Подія, зображена у творі, незвичайна, дія розгортається стрімко. Твір невеликий за обсягом, його поділено на п’ять частин. Несподівана розв’язка приголомшує читача. Герой-оповідач (розповідь ведеться від першої особи) переживає психологічний шок. Він говорить із загиблою дівчиною, наче з живою (п’ята частина). Динамічний сюжет, незвичайна подія, несподівана розв’язка, психологізм — ознаки новели як літературного жанру. 

У новелі увагу привертає колористика твору. З перших рядків новели читач потрапляє в полон різнобарв’я: палітра кольорів О. Гончара має символічне значення. На початку твору, коли йде розповідь про піднесений внутрішній стан героя-оповідача, домінують сонячні, трав’янисті й небесні барви: «Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір’ях, й облизане каміння сміється до сонця... Високе небо над тобою гуде від вітру, мов блакитний дзвін». Природа буяє, вона персоніфікована, є тлом, на якому автор вимальовує картину душевних вражень та яскравих емоцій закоханої людини. На зміну буянню акварельних барв природи приходять категоричні кольори — чорний, білий та червоний. Це ми спостерігаємо в епізоді про пораненого героя-оповідача, який напросився в дім Терези та її матері: «Ти теж була в білій сукні, і на рукаві чорніла пов’язка... Ти простягла мені свою білу руку. А мої були мокрі, червоні, незграбні, у брудних бинтах». 

Кольорова гама пейзажу в останній частині знову розмаїта, весняна, бо в душі закоханого героя живе Тереза, він з нею веде діалог і знову переживає щастя від зустрічі, хоча душа її вже на небі (читач усвідомлює, що ця розмова є лише фантазією героя, його маренням): «Бачу вже їх (гори. — Авт.), уже не забиті снігами, а зелені, пишні, зігріті весняним сонцем, коли полонини, як сині озера, зацвітають тим першим цвітом весни... Тепер скрізь уже поросла буйна трава». Цією розмовою-маренням автор наголошує, що романтичне кохання перемагає смерть. 

Цікавою є форма оповіді: її веде закоханий солдат, згадуючи попередні події. Він уявляє, ніби зустрічається з Терезою, розмовляє з нею. «Письменник уводить у твір цю умовну ситуацію, у якій так органічно, природно переплітається дійсне й уявне, — зауважує літературознавець Р. Мовчан. — Цим жестом О. Гончар у 1940-і роки продовжував сміливі новаторські пошуки Довженка, Яновського, Хвильового. Тому тогочасна критика так насторожено сприйняла новелу, поспішила повернути молодого автора в загальне річище — “писати, як усі”». Але митцю вдалося пройти між краплинками дощу й зберегти своє творче обличчя.  

Жанр: новела

Літературний рід: епос

Тема: спогади руського (тут у значенні українського) вояка-партизана про зустріч з дівчиною Терезою у словацьких горах.

Ідея: показ цінності простих людських почуттів (доброти, симпатії, довіри, закоханості) у надзвичайно складні воєнні часи.

Проблематика: війна як руйнівник життя; подвиг солдатів-партизанів; прості людські почуття у воєнний час; закоханість як ознака життя в людських серцях; любов до рідного дому, рідної землі; кохання як вічне почуття.

Герої

• Оповідач;

• його товариш Ілля;

• дівчина Тереза;

• мати Терези;

• словацькі вояки (у спогадах матері).

Сюжет та композиція

• Експозиція: оповідач зі сховку спостерігає за дівчиною.

• Зав’язка: прихід партизанів (оповідача і його друга Іллі) у дім Терези і її матері.

• Розвиток дії: перебування партизанів в словацькому домі, їх відхід.

• Кульмінація: розповідь матері про те, як забрали Терезу.

• Розв’язка: спогади-мрії оповідача про кохану.

Новела складається з п’яти розділів. Найменшим за розміром є перший, найбільшим – другий. Новела написана у формі звертання оповідача до Терези. Наприклад: “Скочивши з стiльця, ти стала навпроти мене”; “Куди ти задивилась? У що заслухалась?”.

У п’ятому розділі містяться елементи п’єси – розмова героїв подана як репліки персонажів п’єси:

Тереза. Де ви так довго були?

Я. Уже все закiнчилось. Тепер я вже не пiду вiд тебе.

Твір є глибоко меланхолічним, передає сум оповідача, його тугу за нерозквітлим коханням. У новелі можна віднайти елементи потоку свідомості.

Олесь Гончар оберігав і примножував енергію гуманності, доброти, національної честі та гідності. Автор зобразив трагічно обірване війною почуття між радянським солдатом та іноземною дівчиною-словачкою.

Несподіване кохання до красуні Терези прийшло всупереч війні. Не закріпилося воно в реальному житті, бо дівчина загинула від рук поліцая. Але кохання продовжує жити у пам’яті солдата, в його мріях, у яких він розмовляє з Терезою, як із живою:

“Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне? Ти — як жива. Бо далекі Рудні гори скрізь ідуть за мною, ближчають з кожним днем, щодалі ширше розгортаючись у своїй трагічній чарівності. Ти виходиш на дерев’яний різьблений ґанок у білій легкій сукні з чорною пов’язкою на рукаві і дивишся вниз, за Модри Камень, де колись, пролягала наша оборона. Тепер скрізь уже поросла буйна трава”.

Сюжет ніби сам по собі простий, та він вміщує в собі основну думку: сила кохання, нездоланна любов сильніше за смерть. Випадкова зустріч у гірській словацькій оселі навічно ранила ніжним почуттям серця двох не знайомих раніше людей: оповідача, воїна, і Терезу.