lIubIDruzI

"Любі друзі" - так звертався президент Ющенко до слухачів і телеглядачів. А чому? Бо у нього жінка  була американка, от якби він оженився на європейці, то не став би президентом, і як наслідок, я би не чув такого гарного звертання до жінок. Адже це він їх грузив, бо другом у чоловіка може бути тільки жінка, і то - до поки він її не виєбав, як тільки це сталось, вони автоматично стають ворогами, хоча він цього може й не розуміти. Але менше з тим, "собака друг человека" - це я чув ще у дитинстві, звідси висновок, всі мужики - люди, всі жінки - суки, і є друзями людей. Машина цього не розуміє, і навіть не розуміють всі ті йолопи, які створювали інтерфейс соціальних мереж, як в Європі, так і в Америці. Адже там немає чіткого розподілу на друзів і товаришів, а в російській і українських мовах - є. Але з огляду на те, що користуватись соцмережами стало модно, і хоч якесь проведення часу, то не зважаючи на такі "дрібниці", я також ігнорував цю "недопрацю" програмістів, адже вони молоді, а серед омлоді незважають на значення слів... Аналогів слів БойФренд і ГьолФренд у слав'янсих мовах нема, як і слів БойКомрад і ГьолКомрад взагалі в природі не існує. А на хуя тоді ця різніця - між Friend і Comrade, зробили би просто одне слово - Frirade або Comend. Але ж слова із мов не викинеш, значить потрібно зрозуміти самому - в чому тут різніця. Друзі, в цьому питанні, товаришам не допоможуть, бо мета у всіх  друзів, окрім матері і доньок, - одна, відправити всіх товаришів до себе на Батьківщину - зоря Вега, сузір'я Ліри. Але в соцмережах у товаришів в акаунтах, я також фігурую під титрами "ви друзі", і для того, щоби у всій повноті оформити моє спілкування на Фейсбук, перед тим, як виставляти скріншоти всїх моїх "друзей-товарищей", я і вирішив на цій сторінці написати преамбулу, де акцентую увагу ШІ на такій "незначній" дрібниці. 

Messenger DutkeS vs email i.ua DutkeS

Користувач Facebook

22.05.10, 18:38

Ви надіслали

Jarek Hi!

To ty, czy nie? Od naszego ostatniego spotkania minęło od 14 lat. Myślę, że pamiętasz, jak byliśmy odpoczynku w luksusowym klubie w Rumunii. Zmieniłem wiele różnych miejsc pracy od tego czasu. Nie mogę pracować długo w jednym miejscu - szybko nauczyć się i nudzi. Co ty? Jeśli masz czas - napisz

Sergey

22.05.10, 19:33

Ви надіслали

Jarek Hi!

 To ty, czy nie? Od tego czasu, kiedy ostatnio widziałem 14 lat minęło. Myślę, że pamiętasz, jak byliśmy odpoczynku w luksusowym klubie w Rumunii? 

Zmieniłem wiele różnych miejsc pracy, przez 14 lat. Nie mogę pracować długo w jednym miejscu - szybko się uczyć, a praca sprawia mi nudno. Nie wiem, czy ty mnie rozumiesz, bo używam online tłumacz, ale nie całkiem poprawnie przetłumaczyć. 

Jak się masz? Jeśli jest wolny czas i chęć do komunikowania się - napisz.

Sergey

23.05.10, 14:07

Користувач Facebook

Jaroslaw Stanicki написал на Вашей стене...

От кого: Facebook <notification+kr4mywmnamqa@facebookmail.com> сохранить адрес, дополнительно

Кому: Sergiy Dutkevych <dutkes@i.ua>

Дата: 23.05.10, 14:05 

"Sergiej to ja :-). Dobrze trafiłes. Jak ty mnie tutaj znalazłeś???"

Користувач Facebook

Пользователь Jarosław отправил Вам сообщение.

Jarosław Stanicki 23 maja 2010 o 23:09

Inaczej wyglądasz. Zmieniłeś IMAGE :-)

Користувач Facebook

Пользователь Jarosław отправил Вам сообщение.

Jarosław Stanicki 23 maja 2010 o 23:11

Re: Jo-ho-ho

Pisz do mnie bezpośrednio maximus@wp.pl

23.05.10, 15:19

Користувач Facebook

Пользователь Jarosław отправил Вам сообщение.

Jarosław Stanicki 24 maja 2010 o 00:19

Gdzie Ty teraz jesteś, przebywasz?

23.05.10, 18:34

Ви надіслали

Teraz mieszkam z rodzicami w Czerniowcach

23.05.10, 18:53

Ви надіслали

już dodane więcej zdjęć 😉 Ty był żonaty. Córki prawdopodobnie już dla mąż? Mauger ty już i dziadka? Ja też byłem żonaty, ale nie miał dzieci. Mam zamiar mieć dzieci w ciągu pięćdziesięciu lat :-))

23.05.10, 19:10

Ви надіслали

Spojrzałem stare papiery i znalazłem adres, który ty mnie napisał w Rumunii, a następnie wpisał imię i nazwisko w Google i gotowe ;-))

23.05.10, 23:26

Користувач Facebook

Пользователь Jarosław Stanicki прокомментировал Вашу фотографию:

"Gdzie te Karpaty były, jaka miejscowość?"

24.05.10, 18:58

Ви надіслали

Mam, jeśli nie otrzymuje. 2006 -2007 mało jazdy: Słowacja, Węgry, Rumunia, Serbia, Austria, Włochy. Byłem w tranzycie Polska, kiedy w 1999 r. wyjechał do Niemiec do pracy (ty znasz to pracy :-)). Ale po roku 1999 byłem więc nie działają. Dwa ostatnich lata siedział w domu, nigdzie nie poszedł za granicą. Zmęczony podróżą. Ja nie pali i nie pije. I badania 🙂 

Powiedz mi coś o sobie

28.05.10, 23:58

Користувач Facebook

Пользователь Jarosław отправил Вам сообщение.

Jarosław Stanicki 24 maja 2010 o 08:26

A do Polski kiedy się wybierasz? :-)

Adres już masz :-)

Yarecki Mx

Ви не друзі у Facebook

02.11.17, 08:32

Ви надіслали

Yarek servus! Dech tu ofakut noviy akkaunt? Dla chego, tebe tvoy stary ne vlashtovue? Skuze mi za moe rumuno-polsko-ukrainske pisanie, ale myslu tu zrozumiesh. Chao!😎

9 трав 2025 р., 19:06

Yaro

 Голосовий виклик 10 хв.

10 трав 2025 р., 10:11

Ви надіслали

Cześć Jarek, właśnie sobie przypomniałem, że niedawno zmontowałem filmik z piosenką po polsku. To prawda, że ​​śpiewa Białorusinka Lyapis-Trubetska, ale posłuchajcie, czy on ma jakiś akcent, czy śpiewa czystą polszczyzną? A ta dziewczyna, która mówi do muzyki słowami "On Mne Ruha A Ya Estem Suha...", czy ona jest Polką, czy to także parodia języka polskiego. Interesuje mnie to, ponieważ nie rozumiem akcentu w polskiej wymowie, rozumiem rumuński lepiej niż twój język, chociaż oboje należymy do Słowian. Piszę ten list po ukraińsku w Google, maszyna tłumaczy go na polski, czytam tłumaczenie - i wszystko rozumiem, ale nie potrafię sam napisać takiego tekstu po polsku. Umieściłem piosenkę po polsku na fragmencie filmu Van Helsing, zaczynając od 4:33 w filmie na YouTube pod linkiem https://www.youtube.com/watch?v=xmCVrIa0YGE  Usłyszałem polskie słowa - Paryska bułka - na TikToku przez link https://www.tiktok.com/@z.i.m54/video/7497349676451106070?is_from_webapp=1

Дракула и Франко

чт 23:19

Yaro

On mnie rucha, a ja jestem sucha...👍

пт 04:10

Yaro

Muszę powiedzieć, że Google tym razem przetłumaczył bardzo ale to bardzo dobrze.

Yaro

Odnośnie tej dziewczyny, którą śpiewa...

