ПроКолесо

Зміню тактику доповнення сторінок на цьому сайті, і почну це робити з початку тексту. Сьогодні 24 квітня 2019 року 

 Декілька слів доповнення щодо інформації яку я наваяв нижче. Звичайно людині непідготовленій тобто з недорозвиненою уявою, тяжко буде в голові скласти цільний образ дуальної моделі планети Земля і Сонячної системи на підставі як я їх словесно змалював у тексті нижче, понад сім років "ла урма". Але це її проблеми, хай розвивається або просить кого небудь розумнішого внести пояснення методом художнього малюнка чи що... Але мова тут піде не про це. На підставі і з допомогою інформації нижче про склад структур навколишнього світу, хочу викласти деякі ідеї з приводу енергоносіїв на нашій планеті. Чому нафта не закінчиться, як прогнозують пророки від різних псевдо наук, і чому тяжко створювати альтернативні джерела енергії.

 Нафта це вуглеводи, тобто сама назва говорить за себе - склад з трьох елементів - вуглець, водень, кисень. Як відомо це самі розповсюджені елементи бо вони є найпростішими, як діти в дитячих садках, адже відомо - людина це органічна (з'єднання на основі вуглецю) істота і складається на 80% з води. З часом вона звичайно ускладнюється, але це вже інше питання, до ядерного синтезу чи розпаду, як я його змалював нижче їй потрібно дожити, а це не багато не мало - синтез - 78 років, розпад 108 тих самих земних років.Все залежить від того в який бік рухається вуглець в трубці моделі описаній нижче, якщо від малої зорі до великої - йде синтез, якщо навпаки - розпад. І ось в такому віці дивлячись на інформацію з приводу різних там відкриттів - починаєш розуміти - нафта вічна бо вона вся подібна і її багато, а реактори всі різні в залежності від майстра який їх склав на підставі свого життєвого досвіду і знань, а тому реактор однієї групи людей не завжди підходить іншій, хоча принцип роботи у всіх них подібний, як я змалював нижче. Правда це ідеальна система, тобто сформована моєю уявою на підставі загальновідомої інформації з наукових статистичних джерел сьогодення. Цю інформацію неможливо спростувати методами логіки, але і доказати експериментом також не можливо в силу несприйняття п'ятьма органами чуття людини надвеликих об'єктів всесвіту і надмалих квантового світу. Читайте і розвивайтесь, може ця інфа допоможе Вам цікаво провести час.

32-й день, 43-го кола "3-ої сфери" (як її назвали у фільмі "Thor" творці райдужного мосту) в епоху unix, яка започаткованоа в системі з 9-ти видимих сфер (жовтий Карлик з номером 0 і Місяць в тому числі, а Земля, можливо, і не сфера, адже такою її бачила тільки обмежена кількість людей, іменуємих Космонавтами, і, хіба-що, фіксують різного роду технічні засоби спостереження. Процентне співвідношення кількості Космонавтів до загальної кількості людей на планеті, як на мою думку, наближається до нуля. З цього випливає, що не є безсумнівним фактом твердження - буцім-то Земля має сферичну форму). Рух Місяця, правда, нагадує мені рух відерця з водою, яке я в дитинстві крутив по колу у вертикальній площині, іноді навіть не проливаючи при цьому ні краплі. Сфера має крутитись навколо своєї осі. Обертання Сонця навколо своєї осі, також не видно, по причині яскравого електро-магнітно-гравітаційного випромінювання.

 Тепер потрібно уважніше роздивитись, які саме "надАстрономічні" об'єкти можливі для вивчення, на кшталт вивчення квантових. Якщо візьмемо за базу світ в якому Сонце - масштаб 1-ця, тоді астрономічні об'єкти які ми можем споглядати і класифікувати, як окремі зірки відносно Сонця будуть мати масштаб 100:1 або 1:100, адже навколо них можуть рухатись планети на яких, теоретично, можливе життя, яке приблизно можна співвіднести з Земним в пропорційному масштабі. Відповідно, щоб навчитись ними (зірками) керувати, потрібно вивчати ті об'єкти зоряного неба, масштаб яких відносно Сонця, буде таким самим, як масштаб цього самого Сонця відносно атомів таблиці Мендєлєєва. Ось це і є ті два найближчі до нас світи, які фантасти називають "паралельними".

