрепренер пообіцяв 500 франків за лекцію. Лекції успіху не мали, мрії дістати грошей розвіялися. Антрепренер платив спочатку по 100 франків, а потім ще менше — по 50 франків за лекцію. Цих грошей вистачало лише на нужденне існування. Але Бодлер вирішив не залишати Бельгію, поки не виконає взятих на себе обов’язків. Він готував викривальну книжку про буржуазну, міщанську Бельгію, в якій бачив майбутнє Франції.

Працювати йому було вже важко, бо хвороба наступала. Увесь цей час він розповідає у щоденнику про свої думки, надії, переживання. Йому вже не хочеться нікого шокувати, з нього досить «квітів зла». Несподівано приходить усвідомлення, що він завдав страшного болю близьким, особливо матері. Йому дуже хочеться хоча б у якийсь спосіб віддячити їй за любов. Він мріє заробити грошей і поділити їх на чотири частини: одну для себе, другу для матері, третю для Жанни та друзів, четверту для кредиторів. Як звинувачує він себе у щоденнику за марно витрачені роки молодості. Він вірить у те, що ще зможе змінитися: він буде працювати з ранку й до пізнього вечора, «зустрічаючи і завершуючи свій день розмовою з небом». Але цим мріям не судилося здійснитися.

Він встиг написати «Маленькі поеми у прозі», які були видані 1869 р. вже після смерті поета.

Смерть. 4 лютого 1864 р. під час відправи у церкві Сен-Лу у Намюре Бодлер втратив свідомість. Це був початок кінця. Бодлера розбив параліч, права сторона його тіла не діяла, відняло й мову. Його перевезли у Париж, до гарної клініки. Мати весь цей час була поруч із ним. Лікування ніби було результативним: бували дні, коли він міг навіть підвестися з ліжка, зробити кілька кроків, вимовити кілька слів. Але прогрес змінювався регресом, і нарешті хвороба взяла гору. 31 серпня 1867 року він тихо спочив, наче вже давно був готовий до цього таїнства. Було йому 46 років.

Похований 2 вересня на цвинтарі Монпарнасс у Парижі. В останню путь його проводжала лише невелика група друзів (Поль Верлен, Теодор де Банвіль та ін.).

Основні твори

- критичні статті: “Салон 1845 року”, “ Салон 1846 року”;

- проза: новела “Фонфарло” , щоденник “ Моє оголене серце”;

- п’єса “П’яниця”;

- перекладав твори Едгара По;

- біографічні нариси : “ Едгар По, його життя і творчість”, “Нові нотатки про Едгара По”;

- поезія: збірка “ Квіти зла”, вірші у прозі “ Паризький сплін”;

- збірка художньо-філософських есе «Штучний рай» (про вплив наркотиків на людину)

- збірник статей про мистецтво «Естетичні цікавинки»

- збірка літературних есе «Романтичне мистецтво»

31 травня 1949 року — «Квіти Зла» Бодлера було реабілітовано: Карна палата Касаційного суду скасувала вирок трибуналу департаменту Сена від 21 серпня 1857 року.

Додаток 2

Анкета збірки Шарля Бодлера «Квіти зла»

1. Творча історія збірки. 1 червня 1855 року - 18 віршів з майбутньої збірки вперше з'явилися на сторінках часопису "Ла Ревю де Де Монд". У 1855 році у французькій газеті "Фігаро" з'явився негативна стаття на вірші зі збірки "Квіти зла". 1857 р. - "Квіти зла" опубліковані окремим виданням.

20 серпня 1857 року Паризький суд зачитав обвинувальний вирок Бодлеру, згідно з яким Бодлер та видавець "Квітів зла" Пуле Малассі мали сплатити штраф. Також зі збірки вилучалося 6 віршів: "Лета", "Коштовності", "Метаморфози вампіра", "Надто веселій", "Прокляті жінки" та "Лесбос".

6 травня 1866 р. трибунал м. Лілля заочно оштрафував Бодлера на 300 франків та засудив його на місяць ув'язнення.

Бодлер наголошував, що "Квіти зла" - це цілісний твір, який потрібно читати у порядку, який він визначив.

2. Стиль: символізм

3. Назва збірки - це парадокс, адже у ній протиставлено ідеали та сподівання безнадії та відчаю.

fleur — 1) квітка; 2) цвіт, краща частина; mourir dans la fleur

de l’age — померти у розквіті літ.

mal — 1) зло, шкода (кривда); dire du mal — лихословити;

2) біль, хвороба; 3) біда, горе.

Символізм назви збірки "Квіти зла": епатаж аудиторії: квіти, які означають найсвітліше в житті людини, було пов'язано зі злом; передача світовідчуття ліричного героя: оскільки пекло це зло, то там можуть вирости тільки квіти зла; назва збірки багатозначна: "квіти зла", "квіти болю", "квіти хвороби".