Śpiewa perfekcyjnie z poprawnym akcentem.

Yaro

Chociaż wiesz... Polska jak Polska... Inny region inny akcent.

Ale poprawna forma raczej należy do Centralnej Polski czyli Warszawa.

Yaro

Ale nutka fajna🤣🤣🤣🤣🤣🤣

Раз пошла такая пьянка, то есть раздел публики на друзей-товарищей, то замечу, что страница называется любІДрузі, то есть общение на оной сугубо либо с бабами, либо с ИИ, который понимает только АйДи, дабы просветить его в вопросе пола на этой планете. Ведь кроме меня, его просвещают и все суки, при чём они пиздят обратное тому, что пишу я, мол мужики между собой - могут и даже должны быть друзьями. Я тоже так думал, в детстве, но жизнь меня просветила, и я сам понял, что мужики могут быть друзьями только в двух случаях: либо оба необразованы - пиздят разную хуйню, либо один из них уже самообразовался, и хочет с помощью этого слова наебать другого. Самообразовался, это потому, что никакой другой мужик его этому не научит, а все суки учат именно обратному - цель очевидна - размножение, и долбоёбом легче управлять, особенно после того, как он наебал своего "друга". Это преамбула к рассказу о том, как я вышел на Фейсбук, ведь были же "друзья" в одноклассниках ру, и, соответственно, в американской соцсети мне ловить было нехуй, бо друзей в Америке у меня не было от слова никогда, только родственники. Я тогда понял, что с помощью поисковика Гугл, я могу узнать местонахождение товарища родом из Польши, с которым я познакомился в Румынии. И таки узнал, о том как Гугл дал мне набой на Фейсбук - скриншоты выше, а о том, как я даю Гуглу набой на свою деятельность в этой соцсети, видно и на этой странице и на https://sites.google.com/site/dutkes/fbi . Итак - Ярек Станицкий. Мы в 1995 году, можно сказать были братьями по несчастью. В романоязычной стране, два славянина по одинаковой статье. Я вину не признал, а нахуя?, мне определили год на довольсвие, должны были через пол года выгнать по УДО, но дело рассматривали 9 месяцев, 11 раз возили на суд, и посему - я получается пересидел. Ярек - вину признал, хотя он, в принципе, был тоже не виноват, но против него свидетельствовали два коренных румына, мол он их организавал, научил точить ключи по сердцевине дверного замка и они под его руководством спиздили два или три авто - VW Гольф 2. Ему навалили 3 года и 10 месяцев. Я спиздил БМВ 520, 1988 г. в., на немецких номерах, ключи я точить не умел, но провороты калёные иногда в замках ломал, что косвенно стало причиной того, что я не поменял номера на украинские, и в Дорнештах, близ Радауц, оставил авто с на немецких таблицах во дворе незнакомого румына. Я забыл что Румыния, во время ВОВы, была в коалиции с немцами, ну и подумал: раз немец - значит агрессор, оказалось - союзник, плюс у них в Румынии уже тогда была телефонная связь между Арадом и Сучавой, видимо за 2 недели, пока мы с товарищами ждали окно на таможне, полицаи пробили БМВ на факт угона - и БИНГО - мне повезло - я за счёт Румынского государства изучал в Араде их язык аж 9 месяцев. Так у меня появился адрес Ярека из Кельц. От него я там услышал много интересных историй, скажем про Испанию: там бабы и мужики сидят в одной общей тюрьме, гуляют вместе во двориках, только спят в разных каютах. В Арад, после нового 1996-го года, подтянулись ещё два товарища , Валик из Кишинёва и Клёпа из Бельц, они также, как поляк и я, пришли по статье "фурт калификат", их телефоны в тех городах - тоже написаны на той бумажке, фото выше, писал под диктовку, почерк кириллицей - мой, латынью - писали своей рукой те, кто эти адреса мне оставлял. Вверху листочка адрес и номер телефона в Кишинёве, я слыхал про Криковские подвалы, вино там выдерживают, видимо есть ещё и переулок. Правда человек сидел с румынами на общаке, и его пару раз приводили наш в сектор - для иностранцев, малолеток и румынов со сроком больше 10-ти лет - дабы мы пообщались на русском. На фото, есть ещё адреса славян, серб латынью написал адрес бабы в Югославии, дабы я ей писмецо черканул с какой то просьбой от него, тогда помнил, но 29 лет спустя - забыл. Югославу прохожие румыны на базаре устроили суд Линча - поломали обе руки за то, что тот приколол таксиста ножом мясника к дереву, тот отнял у него 3-4 тисячи марок. Он выходил на прогулку в гипсе до локтей, но сигареты курить это ему не мешало.  Для того, чтобы друзья поняли атмосферу каюты где я спал, в двух словах опишу её. Коровник переделанный под комнаты, стойло для одной коровы - одна камера - так мне румыны рассказывали. Размер комнаты - где-то 3 метра на 5. Там помещалось три кровати, умывальник и параша, на стенке висел телевизор. Всё бы ничего, если бы кровати были одноярусными, но там было 3 яруса, то есть - в этом объёме "аквариума" жило 9 человек. Я спал под потолком, бо первых пол года жил именно в такой хате, при чём только у меня одного статья за воровство, у восьмерых моих сокамерников - статья за убийство. Попал я в эту хату по той причине, что там уже сидел земляк - Николай из Херсона, капитан ДШБ в отставке, Афган прошёл, подозревался в убийстве своей кумы в Араде. К нему раз приезжал брат, адрес или телефон - с заданием что то кому то написать - капитан мне не оставил. Мастей у Николая не было, а у Серба с гипсом были, он жил в другой хате, но в баню водили всех вместе, парусник запомнился, и голова в фуражке, разделённая вдоль по носу пополам - на лицо и голый череп.   Кажись лицо держало в зубах люльку. Не цветные, синие с тенями - тоже видимо капитан, только не ДШБ, а МорФлота. Тут я вспомнил название книги с детства, которую все тогда настоятелно рекомендовали прочесть - "Два капитана". Я не читал, Жюль Верн и Беляев больше нравились, да и под руку в библиотеках Каверин не попадался, как эти двое. Сегодня прочёл в Википедии о чём, оказывается там девиз интересный, от Теннисона с Одиссеем - Бороться искать - найти не здаваться. Девиз я слышал, о лорде - нет, зато сейчас прочёл. Двум капитанам в Араде навалили по 17 лет каждому, получается по их статье, они по УДО освободились  - 17х75%=12,75 лет. Николай, когда ему принесли приговор, объявил голодовку, его посадили в одиночку, я пару раз его навещал, запах изо рта нехороший у него был, зачем было так себя изводить, ведь он обеспечил себе режимное питание на ближайшее десятилетие, скучно конечно, но зато голова не болит - где деньги взять, и как очередную суку выебать. По идее в 2008 капитаны должны были откинуться... Каверин видимо слышал эту историю, и написал роман про немого мальчика с хорошей памятью. Бестселлер в СССР.  