Михайла Коцюбинського-художника, письменника-людинознавця, митця-дослідника  вабили  Карпати. Задум  повісті  виник  у  письменника 1910 р., коли він уперше  побував на Гуцульщині. Письменник зустрічався з гуцулами, вивчав їхні звичаї й обряди, легенди й повір’я. Увесь час він проводив у мандрівках, бував у горах, повертався з полонин із квітами.  Коли селяни висловлювали подив на його допитливість, то відповідав, що хоче написати правду про гуцульське життя. Крім особистих вражень, працюючи над повістю, користувався  фольклорно-етнографічними збірниками В. Гнатюка, І. Франка.

Назва повісті виникла не відразу. Перша — «В зелених горах», не вдовольнила письменника. Перебирає інші варіанти:  «Голос віків», «Подих віків», «Відгомін передвіку», «Спадок віків», «Сила забутих предків» тощо. Нарешті зупиняється на назві «Тіні забутих предків».

• Що могло не вдовольняти письменника у назві?

• Яка назва найвдаліша, на вашу думку й чому?

Перша назва не вдовольнила письменника, мабуть, тому, що  в ній не було головного — міфологічного світу, у якому жили  люди, не було заглиблення у сиву давнину, про яку авторові так  хотілося розказати і яка жива й донині.

Остаточна назва натякає на загадковість, казковість і дихання  віків. Вона найвлучніша. Заголовок указує на злободенність порушених проблем. Предки  забуті, але їхні болі й радощі, шукання тінями живуть і зараз повторюються в нас.

М.Коцюбинський — художник, психолог. Його не задовольняє малювання хай найчарівнішого казкового краю. Йому треба  було зазирнути в душу людини, зрозуміти, чим ця душа живе.  Не випадково в листі до М. Горького Михайло Михайлович пише:  «Гуцули дуже оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою, дивними звичаями й мовою». Світосприйняття гуцулів найповніше передано через образ  Івана.

Дайте відповіді на запитання:

• Як проводив Іванко час у дитинстві?

• Чому весь світ був для нього, «як казка, повна чудес, таємнича, цікава й

 страшна»?

• Звідки хлопчик черпав знання? Які це були знання?

• Чи тільки Іванко сприймав так навколишній світ?

• Чи закінчується казка разом із дитинством? Як вона переходить у світосприймання дорослих?

На початку твору письменник звичайним словом «знав» добре  показує світовідчуття Іванка. Знання приходило до нього само  по собі. «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ  інакше. Він знав уже багато. Знав, що на світі панує нечиста  сила, що аріднік править усім, що в лісах повно лісовиків, які  пасуть там свою маржинку: оленів, зайців, серн; що там блукає  веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що в лісі живе голос сокири». Фантастичні уявлення хлопчика для нього є реальними знаннями про світ. Для Іванка, ніби для давнього язичника, уся природа сповнена живої таємничої сили: «Всякі злі духи заповнюють  скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина  або на маржинку, щоб зробити їм шкоду». Іванко тонко відчував навколишній світ. Пісня, казка, краса  і таємничість природи були частиною його єства. Він має мистецьку душу, здатність до творчості. Грати на сопілці й флоярі  його ніхто не вчив. Це дала йому природа. Напевно, й для інших гуцулят світ був як казка, яка не закінчувалася дитинством. У дорослому віці фантастичні уявлення  не зникають, а набирають інших форм. Віра в таємничу, живу силу вогню — одна з найдавніших у світі.  І язичник-гуцул вірить у надприродність вогню — ватри.

• Зачитайте епізод, коли Іван вперше з’явився на полонині. Доведіть, що вогонь гуцули обожнювали.

• Чи можна назвати процес виготовлення сиру чаклуванням?

Іван з’явився серед вівчарів, коли ватаг розпалював вогонь стародавнім способом — за допомогою тріски й каменя. Письменник  показує цілий обряд і характер гуцула. Вівчарі навіть не відповідають на привітання «Слава Ісусу!». Вони священнодіють.

