Embedded Files
Для групи № 14 - урок № 60.
Група №11. Запишіть в зошит:
08.06.2023. чт. Урок 60. Життя і творчість Миколи Вороного
Урок на платформі МОН ВШО:
Біографія Миколи Кіндратовича Вороного
Біографія Миколи Кіндратовича Вороного
Вороний Микола Кіндратович (літ. псевдоніми — Арлекін, Віщий Олег, Микольчик, Сіріус та ін.) народився 24 листопада 1871 року на Катеринославщині в сім’ї ремісника. Навчався в Харківському й Ростовському реальних училищах, згодом — у гімназії в Ростові-на-Дону.
Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т. Шевченка, театром М. Кропивницького, політичною літературою. Потрапив у поле зору поліції (арешти, обшуки), після цього М. Вороному заборонили вступати до університету, проживати в Петербурзі та університетських містах. З драгомановцем С. Єрастовим організував у Ростові-на-Дону «Українську громаду». У Харкові перебував під впливом таємного «Братства тарасівців». Мав намір виїхати до Болгарії й вступити до Софійського університету, куди вабила його постать улюбленця революційної молоді М. Драгоманова. Але в день його приїзду до Львова надійшла телеграма, що М. Драгоманов помер. Навчався у Віденському університеті, потім у Львівському, заприязнився з І. Франком, уходив до редколегії журналу «Житіє і слово». працював режисером у театрі «Руська бесіда».
З 1897 по 1900 рік — актор трупи М. Кропивницького.
Видав збірки віршів «Ліричні поезії». (1911 р.), «В сяйві мрій». (1913 р.), виступав з театрознавчими статтями. «В революцію 1917 року, — пише М. Вороний в автобіографії, — я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), улаштовував мітинги». Восени 1917 року став директором і режисером «Національного театру». який відкрив своєю постановкою «Пригвожденних». В. Винниченка. «Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, — пише він в автобіографії. — Далі: голод, морози, пайки й ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок». Змучений і виснажений, поет у 1920 році емігрував до Варшави («їхав з неохотою, з мусу»., де працював «старшим аташе з правами радника». при УНР-івському уряді (для зв’язку з культурними колами Польщі). У Варшаві видав збірку поезій «За Україну». (1921 р.). Переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги «Режисер». «Драматична примадонна». мистецтвознавчу — «Пензлем і пером».
Повернувся в Радянську Україну 1926 року. У тодішній пресі творчість поета розглядалася в основному у вульгарно-соціологічному трактуванні, йому закидали «модернізм». і «буржуазність».
Перу М. Вороного належить низка перекладів зі світової поезії, зокрема «Інтернаціоналу». «Марсельєзи». «Варшав’янки». творів Дайте, Словацького, Пушкіна, Гумильова, Верлена, Метерлінка та ін. 28 березня 1934 року уповноважений секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Акимов (Егідес) виніс постанову про початок попереднього слідства в справі М. К. Вороного, якому інкримінувалася «контрреволюційна діяльність». М. Вороний під час допиту рішуче заперечував висунуті проти нього обвинувачення в приналежності до контрреволюційного підпілля. З нього того ж дня, 28 березня, узяли підписку про невиїзд. Отже, поет цього разу уникнув тюремної камери ДПУ. 31 березня 1934 року особлива нарада колегії ДПУ УРСР ухвалила: «Вороного Миколу Кіндратовича ув’язнити у виправтрудтабір строком на три роки, рахуючи строк з 28 березня 1934 року, з заміною засланням у Казахстан на той же строк, на місце заслання направити одиночним порядком». Не маючи надії на повну свободу, хворий поет прохав керівництво ДПУ УРСР визначити місце заслання десь ближче — Воронеж, Сталінград, навіть Свердловськ чи Кавказ. Про М. Вороного в постанові слідчого сказано: «У 1934 р. був засуджений колегією ОДПУ за контрреволюційну діяльність. Завербований відомим націоналістом Шимановичем (установлюється). Завербував Гулика, компрометував заходи партії та уряду». 29 квітня 1938 року особлива трійка при УНКВС Одеської області розглянула справу 13-ти й усім винесла вирок «розстріляти». Як свідчить виписка з акта, вирок стосовно всіх, у тому й числі й М. Вороного, було виконано 7 червня 1934 року о 24.00.
Поезія М. Вороного — зразок високої естетики, заклик до формування «цілого чоловіка». (цілісної особистості), який відповідатиме критеріям Краси і Правди, буде аристократом духу. І. Франко називав цей стиль символізмом, стверджуючи: «Символізмом в поезії може бути все, не йдеться про алегорію, про підганяння дійсності до якихось заздалегідь прийнятих ідей. Ідеться лише про те, щоб поет, зображуючи певне явище, умів порушувати при цьому в нашій душі цілі акорди почуттів і уявлень, які б поривали нашу фантазію в якийсь далекий, безмежний простір, відкривали перед нами далекі горизонти думки й мрії, щоб кожний вірш був неначе тісним віконцем в безкінечність». Багато знавців доходять думки, що символізм — це не тільки поетична школа, якій притаманна певна сума виражальних засобів, а світобачення. Крім рис символізму, у поезії М. Вороного відчутні риси неоромантизму й реалізму.
Виконати завдання, додані нижче, дати письмові відповіді ( продовжити речення ), які подані на зображеннях,
вивчити матеріал підручника ( с. 229 - 234 ).
Page updated
Report abuse