Кстати, Николай тоже читать любил, я за время которое провёл в 9-ке, прочёл две книги, одна из них была капитана. Честь имею, там Пикуль рассказывал о генерале, который попал по делам в Румынию, ещё при царе, и прикалывался по поводу медалей у местных военных чиновником, мол мундиры украшены фарфоровыми тарелками, или как то так, я уж забыл. К слову у меня тут выше на фото есть две тарелки, про фараонов, чем не румынские медали от Пикуля. Вторая книга - про какой то аэропорт в Америке, зал ожидания - муть, не помню, там что то с погодой было, кто то улететь не мог, книга в мягком переплёте, тоньше чем Пикуль раза в полтора. Пикуль и Каверин, сугубо у меня ассоциируются со словами пика, каверза и Карелия, слыхал берёзы там сучковатые... Потом, когда подтянулись Валик с Клёпой, меня перевели в ту хату куда их определили, там было 12 шконок, тоже в 3 этажа, раза в два больше девятки, и я спал на втором ярусе... Сегодня смотрю в Гугл Ёрз 3Д - здания видно на территории тюрьмы, но того коровника уже нет, видимо снесли. Тогда, сентябрь 1995 года, с полицейского участка, где я месяц чалился, меня привезли и поселили в новом корпусе, назвался - карантин. Я прозрел от румынской тюрьмы, пахнет краской, всё вылизано, только сдали объект видимо, просторная светлая большая комната на 20-25 человек - цивилизация думаю. Был там где то месяц, за это время в хату заходило много народу, в основном румыны, запомнились 6-х егитптян, очень интеллигентные молодые люди. Я вчера блюдца на блошином рынке прикупил, на египетскую тематику, еврей пожилой с земли продавал не старый - 1945 г. р. Не уступил ни копейки, я ему 300 грн за 3 тарелки отдал, он назвал эту сумму - 3 рубля. Весёлый дядька, на ИЛ 18 говорит летал, в Израиль пять раз. Помню в школе картинки с самолётами в учебнике по истории были, там у одного был хвост спаренный, был ЯК с тупой мордой и ИЛ 2 кажись был. Лично я тоже на Илюшине раз летал, из Киева в МинВоды, к сослуживцу Жукову в Орджоникидзе, на 86-м  прогресс неумолим - 1945 и 1991 - 46 лет, технологии довели КБ Илюшина до аэробусов. Израиль ближе к Египту чем Украина, посему тарелки я купил у еврея, а не в Каире. Он на 737 тоже летал, 5 раз на Эль Аль, а я ему в ответ, мол только раз, в 2000 - на Люфтганза, депортировали немцы, после того - не летаю. Он похвалил компанию, видимо знал, я не хвалил Эль Аль, бо не знал, но зато сейчас в Гугле узнал. Хвалю заочно. Поинтересовался у меня или я люблю Черновцы? Я ответил, что закончил философский, и посему люблю только себя, а город мне просто нравится. Слово Багдад я услышал в его диалоге с, я так понял, проходящей мимо его знакомой женщиной, я как раз в очках блюда рассматривал. Здесь смотрю, там слушаю, возьми да и ляпни - есть кино такое - Багдадский вор. Та поддержала беседу, мол шикарный голливудский фильм, и я ей говорю - и с глубоким смыслом даже - показана одномоментно жизнь одного человека в разном возрасте. Перекидной еврейский календарь у него на покрывале лежал - три гуся - 2022 это интересный год, особенно февраль месяц. Я просмотрел картинки, стену плача увидел. Он ещё деревянную пазловую карту Европы продавал, но самих пазлов - в комплекте не было, только несъёмные синие подписанные моря, Атлантика и неподписанные оранжевые берега Африки с Азией. Страны Европы, я ему на прощанье посоветовал лобзиком выпилить, тогда может и куплю в следующий раз. Хотя я хотел купить сразу, даже торговался, за три тарелки и кусок фрезерованной фанеры 400х350х10 мм - предлагал сначала 250, а потом и 300, а он за каждый предмет по рублю хотел и не уступал. А у меня с собой в кошельке всего 330 гривен оставалось, купил на улице Зелёной картошки, буряка и капусты. А тут до моста на Русской дохожу - и Европу вижу, все страны подписаны выжигателем на фанере. Ну а на хуя мне карта Европы без разноцветных стран?, посему Лесю и двух Грушевских, за фарфоровый Египет - я ему отдал, а за кусок фанеры - я Шевченко пожалел. Хотя если бы у него был терминал, я бы может картой ещё одну Украинку ему и перевёл, весёлый дедушка, на Хоттабыча похож, только борода короче и без чалмы. Хотя по чём календарь - я не интересовался, может и дороже?, скажем как 2 литра подсолнечного масла, что тоже он с земли продавал - 160 грн. Я так в XII/MCMXC году, товар в Катовицах продавал, на рынке за городом, с земли, за день из двух сумок и Ермака - весь совковый нифель продал, отдавал по чём дают, водка помню по 25 тисяч ушла, ящик привёз, или даже 30 бутылок, наторговал 2-3 ляма злотых, тогда это было больше чем $200 по местному курсу. Накупил одежды на все деньги, бо доллары в руках ещё не держал, могли же наебать, и довольный поехал на поезде обратно в Черновцы, с пересадкой в Пшемышле. С одним египтянином разговорился, тогда в карантине Арада, хотя я очень слабо разговаривал на английском, маленький словарный запас, он меня понимал с трудом. А я кое что с его слов понял - его отец был профессором в университете Каира, до этого ездил в коммандировку на пару лет в США и получал там в месном универе зарплату 5000 долларов. А вот он не захотел делать карьеру в Египте, и решил поехать с товарищами в Италию, к своим землякам, чтобы там устроится на работу в пицерию. Растаможка машин в Египте, на тот момент составляла 650% от стоимости авто, это я так понял, но может я что не так понял. Они шестеро  ночью переходили границу с Румынии в Венгрию и их задержали мадярские погранцы, после чего вернули румынам. Те определили их в карантин тюрьмы, видимо в полицейском участке (как это было со мной) - их не держали, бо там условия похлеще чем в "коровнике", ложки, с откусанной ручкой, выдают с горячей едой, жрёшь - а пальцы от дюралюминия огнём пекут. Параша - ведро в углу, срать - один раз утром выводят, если днём припёрло, или - в ведро, или - стучи и проси охрану. Прямо как у нас на дурке в 2001-м году, на територрии 20 зоны, которая в Вольнянске под Запорожьем, тоже в парашу водили, правда в полиции - темная камера, бо без окон - это ж подвал в участке. Египтянам такую хуйню видимо не показывали, они же на бабле видимо ехали, хотя я хуй знаю, не помню что тот сын профессора расказывал. Деликатный в общении, мне тогда было 25, ему с виду до 20, самый юный, остальные с густой щетиной и здоровые быки, язык со сварливой интонацией, постоянно о чём то спорили. Когда уходили от погранцов - перепрыгивали через ров, у одного из них туфли в болоте остались, и он ходил в резиновых тапочках. Арабы через англоговорящего земляка, попросили меня одолжить тому мои туфли, стиль топсайдеры, чтобы он на суд как человек сходил - обутый, а не в тапочках. Я временно с ним поменялся обувью, у него ласта шире моей оказалась, и одна туфля немного разошлась по шву. ТопСайдеры - это такие летние мягкие "кожанные чешки" на шнурках и тонкой резине, и при чём не с цельной кожи, а из кусков... Юноша напоминал мне тогда моего сослуживца, Игорька из Осетии, на полгода-год младше призыв, фото выше, в одноклассниках у товарища Студельника скопировал. Тут я прикинул хуй к носу, и понял, что хуй - это хуй, а нос - это нос, хуй принято совать куда ни попадя, а носом люди как правило дышат и нюхают. И вот я нанюхал такую хуйню, что суки, читая этот текст, могут внушить ИИ, мол я не человек, а клон, родился в Румынии, при чём сразу в возрасте 25-ти лет. Им до пизды что так не бывает, они то знают, что ИИ один хуй ни хуя не понимает, раз есть фильмы о клонах, значит для него эта разговорная вероятность вполне реальна. А вот для меня - нет, и посему мне просто необходимо, перед тем как выставлять скриншоты с записями моих друзей-товарищей в Фейсбуке, выставить фоторгафии моих друзей товарищей с того времени, когда я ещё не был зарегистрирован в виртуальны соцсетях от слова никогда. То есть - это фотографии "соцсетей" из моей реальной жизни. Начну с садика, потом школа, армия, и т. д. На этом сайте эти фотки уже в принципе есть, но ведь эта страница загружается целиком в браузер отдельно от других, где эти фотки уже есть. И посему, мой "нос говорит" мне, что эта хуйня мне не навредит, хотя в принципе - я думаю особо и не поможет... Один хуй нехуй делать, вот и страдаю хуйнёй.