 А це значить що електрика, магнетизм, гравітація - це ті три назви, які характеризують одне й те саме явище з різних точок огляду. Але окремо, самі по собі, вони (явища) не можуть синтезувати життя, вони, немовби, переплетені між собою, і за рахунок такого сплетіння і можливе повноцінне життя як таке. І описане пізнання "напівкола" від атому до зорі - це розгляд тільки простору. Щоб картина стала повною, її потрібно покласти на рейки часу, і узгодити існування цих триєдиних світів у теперішньому часі. Розгляд цього питання давайте зробим на прикладі Сонячної системи, і життя на планеті Земля, зокрема. Це не є принципово, і стосується всіх зірок які існують у вищезгаданому з Сонцем масштабі, і мають планети населені живими істотами.

 Можна припустити, що і в граничних вищезгаданих двох світах існує життя подібне до земного. В квантовому світі народження, життя і чергове народження (після сбору певної кількості вищезгаданих пазлів), будь якої живої істоти протікає в просторі набагато швидше ніж та сама швидкість світла вимірювана в масштабі живих істот Сонячної системи. Це саме можна сказати і про час життя останніх відносно часу життя таких самих живих істот в "надАстрономічному" граничному світі (співвідношення часу існування живих істот квантового світу і нашої Сонячної ситстеми прямо пропорційно співвідношенню часу існування живих істот цієї ж Сонячної ситстеми і "надАстрономічного" світу). А саме цікаве, як на мене, є те, що кожна жива істота нашої Сонячної системи має подібних собі (як дзеркальне відображення) і там і там, а головне, підтримує з ними ще й постійний взаємозв'язок. Кожної миті свого життя будь-яка жива істота Сонячної системи віднаходить точну змасштабовану копію себе в просторі квантового і "надАстрономічного" світів одночасно. Така собі звірочка, або ідентифікація на автентичність, яка повязана з перетіканням інформації і зветься життям. Тут мені на згадку приходять апорії Зенона Елейського. Це яскравий приклад усвідомлення людиною того, що комплексні утворення в "надАстрономічних" світах немов-би застигли в часі. Правда існує інформація, що він погано закінчив життя на нашій планеті, можливо (не факт) займався пророкуванням для інших собі подібних, читаючи їх долю по зірках.

  День 33/43 кола.

 Всю вищевикладену інформацію можливо декому тяжко буде зрозуміти. Це тому, що я пишу її для себе, щоб усвідомити і перечитати за деякий час з можливістю доповнення і виправлення неточностей. Я певен, що люди діляться на дві групи - одні розуміють ці речі і їм це вже не цікаво, а другі цього не розуміють і їм це ще не цікаво, але і першим і другим це не заважає гарно проводити час. А в мене на даний час є можливість і бажання, чом би й не зафіксувати цю інформацію на сайті, щоб в майбутньому незабути.

 Але щоб більш доступно і, можливо, комусь зрозуміліше, розповісти такі речі, скористаюсь деякими історичними фактами і методами їх викладення. Візьмемо за основу одну древню індійську легену, і за допомогою аллегоричних порівняннь (як ото у Платона про печеру або двох коней і візничого) опишемо вищевикладену інформацію.

 Кажуть Брама колись дав своїм жерцям таке завдання:

 На одній підставці закріпив три алмазні стрижні товщиною з тулуб бджоли і на один з них одяг 64 золоті шайби з однаковим отвором в центрі. Причому, зовнішній діаметр шайб знизу до верху пропорційно зменшувався так, що вийшла фігура, яка нагадувала правильний усічений конус. Завдання заключалось в тому, що потрібно перемістити шайби і скласти такий самий конус на другому стрижні за допомогою посередника, яким був третій стрижень. Була, також, одна умова - шайби можна складати тільки так, щоб менша завжди була зверху на більшій, і ні в якому разі навпаки. І добавив - коли все перекладуть - буде кінець світу. 

 В легенді йде мова про алмазні стрижні, тяжкий метал, з якого перед початком дій складено конусну трубу та безкінчений час - відносно життя людини - якщо 1 хід робити в секунду то для повного переносу потрібно 500 млрд. земних років, а це, по міркам життя однієї людини, складає ВІЧНІСТЬ (Я.І. Перельман "Живая математика" 1970 р., і Е.І. Ігнатьєв "В царстве смекалки" 1984 р. обі від видавництва "Наука").