4. Присвята: Теофілю Готьє

5. Композиція: присвята, вступ та 6 циклів - "Сплін та ідеал", "Паризькі картини", "Вино", "Квіти зла", "Бунт", "Смерть".

• Перший цикл «Сплін та ідеал» (84 вірша) лірична драма. Сплін — слово давнє, прийшло ще з грецької мови, означає пригнічений настрій, сум, нудьгу, тугу. Але широковживаним воно стало завдяки англійському варіанту цього слова «spleen», яке використовував Байрон не тільки для позначення внутрішнього стану свого ліричного героя, а й як синонім словосполучення «світова скорбота». Слово «сплін» ми зустрічали в романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»: «подібне англійському спліну» — так автор визначив «хворобу» Онєгіна, його розчарування. Слово «ідеал» у поезії того часу теж мало різні тлумачення. Ідеал це — взірець досконалості, кінцева, найвища мета прагнень; але це й сама поезія, яка втілює цей ідеал.

Визначальні риси:

— написаний у традиціях романтичної естетики;

— мотиви: митець і юрба, кохання ідеальне та реаль­не, неприйняття буденності й пошук високого ідеалу;

— традиційна для романтизму контрастність як структуротворчий принцип;

— романтична символіка;

— вільний політ уяви ліричного героя;

— новаторство — модерністський художній світ (розширення протиставлення дійсного та уявного сві­тів, контраст Спліну та Ідеалу, система «відповіднос­тей»);

— новації у принципах поетичного письма (вра­ження, асоціації до запахів, кольорів, художні опози­ції, увага до темного боку дійсності, мотиви туги, стра­ху, відчаю, смерті тощо).

Питання, що ж переможе — Добро чи Зло, Бог чи Диявол? — залишається відкритим. До нього Бодлер звертається у наступних циклах.

Отже, у першому розділі перед читачем розкривається лірична драма, де ідеалу протиставлена не сама дійсність, а сплін — важкий хворобливий душевний стан поета, який характеризується скептицизмом, зневір’ям і тугою.

• Другий цикл «Паризькі картини» (18 віршів) відкриває одну з причин цієї драми поета: зло реальне, зло соціальне. Поет пише про вплив міста на сучасну людину, ті перетворення, які зазнає людська душа у напруженому ритмі життя

Визначальні риси:

— перенесення із внутрішнього світу людини у зо­внішній;

— тема міста, данина урбаністичним захопленням Бодлера;

— поглиблення мотиву старіння, старості як усього суспільства, так і окремої людини, наближення смерті, втрати орієнтирів, смислу життя;

— протистояння високого і низького, Бога і Дия­вола, загострення боротьби між ними;

— ліричний герой страхається чудовиськ буденності.

• Третій цикл «Вино» (5 віршів) — є логічним продовженням «Паризьких картин»: це єдина втіха тих, кого зображує Бодлер у попередньому розділі, це спроба самого поета втекти від дійсності, позбавленої ідеалу.

Визначальні риси:

— основний мотив — мотив сп’яніння від гріхів, інстинктів, самозакоханості і самотності людства;

— оспівування сили вина, здатної вирвати людину з буденності й дарувати піднесення, якого не існує в реальному житті (пізніше ці ідеї будуть співзвучні Бло­ку, «Незнайомка»);

— постає проблема: усвідомленням сили вина та пошуки джерела сили духу людини.

• Четвертий цикл — «Квіти Зла» 10 поезій уже в межах розділу повторюють композицію Дантового «Пекла». Данте розмістив своїх грішників у різних колах, залежно від тяжкості скоєного ними гріха. Кожна з дев’яти поезій у розділі «Квіти зла» (перша поезія — «Епіграф до засудженої книги» — вступна) — це коло пекла, яким проходить душа ліричного героя збірки. Щоб вирватися з цих кіл, треба зважитися на бунт.

Визначальні риси:

— зображення і переживання болів і гріхів усього світу, страждання душі ліричного героя;

— усвідомлення неможливості досягнення Ідеалу;

— загострення уваги на темному боці буття, усві­домлення світу як пекла, як світу Зла;

— двобій Бога і Диявола розгортається не тільки в довколишньому світі, а передусім у серці лірично­го героя, який повстає проти всього світу, уособлюю­чи силу й могутність людської натури. В образі лі­ричного героя Бодлера намітилися риси «надлюдини» Ф.Ніцше.

• П’ятий цикл — «Бунт» (3 вірша)— це спроба вирватися з тенет зла, коли сил чинити опір вже зовсім немає.

Визначальні риси:

— центральна тема — протистояння ліричного ге­роя всьому світу, бунт проти дійсності;

— своєрідний духовний протест проти ницості світу;

— переосмислення біблійних сюжетів і образів (святий Петро і Каїн змальовані Бодлером як бунтів­ники, що повстали проти немилосердного світу).

