Вони прославили Україну. Ландау Лев Давидович

Ландау Лев Давидович (22 січня 1908 р., м. Баку, Азербайджан – 1 квітня 1968 р., м. Москва) – фізик-теоретик, академік, лауреат Нобелівської премії з фізики – за основоположні теорії конденсованої матерії, в особливості рідкого гелію, засновник наукової школи.

Народився майбутній теоретик 22 січня 1908 року в головному нафтовидобувному центрі Росії початку XX століття – місті Баку. Його батько був інженером-нафтовиком, а мати – чудовим лікарем, яка займалася до того ж науковими дослідженнями в галузі фізіології. Лев Ландау виключно рано виявляє здібності до точних наук, у дванадцять років вже вміє інтегрувати і диференціювати, а в тринадцятирічному віці блискуче закінчує середню школу. На думку батьків, хлопчик ще надто малий для вступу в університет, а тому вони відправляють його в комерційне училище, де він протягом одного року вивчає економічні науки.

У 1922 році Лев Ландау нарешті вступає в університет, причому відразу на два факультети – хімічний і фізико-математичний. Через два роки фізико-математичний факультет Азербайджанського державного університету був реорганізований у педагогічний, і Лев Давидович змушений перевестися до Ленінградського університету.

У 1927 році Лев Ландау закінчує навчання на фізичному відділі ЛДУ. Ще за рік до закінчення він отримав посаду понадштатного аспіранта. Йому всього дев’ятнадцять років, але на його рахунку вже чотири опублікованих наукових роботи.

Перший раз Лев Ландау їде в закордонне відрядження у 1929 році. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Англію, Нідерланди і Данію. Особливо багато дає молодому досліднику спілкування з Нільсом Бором. Згодом Ландау вважав його своїм єдиним вчителем в теоретичній фізиці.

У 1931 році Лев Ландау повертається до Ленінграда і деякий час працює в Ленінградському фізико-технічному інституті. У 1932 році від фізтеху відділився Харківський фізико-технічний інститут, і Ландау переїжджає до столиці України, якою в той час і був Харків. Протягом п'яти років Лев Давидович керує теоретичним відділом новоствореного інституту і одночасно веде викладацьку роботу в кількох вузах.

У 1934 році АН СРСР присуджує Льву Ландау ступінь доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації.

Учений створює чудову наукову школу, потрапити в яку надзвичайно важко.

У 1935 році Ландау та Є. М. Лівшиць створюють серію підручників, що витримали безліч перевидань і доповнень і заслужено визнаних класичними.

У 1935 році академіку П. Л. Капіці не дозволяють повернутися в Кембрідж, де в нього була лабораторія, і змушують залишитися в СРСР. Спеціально для нього в Москві створюється Інститут фізичних проблем. У 1937 році на запрошення Петра Леонідовича до Москви переїжджає Ландау, а в 1938 році - і Лівшиць. У «капіцинському» інституті Лев Давидович створює відділ теоретичної фізики, яким і керує до кінця своїх днів.

У 1938-1939 роках його робота переривається. 28 квітня вчений заарештований за звинуваченням у шпигунстві на користь фашистської Німеччини і поміщений у в’язницю. Ув’язнення триває цілий рік. Капіца, який мав великий авторитет, їде в Кремль і заявляє, що якщо Ландау не звільнять, то він, Капіца, залишить інститут. Льва Давидовича звільняють під «особисту поруку» Петра Леонідовича.

У другій половині тридцятих років Петро Капіца після трирічної перерви знову береться за досліди, розпочаті ним в Англії. Виробляючи за допомогою холодильної установки власної конструкції скраплення гелію, дослідник відкриває явище надплинності. При температурі нижче 2,17 К гелій перетворювався в рідину, названу Капіцею гелій-2. Вона володіє несподіваними властивостями: має нульову в’язкість і піднімається по стінках посудини таким чином, ніби зовсім не підкоряється силам гравітації.

Лев Давидович формулює теоретичне обґрунтування цього явища. Робота Ландау органічно об’єднала експеримент і теорію, а також дозволила передбачити деякі можливі незвичайні явища. Велику роль вона зіграла і в теоретичному обґрунтуванні явища надпровідності.

7 січня 1962 року трапилося нещастя. Лев Давидович був за кермом машини, що мчала по зледенілій дорозі, коли автомобіль занесло і він зіткнувся з вантажівкою. З усіх хто знаходився в автомобілі серйозно постраждав тільки Ландау. З переломом основи черепа, ребер і тазових кісток він був відправлений до лікарні. Шість тижнів великий фізик не приходив до тями, кілька разів лікарі визнавали його стан безнадійним. Хоча до Ландау повернулася свідомість, розумові здібності відновлювалися дуже повільно, і він так і не зміг повернутися до творчої роботи.

У тому ж фатальному 1962 році Лев Ландау був удостоєний Нобелівської премії з фізики «за основоположні теорії конденсованої матерії, в особливості рідкого гелію». У Стокгольм на церемонію вручення вчений зі зрозумілих причин не поїхав. Премію йому вручив у Москві посол Швеції в СРСР.

Нобелівський та «Ленінський» лауреат, Герой Соціалістичної Праці, Ландау помер 1 квітня 1968 року в результаті ускладнень, що виникли після отриманих шість років тому травм