 В принципі хочу розказати дещо подібне, змінивши тільки взаємовідношення складових легенди:

 Уявіть собі вуглецеву (C6) конусну трубу довжиною від однієї Великої Зірки внизу і до іншої Малої, яка зверху. Терміни верх і низ вживаю задля зручності орієнтування в просторі при описі процесів (все може бути і з точністю до навпаки). Обидві Зірки губляться в протилежних далях і звичним зором їх не побачити, але це не потрібно, бо й так зрозуміло, що вони повинні бути задля підтримування конструкції.

 Точно посередині між Зорями вуглецеву трубку розділяє і обтягує дві фольгоподібні металеві шайби, однакові за розміром і загальною товщиною в 100 метрів. Верхня молібденова (Мо42), нижня технецієва (Тс43). Внутрішній і наружний діаметр цієї фольгоподібної складної шайби складає відповідно - 10 000 і 12650 кілометрів. По всьому периметру внутрішнього круга обмеженого шайбами, з останніх вирощені кристалічні усічені молібденово-технецієві кругові конуси, діаметр основи яких збігається з сумарною товщиною двох шайб, а висота складає 48 метрів. Не важко підрахувати і їх кількість - 1π6. Діаметр конусів в місці усічення складає 4 метри і всі вершини зрощені між собою квадратним профілем, розділеним вісями конусів навпіл і який за розміром збігається з діаметром усічення.

 День 34/43 кола.

 Шайби постійно обертаються, назустріч одна одній, з кутовою швидкістю w=π118 земних років. Але, так як вони весь час знаходяться рівновіддалено від обох вищезгаданих Зірок, то складається враження, що процес обертання відбувається на місці, а рухається вуглецева трубка від Меншої Зірки, яка вгорі, до Більшої, яка внизу.

  Внутрішній діаметр алмазної трубки (яка знаходиться знизу шайб) становить 100 метрів. По ній вгору (в протилежному до руху вуглецю напрямку) ковзає твердий водень (H1). В центрі трубчатої конструкції проходить гасійовий (Hs108) стрижень діаметром в 4 метри, який обертається з кутовою швидкістю w=π118 Земних років. Так як обертання гасійового стрижня відбувається в зустрічному напрямку відносно обертання молібденової шайби, то проходження водню в цій трубці відбувається на зустріч до руху останньої. Водень, який знаходиться в в місці гравітаційної взаємодії технецію з гасієм, провідником якої є алмазна трубка має температуру близько 0-я по Кельвіну.

 Каркасом для вуглецевої трубки, яка знаходиться вище металевої шайби слугує осмієва (Os76) труба з наружним діаметром в 100 метрів і товщиною стінки в ≈83 міліметри. Вирахувати точніше можна за формулою де потрібно взяти корінь квадратний з такого виразу: (2500 - 8(Os)²/Ru- 4RuOs/Fe) підставивши густину металів замість символів і, можливо, потрібно внести поправку на похибку. Металева труба в площині дії єлектромагнітного поля перетворюється в конус, вершина якого впирається в центр гасієвого стрижня і обертається в протилежному до технецієвої шайби напрямку з кутовою швидкістю w=π118 Земних років.

 Виходить що обертання осмієвої труби з молібденовою шайбою і гасієвого стрижня з технецієвою шайбою - є синхронним. І якщо уявити що вони стоять на місці не обертаючись - то вихходить що обертається графітово-алмазна конусна труба з кутовою швидкістю w=2π118 Земних років, а вищезгадані метали пересуваються вздовж неї, пропорційно змінюючи свою кристалічну решітку.

 Своєю зовнішньою частиною графітова трубка покоїться на молібденовій частині шайби. Її наружний діаметр збігається з наружним діаметром шайби. Між молібденом і осмієм у графітовому середовищі виникає електрична взаємодія, яка починає розплавляти останній. Край вуглецевої трубки, який покоїться на молібденовій частині шайби затягується у внутрішній простір останньої.

 Осмій за допомогою електричної взаємодії з молібденом і магнітної взаємодії з технецієм, а саме тою частиною, яка знаходиться на 2 метри нижче площини стику двох шайб, поступово змінює свій агрегатний стан з твердого в газоподібний, по мірі наближення до центру конструкції, яка знаходиться на перетині площини і прямої під кутом 90 градусів. Перша проходить по стику стику молібдену з технецієм, а остання через центр гасієво-осмієвої конструкції і паралельно їй.