Тільки коли вогник вискочив із скалки і «ватаг побожно підняв вогонь і стромив у ватру», він обернувся до Івана й відповів  на привітання. Це не примха, а обожнення вогню, який має протягом усього сезону випасання овець «боронити від усього лихого» маржинку. Коли  вівчарі поверталися додому, ватаг і спузар ще залишалися на полонині, бо мусили чекати, аж поки вогонь не згасне сам, «той вогонь  полонинський, що сам народився, наче бог, сам має й заснути». Кожна важлива справа на полонині супроводжується ритуальними діями, які надають їй таємничості. Звичайний процес  приготування сиру відбувається як таїнство, і від цього стає небуденним, особливим. Тоді й сам гуцул постає перед нами загадковим і величним.

Зачитати уривок: «Тепер має бути тихо в сараї, двері замкнені,  і навіть спузар не сміє кинуть оком на молоко» до слів «Воно  росте, обертає плескаті боки, купається в білій купелі, само біле  і ніжне, і коли ватаг його виймає, зелені родові води дзвінко стікають в посуду». М.Коцюбинський надзвичайно майстерно малює цю сцену.  Для читача, як і для гуцула, звичайний сир — живий, він народжується.

• Як автор досягає такої майстерності? Дослідіть образотворчі  засоби.

• Чим ще характерний побут гуцулів?

• Про що сповіщали трембіти?

• Як гуцули ставилися до худоби?

М.Коцюбинський не ідеалізує життя в Карпатах, немає в повісті сліпого замилування етнографією. Навпаки, з усього відчуваємо, що обставини життя й праці нелегкі, навіть суворі. Про  це свідчать трагічні випадки з життя лісорубів, нелегкі умови  праці вівчарів та скотарів, важке господарювання в умовах суворих стихій. Не випадково автор уводить у зміст казку про гори,  яку розповідає Микола і яка свідчить про те, що вони — справа  рук не Бога, а сатани. Тож поезія гір буває оманливою й таїть  у собі не тільки небезпеку, а й лихо, смерть.

Трембіта — тужливий голос гір — часто повідомляла про смерть,  яка забирала не тільки тих, хто відпрацював своє, а й юних, як Марічка, і навіть малих дітей. Не випадково Іван був дев’ятнадцятою  дитиною в сім’ї. Діти часто помирали, а рід не повинен зникнути.  Збереження роду, родова свідомість — одна з ключових проблем  у карпатських українців.

Головним заняттям гуцулів було скотарство та вівчарство. Худоба була годувальницею. Тож і ставлення до неї особливе. Маржину не тільки годували й доглядали, а й охороняли від злого  Духа, на неї ворожили. Худібка — улюблена тема розмови між  господарем і господинею, сусідами. На Маланки, за їхніми переконаннями, «до маржини у загороду приходив сам Бог» (зачитайте цей уривок  до слів: «Так ішло життя худоб’яче й людське,  що зливалось докупи, я два джерельця у горах в один потік»).

Іван після одруження з Палагною знаходив розраду й утіху, доглядаючи свою маржинку й спілкуючись із нею.

Коли ми вимовляємо «Тіні забутих предків», то в уяві постають сині Карпати, дзвінкі чисті потоки, нам запаморочливо  пахне смереками  гірським травами. А серед усього цього дива  живуть нявки і щезники, лісовики й чугайстри. А поряд — люди,  що вміють вірити в казку, любити й вірно кохати. Іванові й Марічці — головним героям повісті — судилося стати  українськими Ромео і Джульєттою, утілити у своїх літературних  долях головне — гармонію людських душ. Збагнути, відчути високе почуття кохання, яке подарувала доля Іванові й Марічці,—  значить хоч трохи наблизитися душею до розуміння любові як  великої таїни буття.

Дайте відповіді на запитання

• Як познайомилися Іван і Марічка? З чого почалася їхня взаємна симпатія — з ворожнечі чи з доброти?

• За що, на вашу думку, Іван і Марічка покохали один одного?

