Автор – Ліна Костенко

Рік написання: 1977.

Збірка: «Неповторність».

Тема: слово в житті людини, сутність поезії.

Ідея — показати силу слова: «Людині бійся душу ошукать».

У творі Ліна Костенко говорить про те, що слова, ніби згустки, увібрали в себе радощі й болі людей. Чутлива душа поета не тільки вловлює енергію сказаного, а й дивиться на слова з побожним страхом, адже впевнена, що поетові треба пам’ятати про свою відповідальність за кожен свій рядок і за кожне слово.

Вид лірики: філософська.

Жанр “Страшні слова, коли вони мовчать”: ліричний вірш.

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм.

Провідний мотив твору. Роздуми поетеси про значення слова в житті людини, про сутність поезії.

Композиція твору. Невеликий за розміром у три строфи вірш наповнений почуттями й експресією. Перша строфа твору — це одне складнопідрядне речення, у якому кожне підрядне речення посилює звучання головного.

Образи твору. Ліричний герой — це людина, що знає силу слова й відчуває відповідальність за їх використання: «Хтось ними мучився, болів…» Філософські роздуми поетеси над словом і творчістю породжують в уяві читача образ ліричного героя, який висловлює свої думки щодо проблеми добору слів, завдань мистецтва у суспільстві.

Римування – перехресне: мовчать — почать, причаїлись — чиїмись (абаб):

Віршовий розмір – вірш написано п’ятистопним ямбом із пірихієм.

Історія написання: філософські питання про сутність поезії, про місію митця для Ліни Костенко (особливо для неї, яка пішла у «внутрішню еміграцію» на знак протесту проти відновлення тоталітаризму в СРСР і понад 16 років змушена була писати «в шухляду»), як і для всіх «шістдесятників», були особливо актуальними, що вилилося в низку творів, де ця проблематика стає осердям уваги.

“Страшні слова, коли вони мовчать” художні засоби:

епітети: «страшні слова», «безсмертний дотик»;

метафори «слова мовчать, причаїлись», «хтось ними (словами) плакав, мутився, болів» оживлюють, олюднюють слова;

анафора: у першій строфі другий і третій рядки починаються словом «коли*, яке підкреслює і пояснює оксиморон «слова мовчать»;

антитези: «краса й потворність», «асфальти й спориші» змальовують і різноманітність світу, і його повторюваність, узагальнюючи словами «Усе було», і підводять до висновку: «Поезія — це завжди неповторність».

У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліна Костенко закодувала своє розуміння значення слова в житті суспільства і кожної людини. Поетеса впевнена, що митці, як ніхто інший, мають обережно й відповідально ставитися до сказаного, адже «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Буває важко знайти потрібні слова, які б не «були уже чиїмись», але поети тому й несуть це звання, що вміють словом торкатися наших душ і пробуджувати світлі почуття.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/strashni-slova-koli-voni-movchat-analiz