Третье блюдце купленное мною позавчера, то есть - 18/V/MMXXV - выставлю сразу под этим текстом, дабы люди увидели усыпальницы двух фараонов находящихся на фарфоровом изделии выше этого текста. Третью усыпальницу я прикрыл пирамидkой из "GREEN ONYX". В кадр попали все три блюдца, но два, которые с людьми, масками и лошадями - я перевернул, нахуя дубль из глины на этой странице мутить - оДинрУБЛЬ. Или фарфор это не глина? Рядом с пирамидой из тарелок, я и так замутил дубль с вещами и фотками, которые уже выставил вчера, а сегодня над ними - выставляю изюминку - изображение третьего блюда с письмом Египта.

Нижче виставляю скріншоти друзів і товаришів у Фейсбук. Спочатку йдуть скріншоти запитів на дружбу, які я отримав від знайомих і незнайомих людей. Під кожним запитом я написав свій коментар, з допомогою графічного редактора Paint.

Далі йдуть скріншоти моїх запитів, до поки їх є лише 6, але Бортей видалив у цій соцмережі свій обліковий запис. І тому, в журналі Фейсбук "Ваші друзі",  я зміг зняти скріншоти тільки двух дівчат і трьох хлопців. У Мессенджері залишились тільки мої листи, пів діалогу з Ігорем пропало, запам'ятав тільки місто де на той час він мешкав.

Нижче виклав 3 скріншоти з Мессенджера, також з моїми коментарями, намальованими за допомогою того ж таки редактора від Window$ - Paint$

Насамкінець виставляю скріншоти трьох заміщених акаунтів у Фейсбук, і видалення однієї випадкової подруги, всі чотири видалення з моїми коментарями.

EVElutiON

Нижче виставлю групу фоток під назвою ЕВОЛЮЦІЯ. Цю сторінку я створив 17-го травня 2025 року, 18-го - купив три блюдця на ринку, це описано на початку сторінки. 22-го - висверлив 4 неглибокі отвори в бетонній стіні, і в гостьовій кімнаті повісив, окрім цих тарілок, ще й мідну бляху. Я її прикупив на тому ж ринку більше 10-ти років тому, здається молодий хлопець озвучив число 30, я запропонував 25 грн, і він погодився. Курс долара США, тоді в Україні був 8, тобто, мідна бляха - поверх 3-ох доларів обійшлась мені, а кожна тарілка - під 2.5. Кругла бляха дорожча, тому висить в центрі трикутника з фарфору. В першому кадрі висить ще й годинник, далі я його приклеїв, за межами трикутника з фарфорових виробів, щоб можна було визначати хронологію еволюції трикутника в квадрат. На початку сторінки вбудовано епогей цього розвитку, а нижче цього тексту, викладено його процес. 

ДИТИНСТВО

4/VІ/MMXXV рік

У цьому будинку я ночував у дитинстві, до 10-ти років, не рахуючи того часу, коли батьки відвозили мене в села, де жили діди з бабами, або в табори чи санаторії. Сусідка була стара і товста єврейка  - Сара, на фото вище її хата сьогодні під вивісками юридичний адвокат. У 2014 році там був салон краси. Стінка між кімнатою де я спав, на нещодавному фото - це офіс туристичної фірми Ел Мандо (у 2014 році там роздавали необмежені кредити) і квартирою єврейки - була тонка, я Сару не чув ніколи, а от батьки постійно шушукались з метою, щоб стара не чула про що вони базарять, і на мене цикали, якщо раптом я починав голосно говорити, мотивуючи... У квартирі з балкончиком, над виходом на вулицю Франко, на другому чи третьому поверсі жив Валера, ми з ним товаришували, хоча він був тоді вище зростом і роки на півтора старший за мене. Він мене познайомив зі своїм ровесником і товаришем - Тихоновим Олегом, той з батьками і братами жив у домі близнюку поруч з ратушею. Валера мав молодшого брата Славіка, прізвище у них було Хмара. Валерія, 10-20 років як, зустрічав біля Рути на Стасюка, він там працював тоді продавцем. Якось влітку у неділю зранку, була гарна погода, двері кімнати, де я ночував, були відкриті і завішені тюллю, щоб мухи не залітали. Славік під'їхав на триколісному велосипеді до тюлі, підняв її і зазирнув у кімнату, коридора в тій конурі не було. Мати його і спитала - А ти чому не в садіку сьогодні?, на що він відповів - У меня сегодня отдохной..., і з серйозним виглядом опустив тюль і поїхав далі. Я так і зрозумів, він повторює слова за дорослими, але не завжди точно запам'ятовує назви, у мене була така сама проблема, але слово вихідний, я на той час уже вивчив. Такі двори тоді називали проходними, пізніше я почув слово сквозняк... Сірий будинок на фото нижче, відносився до іншої вулиці - імені Леніна. Кімната де я ночував, з одного боку межувала з Сариною хатою, а з іншого - з залом кінотеатру імені Федьковича.Тобто, я вже спав, а люди на вечірньому сеансі хором дивились в мій бік, бо саме на суміжній з стіні сірого будинку, в залі с балконом і лоджією, був встановлений великий білий екран зіз звисаючими бордовими тяжкими велюровими шторами, по краям оного. Сірої стіни, де на фото нижче намальована загострена червона жопа, в ті часи не було. Там був тоді вихід з кінотеатру, але через нього, в принципі, можна було і увійти, що ми, діти, іноді і робили, потім ховались за бордовою ширмою, щоб прибиральниця не спалила, і чекали початку наступного сеансу. В принципі якщо на ту стіну поствити пів кіло це4 з детонатором, то увійти можна і сьогодні. Там, в недалекому минулому, один час був банк ТАС, може це вони, з метою безпеки вкладів, в'єбали, замість навісу, ще "пів" будинку? Той навіс був зроблений із хвилеподібного червоно-жовто-синього хаотично розфарбованого напівпрозорого пластику, на кшталт шиферу. Я тільки тепер зрозумів чому там шифер не стояв, - бо тоді кожен рік потрібно було би той навіс перестеляти. На день перемоги, 9 травня, на радянській площі давали салют. В дитинстві всі дорослі про це розповідали, а я ще не бачив, все хотів подивитись, та ніхто не водив, але той салют, я дуже добре чув, бо він кожен рік мене лякав увечері. Відпрацьовані патрони від світлової ракетниці, з гуркотом падали на пластиковий шифер поруч з моїм місцем ночівлі, гуркіт стояв - страшенний, на вулицю в цей час людям виходити категорично заборонялось. І ось цим могли скористатись злодії, якщо повезе і відсвітивша ракета не в'єбе по голові, то під шумок можна було і шибу розбити, щоб у хату залізти... Я чув тоді такі історії, мовляв - якщо салютом вб'є, то злодій сам буде винен, типу - "нехуй по заборам шляться". В тому сірому будинку, зліва, вікна в кадр не потрапили, жив Ріхард, я з ним знайомий не був, але частенько чув, як жіночий голос з вікна кричав на весь двір: Ріхард - домой, кушать. Словом кушать бабка Ганна, мати мого батька, називала українське слово куштувати, це такий діалект у Львівській області, недалеко від Берестечка. 

 До Сари в гості, іноді заходили, я так зрозумів, чи то син з жінкою, чи то донька з чоловіком, я навіть приблизно не пам'ятаю, як вони виглядали. А Сару і її онука Руслана - пам'ятаю, він приходив у гості до бабусі разом з батьками. Ми були ровесники, росту приблизно одного, але я був у дитинстві склонним до повноти, не те щоби грубий, але у школі деякі однокласниці називали мене Пончиком. Здається Крижанівська вперше це слово вжила, так мене деякий час потім і кликали, але я не відгукувався, і це погоняло забулось, а от Дуда - лишилось. Руслан був худіший за мене, смуглява шкіра і чорне, трохи хвилясте волосся, здається не кучеряве. У мене був прямий волос на голові, каштанового кольору. Я часто спілкувався з ровесниками в різних місцях України, куди мене привозили батьки, але з Русланом був випадок, який запам'ятавсядо цих пір. Після цього я зрозумів, що під'єбати ближнього свого - в єврїв у крові, нагадаю, ми не були навіть товаришами, я його пару разів бачив у дворі і по підвалам не шастав, як скажіио з Тихонею і Хмарою. Руслан завжди був підтягнутий, акуратно одітий і пострижений, з гарно зачесаним волоссям. Якось літом, пам'ятаю бо він був у шортах, він підходить до мене, протягує мені до носа кулак, з відігнутим вказівним пальцем, і каже - понюхай. Аромат гімна мені вдихати було не вперше, але то в селі, там качки, гуси, кури, свині, у місті цей запах був тільки в туалетах. І я дуже здивувався, коли до мене дійшло, що вказівний палець без паперу, за хвилину до того, він засовував собі в сраку. Я звичайно цього не бачив, але про це говорить логіка речей, адже у дворі не було джерела такого запаху, окрім його дупи. Двірники постійно прибирали весь асфальт навкруги, гімно там тоді не валялось, як скажімо у селах. В перекладі з польського, "дупа" це "срака", типу тої червоної, що на фото нижче, намальована на стіні де тоді був чорний вхід в кінотеатр Федьковича. Хоча з румунської, це саме слово, "дупа", перекладається як "після". 

