Тема 1.1. Філософія, її предмет та місце у суспільстві

План

1. 1. 1 Філософія як світогляд

1. 1. 2 Філософія та наука

1. 1. 3 Функції філософії у суспільстві

Ключові поняття:світогляд, філософія, функції філософії, міфологія, наука, релігія.

1. 1. 1. Філософія як світогляд

Людині властиво впорядковувати. Це дозволяє людству стверджувати себе, долати відчуття невпевненості перед невідомим. Філософія є одним із різновидів діяльності з упорядкування – а саме: наведенням порядку у ставленні людини до світу та самої себе. У цьому смислі філософія є світоглядом, будучи системою поглядів на світ, місце людини у цьому світі.

Потреба в філософії виникла з початком суб’єкт-об’єктного роздвоєння світу – коли первинна людина, по-перше, усвідомила себе оточеною чужим, невідомим світом, розвиток якого вона хоче розуміти та передбачати, а, по-друге, відчула, що емпіричного досвіду для цього недостатньо. Це була потреба в мудрості та відповідному ціннісному ставленні до неї. Невипадково давньогрецький мислитель Піфагор, створюючи поняття «філософія», поєднав у ньому слова «sophia» («мудрість») та «phileo» («люблю»). Себто, буквально слово «філософія» означає «любов до мудрості».

У філософії як світогляді були і є конкуренти – міфологія, релігія та наука. Міфологія пропонує впорядковувати нашу картину світу за допомогою образів, у яких нормативним чином викладено досвід попередніх поколінь. Наука прагне примусити світ коритися людині, пропонуючи необхідні інструменти для людського панування. Релігія закликає сподіватися на наявність у потойбічній сутності світу таких якостей, як милосердя, справедливість тощо. Філософія ж намагається впорядкувати картину світу за допомогою понять високого ступеня узагальнення. Так, один з найвідоміших мислителів Заходу Г. В. Гегель цілком справедливо відзначав, що «філософія – це особливий спосіб мислення, при якому мислення стає пізнанням світу у поняттях»[1]. Однак, попри всі відмінності, дані чотири види світогляду виконують одну й ту ж мету: перетворюючи незнане на те, що відповідає розмірності людини, вони роблять цей світ нашою домівкою – адже ми конструюємо та впорядковуємо його значення та надаємо світу смисли, що домірні людині.

Щоб унаочнити специфіку філософії, перелічимо предмети уваги хоча б деяких її підрозділів. Так, онтологія досліджує буття, простір та час; гносеологія – процес пізнання; логіка – форми мислення; соціальна філософія – категоріальну картину суспільства; філософська антропологія – людину як цілісну сутність; естетика є «філософськими розмислами щодо прекрасного та мистецтв»[2]; етика досліджує ціннісне ставлення людини до чужих та власних прагнень і дій, аналізує цілі життя та визначає моральні орієнтири. Як ми бачимо, у сукупності своїх царин філософія розробляє систему знань про фундаментальні принципи та основи людського буття, про найзагальніші характеристики ставлення до вічності, природи та людини. Сучасні енциклопедичні видання вказують, що «філософія – це систематичне та критичне дослідження ідей та питань, розмислові пошуки фундаментальних істин»[3].

Філософія прагне цілісного пізнання. Як відзначає у роботі «Маніфест філософії» сучасний французький філософ Ален Бадью, специфічна мета філософії – не встановлювати істини, а надавати їм місце у певній системі. Він пише: завдання філософії полягає в тому, щоб «запропонувати спільний понятійний простір, у якому отримають своє місце іменування подій, що слугують відправною точкою процедур істини».

Іноді кажуть: «Скільки філософів – стільки ж філософій». Це правда, але даний факт є не слабкістю, а сильною стороною філософії. Адже означає відповідальність філософа перед собою. Той, хто прийшов до філософії, повинен виробити свій власний шлях філософування. Сучасний англійський теоретик Ентоні Д. П. Кенні пише: «Філософія – це не збірка тверджень, це діяльність, діяльність аналізування. Будучи застосованою до тверджень повсякденного життя, філософія надає їм чистого значення»[4]. Цю роботу здійснює кожен особисто, вона є вираженням індивідуальності дослідника, будучи багато в чому самопізнанням. Філософія вчить користуватися та жити власним розумом. Це і є справжня свобода та творчість – з конструювання власного світу. В даному контексті чітко можна простежити відмінність філософії та міфології як різних світоглядів. Коли ми користуємось міфологічною свідомістю, то, не замислюючись над причинами, діємо за традицією. Міфологія акумулює життєвий досвід поколінь і репрезентує його у вигляді систем символічних уявлень. Тому міфологічний світогляд і виключає такі філософські якості, як критичність та самостійність. Як зазначає Володимир Ярошовець, «філософія – особиста справа того, хто філософує,тому що відкривається у горизонті звернення до будь-кого, хто береться до її осягнення»[5].