 В результаті магнітної взаємодії технецію з осмієм та молібдену з гасієм виникає дві сяючі полусфери з поперечним діаметром 100 метрів, складені одна до одної.

 Всі вищевказані розміри діаметрів - осмієвої труби, гасієвого стрижня, водневої (твердотільної) та алмазної трубок, технецієвої та молібденової шайб, вказані в місці проекції на площину, яка проходить між останніми двома металами.

 З графітної трубки та різного роду вкрапленнь в ній, в об"ємі 2-х метрової взаємодії вверх від магнітного поля, яке пролягає в площині між  металами, синтезуються 8 напівсферичних тіл, які заслуговують на згадку при моїх сьогоднішніх знаннях системи. Розміри, швидкість і напрям руху елементів моделі в центрі вакуумного диску пропорційно-ідентичні тій Сонячній системі, яку спостерігають сучасні астрофізики планети Земля.

 Під гравітаційно-магнітною взаємодією технеція осмія і гасія синтезується алмазна нижня трубка. І виходить що верхні вісім полусфер ковзають по ній як по льодові, відображення, яких, складає враження (якщо уявити і розглянути процес, як-би сбоку) що полусфери - єдине ціле. Тобто реально, якщо розглядати Сонячну систему з такого ракурсу як описано вище, то верхні півкулі (умовно назвемо їх північними) всіх восьми планет виникають внаслідок електричної і магнітної взаємодії осмію з молібденом і молібдену з гасієм; в свою чергу нижні півкулі (умовно назвемо їх південними) виникають в наслідок гравітаційної і магнітнимої взаємодії технецію з гасієм і осмію з технецієм.

 Так як, знаючи властивості алмазу, ніхто не буде заперечувати що він прозорий, то виходить що через нього чітко буде видно графіт в який він перетворюється по ходу свого руху вниз. В результаті цього можливо спостерігати ефект притаманий звичному нам у побуті дзеркалу, по якому і ковзають північні півкулі а складається враження що вони цілісні. Але так як це не звичне пасивне дзеркало, яке згадане у попередньому реченні, то і відзеркалення буде не точним - виникає свого роду ефект кривого дзеркала, тому і відображення земель верхньої півкулі спотворюється і приймає вигляд земель нижньої півкулі, а програми, типу Google Earth, емулюють цілісну сферичну Землю. Нагадую, мова йде про розгляд планет Сонячної системи з відстані, коли пропорції Сонячної системи зменшити, скажімо, до розмірів жорсткого диску, який встановлюють на стандартних настільних персональних комп"ютерах. Програма Google Earth емулює Землю, керуючись спостереженнями з орбіти планети, а звідти такі речі не доступні для бачення.

 Але якщо змменшити її (Сонячну систему) до розмірів жорсткого диску (сленгова назва - вінчестер), то розглядати її а тим більше проводити опис якихось маніпуляцій, з з моїм словарним запасом - буде надто складно. Тому я і привів (вище) як приклад таку    планетарну систему, де головне світило було-б за розміром, приблизно, як два зрости людини (середньостатистичної - плюс-мінус 100%). Про таку систему легше розповідати, фантазувати про те, як людина зростом з пів-Сонця ходить по алмазній поверхні і лагодить те що виходить з ладу в процесі..., як цей процес назвати - життя чи шо.

 Уявіть собі що десь між Юпітером і Марсом, в районі де астрофізики Землі спостерігають у свої телескопи метеоритно-астероїдний пояс, (в магнітному полі, яке складає 4 метри в товщину) насправді по всьому периметру (не знаю чи правильно застосовувати термін "периметр" до довжини круга, але ж роблять круглим об"єктивом фотоапарата прямокутні фотографії, розміри яких визначають напів периметром) перпендикулярно магнітному полю стоять стовпи в 0,1 метр в діаметрі і такою самою відстанню між собою. Їх кількість легко вирахувати зненшивши, пропорційно звичайно, радіус орбіти астероїдів до тих розмірів Снячної системи, які вказані вище в тексті і перемножити його на 10π.