• Шостий цикл — «Смерть» (6 віршів) — сприймається як логічне продовження бунту і як останній «дарунок» «квітів зла».

Визначальні риси:

— ствердження думки про те, що будь-які людські поривання закінчуються смертю;

— центральний мотив і образ циклу — Смерть;

— новаторське розв'язання проблеми образу Смерті;

— Смерть у Бодлера — це одна із граней життя; ствердження ідеї взаємозв’язку життя і смерті, онов­лення, переродження всього сущого через пошуки Іде­алу, Істини бунтівним, творчим Духом людини;

— звеличення Людини (вірш «Подорож»).

6. Провідні мотиви «Квітів Зла» Ш.Бодлера (за О.Ніколенко)

-Визначення сенсу буття особистості — пошук Істини, нескінченні поривання, падіння і злети

-Боротьба Добра і Зла, Бога і Диявола, життя і смерті, тілесного і духовного

-«Захват життя» і «жах життя»

-Проголошення Краси єдиною метою мистецтва

-Творча незалежність митця від натовпу

-Призначення поета і поезії — видобувати Красу з усього (навіть зі Зла) і зберігати її для вічності

-Утвердження чарівної сили мистецтва, інтуїтивне наближення до Істини

7. Тематика збірки

- утвердження неморальності Краси («Гімин Красі»);

- ностальгія, туга за «втраченим раєм»;

- конфлікт митця і суспільства («Альбатрос», «Лебідь», «Сплін»);

- пошуки ідеалу та невідомого («Подорож»)

Провідна тема: стосунки Поета та Юрби.

8. Ліричний герой: особистість, здатна силою уяви змінити світ; філософ; любитель життя; бунтар духу; невтомний шукач високих істин; людина із хворобливим сприйняттям світу; мрійник, самітник; поєднання тваринного і людського, тілесного та духовного, того, що йде від Бога та того, що йде від Сатани.

Додаток 3

Ш. Бодлер «Відповідності»

1. Жанр. Сонет: 14 рядків, два катрени і два терцети. У кін­ці — основна думка: життя багатогранне і непізнане. Вірш імовірно, було написано в 1855 році; у всіх виданнях збірки «Квіти зла», є четвертим віршем в циклі. Знаменитий сонет «Відповідності» став чимось на зразок маніфеста символізму.

2. Провідний мотив. Основна його тема - речі видимого світу є символами прихованої реальності, людина у храмі природи. І, оскільки, природа це храм, то її барви й кольори, всі аромати і тони лише різні коди однієї мови, якими вона себе проявляєю

Ідея. Автор закликає читачів долучитися до загадкової і непізнаної таємниці буття, відчути цілісність та єдність усього су­щого. Кожен читач по-своєму може трактувати символи поезії, адже вони завжди багатозначні.

Особливість зображення світу в поезії. У вірші багато зо­рових і чуттєвих образів. Автор передає звуки і запахи. Читач «відчуває» запах парфумів, «дух амбри, ладану, дух пижма і бензоя», «бачить» зелені луки, ліси, безкраї поля. Кожен має знайти свої «відповідності» і пізнати сенс буття.

3.Інші мотиви.

Викладаючи тезу у першому катрені, що «Природа – храм живий», поет у другому катрені не використовує антитези, навпаки, він деталізує, в чому ж секрет «живого храму», дає відповідь – вся справа у єдності і рівновазі. Немає у природі нічого зайвого. Усе гармонійно поєднане «взаємного зв’язку невидимими законами». Різні форми життя: «барви й кольори», «аромати й тони» – створюють єдність. Ліричного героя Бодлера цікавить природа життя. Він майстерно використовує для цього синестезію – спосіб написання віршів, коли асоціації кольору, звуків і запахів виражаються одне через одне.

4.Зображувально-виражальні засоби. Згідно з принципом «відповідностей» Бодлера образи та метафори не використовуються для опису реальності, предметів та фактів, а символічно позначають певні ідеї, універсальні явища буття. Метафори: зронюють (колони), зливаються (барви, кольори, аромати, тони), зрівноважують (співмірність і права, закони); епітети: живий (храм), бентежні (стогони), неясні (слова), густі (ліси), невидимі (закони), свіжі звитяжні, молодечі, розпусні, щедрі, злі, липучі (запахи), безмежні (речі); порівняння: «символів ліси густі, немов трава», «свіжі запахи, немов дітей тіла», «ніжні, як гобой» (запахи), «звитяжні, молодечі, розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола» (запахи), « як ладан і бензой, як амбра й мушмула» (запахи); інверсія: храм живий; уособлення: «зронюють колони Бентежні стогони і неясні слова» та інші.

5.Система віршування.

- -/- -/ - -/ - -/- -/- -/- - / - - / - -/- -/ - -/ - -/ - -/

6. Стопи. Двоскладова стопа з наголосом на другому складі.