Водночас, звісно, в розвитку філософії можна помітити певні тенденції, які є у розвитку людства в цілому, бачити еволюцію того, чому людина довіряє – адже впорядковують за допомогою саме того, чому довіряють. У різні епохи люди мали довіру до різного – наприклад, в епоху класичної Античності для значної частини європейців це був розум, в епоху Середньовіччя – віра, в епоху Нового часу – досягнення природничих наук. Увага до таких закономірностей уможливлює пошуки певних тенденцій у філософських вченнях.

Ще однією важливою рисою філософії є її діалогічність. Філософи будують свої вчення, осмислюючи, коментуючи, коригуючи концепти своїх попередників. Історія філософії допомагає нам зрозуміти взаємозалежність минулої, теперішньої та майбутньої філософії, які насправді є одним цілим. Неможливо не погодитись зі словами Г.-Г. Гадамера, що філософія – це діалог, який простягається через століття.

Філософія є справою, що потребує зусиль. Нерідко доводиться бачити, як люди, котрі не вважають за потрібне приділяти час та зусилля для того, щоб розібратися у специфіці, глибині філософського пізнання, претендують на те, що вони можуть судити про філософські предмети думки краще, ніж, власне, філософи – оскільки, мовляв, будь-якій людині від народження дана здатність мислити. Якось Г. В. Гегель писав про це самовпевнене невігластво такими словами: «Хоча, звичайно, не кожен, хто має очі та пальці й кому дадуть шкіру та приладдя, зможе пошити взуття, проте ко­жен безпосередньо розуміє, як треба філософствувати й висловлювати судження про філософію, і то просто тому, що він має такий критерій, як свій природний розум, – немовби він у формі своєї ноги не має такого самого критерію для пошиття черевиків»[6]. У найкращому разі самовпевнений підхід, що відкидає наполегливу працю над нашою здатністю розуміння, породить лише ри­торику тривіальних істин, але не філософію.

Необхідно відразу зауважити, що не всі можуть досягти успіхів у філософії. По-перше, для цього повинна бути специфічна здібність – здатність до мислення на високому рівні узагальнення. Щоб розуміти, чим є «буття», недостатньо сказати: «ось цей стіл є», це буде лише констатацією одного з проявів буття, а не спробою зрозуміти його сутність. Щоб зрозуміти, чим є краса, замало вказати на красиву квітку; для цього варто шукати певну загальну сутність, яка характеризує те, що ми вважаємо красивим. Філософія займається осягненням цих загальних сутностей і недарма казав Рене Декарт, що насправді у світі менше людей, які здатні до філософських поглядів, аніж осіб, здатних до поглядів геометричних[7]. Дійсно, для людини найважче пізнати найбільш загальне – бо воно є найдальшим від її чуттєвих сприйнять. У цьому і полягає основна причина того, що філософію нерідко критикують: зазвичай ті, хто продукує подібну критику, борються насправді проти самих себе – вони нападають на фантоми власних вигадок, розуміючи під філософією зовсім не те, чим вона є насправді.

А чи важливе нам загальне? Не будемо вдаватись до розповідей про високі речі. Нехай лише кожен відповість собі на просте питання: чи важливо для нього розуміти сенс слів, які він використовує кожного дня, позначаючи щось істотне для себе, наприклад, такі речі як: «добро», «зло», «краса», «щастя», «суспільство», «життя» і нарешті – «людина»? Бо це все і тисячі інших слів – саме і є загальні поняття.

Філософія потребує сміливості. Філософуючи, ми виробляємо для себе певні норми: щодо того, чим є світ; чим є, власне, ми; в чому сенс нашого буття; що таке справедливість, добро та зло. По-перше, ми зіткнемось з тим, що все це не є таким всуціль однозначним, як воно здається, виходячи з побутових уявлень. По-друге, коли ми визнали певні норми, то вже не зможемо жити, як заманеться. Тепер ми маємо робити так, як потребує наше сумління та розум, оскільки кожен наш вчинок буде підпадати під порівняння з тією моделлю, яку ми визнали правдою.

1. 1. 2. Філософія та наука

Поняття «філософія» та «наука» є близькими, але не тотожними. Звісно, прагнучи з’ясувати фундаментальні основи буття, філософія, на відміну від релігії та міфології, спирається передусім на знання. Будь-яка наука теж здобуває знання та оперує ними. Втім, науки цікавлять знання про речі, явища у їх конкретному вираженні. Філософія ж здобуває знання з гранично високим ступенем загальності, що відображається у системі понять і категорій, яким притаманний універсальний характер.