• Що єднало їх у дитинстві і в юності?

• Чи осуджує письменник гуцулят за еротичні забави? Чому?

• Чи впливали духовні запити, зацікавлення на гармонію стосунків і як?

• Чи можна сказати, що Іванко й Марічка були дітьми прекрасної природи, жили за її законами і ніщо в їхніх стосунках не порушувало природної чистоти?

• Чи була талановитою Марічка? Підвердіть цитатно.

• Як поставилися закохані до вимушеної розлуки? Підтвердіть  це текстом.

• Чи згодні ви з твердженням, що закохані душі чують одна  одну на відстані. Обґрунтуйте відповідь на основі тексту.

• Як Іван переніс смерть коханої? Чи можна сказати, що  зі смертю Марічки скінчилася пісня кохання?

• Що спонукало Івана все-таки одружитися? Підтвердіть текстом.

• Чи зрадив Іван Марічку, одружившись на Палагні?

• Порівняйте Марічку й Палагну. Чи була Палагна Іванові парою? Обґрунтуйте.

• Чи Юра-мольфар був головною причиною суму й душевного  безсилля Івана? Як розуміти слова: «Тусок обіймав серце  Івана, душа банувала за чимось кращим, хоч невідомим, тяглася в інші, кращі світи, де можна б спочити»?

• Яким треба було бути Іванові, щоб не загинути й щасливо  жити з Палагною?

• Пригадайте епізоди зустрічі Палагни з Юрою на світанку під  час ворожіння та коли Юра проганяв хмару. Що зблизило  Палагну і Юру?

• Що ви більше цінуєте в людині: силу чи розум, досконалість  фізичну чи духовну?

• Чи можна назвати стосунки між Юрою й Палагною справжнім коханням?

• Як сприйняв Іван замах на своє життя? Чому шукав розради  в спогадах про минуле кохання?

• Проаналізуйте розмову Івана з нявкою. Чи є в цій розмові деталі, які вказують на неминучість трагедії?

• Як проявляється благородство Івана в ставленні до нявки?

• Чому гине Іван? Чи був він щасливим в останні хвилини свого  життя? Чи сприймається його загибель як трагедія?

• Пригадайте останній епізод повісті. Чи було щось для вас дивним і несподіваним?

Для більшості українців обряд поминок незвичайний. Щоб  зрозуміти його, треба розповісти про враження М. Коцюбинського, якими він ділиться з друзями, близькими. Так, у листі до О. Аплаксіної він описує сцену, яка особливо вразила його. На лаві лежить покійник, горять перед ним свічки, у хаті  поставлені лави, як в театрі, на них сидить багато людей. Тут  же, біля покійника, зібралася повеселитися молодь. Лунав сміх,  жарти, поцілунки, крик; грали в різні ігри. Це дуже здивувало М. Коцюбинського й зацікавило. Письменник давно замислювався над філософськими проблемами життя і смерті, безперервністю життя і смерті. Це ми бачимо в новелі «Цвіт яблуні», в останньому етюді «На острові» (образ агави). Діалектика життя і смерті показана в останньому епізоді повісті «Тіні забутих предків».

«Чи не багато вже суму мала бідна душа?» — виникає питання. Люди, проводжаючи душу на той світ, уважають, що вона має  залишити землю веселою, щоб там уже не знати горя. А ще так  демонструється вищість життя над смертю.

«Не набутися ним»,— сумно каже юна Марічка. Це глибоке  слово «не набутися» означає всю життєву дорогу: напрацюватися,  намилуватися природою, натішитися добрим товариством, наспіватися, налюбитися.

• вічність і сила кохання;

• гармонія людини й природи;

• вічний двобій добра і зла;

• краса глибокого почуття кохання і деспотизм антигуманних  звичаїв;

• смил щастя, смисл життя;

• вірність і зрада;

• філософська проблема життя і смерті.

• оспівано любов як джерело духовності;

• романтична ідея незнищенності кохання;

• утвердження думки про те, що людина повинна жити в гармонії з природою, бачити її красу;

• осуджено деспотизм антигуманних звичаїв.