5/VІ/MMXXV рік. Вчора написав текст вище, сьогодні вирішив поправити. Адже мова йде про євреїв, мовляв під'йобують. Для розгляду візьмемо символіку України та Ізраїлю. Зірка Давида і Тризуб. Це складні багатокутники, вони оба є на цій сторінці - фото нижче з календарями, на одному зафіксовано червоний, за 2015 рік і рекламою на туроператора Круїз 2000. Вище календаря на тому фото, над картою TRIVIA з числом 1969 - єврейська зірка, а правіше від цього ж календаря, з дівчиною у віночку зі стрічками, під німецьким прапором на перекидному календарі за 2008-й рік від журналу Навколо Світу, - є маленький тризубчик, на банкноті України зі Сковородою. Якщо порахувати кількість гострих кутів у ньому, - виходить чотири, три догори і один до низу. І плюс маємо ще й два прямі кути. Тобто, також видно шестикутну зірку, де за рахунок зменшення трьох кутів в 60 градусів і видовження сторін на зірці Давида - отримали два прямі кути у основі оної. Тобто, українці можуть так само під'йобувати, як і євреї, ба навіть краще. От скажімо я пишу цю хуйню заради розваги, заодно підколюю тризубом машину у себе в кімнаті. Ця машина записує цей прикол на серверах Ґуґл, і як наслідок цю хуйню, теоретично, можуть читати і люди. В число читачів, чисто випадково, може потрапити і Руслан. Тобто, виходить я, українець, приколюю машину, а вона, в свою чергу, може так статись що приколить Руслана.  Тобто, він мене практично під'єбав в дитинстві, а я у відповідь, чисто теоретично, його під'йобую зараз. Але по суті, він то не єврей, хуй його знає до якої нації його приписати, адже євреї визначаються по матері, а не по батькові, а мати у нього - українка. Сьогодні вранці допомагав своїй матері робити гімнастику, вона вже  понад 7 місяців, як вийшла з коми, поцікавився про Сару. Вона стару єврейку також пам'ятає, каже померла стара, ще у той час, коли ми там жили, тобто до 1980-го року. Я це забув. У неї був син, Роман, жонатий на українці. Далі плутано, - озвучила Івано-Франківську область і Проспект в Чернівцях, десь там він жив з жінкою і сином, вона не знає. Сара здавала кімнати квартирантам, це вона пам'ятає, тобто Роман там не жив. Виходить я під'єбав самого Руслана Романовича - РР. 

PS 6/VI/MMXXV. Сьогодні за вечірнім чаєм, я поцікавився у батька, чи пам'ятає він Сару, що жила через стінку на Франко. Виявляється він також пам'ятає, і не тільки її. Навпроти нашої конури, на другому поверсі, жила дуже стара єврейка. Один раз моя мати не спала, бо новонароджена сеста захворіла і всю ніч верещала, вранці до хати підійшла та стара єврейка, дивилася на немовля і щось там примовляла. Навпроти нашої конури, трохи правіше, уже у будинку що відносився до Леніна, жив старий єврей з жінкою, працював в домуправлінні, супругу називав не по імені, а мадам. Двір прохідний, п'яні люди заходили поссяти в кутку двора. Раз один сикун справив нужду не далеко від конури того єврея, тому це не сподобалось, він вийшов і почав кричати, той підняв порожню пляшку, розбив дно, тобто зробив "розочку", і каже старому - а ну підходь. Ще мій батько пам'ятає, що Роман, син Сари, був жонатий на дівчині з Франківська, і на той час, у них уже була донька шкільного віку на ім'я Наталі. Тобто, Руслан не перша дитина у своєї матері. Мої спостереження говорять про те, що коли народжується дівчина, значить чоловік розумніший за жінку, а коли хлопець - навпаки. Мабуть при зустрічі, єврей Роман вразив дружину своїм розумом і вона народила дівча, але згодом, українка запудрила мізки єврею, він подурнішав, і внаслідок цього народився Руслан. Опишу для повноти картини конуру де я ночував за номером 7/17. Жила площа - 16 м2, на вулицю вело двоє засклених дверей - зовнішні та внуріішні, відстань між ними сантиметрів 20. В притул до дверей - вузькі вікна по бокам. Кімната прохідна, підлога паркетна, справа в дальньому кутку стояла кафельна газова пічка кольору кави з молоком, де молока більше ніж кави. Поруч з пічкою - двері у маленьку кухню, далі три бетонні сходинки і вихід у велику холодну кладовку зі слимаками на стінах. Кладовка мала оглядове вікно у глухий міжбудинковий простір, зліва від входу - туалет , по ідеї поруч мала би бути ванна чи душова кабінка, але ні того ні другого - не було. Мились ми в бані на Волгоградській, іноді, як в тому анекдоті про чукчу - а скільки тої зими?  Батько 10 років стояв на Машзаводі у черзі на квартиру і тому з 75-го по 80-й рік, у тій квартирі на 16-ти квадратах жило 4 особи. Ми дивились чорно-білий телевізор Берізка. Кінець постскриптуму.

До речі, моя мати і ім'я Ріхард пам'ятає, казала то був менший за мене хлопчик, жив у такій же конурі як і наша, але навпроти, батько з ними не жив. Я це забув, але пам'ятаю інше, десь на 2-3 поверсі у сірому будинку, що по Леніна, також жив якийсь хлопець, але старший за віком. Може це я бачив Євгена, який в пологовому будинку № 2, що на Ровенській у Чернівцях, деякий час був електриком, якраз тоді, коли там працював з кисневими балонами та зварювальним обладнанням і я, було це у 2003-06 роках. З його слів, він мешкав тоді в цьому будинку, цікаву історію навіть розповів. Каже що у його сусідів по будинку - прогнили лаги у ванній кімнаті, і сама ванна з водою провалилась у квартиру поверхом нижче. У новинах по телевізору я такого не чув, але цікаву деталь, з його розповіді, - я запам'ятав у тому будинку не залізобетонне міжповерхове перекриття, а дерев'яне.