 Всі ці, свого роду гратки, які розділяють магнітний диск на дві частини - внутрішню і зовнішню, зроблені з різного матеріалу. Якщо, умовно, визначити їх початок, то перший 4-ёх метровий циліндричний прутик 10-ти сантиметрів у діаметрі - складений з чистого твердого Водню. Сусідні з ним - по один бік з Унуноктію, а по другій з такого самого Водню, але уже з рівномірним по всьому об"ему домішком Гелію. Хочу заувахити що домішок іншого елементу знаходиться в такій кількості, що якщо взяти і рівномірно розподілити на всю кількіст граток наявні у таблиці Меделеева 118 елементів, то і перехід від одного до іншого атому буде рівномірно прогресувати. У ядрах атомів з яких складені ці прутки, відсутні нейтрони, тобто ядра всіх атомів складаються суто з протію (ядро Водню), навколо яких, в залежності від кількості останніх - обертається така сама кількість електрнів. Це, звичайно, ідеально-надумана картина, але і спростувати її, як на мою думку, не можливо.

 У місці дії магнітного поля, де графіт перетворюється в алмаз, має місце і зміщення граток описаних у попередньому абзаці. Воно знаходиться посередині довжини циліндру, а розмір дорівнюе діаметру прутків (якщо можна назвати циліндр, в 2 м довжиною і 0,1 м в діаметрі прутком). Виходить, що коли верхня полусфера в "тіні", то нижня в полі, і навпаки.

 І ось коли Земля потрапляє в зону, де між гасієво-осмієвим фужером і молібденово-технецієвою шайбою постає одна із граток, деякі люди засинають а з Сонця виходять їх змаштабовані збільшені копії і починають розгрібати те, що технологічні машини (створені їх малими двійниками коли ті були при свідомості) зуміли напартачити. Це звичайно жарт.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

  Розглянемо ближче явище іменуєме ядерним синтезом і розпадом. Усічений конус, основою якого слугує  осмієва труба, у місці де починаеться електрична взаємодія, між нею і молібденовою шайбою, у своїй вершині, а саме у центрі усічення, має половину атому. В свою чергу, магнітне поле перерізає всі атоми гасієвого стрижня також навпіл. Протії твердого водню, в середовищі якого знаходиться стрижень, також перерізаються навпіл магнітним полем, і тільки половина з проникнувших (вище магн.поля) напівсфер ядер водню, перетягують за собою електрон. За рахунок тиску вуглецю на водень, полусфери останнього по магнітгому полю починають ковзати по таких самих полусферах, з єдиною відмінністю, що ті структуровані у вигляді напівядер Гасію. Відповідно, щільність  останнього не дає їм проникнути в його середовище. Але, під тиском, вони ковзають

до центру гасієвого стрижня, де в нього впирається вершина осмієвого усіченого конуса,  і починають маневрувати між стабільними напіватомами Осмію, з яких, як я вказав вище, складається усічена вершина конусу, до поки не доходять до центру кола усічення, де починають проникати у ядро  (яке цим самим полем, також розрізане навпіл) Осмію. Якщо гасієвий стрижень має в місці розрізу 4 метри в діаметрі, то розмір радіусу усічення осмієвого конусу відповідає товщині стінки труби з цього металу, плюс розмір напіватома Осмію у місці його розтину, яке і знаходиться (повторюся) у центрі вершини усіченного осмієвого конусу, неважко підрахувати, що це приблизно буде 166 мметрів плюс діаметр атому (у місці усічення) вищевказаного металу.

 В центрі уявного Куба, з ребром у 100 метрів, маємо дві правильні піраміди складені з напівядер  Гасію та Осмію, основи яких складаються з, відповідно, 37 і 32 напівядер Протію, які покояться з обох боків уявної площини Магнітного поля. В центрі основи пірамід дві полусфери ядер протію співпадають і в залежності від різниці тиску по обоїх сторонах Маг. Поля, в той чи інший момент Часу, процес може проходити у реверсивних напрямках Розглянем випадок, коли тиск з боку Осміевого Конусу - більший. Тоді дві полусфери, які зливаються, у місці ідеального збігання, в центрі основ пірамід, в Одну, проникають у вигляді уже цілого ядра протію у напівядро Гасію, звільняючи місце для подальшого просування полусфер ядер протію з яких побудовані основи пірамід, до їх центру. Це ядро протію, яке проникло у напів ядро Гасію, робить зайвим один протій, з яких і складене ядро Гасію, і як самий крайній, протій на вершині піраміди, покидає останню, захоплюючи собі з орбіти один з 54-х електронів, і маневруючи між стабільними атомами Гасію, з яких побудований стрижень (D=4м), просувається у напрямку Більшої Зірки.