Саме тому, наприклад, як слушно зауважував німецький філософ Генріх Риккерт у роботі «Про поняття філософії», науки завжди обмежені якоюсь однією частиною дійсності, як би не була велика ця частина. Своїми поняттями вони не здатні охопити ціле як таке, на відміну від філософії, яка, через граничну загальність своїх понять, претендує на це. Філософія вважає важливим дослідження цього цілого, адже кожна частина дійсності обов’язково пов’язана з її цілим і навіть лише остільки і є частиною дійсності, оскільки є частиною цього цілого. Тобто, без цього цілого будь-яка частина дійсності, яку досліджують науки, не змогла б сама бути дійсністю.

Втім, філософія та наука тісно пов’язані. З науки філософія отримує матеріал, який вона, наприклад, може використовувати як стимул для своїх міркувань. У свою чергу, наука отримує від філософії методологічні, логічні та аксіологічні принципи, які виступають у ролі метатеоретичної основи наукового знання, як філософські підвалини науки. Так, наука шукає й встановлює істини, однак відповідь на запитання «що таке істина?» дає саме філософія. Наука використовує та вдосконалює велику різноманітність методів, однак саме філософія запропонувала ідею методу дослідження як такого та заклала основи ефективного використання найзагальніших його різновидів. Науку засновано на застосуванні феноменів раціонального сприйняття світу, але що таке раціональність та які є її переваги вивчає саме філософія.

У даному контексті варто навести концепцію російського філософа А. Гусейнова, який у статті «Філософія між наукою та релігією» справедливо зазначає, що філософія стояла біля витоків сучасної науки, виступивши її теоретичною санкцією та духовним базисом. Він відзначає, що філософія, по-перше, обґрунтувала ідею, згідно з якою природа є останньою реальністю в тому смислі, що вона містить свою причину у собі та підкоряється незмінним законам. По-друге, філософія сформулювала ідею наукового методу як шляху до знання, що є досяжним людям, бо вони мають розум. По-третє, пише Гусейнов, саме філософія запропонувала стимулюючу науковий розвиток ідею вдосконалення людського життя шляхом надання йому розроблених у науках форм.

Колись панувала думка, що форми світогляду прив’язані до історичного розвитку і що наука є найдосконалішим світоглядом з усіх. Французький мислитель Огюст Конт навіть сформулював «закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства», виходячи з якого, наука, мовляв, є досконалим світоглядом, а всі інші – недорозвинутими, примітивними пережитками. Конт вважав, що коли наука досягла безперечних успіхів у поясненні світу, всі інші світогляди мають відмерти, не витримавши конкуренції. Це він писав у ХІХ столітті, однак, як ми бачимо, ані релігія, ані міфологія, ані філософія до нашого часу нікуди не зникли, а продовжують існувати та розвиватися. Насправді все складніше, ніж вважав Конт, чотири види світогляду існують уже тисячі років, конкуруючи, сперечаючись, але взаємно доповнюючи одне одного. Зокрема, як пише сучасний англійський філософ Пітер Фредерік Строусон, «філософія буде процвітати стільки, скільки люди будуть, з одного боку, роздумувати над своєю моральною природою та становищем, а з іншого – займатись концептуальним аналізом»[8].

Філософія відрізняється від науки не лише своїм матеріалом (поняття високого ступеня узагальнення), але й системою цінностей. Це можна побачити навіть з її назви. Філософія, як любов, характеризується прагненням бути гідною об’єкта своєї любові. Натомість наука – це пристрасть, жага опанування, жадання отримати результат. Коли під час Першої світової війни люди вперше застосували у військових діях отруйний газ, а під час Другої світової війни – ядерну зброю, це було свідченням великих досягнень науки, але – чи є це свідченням людяності? Якщо наука претендує на статус мудрості, то філософія прагне удосконалити людину, її етичні, гносеологічні, інші здатності для того, щоб вона була гідною тієї мудрості, якої прагне.

1. 1. 3. Функції філософії у суспільстві

Найвідоміший філософ Заходу – Сократ – вчив, що справжнє призначення філософії – пробуджувати у людей духовні інтереси, допомагати їм ставати людьми у справжньому значенні цього слова. В платонівській «Апології Сократа» Сократ каже, що філософи потрібні для того, щоб будити суспільство, якщо воно заледащіло, підганяти його до нових звершень, не дозволяючи людям марнувати своє життя у сплячці.

Філософія є любов’ю до мудрості. А головна функція мудрості – як справедливо зазначав філософ ХХ століття Е. Жильсон – зберігати присутність істини серед людей. Чи потрібно нам цінувати мудрість, любити її? Звісно – так, якщо наше життя є не сновиганням сомнамбул, а осмисленим та чогось вартим людським поступом.

