Embedded Files
Україно! Ти для мене диво!
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
Буду, мамо горда і вродлива,
з тебе дивуватися повік...
з тебе дивуватися повік...
В. Симоненко
Василь Симоненко - український поет і журналіст, шістдесятник.
Василь Симоненко - український поет і журналіст, шістдесятник.
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в селищі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Батьки його були колгоспники, усе дитинство пройшло на селі у важкі воєнні та повоєнні часи. 1952 р. закінчив середню школу в Тарандинцях і вступив на факультет журналістики Київського університету. Через п’ять років закінчив його і одружився на черкащанці Людмилі Півторадня. Працював у «Черкаській правді», «Молоді Черкащини», «Робітничій газеті». Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче. Перша збірка «Тиша і грім», що вийшла 1962 р., була впливом серця чистого і довірливого юнака, захопленого повівами «хрущовської відлиги». Збірка була схвально сприйнята критикою і читачами. Разом з іншими талановитими представниками української молоді Василь Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись із ровесниками. Потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Потрапляє під нагляд КДБ. Улітку 1962р. міліціонери заарештували та жорстоко побили його. Відмовлялися друкувати твори, друзі відвернулися. Восени 1962р. починає щоденник «Окрайці думок». У 1963 вийшла казка «Цар Плаксій та Лоскотон» На початку вересня 1963р. ліг у лікарню, оскільки після побиття його мучили болі, було діагностовано рак нирок. Помер він 14 грудня 1963 р. Поет прожив лише 28 років. З великими труднощами друзям В. Симоненка вдалося надрукувати його твори: 1964 р. — «Земне тяжіння», 1965 р. — збірку новел «Вино з троянд», 1966 р. — «Поезії», 1981 р. — «Лебеді материнства».
Цікаві факти
Цікаві факти
Народився Василь 8 січня 1935 року на Полтавщині в селі Біївці. Виховувався лише мамою-колгоспницею та дідусем. До школи малому приходилося ходити пішки більше 9 км, але закінчив її з золотою медаллю. Він дуже обдарованою дитиною, мав гарну пам’ять та гострий розум. У 1952 році вирішує пов’язати своє життя з журналістикою. Вступив до Київського університету ім. Т. Шевченка де навчався разом з Б. Олійником, Т. Коломієць та Б. Рогозою та А. Москаленком. Саме в студентські роки в нього загорається іскра до творчості та поезії зокрема. Працював у редакціях трьох газет: «Черкаська правда», «Молодь Черкащини» та «Робітнича газета» в якості кореспондента. Товаришував з Л. Костенко, І. Драчем та А. Горською, разом з якими відвідував Клуб творчої молоді у Києві. Василь Симоненко горів бажанням запалити національне відродження. Разом зі своїми товаришами-шістедесятниками він займався питаннями розкриття злочину Сталіна проти українського народу. За його участю було відкрито таємні братські могили жертв сталінських репресії на Васильківському та Лук’янівському кладовищах та у Биківнянському лісі, тим самим підписуючи собі смертний вирок. Симоненко був постійно під наглядом КДБ. У 1952 році його жорстоко побили міліціонери. З чого часу його стали мучити гострі болі в боці, після чого йому діагностували рак нирок. Майже всі друзі відвернулись від нього, побоюючись розправи збоку радянської влади. За все коротке життя Василя Симоненка встигли побачити світ лише дві книги – «Тиша і грім» (збірка поезій) та «Цар Плаксій і Лоскотрон». Його вірші вийшли друком у Мюнхені. Решта праць вийшла вже після смерті поета за допомогою його друзів. Сподіваємося з цієї статті ви дізналися цікаві відомості про Василя Симоненка.
Провідні мотиви лірики. Аналіз віршів
Провідні мотиви лірики. Аналіз віршів
"Ти знаєш, що ти людина…"
"Лебедях материнства"
"Україні"
"Я"
"Задивляюсь я в твої зіниці"
Василь Симоненко належав до поетів шістдесятників. За суттю своєю шістдесятники були новаторами, які прагнули поставити нашу літературу в рівень світової культури. Вони по-новому підходили до конструювання художніх образів, поетизуючи, зокрема реалії, що їх принесла науково-технічна революція, досягнення в розвитку космонавтики, атомної енергії, різних галузей науки. Особливо яскраво ці нові якості мистецтва слова розкрилися у творчості І. Драча, М. Вінгроновського, Ліни Костенко, Дмитра Павличка.
Проте, придивившись до поезії В. Симоненка, цих атрибутів новаторства не помітно. Немає в ній ні космічних масштабів, ні атомних пристрастей, ні прикмет наукових досягнень, вплетених в основу художніх образів, ні якихось жанрових новацій, символів. Увесь Симоненко в руслі поетики, основи якої заклав великий Кобзар, яку розвивали далі Леся Українка, М. Рильський, В. Сосюра, А. Малишко.