 На орбіту Гасієвого напівядра, прибуває інший електорон, який вилетів у Осмієву трубу (у едентичній реакції яка протікає у надрах Більшої Зірки), в процесі проникнення напівядра протію, яке через одно, як я зауважив вище, буває з одним електроном, у напівядро Осмію. Тут у свою чергу, новий електрон займае ближчу до напівядра Осмію орбіту, а з зовнішньої, як наслідок зменшення електричної взаємодії, сходить крайній електрон і прямує в напрямку Меншої Зірки. Ось така ідеальна картина Ядерного реверсивного процесу, реверсивного тому, що протікання реакції можливе в обох напрямках. Що впливає на напрямок протікання, треба ще придумати.

 А тепер уявіть собі, що місце де дві полусфери співпадають і починають проштовхувати (з основи піраміди) сфери ядер протію (з яких складається половина ядра гасію), таким чином, що з вершини  останньої вибиває верхню сферу, це є точка. Вищеописана конусна трубка, якщо роздивлятись її в розрізі - це площина у вигляді рівнобедренного прямокутного трикутника. А для того щоб вийшла об"ємна сферична картинка - потрібна точка опори у вершині конусної трубки, і тоді навколо неї можна зробити сферу. І кожна жива істота, як на мою думку, лягаючи спати, автоматично робить ось таку сферу навколо себе, а прокидаючись, знову опиняється в цій вищезгаданій конусній трубі, разом з іншими живими істотами.

 Тепер можна припустити, що коли цей вищеописаний ядерний процес проходить у конусній трубі (тобто коли живі істоти при свідомості), то проходить процес синтезу Гасію з Осмію, а от коли засинає і ця конусна труба трансформується у сферу - починає проходити зворотній процес розпаду Гасію в Осмій, під дією тиску наружніх сфер на внутрішні. Мей бі и наоборот.

 Якщо дотримуватись пропорцій, то за розмірами приведеними вище - можна вирахувати об"єм даної конусної труби. Верхня Зірка це точка, або вершина конусу. Середня Зірка, а саме точка проштовхування ядра водню - лежить в площині кола діаметр якого  12650 кілометрів. Система Нижньої Зірки лежить в площині основи конуса, діаметр якого можна вирахувати за формулою: 2d де d - діаметр площини кола системи Середньої Зірки. Звідки можна вирахувати об"єм конуса - V=1/3SH=1/3πr2H, де r=d, H=r, і маємо - V=πr3/3≈3,14٠12650٠12650٠12650/3≈212٠1010  кілометрів кубічних.

 Пі. Ес. 11 березня 12 року - жартівливе доповнення в 7 абзаців з реплікою:

 Тут потрібно внести невелике зауваження. Цей об"єм конусної труби я підрахував з перевагою у обчисленні до тих Зірок, які ідуть у порядку зменшення від Середньої. Адже за Ніжню Зірку я взяв ту, яка іде слідуючою після Середньої, а за Верхню ту, яка удалена на безкінечну відстань до зменшення (lim d->0). Щоб картинка була рівномірною, потрібно розуміти, що і після Нижньої Зірки з інтервалами, кожен з яких дорівнює геометричній прогресії діаметру (молібденової та технецієвої шайб в площині навколо Середньої Зірки), кратній 2-ом (lim d ->∞) існують Більші за неї Зірки.

 Вимальовується така картина, що слідуюча за Середньою системою (у бік зменшення) система Верхньої Зірки, знаходиться від своєї попередниці вже на відстані Rсередньї/2=d/4=12650/4=3162,5 кілометри, і, відпопідно, пропорції її системи також менші у 2 рази.

 Виходить, що взявши загальновідомі розміри Сонячної системи, пропорційно зменшивши їх таким чином, щоб Сонце в діаметрі дорівнювало чотирьом метрам, то можна вписати її в правильний конус, кут між бічною і висотою якого - кут 45°. Зробити це потрібно таким чином, щоб діаметр пропорційно зменшеної системи дорівнював висоті конуса, а сама вона знаходилась у площині усічення конусу на відстані в один її радіус, від уявної вершини останнього. Розвернувши конус (в який вписана пропорційно зменшена Сонячна ситема) в сферу навколо уявної вершини останнього, площина в якій знаходиться Середня Зірка трансформується в шар, який за розмірами буде, приблизно, збігатись з нашою планетою під назвою Земля.

