Виховний захід у 10 класі на тему “Найяскравіші експерименти фізики”

В цей час учень демонструє падіння тіл різної маси з однакової висоти. 3 – я учениця

- Так, цікаво, давайте рухатись , бо хочеться переглянути якомога більше.

Звучить музика

Наступною історичною особою, що повстала перед нашими мандрівниками став Генрі Кавендіш (презентація).Голос за кадром:

Після того, як Ісаак Ньютон сформулював закон усесвітнього тяжіння: сила тяжіння між двома тілами з масами М, віддалених один від одного на відстань r, дорівнює F=G(mM/r²), залишалося визначити значення гравітаційної постійної G.

Для цього потрібно було виміряти силу тяжіння між двома тілами з відомими масами. Зробити це не так просто, тому що сила тяжіння дуже мала. Ми відчуваємо силу тяжіння Землі. Але відчути тяжіння навіть дуже великої гори, що опинилася поблизу, неможливо, оскільки воно дуже слабке.

Був потрібен дуже тонкий і чутливий метод. Його придумав і застосував в 1798 році співвітчизник Ньютона Генрі Кавендіш. Він використовував крутильні ваги-коромисло з двома кульками, підвішене на дуже тонкому шнурку. Кавендіш вимірював зсув коромисла (поворот) при наближенні до кульок вагів інших куль з більшою масою. Для збільшення чутливості зсув визначався по світлових зайчиках, відображених від дзеркал, закріплених на кулях коромисла. В результаті цього експерименту Кавендішу вдалося досить точно визначити значення гравітаційної константи і вперше обчислити масу Землі.

Раптово вчений обернувся, і наші мандрівники вимушені були відразу натиснути кнопку і відправитись у мандрівку.

Звучить музика

1-ий учень:

- Ох, вчасно накивали п’ятами, а то б невідомо що було б, якби Генрі Кавендіш підійшов до нас!?

2-ий учень

- Так, ну я думаю нічого б страшного не трапилось, лише нам би довелося мандрувати вчотирьох, і не відомо, як би це позначилося для подальшого розвитку історії!

3-ій учень

- Тому давайте будемо обережніше і не будемо подовгу ніде затримуватись.

Звучить музика

Наші мандрівники знову опинились у кімнаті, де за столом сидів Жан Бернард Фуко.

Презентація про вченого проектується на екрані.

Голос за кадром:

Французький фізик Жан Бернард Леон Фуко в 1851 році експериментально довів обертання Землі навколо своєї осі за допомогою 67-метрового маятника, підвішеного до вершини куполу паризького Пантеону. Площина гойдання маятника зберігає незмінне положення по відношенню до зірок. Спостерігач, який знаходиться на Землі і обертається разом з нею, бачить, що площина обертання поволі повертається убік, протилежний напряму обертання Землі. Мандрівники рухаються далі.

Звучить музика

1-ий учень:

- Я знаю хто це! Ньютон, Ісаак Ньютон.

Наші юні друзі опинились у 1672 році в момент коли відомий вчений Ісаак Ньютон проводив дослідження по дисперсії світла.

На екрані презентація про І. Ньютона.

Голос за кадром:

Зачинивши віконниці, він зробив в них невеликий отвір, крізь який проходив сонячний промінь. На шляху променя була поставлена призма, а за призмою - екран. На екрані Ньютон спостерігав "веселку": білий сонячний промінь, пройшовши через призму, перетворився на декілька кольорових променів - від фіолетового до червоного. Це явище називається дисперсією світла. Ньютон ще виконав додаткові досліди з схрещеними призмами, коли світло, пропущене через одну призму, проходить потім через іншу. На підставі сукупності виконаних дослідів він зробив вивід про те, що "ніякого кольору не виникає з білизни і чорноти, змішаних разом, окрім проміжних темних; кількість світла не міняє виду кольору". Він показав, що білий світ потрібно розглядати як складений. Основними ж є кольори від фіолетового до червоного.

2-ий учень:

- Так, цікаво, Ньютона ми вивчали, його вклад в динаміку, а за дисперсію світла щось не пам’ятаємо. Потрібно запитати вчителя.Мандрівники рухаються далі.

Звучить музика

Перед мандрівниками постає Томас Юнг.