І все-таки, мабуть, новаторство – це саме та якість, котрою назначена поезія В. Симоненка. Виявляється це новаторство не в пошуках нових поетичних форм, жанрів, а в самому змісті творів, у широкому, непідробленому інтересі до внутрішнього світу так званої простої людини, в проникненні в її багатий внутрішній світ, і розумінні і художньої відтворенні людської гідності, самоповаги, в розумінні неповторності кожної особистості, праві її на пошану, любов, на звичайне людське щастя за життя – та на добру пам’ять, коли вона піде з нього.
Саме розтоптану в роки сталінського свавілля людську гідність очищає від бруду, підносить з болота В. Симоненко. Одним із його найперших віршів, що справив враження вибуху в країні, де ще не відійшли духовні зашпори від постійного ляку, в якому жили-існували люди, є вірш "Ти знаєш, що ти людина…"
Саме розтоптану в роки сталінського свавілля людську гідність очищає від бруду, підносить з болота В. Симоненко. Одним із його найперших віршів, що справив враження вибуху в країні, де ще не відійшли духовні зашпори від постійного ляку, в якому жили-існували люди, є вірш "Ти знаєш, що ти людина…"
Наче нічого нового, невідомого читачеві не говорить поет. Але він здатний перевернути душу, примушує замислитися над таким простим – і таким складним питанням:
Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Муку твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визначальне місце в творчості Симоненка. І не даремно. В. Симоненко знайшов проникливі, яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі. Почуття патріотизму – найсвятіше почуття людини. Кожен з нас любить землю, де народився, виріс, мову, вперше почуту з уст матері, вулицю на якій зростав. Любить сильно, щиро. А от знайти слова, щоб виразити свою любов – важко, не збиваючись на загальні трафаретні.
Василь Симоненко такі слова знайшов. Він зумів передати у "Лебедях материнства" й любов до рідної матері, й любов до прекрасної неньки нашої –України у простих, щирих словах.
Василь Симоненко такі слова знайшов. Він зумів передати у "Лебедях материнства" й любов до рідної матері, й любов до прекрасної неньки нашої –України у простих, щирих словах.
За формою це, власне, колискова пісня. Але здається, що створена не матір’ю, а батьком, хоч і має романтичну назву "Лебеді материнства". У ній воєдино сплелися й материнська ніжність й чоловіча твердість. Головне в поезії – побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України.
У колисковій лесі Українки ("Місяць малесенький, промінь тихесенький…") мати теж не тільки бажає синові вирости здоровим, бути щасливим, а й "битися з недолею", коли прийде час.
У "Лебедях материнства" поет у дусі народної творчості малює картину вечора, Коли "заглядає в шибка казка сивими очима, материнська добра ласка в неї за плечима", коли танцюють лебеді в хаті на стіні, лопочуть "крилами і рожевим пір’ям". Чуєш, як ненька відганяє від синової колиска досаду, просить, або тихі зорі опускалися синові під вії. Весь світ в очах у матері фантастичний. А далі починається своєрідна розмова поета з сином, про те, що він, підрісши, вирушить в життєву дорогу – з дорогою часто зв’язані зміни в людському житті:
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги
Поет говорить про зустрічі, які чекають сина на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Все, все може вибрати людина, і шляхи, якими піде. Та завше з сином будуть "очі материнські і білява хата":
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Епітет білява хата не тільки передає традиційний білий колір хати, а й наче олюднює її, створює таке враження, наче йдеться про живу істоту людину.
Ніколи й ніде не забуваймо: щоб нас у житті не спіткало, може, доведеться і впасти на сухому полі, але "Прийдуть з України верби і тополі".
Завершується пісня рядками, які говорять, що можна вибирати друга, дружину "і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати":
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Для неї жив і творив сам Симоненко.
Вірш "Україні" – це поетична декларація, в якій автор образно говорить про свою злитість з Україною, з її долею:
Я… з твоїм іменем вмираю
І в твоєму імені живу
Без любові до Вітчизни немає справжньої людини. Любити Україну, жити для неї – це означає любити її людей, працювати на їх благо. Дбати про те, щоб передати їм світ, землю кращими, як були до нас.
Та, мабуть, найсильнішим, найбільш емоційним та художньо довершеним є вірш "Задивляюся у твої зіниці". Побудований вірш у формі звернення сина до матері - України:
Та, мабуть, найсильнішим, найбільш емоційним та художньо довершеним є вірш "Задивляюся у твої зіниці". Побудований вірш у формі звернення сина до матері - України:
Задивляюся у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Уже дієслово "задивляюсь" у зіниці свідчить про близькість, тісний зв’язок сина з матір’ю-Вкраїною, в зіницях якої поет бачить її буремне минуле.
Крешуть в них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань
Два рядки – а скільки сказано: не було мирним і щасливим минуле рідної землі, доводилося постійно виборювати не тільки волю й незалежність, а й саме право на існування: то в боротьбі проти татаро-монгольського нашестя, то у визвольних війнах і повстаннях проти польської шляхти, то даючи відсіч турецьким людоловам, то захищаючись проти русифікованої політики царизму чи сталінської диктатури.