7. Розмір. Ямб.

8. Римований чи неримований. Римований вірш

9.Характер римування (для римованого). Жіноча рима, бо наголос падає на другий склад від кінця.

10.Рима (для римованого). Абба – кільцева рима

11.Вид строфи. Чотирнадцятирядковий вірш. Ділиться на два чотиривірші (катрени) і два тривірші, написані п'ятистопним ямбом.

Ш. Бодлер «Альбатрос»

Жанр. Сонет. У збірці «Квіти зла» вірш вийшов без другої строфи, відповідно залишилось чотирнадцять рядків, написаних шестистопним ямбом з перехресною римою.

Рік написання – 1842

Цикл – “Сплін та ідеал”

Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити

Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої)

Художні засоби:

Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний

Метафори: «король блакиті», «володар гроз і грому»

Порівняння: «поет, як альбатрос».

Повтори, паралелізми, антитези — своєрідний «цементуючий» матеріал, який сприяє єдності композиції.

Символи :

Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра.

Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту.

Море – сим­волізує життя;

корабель, човен – людську долю;

грім, гроза, блискавка – життєві негаразди.

В «Альбатросі» стверд­жується божественна сила мистецтва, з найбільшою пов­нотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти сусп­ільству, як птиця натовпу матросів. На­товп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп.

Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем.

Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.

Романтичні традиції

- протиставлення двох світів: духовного і матеріального;

- принцип контрасту у зображенні стосунків поета і натовпу;

- художній паралелізм (образ птаха – уособлення образу поета);

- тема трагізму долі митця у бездуховному суспільстві;

- непримиримий конфлікт поета з дійсністю – суто романтичний («байронічний») конфлікт.

Модерністські новації

- створення художніх світів за допомогою кольорів і відтінків;

- чітке визначення місця образів у тексті (альбатрос – у небі, матроси – на палубі корабля);

- утвердження місії поета як володаря вищої сфери духу (на початку XX ст. поети-модерністи були проголошені «володарями душ та дум» сучасників);

- утвердження ідеї невмирущості мистецтва і в ньому митця;

- ізольованість творчої особистості в реальному світі, її самотність.

Висновок:

Поет оспівує мистецтво і високі ідеали, що воно утверджує. Хоча доля альбатроса у вірші лишається невідомою, автор уславлює силу поета, оскільки навіть смерть не може перервати політ його духу, бо прекрасне – вічне.

Ш. Бодлер «Вечорова гармонія»

Жанр. Сонет: 14 рядків, два катрени і два терцети. У кінці — основна думка: життя багатогранне і непізнане.

Вид лірики: пейзажна, інтимна, філософська.

Цикл – “Сплін та ідеал”. Вважається, що він пов’язаний з Аполлінарією Сабатьє, французькою художницею і господинею літературного салону.

Провідний мотив. Основна його тема – почуття, які відчуває ліричний герой, напередодні важливої події. Ці почуття поет прирівнює до дзвону, звуків скрипки і зітханнями. Перед читачами розгортається чудова картина вечірнього пейзажу, у якому все зачаровує. Звук скрипки, серце якої «десь тремкоче стоголосне», зливається зі співом «росного стебла» у неймовірному кружлянні «меланхолійного вальсу» Вечір викликає у героя різні почуття та асоціації. Глибоке враження на нього справляють захід сонця, нічна тиша, буяння трав і дерев. Цей вірш про невимовну тугу особистості, прагнення гармонії, недосяжність ідеалу, про життя і смерть

Ідея. Незважаючи на всю суперечливість поданої картини, автор стверджує гармонійну цільність особистості в усіх її складних почуттях.

Зображувально-виражальні засоби.

У вірші досягається відчуття гармонії за допомогою поєднання звуків та ароматів, почуттів і вражень. Вірш дуже мелодійний. Ця мелодійність забезпечується повторами, прийомами асонансу (часте повторення звуків «о» та «у», що передають протяжність мелодії) та алітерації (багато сонорних звуків «м», «л», «н». Разом з тим часте повторення «р» вносить відчуття тривоги.

Крім синестезії (запашні мелодії, співуче стебло, цвіт, що немов кадило, “димує в тишині”), він демонструє філігранне володіння поетичною технікою. Поезія насправді складається не з 16, а з 10 рядків, адже кожен другий та четвертий рядок попередньої строфи стає першим та третім у наступній, створюючи неймовірний ритм-настрій, водночас заспокійливо-захоплюючий і піднесено-умиротворений.

У фіналі твору Бодлер використовує прийом синтаксичного протиставлення: «Упало в кров свою світило життєносне, / Та сяє, мов потир, твоє лице мені».