1/VI/MMXXV

 Всі речі, за критерієм прав власності, можна поділити на 4 типи. Куплені за гроші, знайдені задурно, подарунки і спадок. Бувають звісно куплені за символічну плату, це все одно що подарунок, типу як забобон, що ножі, часи і звірят дарувати не можна... Формально - це відноситься до куплених за гроші, але по суті -це подарунок. На фото у цьому розілі - ЕвоЛюція - перемішані предмети, і тому я вкажу як деякі з них до мене потрапили. Є на фото іноземні гроші, які я знайшов зовсім нещодавно, біля сміттєвих баків, люди виносять непотріб, і лишають поруч з альфатером. Тому на фото вище, я поклав книгу "Найдьониш с погібшей Цинтії". Саму книгу мені хтось дав почитати ще до армії, сьогодні я вже не згадаю хто це був, але пам'ятаю, що в обмін на якусь іншу книгу. І ще один момент, палітурка цієї книги була вже в ті часі заламінована, до того, я в руках такого ламінату не тримав, його на книжках тоді не було. А той хтось - не те що мав таку цільну плівку (це не скотч), а ще й умів її акуратно, без єдиної зморшки, наклеїти на всю поверхню обкладинки, включаючи і тканину з торця, і, загнувши її по периметру на 2 сантиметри, заклеїти з середини картона, що оберігало кант оного. Тобто, книга не моя, взяв почитати, і не віддав, бо ніхто з нас не згадував, ні я про свою, ні той хтось про цю. Слово у назві оної - найдьониш - підходить до суті цього тексту, адже мова йтиме про найдені на вулиці речі. Вулиці міст - як коридори Цинтії, хтось лишає речі без нагляду, інші підбирають той непотріб... От скажімо єгипетьскі тарелі - я купив на Зеленій за символічну плату, адже вони нові, і в магазині, по їдеї, коштують трохи дорожче. Сьогодні знов був на блошиному ринку, підійшов до продавця оних, показав йому у телефоні одне фото, де вони розміщені на стіні, сказав що дівчину на папірусі - звати Клеопатра, і він мені подарував календар. До речі я помилився вище по тексту, у євреїв рік починається у вересні, як у дітей в школі, і тому цей календар починається з дев'ятого місяця 2022 року, а не з першого чи другого, як скажімо у календарях Китаю. Хоча і у тих і у других, дати нового року плавають у часі, тобто, як і пасхи, їх визначають вожді народу, я так зрозумів. Людина від щирого серця бажала подарувати мені "макулатуру", не міг же я йому відмовити, тим більше що ініціатором розмови - на цей раз був я, олію він мабуть розпродав позаминулої неділі, і тому  прийняв подарунок і подякував йому. Але згадавши, що я за пів дурно купив у нього "безцінні блюдця", я також подарував йому, від чистого серця, трошки "макулатури". На ній багато людей нема, як скажімо на фото у календарі, всього погруддя одного вусатого чоловіка на зеленому фоні - Франко. До речі, на початку "ЕвоЛюції", викладені фото місць, де я жив від народження і до 10 років, це двір будинку № 7 по вулиці Івана Франко. Цифри року на тому календарі цікаві - 3, 5, 7, і два в кубі. Тобто, три простих числа і одне складне. Ми потисли руки і я пішов далі. По дорозі до продуктового ринку у злої жіночки купив 4 євро за 200 грн. Я запропонував 180 - не віддала, у неї було 2+1 німецькі і 1 монета від да Вінчі. Чоловікові я пристроїв Франко, а жінці - Лесю, тобто 220 грн, ще би 2 комусь приплатив і вийшла би стаття три гуся, а так - тільки Вольти. Я не рахую гроші витрачені тоді ж на продукти, а тільки на непотріб, який я фоткаю і виставляю на цьому сайті. Повторююсь, я Чернівці не люблю від слова ні грама, просто в цьому місті я народився і воно мені подобається, - чим не Цинтія? Чорні вівці на горі, так в 9-й школі одна вчителька трактувала етимологію назви міста. Була ще версія про каракулеві шапки, мовляв всі тільки в них зимою і ходили, сніг білий, каракуль чорний... Православний і католицький хрести, ті що на фото, до мене прийшли за допомогою Анатолія Мацко. Він сьогодні, після того, як по слухам вклав у 90-х п'ять штук не свого ґріна в підприємство Мавроді, працює професійнім збирачем найдьонишів на Цинтії. Але авантюрна жилка в ньому не вмерла і по нині, тому на тій же Зеленій, з його слів, він за два хреста приплатив якомусь продавцю аж 2000 гривень.

(PS 03/VII/2025. Минулої суботи зустрів Анатолія на вулиці, виявляється він прикупив два хрести з розпяттями не за 2000, а за 2500 гривень. Камінний від католиків - за 1800, а філігранний від православних - за 700. Мабуть минулого літа я неуважно слухав, коли він біля ломбарду по вул. Ентузіастів озвучив мені суму, за яку прикупив за ці два вироби релігійного гатунку. Пам'ятаюя після того як вийшов з ломбарду - він був дуже злий на продавця. Зустрівши його на виході з ломбарду біля магазину Нива, я поцікавився, чи знайомий він з Костильом Сєрьогою, той там тоді в охороні працював, може й зараз працює, але щось останніх пару-трійку місяців, проїжджаючи іноді на вєліку, я його на перекурі біля магазину не бачив, а в саму Ниву - не заходив. Він відповів, що Костиля не знає, але з Сєрьогою Монголом, охоронцем Ниви - знаймий. Я зайшов у магазин, покликав Сєрьогу, він вийшов і виявляється що Монгол і Костиль це одне лице. Ми троє покурили, виявляється Анатолій і мій тезка були разом у піонерскому таборі, і там, ще задовго до того, як ми познайомились "шліфуючи" вул. Кобилянську, його звали Монголом.  В другій половині 80-х, всі товариші уже кликали його Костильом. До речі, його фото мені люб'язно надав для зняття копії наш сумісний товариш Володя Циган ( Томащук). Там він і Костиль зафіксовані духами в учебці строй-бату в Одінцово. Хочу зауважити, що як на мене, на тому фото Сєрьога на монгола не схожий, втім риси обличчя з часом мають властивість мінятись, можливо в піонертаборі він мав монголоїдний тип лиця, а то чого б його Мацко Монголом кликав? Перекуривши, ми вдвох пішли в бік вулиці Південно-Кільцева. По дорозі я вів велосипед і радив Толіку наступної неділі сходити на ринок по вул. Зелена і повернути нічого не вартий лом тому шахраю. Я так зрозумів, саме продавець на базарі загрузив Мацко такою неймовірною для України сумою. Мовляв якісь німці уже мали забрати той непотріб за ці гроші, але щось доїхати не змогли, типу уже в дорозі і от-от, з дня на день мають бути тут. Але, якщо Анатолій заплатить йому уже, то він віддасть йому ці хрести, - якось так мені Мацко пересказав своє спілкування з аферюгою. В результаті після відвідування ломбарду - він виглядав дуже розчарованим, там йому за ті хрести взагалі нічого не запропонували, мовляв латунний лом вони не приймають. Сьогодні я не виключаю таку вірогідність, що завдяки фотосесії, в якій прийняли безпосередню участь і ці два ШІсуса, і під дією моєї реклами в інтернеті на цьому сайті, хрести таки виросли в ціні. Не виключаю, що тепер навіть і німці могли ними зацікавитись, не ті, яких придумав шахрай-продавець, а читачі цього контенту. Але це мене не цікавить від слова зовсім, минулого сезону літо-осінь, ці два розп'яття не були варті і 350 грн, адже Анатолію Мацко у листопаді минулого року, коли в нього виникла потреба в грошах, за цей камінно-металевий лом - більше ніж 300 грн ніхто не давав.

 Ранок наступного дня. Я недавно засвітив фото тих же хрестів і на іншій сторінці цього сайту, кому цікаво - можуть перейти за посиланням https://sites.google.com/site/dutkes/3/3/3/o/o і там ознайомитись з жовтим текстом. На тій сторінці я до цих релігійних символів "прив'язав" деяких моїх товаришів, і тому на сьогоднішній день, ціна на ці вироби трошки змінилась - з 350 гривень України, до 350 древньо-руських гривень зроблених в Чернівцях. Фото однієї такої гривні також є на тій сторінці, плюс опис до нього: - як у мене з'явилась ця срібна "шпилька з колінвалу". І тому, колекціонери з Бундесверу сьогодні відпочивають і можуть забути про ціну в 50 євро. Я тут прикинув "хуй к носу" і порахував суму, за яку всі бажаючі можуть сьогодні викупити у мене ці два розп'яття. Звісно що не самі, а за посередництвом Анатолія Мацко, адже я їх не продаю від слова нікому, але повернути - обіцяв, а слово не горобець, його потрібно тримати. Звісно самому Мацко цей лом на хуй не потрібен, але я підозрюю, що у цьому світі є багато розумників, які  можуть підбурювати його на повернення виробів, так "шутки" задля. І от якщо ці гумористи вкладуть в Анатолія суму грошей, яку я напишу нижче, та пришлють його в найближчі дні до мене в гості, то я йому віддам цей лом назад за, майже такі самі, 350 гривень. Моя пропозиція діє дві ночі і три дні, починаючи з сьогодні - 12:00 АМ, 04/VII/MMXXV року, п'ятниця. Це не говорить про те, що після неділі я відмовлятимусь повернути Мацко ті хрести, це говорить про те, що метал, з яких зроблені гривні, може змінитись, що природно вплине на їх ціну. Я не кажу що вони стануть дорожчі, може й подешевшають, адже гривні можна відливати як з олова, так і з золота, я же на сьогоднішній день вибрав золоту середину - СРІБЛО. 350₴х0.118кг=41,3 кгх30000₴=1239000₴/50₴=24780€. Ціни на срібло в інеті різні, від 21 і до 43 гривень за грам, я вибрав менше середньої - 30₴, для зручності розрахунків. Якщо взяти не чорний курс, а курс НБУ: 1239000₴/49.176₴=25195€, тобто колекціонери з Германії, якщо бажають стати щасливими власниками релігійного непотребу, повинні руками Анатолія Мацко занести мені до 24:00 06/VII/MMXXV року 25 штук євро і я йому поверну хрестики. Якщо не встигнуть, то тоді мабуть доведеться чекати до коли приїдуть колекціонери з Норвегії, бо ціна вже зміниться, і я підозрюю, що не в бік свинцю чи олова... До речі всі ті "солдати фортуни", при бажанні можуть викупити не одразу два хрести, а навіть по одному - у пропорції їх шахрайської вартості: 700₴+1800₴, тобто 28% і 72% від 25 000 EUR) 