 Ось такий парадокс. Якщо розглядати далі, то виходить, що космонавти з нашої планети при польоті в космос можуть (теоретично, звичайно) зашкоджати діяльносі шахтарів на планеті, яка над нами, або навпаки. А навколоземні супутники запущені з планети Земля системи Середньої Зірки, інколи можуть наштовхуватись на свердло бурильної установки (яка пробивається до нафти, газу чи води, або просто проводить геологічну розвідку) на планеті Земля Нижньої (більшої) Зірки. А Сонце ми бачимо, іноді (вночі у вигляді Місяця), через гасієво-осмієвий стрижнетруб.

 За моїми уявленнями і на підставі вищевикладених розрахунків, у Південній півкулі Сонце повинно бути чорним на білому небі і при цьому не виділяти тепло а навколо нього на прозорому сяючому небі видніються, десь у далині, безліч Чорних Зірочок, мабудь гарно. Вид же Місяця такий самий як і у Північній півкулі, тільки в негативному баченні і, можливо, він ще й тепло виділяє. Але це розрахунки і теорія, на практиці ж, можливо, все так як показує телевізор, або описують автори книжок про той край Землі (хоча про те як виглядає там Сонце та Місяць я згадуваннь не помічав). Ось зароблю грошей (але честним шляхом, не позичивши на вічне віддавання, не вкравши, щоб за ними, грошима, ніхто не плакав, тобто своєю працею, без обману) та й сам поїду подивлюсь,- планую едак років через сім-шістнадцять.

 Плюс до цього освіту треба "доздобути". Зараз я тільки на 3/8 бакалавр філософії (як здам у квітні екзаменаційну сесію на заочному відділенні - то буду вже на половину; цього року в Україні сесії прходитимуть раніше ніж зазвичай у зв'язку з "EURO-2012" [ЗЫ 06/V/12 Уже став наполовину Бакала. ФілоСофії]). От капітан Блад, у Сабатіні, був цілим бакалавром (здається медицини), перед тим як виїхав з Європи світом мандрувати. Десь читав, що у давні часи, коли моряки перетинали Екватор, ще на дерев"янніх кораблях, то того хто робив це вперше - кидали (всією командою) за борт у воду. Але за моїми розрахунками у місці Екватора повинна проходити (перпендикулярно воді і перетинати всю планету Земля, зокрема, і навпіл Сонячну систему загалом по її площині) алмазна стіна о яку дерев"янний (та мабудь і металевий) корабель може розбитись. Виходить першопрохідника кидали на?, цікаво, а як там з гравітацією, куди падає тіло - на воду чи на алмазну поверхню?

 - Ось така собі казочка, малятка, файні хлопчики й дівчатка, - приблизно так (у часи мого дитинства) з телевізора  казав дід Панас. Як у репліці - Що Ви куме не кажіть (до речі, в румунській мові транскрипція [некажіт] означає укрпїнською - чи то ображатись, чи то сумувати), але у телевізорі є маленькі люді. На сьогоднішній день така репліка вже не актуальна, я би трошки її доповнив: -...у малому телевізорі Маленькі люди, а у великому Великі ;>:{)

 День 35-37/43 кола.

 Проходить свого роду "електромагнітногравітаційна" взаємодія між технецієво-молібденовою шайбою та осмієво-гасієвим фужером. Гасієва 4-х метрова ніжка стакану покоїться в циліндрі з твердотільного водню (нагадаю, що діаметр останнього складає 100 метрів), який, в свою чергу, доходить до вершини осмієвого парообразного конусу з 4-метровим діаметром у своїй основі. На вершині усіченого конусу діаметр якого збігається з атомом Осмію, протій водню проникає в ядро першого рівно в такій кількості, щоб вийшло ядро Гасію, відправляючи електрон в трубу.