У вірші «Вечорова гармонія» є певна недомовленість і незавершеність. Поет яскраво ілюструє тезу про те, що справжнє мистецтво має бути незавершеним, щоб дати змогу читачеві домислити його на свій розсуд.

Отже, настрій вірша створюється завдяки художнім прийомам: контрасту, сугестії, символізації образів, синестезії.

Символи:

Кривавий захід сонця - душевні втрати, що завжди супроводжують життя людини.

Але в останньому рядку звучить світла нота: згадка про кохану «Та сяє, мов потир, твоє лице мені».

Потир - набуває ознак святості. Саме таким і є почуття кохання.

10-А клас

Зарубіжна література

06.04.2020

Тема: Теоретичні засади й художні відкриття поезії фрацнузького символізму.

Взаємодія символізму й імпресіонізму в ліриці.

Поль Верлен (1844 – 1896). «Поетичне мистецтво», «Осіння пісня».

Естетичні погляди поета у вірші «Поетичне мистецтво». Зображення пейзажів

природи і душі в «Осінній пісні». Сугестивність, музичність, живописність

лірики.

Хід уроку

1. Робота із статтею підручника, с. 166-170. Дати відповідь на запитання 1-5, с.170 (письмово).

2. Повторити поняття теорії літератури: «символізм», «імпресіонізм».

Символізм (грец. symbolon – знак, символ, ознака) – одна з течій раннього модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуку «вічної істини».

Імпресіонізм – (фр. Impression – враження) – течія модернізму, яка відзначається ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.

3. Робота із анкетами «Символізм», «Імпресіонізм.

Анкета «Символізм»

Ім’я: Символізм

Рік народження: 70-80р. ХІХ ст.

Батьки: Ш.Бодлер, П.Верлен, А.Рембо, С.Маларме

Хрещений батько: Ж.Мореас

Місце народження: Франція

Причини народження: Можливість раціонального пізнання світу ставилися під сумнів; зростання ролі абстракцій та знаковості.

Засоби розвитку: Натяк, інтуїція, символ.

Призначення: Не відтворення та дослідження реальності, а натяк на приховані, невидимі ідеї; вплив на підсвідомість людини, навіювання(сугестія); зменшення інформативно-розповідної функції поетичної мови.

Середовище існування: Творчість поетів-символістів : де Реньє, Е.Рейно, Е.Верхарна, Ш.Моріса, Т.Кана, М.Матерлінка та ін.

Анкета «Імпресіонізм»

Ім’я: Імпресіонізм

Рік народження: 70-80р. ХІХ ст.

Батьки: К.Моне, Едмон і Жуль Гонкури, К.Дебюссі.

Хрещений батько: Репортер Луї Ленуа

Місце народження: Франція

Причини народження: Намагання відтворити витончені особисті враження та спостереження миттєвих відчуттів і переживань, зафіксувати мінливі ефекти світла та кольору.

Засоби розвитку: Уривчасті фрагменти, відображені у свідомості персонажа. Призначення: Відобразити не сам реально існуючий об’єкт, а враження від нього.

Середовище існування: Творчість художників ( К.Моне, Е.Дега, К.Піссарро), музикантів (К.Дебюссі,Е.Гріга,М.Равеля) та письменників (П.Верлена, О.Уайльда, М.Пруста, А.Чехова, М.Коцюбинського та ін.)

Коментар учителя.

Коли ми ще раз уважно переглянемо анкети, то побачимо, що в цих двох напрямів багато спільного. І не дивно, що вони переплітаються у творчості митців. Але міцніше, ніж будь-хто з найвизначніших символістів з імпресіонізмом пов'язаний П.Верлен. Можна сказати, що його творчість знаходиться на перехресті цих двох напрямів.

4. Дослідити життєвий і творчий шлях Поля Верлена. Скласти розповідь за планом:

1. Дитинство та юність поета. Вплив Сатурна на його долю.

2. Спроба добропорядного існування.

3. Участь у Паризькій комуні та її наслідки для його подальшої кар’єри.

4. Перипетії дружби з А.Рембо.

5. Перебування у в’язниці. Переродження світогляду.

6. Поступова деградація поетичного хисту.

7. Верлен – «король поетів».

Звернути увагу!