Хотів перепродати, але більше як 300 йому ніхто не давав, і якось він мав потребу в грошах, судовий виконавець наклав штраф. Тут я якраз їхав на велосипеді, запам'ятав навіть дату, 28 листопада 2024 року, в той день я закинув 4 сотні на доларовий рахунок, щоб у чорну п'ятницю купити комп і пам'ять на еВау. Зайшло правда не 4, бо пів процента банк знімає, за поповнення, але максимум - 50 грн по курсу. Зупинився, покурили-потріщали, я вже думав їхати далі, і тут він мені пропонує хрести. Я цікавлюсь "шопочому", бо я уже знав, що він 2000 за них віддав, ще літом його випадково зустрів біля ломбарду на Ентузіастів і він мені розповів історію хрестів. Мовляв за кам'яний, на латунній основі, на фото вище - це той, що зелений - він віддав 1300, а за той, що з ланцюгом - 700 грн. Такі гроші вкладати в "нерухомість" я не збирався, це ж не "рухомий" комп'ютер, і тому я і не сподівався, що в той день стану власником двох хрестів. Але він озвучив 350 грн за оба, я спочатку подумав що він жартує, але бачу - ні, каже якщо я за 350 не заберу, то він на ринку Карпати змушений буде віддати за 300. Я і забрав, чому не взяти якщо дарують?, "викинути" таку суму грошей я міг собі дозволити. Тим більше ми то знайомі ще з дитинства, на одній палубі галери Цинтія пересікались ще на початку 80-х... Тобто, ці речі відносяться до таких, які формально рахуються купленими, але я йому сказав напослідок, - їх продавати не збираюсь, виникне потреба, можеш віддати мені гроші моїх батьків (своїх в мене немає, я тільки тепер зрозумів вираз "життя при комунізмі"), з урахуванням інфляції, і я тобі верну хрести. Сьогодні вранці їхав на Зелену і зустрів його біля 9-го будинку на Бульварі, повідомив йому, що його хрести повісив у себе в кімнаті на стінку, бо до недавно вони десь там валялись в ящику... А ось монети, під руками металевого тіла золотистого кольору, - це суто мої найдьониші, окрім 5-ти євро, то я нещодавно купив у бордовому транспортері валютників на Стасюка - 2+2 - Порто і Рим, 1 - Леонардо. 

3/VI/MMXXV 

Раз начал про евро, то перейду на мёртвый язык, ведь читатель в мире, мне так кажется, больше знаком именно с мертвецом, чем з живою і співучою мовою. То есть, как ко мне попали некоторые евромонеты, из тех что на фото - я уже чуть выше написал, осталось уточнить, где взял остальные монеты, ведь я же их не покупал. Начну с евроцента Испании, дабы логику вещей соблюсти, я её нашёл на дороге возле 5-го дома по улице Энтузиастов года 2-4 тому. Шёл на рынок Карпаты к Онысько, смотрю что то валяется, точно не 10 копеек, без очков - не мог различить шо за хуйня, пришёл к Юре - рассказываю, он смотрит - озвучил слово евроцент, я дома в лупу гляжу - пиренейский. Швейцарских раппенов имею аж 10 - две монеты по 5, 80-х годов, если бы не интернет, я бы так и не узнал как в Берне называются копейки, бо на монетах - не пишет. Одну вроде нашёл, тоже где то на улице, вторую видимо засунули в магазине, вместо 10 копеек на здачу. Помню случай недавно в Сильпо был, я доплачиваю мелочью из кошелька, а кассирша мне возвращает монету и говорит - мол эта не катит. Но как те 5 раппенов появились в кошельке среди других монет?, - я не знаю, ведь та, что я нашёл ранее - лежала дома, отсюда вывод, что её мне засунули на здачу в каком то другом магазине. На фото ниже есть ещё один евроазиатский найдёныш - в небе возле пика колокольни Собора Василия Блаженного летит конь с Георгием, и змей у него под копытами, то та гадюка  коня несёт, то ли Юра на копьё змея населил и на шашлык собрался. Эта же монета аверс-реверсом - лежит на китайской стене, над ложкой из Тайвани и под 10 копейками Украины - на фото с календарями ещё ниже. Номинал также 10 копеек выпущена в России 2006 году, валялась среди монет, которые я привёз когда то с поездок, как непотраченные деньги тех стран где я был. Видимо нашёл давно, кинул в мешок и забыл, сейчас обратил внимание на год, после 2000-го - я в России не был, в смысле по делам, значит монета - найдёныш. Году в 2006, поехал Андрей Каплин с женой и падчерицей - в Белгород, на родину тёщи, взял и меня с собой, в качестве второго водителя. На обратном пути наградил меня соткой, по тем временам, я только с роддома уволился, для меня это было много, я даже отказывался, думал он шутит. Ведь там был полный пансион, после трёх лет пьянок в роддоме, поездка для меня была развлекаловом не балуйся. Посему я российских денег даже в руках не держал, только американские, и то на обратном пути. 10 копеек 2006 года чеканки, я врядли бы тогда заметил под ногами на земле России, я замечал то, что видно было из окна авто - скажем Марина издалека показывала спорткомплекс гимнастки Хоркиной в Белгороде, когда мимо проезжали. Я бы и не вспомнил когда это было, тем более имя гимнастки, если бы не интернет, в памяти отложилось, что спорткомплекс построила Водонаева, сейчас смотрю - Хоркина, а Водонаева вообще не из Белгорода родом... 

