Вони прославили Україну. Пулюй Іван Павлович

Пулюй Іван Павлович (2 лютого 1845 р., c. Гримайлів, Тернопільська обл. – 31 січня 1918 р., м. Прага, Чехія) – фізик і електротехнік, винахідник, першовідкривач Х-променів, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч.Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлові в заможній сім’ї на Тернопільщині. Вже з дитячих років він виявив великі здібності до науки. Інтерес до пізнання природи, розуміння її законів поглибився, коли юнак став учнем Тернопільської гімназії.

Після того як Іван у 1865 р. закінчив з відзнакою гімназію, постало питання, ким йому бути. Вирішальне слово було за батьками, вони воліли, аби їх син став священиком. З цією метою і послали його до Відня. В той час у Галичині ще тільки будувалися залізниці, тому майбутньому вченому довелося відправитися в далеку дорогу пішки. Тільки через два місяці він дістався до австрійської столиці, де став студентом богословського факультету університету.

Перебуваючи далеко від своєї батьківщини, молодий патріот разом з однодумцями заснував у 1868 р. товариство «Січ», яке вважало своїм першочерговим обов’язком вести активну боротьбу проти тих українців, які вислуговувались перед російським царатом, заперечуючи існування українського народу та української культури.

Поряд з богословськими студіями Пулюй відвідував лекції з математики й фізики на філософському факультеті університету. Після закінчення курсу теології Іван відмовився висвячуватися на священика. Невдовзі Іван одержав листа з дому, в якому було сказано: якщо він не висвятиться і не займе посаду душпастиря, то нехай рахується з тим, що батько і мати зречуться його. І все ж Пулюй проти волі батьків у 1869 р. вписався на фізико-математичну кафедру Віденського університету.

Пулюй дуже переживав від того, що батьки зреклися його. Треба було їм довести, що він не є блудним сином, і з цією метою він написав у 1870 р. українською мовою «Молитовник», але це не пом’якшило сердець батьків. У тому ж році Іван Пулюй разом з Пантелеймоном Кулішем переклав на рідну мову «Святе Письмо Нового Завіту», що його потім видало Біблійне товариство в Лондоні. Разом продовжили почату роботу. Перший з них переклав «Псалтир», а другий разом із письменником Іваном Нечуєм-Левицьким працював над «Біблією Старого Завіту», коректуру якої зробив Іван Пулюй.

У 1873 р. Пулюй успішно закінчує природничий факультет, одержує диплом вчителя фізики та математики.

У 1876 р. молодий учений, одержавши від Міністерства шкільництва і культури у Відні державну стипендію, здобув протягом одного року у Страсбурзькому університеті ступінь доктора філософських наук.

Повернувшись до своєї альма-матер, викладав механічну теорію тепла і кінетичну теорію газів. Точний прилад для вивчення механічного еквівалента тепла, сконструйований Пулюєм, був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці у Парижі в 1878 р.

У Відні були продовжені експерименти, які в кінцевому підсумку привели Івана Пулюя до відкриття невідомих науці Х-променів. А все почалося з дослідів над електричними приладами у скляних трубках з розрідженими газами, після чого вчений зацікавився катодними променями. У 1882 р. він сконструював фосфоресційну лампу, яка стала зразком для англійських та німецьких учених, що досліджували ці таємні тоді промені. За допомогою катодної трубки Пулюй зробив сенсаційні знімки, два з них – а саме морської свинки та дитячої руки – він разом з описом здійснених експериментів опублікував у 1881 р. у «Віснику Віденської академії наук».

Міністерство шкільництва і культури запропонувало Івану Пулюю посаду професора німецької політехніки в Празі, де він почав викладати електротехніку, а також віддався проектуванню для Праги першої в Європі електростанції на змінному струмі.

Переобтяжений роботою професор Пулюй закинув досліджувати катодні промені і фосфоресційні лампи, які привіз із собою до Праги.

Між тим В. Рентген, який уважно слідкував за роботами Пулюя, скориставшись його дослідженнями, повідомив, що 8 листопада 1895 р. він відкрив Х-промені, які дають змогу «бачити» крізь непрозорі стінки, фотографувати внутрішні органи чи кістки в тілі людини. На початку наступного року в Вюрцбурзі Рентген виступив з публічною доповіддю. Таким чином, ім’я Рентгена, а не Пулюя вписалося в світову історію техніки, не справжній винахідник, а інший учений став лауреатом премії Нобеля. Варто зауважити, що перед смертю Рентген заповів, аби всі його нотатки, в яких ідеться про невидимі промені, були спалені.

Дружина вченого, Катерина, пізніше розповідала, що її чоловік був шокований і в розпачі повторював: «Ах, мої лампи, мої лампи...». Тієї ж ночі він провів власні досліди, одержав знімки застріленої морської свинки, на лівій нозі якої виднілися дробинки, і опублікував їх 31 січня 1896 р. А за два тижні Іван Пулюй виступив у великій аудиторії німецької політехніки з публічною лекцією на тему «Про невидимі катодні промені й фотографування невидимого».

Помер славетний вчений 31 січня 1918 р. у Празі і похований на місцевому кладовищі. Поки що не збулося останнє бажання небіжчика, аби він спочив у рідному Гримайлові.