Основні твори

Збірки віршів: «Сатурнічні поезії» (1866), «Друзі» (1867), «Вишукані свята» (1869), «Добра пісня» (1870), «Романси без слів» (1874), «Мудрість» (1880), «Колишнє й недавнє» (1884), «Любов» (1888), «Паралельно» (1889), «Посвяти» (1890)

Проза: «Прокляті поети» (1884), «Мемуари вдівця» (1886), «П'ятнадцять днів у Голландії» (1893), «Спогади» (1895): «Мої в’язниці» й «Мої лікарні»

Визначальні риси поезій П.Верлена

1) перетворення реалій ландшафту, природних явищ та пір року на ємкі символи, котрі позначають певні стани людської душі (так звані “пейзажі душі”) або ж універсальні начала буття;

2) наявність лейтмотивних образів осені (які здебільшого асоціюються з темами в’янення та згасання життя); вітру (пов’язаного з ідеєю всемогутнього фатуму, котрий жене беззахисну людину); сутінків (знак непевності людського буття тощо);

3) зосередженість ліричного героя на плинних переживаннях; майстерне відтворення відтінків та напівтонів відчуттів;

4) розуміння людини як безсилої істоти, відданої на поталу фатуму;

5) домінування настроїв суму, журби, туги, відчаю, ностальгії за неповторним минулим;

6) м’який ліризм; утвердження принципу музичності поезії, сугестивність поетичної мови;

7) надання переваги багатозначним образам; вільне оперування символами; навмисне руйнування звичних зв’язків між словами та образами, внаслідок чого утворюється характерна для Вербенових творів атмосфера хисткості та непевності.

Лірика П. Верлена

Основні ознаки: змалювання "поезії душі", живописність, сугестивність, символічність, музичність, імпресіоністичність.

Мотиви: розчарування, самотність, печаль, туга.

Новації Поля Верлена у структурі, побудові поезії: алітерація, асонансні рими.

5. Вивчення поняття теорії літератури «сугестія».

Сугестія (латин. suggestio, від suggero — навчаю, навіюю) — жанрова специфіка літератури, що базується на нюансованій тональності, додаткових смислових натяках, передчуттях. Звернена до емоційної сфери, до підсвідомості, вона навіює читачеві думки й переживання письменника. (записати у зошит)

6. Виразне читання віршу П. Верлена «Поетичне мистецтво» у перекладі Г.П. Кочура (підручник, с.175)

Бесіда.

- Чому вірш «Поетичне мистецтво» сприймається як маніфест символізму? – («не клопочись добором слів», «найперше музика у слові» – зменшення інформаційно-розповідної функції мови; «винищуй часник із кухонь тих брудних» – заперечення раціональності світу; «хребет риториці скрути» та «приборкай рими» – заперечення шліфування твору, звернення до уяви; «наймиліший спів сп’янілий», «щоб вірш був крилатий», «щоб душу поривав шукати» – навіювання (сугестія).

- Доведіть, що поетом керує імпресіоністичне зображення почуттів («люби – відтінок і півтон», «золоте тремтіння дня» – прагнення зафіксувати мінливі ефекти світла й кольору; «любий погляд з-під вуаллю», «зірок осіння метушня», «де чари діє вітерець, де пахне м’ята і чебрець» – « бачити, відчувати, виражати – у цьому все мистецтво» (брати Гонкур) Як ви розумієте рядок : « А решта все література»? (вказівка на те, що поезія символістів не вкладається в усталені літературні канони, орієнтується на інтуїцію, почуття, враження)

- Яку основну вимогу висуває Поль Верлен до поезії? Як ви розумієте цю вимогу?

(Музичність вірша протиставляє визначеності його смислу, музикальність трактує досить широко; це подолання всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту

- За що цінує Поль Верлен поезію? Чому він закликає: «Не клопочись добором слів»? ( визначальним є не логіка, а інтуїція)

- Як ставиться автор до чітких, ясних барв? Що пропонує? Як ви розумієте вираз «барви нам ворожі»? (не яскраві барви, а напівтони, мінливі й невловимі приваблюють поета)

- Зверніть увагу на образи, створені поетом у третій строфі? Як вони допомагають уявити особливості поезії Верлена? (поезія має бути прекрасною як «золоте тремтіння дня», «зірок осіння метушня»…)

- Чому поет постає проти «дотепів гризьких»? ( бо вони – вияв розуму, а не натхнення)

- Що, на вашу думку, означає заклик поета «приборкай риму»? (рима структурує текст, «дисциплінує»)

- Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює? Знайдіть це у тексті.

- Чому «Поетичне мистецтво» завершується несподіваним рядком «А решта все – література»? Який зміст, на вашу думку, поет укладає у слово «література»? (Поезія – це музика, яка може впливати, хвилювати…без слів)

- Яким постає у вірші ідеал поезії Верлена? Чи відповідає сам вірш «Поетичне мистецтво» тим вимогам, які декларує поет? (Незважаючи на задекларовані принципи, сам поет їх не дотримується. Його наспівні, ритмічно витончені вірші мали на меті показати можливості нової поезії. Ні думка, ні дотеп (а решта все – література) не завадять справжній поезії)

Висновок (записати): Проголосивши в «Поетичному мистецтві»: «Найперше – музика у слові!» – Верлен послідовно втілював цю настанову у власній ліриці. Найхарактернішою ознакою поезії Верлена є мелодійність, музикальність, дивовижне поєднання звуків із почуттями. Тому не дивно, що його поезія «Поетичне мистецтво» стала поетичним маніфестом імпресіоністської та символістської лірики.

