ulkpel - Ліна Костенко

ПЧ. Ліна Костенко. Громадянська та інтимна лірика

ЗАВДАННЯ

1) Перегляньте відеоурок.

2) Виконайте в зошиті завдання: перепишіть таблицю, з'єднайте відповідники лініями.

3) проаналізуйте 1 із згадагних сьогодні віршів (на власний вибір) письмово.

ДЗ: прочитати роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко; підготувати характеристики образів Марусі Чурай, Гриця Бобренка, родини Чураїв і Бобренків, дібрати відповідні цитати.

Читати роман "Маруся Чурай"

«Хай буде легко. Дотиком пера…»,

«Я вранці голос горлиці люблю…»,

«Не думано, не гадано…»

«По сей день Посейдон посідає свій трон…»

«Крила…»

11 клас. Українська література. Л. Костенко – громадянська та інтимна лірика (Тиж.5:ВТ)

***

Я вранці голос горлиці люблю.

Скрипучі гальма першого трамваю

я забуваю, зовсім забуваю.

Я вранці голос горлиці люблю.

Чи, може, це ввижається мені

той несказанний камертон природи,

де зорі ясні і де тихі води? —

Я вранці голос горлиці люблю!

Я скучила за дивним зойком слова.

Мого народу гілочка тернова.

Гарячий лоб до шибки притулю.

Я вранці голос горлиці люблю...

***

По сей день Посейдон посідає свій трон.

У правиці тримає тризуба.

В голубій одіссеї реліктових крон

причаїлась і зваба, і згуба.

За кущами заліг як не Фавн, то Амур.

А мужчини високі і мужні.

І виходить із піни антична ґламур,

виливаючи море із мушлі.

Понад хмари стоїть величавий Парнас.

На Олімпі лютує Юнона.

І Пегас, як фугас, пролетів і погас,

зачепивши крилом Посейдона.

Просто хочеться моря. Ні Скілл, ні Харибд.

І богиню із піни, невзуту.

Поки танкер якийсь не наскочить на риф

й не розіллє муари мазуту.

***

Ліна КОСТЕНКО

* * *

Хай буде легко. Дотиком пера.

Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.

Цей білий світ — березова кора,

по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.

***

Недумано, негадано

забігла в глухомань,

де сосни пахнуть ладаном

в кадильницях світань.

Де вечір пахне м'ятою,

аж холодно джмелю.

А я тебе,

а я тебе,

а я тебе

люблю!

Ловлю твоє проміння

крізь музику беріз.

Люблю до оніміння,

до стогону, до сліз.

Без коньяку й шампана,

і вже без вороття, —

я п'яна, п'яна, п'яна

на все своє життя!

***

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,

А з правди, чесноти і довір"я.

У кого — з вірності у коханні.

У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.

У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!