Фактично ж роль філософії в суспільстві визначається такими функціями.

1. Світоглядна функція. Опановуючи філософію, людина вирішує, чим є світ, конструює та впорядковує у своїй свідомості його явища та зв’язки між ними.

2. Функція творення культури передбачає експлікацію, раціоналізацію та систематизацію важливих для розвитку культури смислів. У різні епохи люди розуміли не одні й ті ж речі під кожним з важливих для них понять. Змінювалось розуміння таких найважливіших уявлень як «добро», «зло», «мета життя», «щастя», «нещастя», «краса» тощо. Значна частина цих уявлень вироблялась та усвідомлювалась передусім у царині філософської творчості. Як пише Мартин Гайдеггер, «те, що існує, наприклад, така річ як дизельний двигун, має своїм вирішальним підґрунтям те, що колись філософами були особливо осмисленими категорії природи, що допускали машинно-технічне освоєння»[9].

3. Методологічна функція. Слово «метод» перекладається як «шлях», у даному випадку – шлях до істини. Філософія, розробляючи вчення про методи пізнання, виконує функцію загальної теорії методів для всіх систем знання – у першу чергу , науки. Філософські розробки виступають як методи, що спрямовують постановку та вирішення різноманітних теоретичних проблем і завдань.

4. Аксіологічна функція. Філософія надає засоби осмислення того чи іншого предмета інтересу людини у світлі її духовних цінностей. Це відкриває можливості для особистісного, глибокого та сутнісного сприйняття дійсності людиною.

5. Прогностична функція. Завдяки напрацьованим у філософії методикам осмислення світу та людини, а також накопиченому величезному досвіду цієї роботи, філософія має значні можливості щодо передбачення найбільш фундаментальних змін у ставленні людини до світу та себе.

6. Інтегративна функція полягає в об’єднанні практичного, пізнавального та ціннісно-орієнтованого життя людей. Філософія впорядковує світ не лише на рівні уявлень людини (це насправді лише готує терен для практичної діяльності). Спираючись на філософські концепти, людина може здійснювати практичну діяльність із упорядкування світу – як духовної, так і матеріальної його складової.

Література для опрацювання до теми 1. 1

1. Кримський С. Запити філософських смислів / С. Б. Кримський. – К. : ПАРАПАН, 2003. – 240 с.

2. Мамардашвили М. М. Как я понимаю философию / М. М. Мамардашвили. – М. : Прогресс, 1990. – 366 с.

3. Нагель Т. Что все это значит? Очень краткое введение в философию / Т. Нагель. – М. : Идея-Пресс, 2001. – 84 с.

4. Хайдеггер М. Что это такое – философия? / М. Хайдеггер // Вопросы философии. – 1993. – № 8. – С. 113 – 123.

Контрольні запитання до теми 1. 1

1. Що таке світогляд?

2. Що є спільного та відмінного між філософією та наукою?

3. Що відрізняє філософію від релігії та міфології?

4. Хто перший уклав слово «філософія»?

5. Яка філософська дисципліна досліджує процес пізнання?

6. Яку роль відіграє у суспільстві філософія?

7. У чому полягає методологічна функція філософії?

8. Що саме становить собою інтегративну функцію філософії?

9. У чому полягає функція філософії з творення культури?

10. В чому бачив призначення філософії Сократ?

Скан первой страницы Темы 1. 1.:

© Кулик А.В., 2013

[1] Гегель Г. В. Энциклопедия философских наук. Наука логики / Г. В. Гегель. – М. : Мысль, 1975. – С. 85.

[2] Concise Routledge encyclopedia of philosophy / ed. by Edward Craig. – Routledge, 2000. – Р. 2.

[3] Audi R. Philosophy / R. Audi // Encyclopedia of philosophy / Donald M. Borchert, editor in chief. – Vol. 7. – New York : Thomson Gale, 2006. – Р. 336.

[4] Kenny А. Philosophy in the modern world / А. Kenny. – Oxford University Press, 2007. – Р. 137.

[5] Ярошовець В. Екзистенційно-антропологічне упредметнення філософії Володимира Шинкарука / В. Ярошовець // Психологія та суспільство – 2011. – №1. – С. 55.

[6] Геґель Ґ. В. Феноменологія духу / Ґ. В. Геґель. – К. : Основи, 2004. – С. 62.

[7] Декарт Р. Метафізичні розмисли / Р. Декарт. – К. : Юніверс, 2000. – С. 10.

[8] Strawson P. F. Analysis and metaphysics: an introduction to philosophy / P. F.Strawson. – Oxford University Press, 1992. – Р. 2.

[9] Хайдеггер М. Европейский нигилизм / Мартин Хайдеггер // Ницше и пустота. – М. : Алгоритм, 2006. – С. 122.