Розглянем процес детальніше. Кожне ядро твердого водню на половину своєї сфери проникає за площину вищезгаданої магнітної взаємодії, але тільки половина перетягує за собою ще й електрон. Можна спостерігати таке явище коли магнітне поле перерізує всі атоми гасію і водню навпіл таким чином що основа половини ядра першого має 37 полусфер, а решта 36 складені на ній у вигляді правильної піраміди. З протилежного боку осмієва конструкція половиною ядра свого атому, який знаходиться в її вершині зрізаного конусу також впирається в магнітне поле. Основа половини ядра осмію складає 28 полусфери а решта 24 викладені на ній у вигляді піраміди. В самому центрі зрізів ядер атомів гасію та осмію шукають одна одну дві полусфери, протіїв обох атомів, і як тільки одна з іншою співпадають ціла сфера починає подати вниз, вибиваючм вершину піраміди, яка зриваючись захоплює з собою один електрон.

   Якщо розглянути цей, свого роду телескоп, від одної плазмової сфери до іншої в розрізі, то можна побачити картину, де водень знизу до верху поступово змінює агрегатний стан з газоподібного до твердого, в його середовищі з верху до низу гасій поступово розпадається осідаючи у вигляді осмію на стінках вуглецевої трубки, з самого низу гасію вже нема, зате є розкалена осмієва труба впресована в графіт і служить внутрішнім каркасом для вуглецевої труби, яка наружним краєм покоїться на молібденовій шайбі і знизу до верху поступово змінює свій алотропний стан - з графітного на алмазний. 

 Який з вищевикладених процесів є першопочатковим, вирішувати Вам, але, як на мене, це все одно, що дискутувати на тему, хто був скорше - курка чи яйце.

 P.S. 12 / III /2012, 08:45 - 09:34 AM. Резюмування:

 Ми живемо на Землі на полюсах якої знаходяться - з одного боку дві фольгоподібні шайби, з молібдену і технецію, які лежать одна на одній і обертаються в зустрічних напрямках, діаметр їх ≈ 2650 кілометрів, а товщина ≈ 430 метрів кожна; з другого боку осмієво-гасієвий стрижнетруб у твердоводневому середовищі, на конусоподібному закінченні осмієвої труби (≈100 метрів у діаметрі і ≈ 9 сантиметрів товщиною стінки), яка розширяючись виходить у "відкритий космос" - обертається планета Земля на гасіємому стрижні (останній ≈ 4 метри у діаметрі). Вони, як і шайби, обертаються у зустрічному один до одного напрямках. І технецій і гасій метали які не мають стабільних ізотопів, і, як наслідок, випромінюють γ-хвилі дуже шкідливі для здоров"я живих біологічних організмів. Але перший закритий молібденовою шайбою, а другий товстим шаром водяної криги, під якою зжижений водень зверху вкриває розріз (який одночасно і його закінчення) гасієвого стрижня, переходячи в твердий стан по його бокам.

А з приводу алмазної стінки яка мала б проходити по Екватору, то людина яка подорожує тими краями зором побачити її не може. Причиною тому є той "факт" що якщо Землю зокрема, і всю Сонячну систему загалом, яку ділить ця алмазна стіна навпіл збільшити пропорційно з розміру тенісного м"яча (а такі розміри приблизно має Земля, яку алмазна "стіна" перерізає по Екватору навпіл) до такого, який людина бачить за допомогою зору, то і кристалічна решітка вуглецю (алмазу) збільшиться до таких розмірів, що між йог атомами не тільки корабель пропливе, а й Місяць, можливо, протиснеться ;-).  

 Ну і закінчу сторінку стареньким анекдотом по типу того, що на початку сторінки:

 Говорять три іноземці українською.

 Перший питає - Слухайте, а що таке ОС?

 Другий відповідає - ОС - це жовтий МУХ ( самець мухи, але для оси "самцем" напевно є Шершень - пр. автора) в чорну смужку.

 Третій перечить другому - Жовтий МУХ в чорну смужку - це БДЖОЛ (те саме що і бджола, тільки чоловічого роду, але чоловічий рід у бджіл напевне є дика бджола іменуєма Джміль [трутні не підходять до цього контексту]. Так ведеться споконвік у слов"янських мовах - якщо менша істота то жіночий рід, якщо більша то чоловічий, адже не прийнято говорити шершениха або джмілиха, а от аналогію за таким прикладом до мухи, я щось не пригадую. - примітка автора вебсторінки), а ОСь (гра слів, рос-укр паронім: "ось" рос. -> "вісь" укр.; "ось" укр. -> "вот" рос.) - те на чому крутиться наша Планета.

(Мабудь "операційна система")