7. Перегляд музичного відеокліпу до поезії П.Верлена «Осіння пісня».

https://www.youtube.com/watch?v=f5gBmg0OCts

8. Асоціативна розминка.

- Які почуття навіяла вам ця пісня? (суму, втраченого часу, самотності,

незахищеності, холоду, невизначеності)

Коментар учителя.

Саме такі почуття домінували в поезіях П.Верлена. Навіть коли пейзажі були не зовсім осінні, в душі поета вимальовувалися власні пейзажі, які так і названі «пейзажі душі».

9. Виразне читання поезії П. Верлена «Осіння пісня» у перекладі Г.П. Кочура (підручник, с.173)

Коментар учителя.

Своєрідною візитною карткою поезії П. Верлена є його «Осіння пісня» (збірка «Сатурнічні пісні», цикл «Сумні пейзажі»). Відомо понад 30 перекладів цієї поезії, понад 10 разів цей вірш перекладено українськими перекладачами. Ця поезія ятрила душу В.Стефаника, І.Франка, «скорбним риданням» звучить у перекладі М.Рильського, її «тужливий хлип» чуємо у перекладі М.Лукаша.

Бесіда.

- Чи є символічним заголовок вірша? Які почуття він навіює?

(«Осіння пісня» - це прощальна пісня, це підготовка до чогось незнаного, це самотність, туга, холод, невлаштованість.)

- Які ще образи-символи створюють настрій туги, смутку?

(«не голосні млосні пісні» - настрій смутку;

«годинник» - нагадує про минущість всього, навіть людини;

«мрії дитини» - тепло і радість, яку не повернути;

«жовкле листя» - зів’яле листя, прожите життя;

«вихровий вир» - щось вороже людині.)

- «Пейзаж душі» чи «пейзаж природи» змальовує поет?

- В оригіналі останні рядки звучать так: «Вітер носить мене туди-сюди, неначе пожовклий лист» Чому душа ліричного героя стає мертвим листком?

(Поет не дає відповіді на це запитання. Це одна із ознак символістсько-імпресіоністичної поезії П.Верлена. Головне – створити настрій, викликають асоціації. Він ніби хоче сказати: «У кожного свій сум і своя туга.»)

(Додаток 1)

Коментар учителя.

Принципи символізму, мелодійність, сугестія та образи-символи допомагають передати настрій ліричного героя, його душевний стан у дану хвилину, що є також характерною ознакою імпресіоністичного світосприйняття.

10. Розглядання репродукції картини В. ван Гога «Алея тополь восени» (підручник, с. 172)

Додатково: http://vangogen.ru/van-gog-topolinaya-alleya-osenyu/

- Чи є щось спільне між зображеним на цьому полотні та творчістю Поля Верлена? (Символи, відтінки й напівтони, уведені у твори за допомогою асоціацій та аналогій, завдяки своїй загадковості та недомовленості причаровують і гіпнотизують, допомагають “побачити між рядків” ті речі, про які автор прямо не говорить, але які вгадуємо й відчуваємо, якщо глибше проникнути в суть твору.)

Висновок. Вірші Поля Верлена одразу привернули увагу читачів не стільки своїм змістом, образами та глибиною почуттів ліричного героя, скільки дивовижною витонченістю, вигадливістю поетичної форми, милозвучністю, бездоганною звуковою організацією та спробою музикою слова передати весь діапазон вражень та емоцій. Але його лірика відзначалася не тільки музикальністю, а й живописністю бачення світу. Він постійно шукав і окреслював форми, відтінки, кольори, настрої.

11. Домашнє завдання.

1) повторити поняття теорії літератури: «символізм», «імпресіонізм», «сугестія;

2) повторити ознаки символізму та імпресіонізму;

3) опрацювати матеріал підручника, с. 166-176; додаток 1 (у кінці теми уроку);

4) вивчити напам’ять поезію П. Верлена « Поетичне мистецтво» (підручник, с. 175-176).

5) дати відповідь на запитання підручника, с. 165 (усно).

6) дати відповідь на запитання підручника, с. 165 (усно).

7) Творче завдання: написати міні-есе «Мої враження та асоціації від зустрічі з поезією Поля Верлена.

8) дати відповідь на запитання підручника, с. 176 (усно).

Додаток 1

Збірка «Сатурнічні поезії» (1866)

У 1866 р. побачила світ збірка «Сатурналії», яку поет присвятив тим, хто народився під фатальним знаком Сатурна і не зазнав у житті спокою й щастя.