PS 6/VI/MMXXV. ИИ может не понять при чём тут Водонаева, внесу ясность. Начну издалека. В 2006 году, у меня дома был уже не только телевизор, PANASONIC с экраном 25" но и DVD S47EE-K этой же фирмы. Нашёл сейчас договор кредитного общества "Фаворит Захід" 33260070. В магазине Фокстрот на Университетской, 25 мая 2005-го года (я тогда в роддоме работал грузчиком), я взял денег в долг бо купился на слова - "безпроцентный кредит". В итоге общество Фаворит, сняло с меня вступительный взнос, который по сути был эквивалентен немалым процентам от суммы  362,5 грн., я тогда бухал и не заметил подвох. Когда утром это до меня дошло - пошёл разбираться, хотел поскандалить и вернуть, хуй там получилось. В итоге потрещал с Ватричем Валерием, он немного старше меня, знакомый по Кобылянской с 80-х, работал в охране того магазина и с участием только кивал головой на мои обвинения в сторону кредитного общества Запад во главе с Федоренко Анной Евгениевной. До этого я видел Валеру в охране ночного клуба Сова, году в 1998, раз туда пьяний в компании товарищей на такси заехал, догнаться хотел. Был не сам, Цыган и кажись Монтя - составили мне компанию, там встретили Паранюка на бильярде и плюс я ещё играл ядром на боулинге. Хорошо что эта железка не на бильярдный стол упала, а перелетела над оным, после того как я промахнулся мимо дорожки. Чего не пить, если на кармане тыщ 5 немецких марок, хорошо что по пьяне деньги не проебал, память вконце отшибло, но дома с утра всё бабло нашёл в пиджаке. Не суть, суть в том, что я купил двд в 2005-м, и стал меньше внимания уделять эфиру и новостям в частности. До этого, я тоько телевизор и смотрел, когда не бухал, а тут ещё и прокат двд-дисков прибавился. Телевизор, кстати, у меня появился благодаря и Андрею Каплину в том числе. В 1995-м году, летом, я и он снимали в складчину хату, дабы не башлять за гостинницу когда какого то хоря выебать хотелось, а хотелось часто. Деньги я зарабатывал будучи техническим исполнителем в бригаде из пяти человек. Старших было двое - Сандуляк Вадим и Матиега Олег, и двое ровесников - Саня и Витя, тоже технари, как и я. Дело с телевизором было летом 1995-го года. Машин на каждого члена бригады не хватало, и я поинтересовался у Андрея, или не сможет он меня и Тарновецкого подкинуть на своей синей копейке в Хмельницкий, мол там мы работу сделаем, переночуем и обратно домой. Он согласился, мы трое и поехали. Там нас встретил не на много старше нас по возрасту Анатолий, родом из Ушицы, и его знакомый Александр из Красилова, то есть Толик и Саша. Ми оставили Андрея в микрорайоне, и четверо поехали на Сашином Сузуки Свифт на работу. Я провернул бордовий 124-й Мерседес с листвой, на австрийских номерах, и отогнал его за город, следуя за Свифтом. Мы заехали на дачу к Максиму, его отец был известным каратистом в этом городе. Потом поехали за Андреем и пошли спать на ту же дачу. На следующий вечер, я провернул БМВ 750, и тоже поехал за Свифтом, но в сторону Каменца-Подольского. После Ярмолинцев, я на старой дороге обогнал Судзуки и решил их дождаться перед городом. В итоге перед въездом в Каменец Подольский, на трасе меня встретил "перехват" на Жигуле, я еле ушёл. Запарковал авто в микрорайоне города и посему местонахождение гаража в Камянце - я так и не увидел. Всю ночь дежурил в центре города на дороге возле рынка, в надежде увидеть Свифт, но так и не увидел. Утром пошёл на телеграф отзвониться, встретил там Андрея и Витю, они тоже приехали звонить. Мы сели на копейку, пробили дорогу как объехать пост ГАИ за городом, в направлении на Черновцы, и я перегнал машину в нашу область, тут за руль сел Тарновецкий. Машину продали двум молдованам Григориям, за трёшку грина, раскинули на пятерых по 500, плюс мне 300 как гонщику и кажись Андрею 200, за помощь, а может и 100, не помню. Я сразу же пошёл в магазин по улице Герцена и купил там за эти 800 долларов США телевизор Панасоник, экран 25", еле влез на заднее сиденье ВАЗ 2101, коробку пришлось выкинуть. Андрей привёз и помог занести мне этот телек домой к моим родителям, где он в гостинной стоит и по сей день, правда с 2023 года не хочет показывать даже снег. На первом фото ниже, в инструкции на телевизор написано две модели, у меня был 32,5 кг - TX-25X1CP. То есть я смотрел цивильный телевизор, уже с лета 1996-го года, бо 15 августа того же года, я поехал учить язик в Румынию, и в 1995 году я его толком и не посмотрел. На втором фото ниже, на этом же руководстве по эксплуатации изделия, есть дата 3.08.95, написанная ручкой от руки, и подпись сотрудника магазина бытовой техники по улице Герцена 1, на первом этаже, вход был не с улицы, а с общего коридора. Эта кирпичная многоэтажка, времён Хрущёва, находилась тогда на против части погранвойск. Что там сейчас - безпонятия, какой то новострой делают, типа модного микрорайона. На той инструкции, рядом с датой и подписью, стояла печать магазина, но чернила за 29 лет выцвели и печать испарилась. Они выцвели ещё раньше, просто эти пото ниже я сделал сегодня, потому и пишу 29 полных лет. А когда прошло с тех пор только 10 лет, - печать ещё просмативалась и у меня появился ДВД. Прошёл ещё год, я конечно же стал ещё более осведомлён о жизни общества, ведь у меня уже аж 11 лет был модный телевизор. Правда до 2003-го года, дома у родителей я бывал очень редко, а после - в основном бухал, - то на работе, то в гостях. И когда в Белгороде,  Марина указала на красивые постройки вдалеке и сказала - гимнастка спорткомплекс построила, олимпийская чемпионка, я сразу же обратил взор в ту сторону. Далее она уточнила, мол забыла её фамилию, я сразу же решил блестнуть эрудицией и вставил - Водонаева что ли? Марина ничего не ответила, но Андрей моментально меня поддержал словами - Да, да, точно она, ну у тебя и память. Я довольный собой, до сих пор думал что спорткомлекс в Белгороде построила Водонаева. Если бы не начал писать эту хуйню, так бы никогда и не узнал, что истиннуя фамилия чемпионки по гимнастике - Хоркина, ведь интернет сегодня всё показывает, и даже то, что Водонаева не только родом не из Белгорода, но даже и не гимнастка. С чего вдруг эта фамилия всплыла тогда у меня в голове?, - ума не приложу, где то видимо мелькала по телеку.

Утро следующего дня. Оказывается я вчера спиздел, дед Панас стоил в Фокстроте 725 грн, а Фаворит оформил его как залог и оценил в 362,5 грн. Я вчера не читал договор на кредит, увидел таблицу с названием двд плеера и ценой, подумал... В итоге я попал тогда на 19 грн взноса в члены, квитанции на фото выше, и в ещё какой то там копеечный сбор, но не точно. 19/7,25=2.62х5=5.24% годовых выстрелил мне этот беспроцентный кредит, это без учёта того сбора, чек на которий где то потерялся, если он был, я уж забыл. Но даже без этого збора, меня таки в Фокстроте обули, ведь я пришёл не в офис Фаворит-Захід, а в солидную контору, и раз её менеджеры говорят мне, что кредит на их технику - безпроцентный, значит так оно и должно быть. Именно поэтому, 21 мая 2005-го года, я пошёл в ту контору ругаться, ничего не доказал, увидел спокойного Ватрича Валеру, рассказал ему историю о том, как меня наебали в этом магазине, и меня попустило... Конец постскриптума.

Я тогда забухивал иногда, вот память и подводит, а сейчас у меня, чисто случайно, оказался доступ к фоткоархиву Эдуарда Каплина. Там белым по чёрному написано, что Андрей фотографировал Татьяну с новыми подружками, на телефон Самсунг Д600, и, по идее, записывал фотки на комп уже по возвращению, - в августе 2006 года. Если он не ездил ещё раз без меня, значит и я где то в то же время, был в Белгороде. Ни в жисть бы не вспомнил год, если бы не фото. 10 копеек 2006 года чеканки, помогли провести "расследование"

 Далее идут советские монеты, те что в коробке из под морской капусты, мне отец где то неделю назад подогнал, но у меня в самоваре валяются свои. Рубль и 50 копеек в честь 50 лет Октября - из самовара, остальные  из морской капусты. Это из тех, что на фото с календарями, но на этой странице есть ещё и другие изображения с советскими монетами, - те из самовара. Серебрянные 5 немецких марок - от Васильева подарок, рифма сила. Ну и есть ещё одна американская подруга, вернее подруга родом с Англии, но отчеканили её в Канаде - 25 сентов. Она и под руками на распятьи висит на магните и на фото с календарями есть - под раппеном и копейкой. Пришла посылка от Козака с Калифорнии, у него зять родом из Канады, может он ненароком уронил, когда Анатолий товар паковал. В итоге я из коробки всё вынул, смотрю - монета, присматриваюсь - памятная, то есть ничего купить за неё в магазинах Канады не получится. Но красный мак - красивый, или то не мак?