Презентація про вченого проектується на екрані.

Голос за кадром:

Розглядаючи хвилі на поверхні води від двох кинутих каменів, можна відмітити, як, накладаючись один на одну, хвилі можуть інтерферувати, тобто взаємногасити або взаємно посилювати одна одну.

Ґрунтуючись на цьому, англійський фізик і лікар Томас Юнг виконав в 1801 році досліди з променем світла, яке проходило через два отвори в непрозорому екрані, утворюючи, таким чином, два незалежні джерела світла, аналогічних двом кинутим у воду каменям. В результаті він спостерігав інтерференційну картину, що складається з темних і білих смуг, які чергувалися, яка не могла б утворитися, якби світло складалося з корпускул. Темні смуги відповідали зонам, де світлові хвилі від двох щілин гасять одна одну. Світлі смуги виникали там, де світлові хвилі взаємнопосилювались. Таким чином була доведена хвильова природа світла.

Мандрівники рухаються далі.

Звучить музика

Перед мандрівниками постає Клаус Йонссон.

Презентація про вченого проектується на екрані.

Голос за кадром:

Американський фізик Роберт Міллікен розробив метод, що став класичним прикладом витонченого фізичного експерименту. Міллікену вдалося ізолювати в просторі декілька заряджених крапельок води між пластинами конденсатора. Освітлюючи рентгенівськими променями, можна було злегка іонізувати повітря між пластинами і змінювати заряд крапель. При включеному полі між пластинами крапелька поволі рухалася вгору під дією електричного тяжіння. При вимкненому полі вона опускалася під дією гравітації. Включаючи і вимикаючи поле, можна було вивчати кожну із зважених між пластинами крапельок протягом 45 секунд, після чого вони випаровувалися. До 1909 року вдалося визначити, що заряд будь-якої крапельки завжди був цілим кратним фундаментальній величині е (заряд електрона). Це було переконливим доказом того, що електрони - це частинки з однаковим зарядом і масою. Замінивши крапельки води крапельками масла, Міллікен дістав можливість збільшити тривалість спостережень до 4,5 години і в 1913 році, виключивши один за іншим можливі джерела похибки, опублікував перше виміряне значення заряду електрона: е = (4,774 ± 0,009)х10^-10 електростатичних одиниць. Мандрівники рухаються далі.

Звучить музикаПеред мандрівниками постає Ернест Резерфорд.

Презентація про вченого проектується на екрані.

Голос за кадром (звук кнопки):

У 1909 році Ернст Резерфорд (йому допомагали Ганс Гейгер і Ернст Марсден) поставив експеримент, щоб зрозуміти дійсну структуру атома. У цьому експерименті важкі позитивно заряджені α-частинки, рухомі із швидкістю 20 км/с, проходили через тонку золоту фольгу і розсівалися на атомах золота, відхиляючись від первинного напряму руху. Щоб визначити ступінь відхилення, Гейгер і Марсден повинні були за допомогою мікроскопа спостерігати спалаху на пластині сцинтилятора, що виникали там, де в пластину потрапляла α-частинки.

Результати однозначно свідчили на користь так званої планетарної моделі атома - масивне крихітне ядро розмірами приблизно 10^-13см і електрони, що обертаються навколо цього ядра на відстані близько 10^-8см.

Мандрівники рухаються далі.

Звучить музика

Через декілька секунд наші мандрівники помітили, що вони опинились у кімнаті шкільного музею. На цьому їхня подорож закінчилась. Проте голос, який супроводжував їхню подорож повідомив, що вони зможуть залишити цю кімнату лише за умови, якщо кожен з них доведе, що він гідний учень і добре знає фізику. Кожен повинен показати будь-який дослід, який можна провести без фізичних приладів.

Учні радяться

1-ий учень:

- Яйце, що плаває та занурюється.

3 склянки з водою, 3 яйця, сіль

2-ий учень:

- Голка, що пробиває п’ятак.

5 копійок, голка, дерев’яний корок

3-ий учень:

- Монета, що слухається.

пляшка, картонне кільце, монета

Голос за кадром:

- Тепер ви можете залишити кімнату, і не забувайте: можливо, і ваші нащадки зможуть побачити саме вас серед відомих фізиків.