Україна для поета – найдорожче в світі. Він називає її "дивом", своєю "молитвою, віковою розлукою" - бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже безнадійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України:
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать америки й росії,
коли я з тобою говорю.
в цих рядках казенна цензура побачила вияв націоналізму, зневагу до інших народів, зокрема російського. Однак це думка хибна:
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.
Мати – найдорожча на землі істота. Їй несе людина свої болі й радощі, сумніви й успіхи, помилки й гріхи. З нею хочеться порадитись, поділитись турботами, покаятись в гріхах. І хіба може бути присутній при цій сповіді хтось третій? Бодай навіть брат, сестра чи батько? Ні – з матір’ю на самоті. Тому й попереджає ліричний герой недругів "одійдіте", друзів просить "зачекайте на путі". Отже, коли людина говорить з матір’ю-Україною, - то й усі інші країни – америки, росії мають не втручатися в цю розмову.
Поет немов клянеться у вірності батьківщині, прагне віддати їй усе: працю, творчість, всього себе:
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
І останні рядки вірша:
Я проллюся крапелькою крові
На твоє червоне знамено.
Ці рядки писалися в роки, коли писалися облудні звинувачення в націоналізмі. Отож занадто пильні критики веселилися за "перебільшене почуття національного", "за зневагу до братньої Росії".
повинна мати право на свободу, на визнання своєї людської гідності, на можливість жить так, як вона хоче і право на щастя.
Людина – це цілий світ. "На світі безліч таких, як я, але я, їй-богу, один"; "Ми – це безліч стандартних "я", і безліч всесвітів різних" – утверджує цю думку В. Симоненко у вірші "Я"
- В поетичній спадщині Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщині ("Україні", "Задивляюсь у твої зіниці"," О земле з переораним чолом" … "Земле рідна" та ін.). Національна самосвідомість, діалог з народом, поставленим у злиденні, варварські умови буття, звертання до джерел козацького минулого – то визначальне підґрунтя майже всієї громадянської лірики.
"Задивляюсь я в твої зіниці". Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері –України, у вирі буденної суєти, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення і сили для подальших битв. Вируюче життя земної кулі постійно перебиває тихий діалог сина-патріота і матері. Тому в поезії стільки звертань: "Україно!", "мамо горда і вродлива", "нене".
"Задивляюсь я в твої зіниці". Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері –України, у вирі буденної суєти, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення і сили для подальших битв. Вируюче життя земної кулі постійно перебиває тихий діалог сина-патріота і матері. Тому в поезії стільки звертань: "Україно!", "мамо горда і вродлива", "нене".
Починається поезія з неповторного олюдненого портрета, вірніше з очей матері-України:
Задивляюсь у твої зіниці,
Голубі й тривожні, ніби рань.
Та за цією красою – тяжкий життєвий досвід, сторінки рідної історії:
Крешуть в них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Ліричний герой схиляє голову перед матір’ю. Україна 20ст. постає перед зором свого сина:
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ця поезія складається з 8-ми строф, але донедавна друкували з них лише 4. Третя строфа, в якій йдеться про щиру інтимну бесіду сина з матір’ю, про щастя бути наодинці з Батьківщиною, повернулась до твору лише недавно.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю –
Хай мовчать америки й росії,
Коли я з тобою говорю!
Задля Батьківщини творчість поета - ті самоцвіти – перли, котрі віддає він людям, його інтелект працює тільки для неї. Симоненко віддає Україні щирий синівський пошанок і високо підносить її престиж. Риторичні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.
Це прямий виклик тим, хто паплюжив "Любіть Україну" В. Сосюри, хто розкидався злобними звинуваченнями тільки за те, що людина посміла висловити любов до материзни. А в інтонаціях вірша звучать незаслужені картання на себе за те, що
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі –
Ще не всі чорти живуть на небі
Ходить їх до біса на землі, -
Ця строфа опускається. Очевидно "імперія зла" не хотіла зізнаватись у тому, що справді лише диявольські сили здатні почуття любові, патріотизму перекрутити на злочин, переслідувати й нищити за них людину.
Україно, Ти - моя молитва,
Ти моя розлука вікова.
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Новою, дужою, величною постає перед читачем велика любов поета – його Україна з голубими й тривожними ніби рань зіницями, його вродлива й горда мати, його неня, що дала йому мову, культуру, традиції, багатство. Вона піднесена на п’єдестал великої пошани поряд з найбільшими країнами світу. І бути її сином для поета - це гордість і щастя, ніщо не може зупинити ліричного героя на шляху боротьби за волю та незалежність.
Завдання :
Вивчити матеріал підручника на с. 190 - 192.
2. Законспектувати біографію В. Симоненка.
Page updated
Report abuse