Плай – гірська стежка.

Полонина – значна ділянка без лісу, яку використовують для пасовища та сінокосу.

Маржинка – худоба.

Флояра – різновид сопілки, що має майже метрову довжину і поширена в Карпатах.

Крисаня – капелюх, бриль.

Спузар – казкар, знавець і оповідач  легенд.

Легінь – парубок, юнак.

Черес – широкий, шкіряний пояс, зшитий із двох ременів так, що має всередині порожнину для грошей.

Нявка – мавка.

Чугайстер – добрий лісовий дух.

Щезник – злий дух, лісовик.

Арідник – злий дух, нечистий.

Мольфар – чаклун, чарівник.

Ватра – вогнище, багаття.

Царинка – обгороджений сінокіс біля оселі.

Гоц – водоспад.

Габа – хвиля.

Вориння – огорожа з дерев’яних лат.

Недеї – дикі верхи гір.

Афини – лісові ягоди.

Челядь – жінота.

Плови – негода, дощі.

Струнка – намет для доїння овець.

1

Історія написання, джерела, назва повісті

–       відвідини В.Гнатюка у 1910р., враження від побаченого в Карпатах;

–       велика підготовча робота: етнографічний матеріал, праці В.Шухевича та А.Онищука;

–       самостійне спостереження та вивчення народного життя;

–       друга поїздка із сином Юрієм у 1911р., перебування у селі Криворівні;

–       докладне знайомство із природою та звичаями гуцулів;

–       25 вересня 1911р. – починає писати твір;

–       жовтень 1911 – завершення в Чернігові;

–       через рік –  надрукування у львівському «Літературно-науковому віснику» та ж. «Заветы» російською мовою;

–       вітворення міфологічного світобачення, використання казок, легенд, переказів, повір’їв, забобонів;

–        реальне зображення життя і побуту гуцулів;

–       бачення непереможного потягу до краси, світлого, людяного.

Варіанти назв:

 «В зелених горах»,»Тіні минулого», «Голос віків», «Подих віків», «Відгомін передвіку», «Спадок віків», «Дар предків забутих»,»Голос забутих  предків».

2

Фольклорна основа твору

·        твір дихає народною творчістю;

·        прадавні вірування гуцулів у добрі й злі сили;

·        стародавній обряд розпалювання вогню;

·        проникливе змалювання святвечора;

·        пісні Карпат;

·        в горах живуть нявки, у скелях ховається щезник, виходять із води русалки;

·        опис побуту, звичаїв гуцулів;

·        народні перекази й казки;

·        світ народної медицини;

·        образи української демонології: сусідка-відьма, сусід-чаклун;

·        поєднання реального з фантастичним;

·        похоронні обряди із іграми та забавами.

3

Втілення мандрівного сюжету в композицію, її особливості

·        мандрівний сюжет – кохання між дівчиною та хлопцем із ворогуючих родин;

·        Іван та Марічка – українські Ромео та Джульєтта;

·        єдина сюжетна лінія: життя Івана Палійчука– з коханою Марічкою, із нелюбою Палагною;

·        єднання чоловічого й жіночого начал з перевагою жіночого;

·        змалювання повсякденного життя гуцулів в селі, на полонині;

·        обігрування трьох складових життя гуцулів: вогню, землі і води;

·        зображення духовного і матеріального світів.

4

Іван та Марічка – уособлення гармонії та краси людських почуттів

·        діти природи;

·        спільне дитинство у постійних клопотах;

·        безпосередні, щирі й довірливі;

·        поетично обдаровані, душевно багаті;

·        талановиті, мрійливі, з багатою уявою і внутрішнім світом;

·        довірили природі свою таємницю;

·        жорстокий вирок природи – повінь забрала Марічку;

·        зречення Іваном духовного життя за постійними клопотами;

·        він – легка здобич для нечистої сили, іграшка в руках долі;

·        після смерті їхні душі поєднаються навічно.