Характер цієї збірки, задуманої і створеної в середовищі «парнасців», значною мірою відповідає їхнім принципам. У ній Верлен ще декларує традиційне розуміння завдань поезії як втілення Ідеалу й Краси, віддає, принаймні теоретично, перевагу повній і звучній римі, заявляє, що «неспокійна й немічна уява не скасовує вимог розуму». Відповідно до настанов парнасизму, він прагне творити об’єктивну й «надособистісну» поезію, зорієнтовану на живописання об’єктивного світу й філософсько-наукові медитації. Утім, рамки поетики парнасизму були затісні для Верлена, і він, усупереч власним деклараціям, часто давав волю своєму обдарованню. У віршах, де відчувається «справжній Верлен», він фактично пориває з парнасизмом і приходить до протилежної художньої системи, до творення поетичного імпресіонізму.

Вірш Поля Верлена "Осіння пісня" входить до збірки "Сатурнічні поезії" (1866), цикл "Сумні пейзажі".

душі. Тому осінь у поезії мала іншу семантику: прощальна пісня (осінь — схил життя, близький кінець, за яким небуття). «Осінь» у значенні туга, смуток, холод, самотність, невлаштованість.

Як змінювалися пори року, так само змінювалася людина, її почуття та настрої. Осінь — час переосмислення того, що було, й підготовки до чогось нового, незнаного й невідомого. Людина, що відчувала свій кінець, на схилі життя жила спогадами. У кожній строфі вірша мелодія і настрій змінювалися. Якщо у перших двох частинах тугу переривало заглиблення у минуле, то в третій строфі уповільнений ритм прискорив лютий вітер.

Основний емоційний фон вірша створила мелодія, що линула з кожного рядка твору, — повільна й одноманітна, сумна й трохи тривожна. Ця мелодія відобразила стан осінньої природи й водночас стан ліричного героя. Ліричний герой поринув у дитячі спогади, та за хвилину він знову опинився сам на сам з осінньою журбою. «Осіння пісня» ще асоціювалася з фразеологізмом — «осінь на душі». Мертвим листком осіннього листопаду стає душа ліричного героя, яка потрапила під владу фатальної долі. У кожній строфі вірша змінювалася мелодія і настрій.

В «Осінній пісні» порушені межі поміж простором (об’єктивним і суб’єктивним) і часом (минулим, теперішнім, майбутнім). Головне для Верлена — створити враження, настрій, викликати відповідні асоціації у читачів, схвилювати їх мелодією осінньої пісні.

Цей вірш відображає стан осінньої природи і одночасно внутрішній стан ліричного героя. Як змінюються пори року, так змінюється і людина, її почуття і настрої. Осінь - час переоцінки того, що минуло, і підготовки до чогось нового, невідомого. Також присутній образ годин, які відраховують миті життя.

Ліричний герой занурюється у дитячі спогади, але через хвилину він знову опиняється віч-на-віч з осінньою нудьгою.

У кожній строфі вірша змінюється мелодія і настрій. Якщо в перших двох частинах смуток переривають бій годинника і поглиблення в спогади, то в третій уповільнений ритм ускоряеют пориви вітру.

Мертвим листом осіннього листопаду стає душа ліричного героя, яка потрапила під владу фатальності долі.

Осінь змальовується не як пору року, а як нудьга, втома, втрата чогось прекрасного, наближення смерті.

Образи – символи в "Осінній пісні " П.Верлена.

Осінь – час переосмислення пройденого життя, журба, втома, туга за втраченим прекрасним.

Вітер – голос осені, відкритий простір, щось вороже людині.

Листя – зів'яле (прожите) людське життя.

Струни – настрій.

Дзвін – час як одна із характеристик процесу буття і нагадування людині про минущість усього сущого, зокрема її самої.

Скрипка – душа.

Осіння пісня – журба, плин часу.

Основні мотиви: самотність, смуток, безнадія

Звукові образи: алітерація повтор приголосних-сонорних

Емоційні образи

Осінь – пора року Осінь – стан душі

Скорбне ридання Скрипок

Дощ Сльози

Пісня осіння – Серце вражає

осінній пейзаж пейзаж душі, осінь на душі

Втомно гойдає, Мов голосіння

гойдання самотнього листка падіння самотність, життєве гойдання

Весь я холону

холод повітря холод душевний

Стигну від дзвону, Блідну з одчаю

час, кольори осені неяскраві, пізня осінь символ невідворотної долі і невблаганного

сірість, мряка часу, страх, відчай

Згадки ж юрбою Мчать наді мною – Тяжко ридаю

птахи відлітають, пустота спогади про минуле, жаль

Вийду я з хати, Вітер проклятий Серце оспале Кидає, крає, Наче змітає

Листя опале.

вій вітру душевний неспокій, страждання, створити

враження, настрій, викликати відповідні

асоціації у читачів, схвилювати їх мелодією

осінньої пісні.

Висновок. Принципи символізму, мелодійність, сугестія та образи-символи допомагають передати настрій ліричного героя, його душевний стан у дану хвилину, що є також характерною ознакою імпресіоністичного світосприйняття.