Розвиток літератури в Західній Україні (до 1939 р.) 

Історичні обставини. 1919 р. за підтримки Антанти Західна Україна була окупована Польщею, Буковина й Бессарабія — Румунією, а Закарпатська Україна — Чехословаччиною. Цей процес супроводжувався прагненням асимілювати українців. 1924 р. закривають українські школи й ліквідовують кафедри української мови у вишах; для молоді було обмежено доступ до державної служби. Хоч і складною була ситуація між двома світовими війнами, проте відкривалися видавництва, виходили друком часописи й книжки. Літературний процес на західноукраїнських землях відбувався дещо автономно від Наддніпрянської (тоді вже радянської) України. Письменники орієнтувалися на західноєвропейську літературу, вони використовували зарубіжні традиції та новітні процеси. Продовжували творити вже знані В. Стефаник, О. Кобилянська, Б. Лепкий. Розвивалися символізм, імпресіонізм, експресіонізм, авангардизм. У цей час на літературному небосхилі з’являються нові імена та мистецькі угруповання. 

Угруповання. У Львові 1922 р. виникла група «Митуса» (назва походить від імені галицького літописного співця, який вибрав смерть, не зрікшись своїх переконань). До неї належали Р. Купчинський, О. Бабій, Л. Лепкий та ін. Вони орієнтувалися на українських символістів та європейських модерністів, видавали однойменний літературно-мистецький журнал. 

1927 р. з’являється група «Логос», яка об’єднала письменників християнського спрямування (Г. Лужницький, С. Семчук, О. Назарук та ін.). Вони проводили культурницьку роботу, культивували християнську мораль, видавали журнали «Поступ» і «Дзвони». На творчості цих митців позначилася поетика символізму й імпресіонізму. 

Чи не найпомітнішою була діяльність модерністів, що належали до об’єднання «Дажбог» (Б.-І. Антонич, Б. Кравців, Є. Пеленський) і «Гроно» (В. Бобинський, С. Тудор та ін.). 

Відоме також богемне угруповання наймолодших митців «Дванадцятка» (з 1930 р., Львів), яке зосередило свою увагу на урбаністичних мотивах, опоетизовуючи стихію вулиць, кав’ярень і крамниць Львова з його неповторним колоритом. 

Лірика

У ліриці найпотужніше в цей час зазвучало ім’я Б.-І. Антонича. Його поетичні твори характеризувалися гуманістичним пафосом і колоритною образністю, міфологізмом та асоціативністю. З перших же збірок «Привітання життя» і «Три перстені» він став кумиром молоді. 

На поетичному полі гучно про себе заявив також С. Гординський — учень відомого художника О. Новаківського. Його збірки «Барви і лінії», «Буруни», «Вітер над полями» рясніють яскравими зоровими й слуховими образами. У них відчувається малярський хист митця. 

Проза 

У 20–30-х роках ХХ ст. в Західній Україні розвиваються як малі, так і великі прозові жанри: від оповідання та новели до повісті й роману. Цей період представлений такими іменами, як Ірина Вільде, О. Турянський, О. Назарук, А. Чайковський, Б. Лепкий та ін. Історичну прозу створюють А. Чайковський та О. Назарук. 

У модерністському річищі писала свої твори Ірина Вільде (справжні ім’я та прізвище Дарина Макогон). У 30-х роках ХХ ст. виходять друком її повісті «Метелики на шпильках», «Б’є восьма» і «Повнолітні діти», збірка оповідань «Химерне серце». У повістях письменниці відображена духовна місія жіноцтва, сильна жінка, яка культивує сімейні цінності в гаслі «Через родину до могутньої нації!». 

Драматургія

Твори для постановки на сцені характеризуються багатством тем, стилів і жанрів. У стилі символізму й неоромантизму написані п’єси «Гетьман Мазепа» В. Пачовського, «Поєдинок» і «Вербунок» Ю. Липи, «Тривожні душі» К. Поліщука та ін. Християнсько-символічні й історико-релігійні сценічні форми створювали Гр. Лужницький («Посол до Бога»), Д. Николишин («Ірод Великий», «Самсон») та ін. 

Помітним мистецьким явищем у Галичині на початку 1930-х років був львівський театр «Заграва», який очолював актор і режисер В. Блавацький. Він зі своєю трупою поставив на сцені п’єси «Батурин» за трилогією Б. Лепкого, «Вона — земля» і «Моє слово» за новелами В. Стефаника, а також славетного «Тараса Бульбу» за однойменною повістю М. Гоголя.