У «Мисливських усмішках» найповніше виявилася чиста, щедра й весела душа Остапа Вишні. За лукавим, усміхненим образом оповідача — сам автор, який обожнював полювання. Але він — мисливець тієї рідкісної вдачі, який іде на полювання не з метою вбити, а навпаки, — уникнути насильства над природою. «Мисливські усмішки» збагачують читача знаннями про природу, у звичайному кленовому листку «розкривають цілий світ з його радощами й трагізмом, виховують повагу до всього живого на землі, навчають щиро й незрадливо любити свій рідний край з його зелом, птаством і звіриною, з його полями й лісами, з його людьми, добрими душею й чистими помислами» (Ю. Цеков). Автор-оповідач замислюється над проблемами людини та природи, людини й вічності земного буття. Його погляд на світ визначає тонкий та проникливий ліризм, тому усмішки є поезією в прозі. 

У назві збірки автор закарбував винайдений ним літературний жанр. Більшість з 26 усмішок названа на честь головного героя: «Лисиця», «Ведмідь», «Бекас», «Вовк», «Вальдшнеп», «Перепілка», «Дрохва», «Сом» та ін. Майстерність автора виявилася передусім у внесенні ліричного забарвлення в гумористичну розповідь. 

Остап Вишня — майстер пейзажних картин. Саме з мальовничого пейзажу розпочинається усмішка «Сом»: «Заплава річки Осколу... заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою, соковитою травою. Як увійдеш — картуза не видно! Шумить заплава в травні та в червні... Поміж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, покритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах! А скільки там водяних лілій!..» Перед читачем постають мальовничі краєвиди Слобожанщини, в авторських інтонаціях відчувається трепетна любов до цього краю, до його краси й до тих, хто населяє Оскіл та його береги: солов’ї, дикі качки, болотяні курочки, лиски та ін. Автор доповнює цю картину буянням зелені й пташиного торжества, голосами дівчаток з народними піснями «Човник», «Тихо-тихо», «Тихенький вечір на землю спадає», «Тихо, тихо Дунай воду несе» та ін. 

Природа — ніби ліричне тло, на якому розгортаються події, а ведуть сюжет розповіді оповідач, дід Панько й рибалка (без імені). У першій історії читачів застерігають від небезпеки, яка чатує на необачних людей: «Трохи ліворуч — велика ковбаня1 , ціле просто урвище під зверху тихою водою... Там так глибоко, що наша дзвіниця пірне! Їй-бо, правда! Пірне з хрестом! Боже борони там купатися! Утягує, углиб утягує: закрутить тебе, завертить, бульк! — і немає чоловіка!» Але виявляється, що не ковбаня є найбільшою небезпекою на Осколі... а велетенський сом, який живиться гусаком... Але якби тільки гусаком! Як відомо, рибалки й мисливці — майстри перебільшень, і дід Панько — не виняток. Він далі дивує читача історіями, у які важко повірити, проте робить це так переконливо й майстерно, що мимоволі довіряєш йому. «Героїзм» сома не обмежився гусаком: наступною жертвою став панський собака сетер-гордон Джой. На тверде переконання діда Панька, сомові навіть катер з’їсти під силу, щоправда, він цього не робить, бо судно надто голосно торохтить: «А якби тихо плив, могло б і катеру те бути, що тому Джоєві!.. Соми — вони такі!» 

З наступної історії, яку розповів уже інший рибалка, читач дізнається, що риба сом — сильна й могутня. Це було на Дніпрі... Рибалка став свідком того, що величезний сом тягнув проти течії на шаленій швидкості човна з дідком, який заплутався за шворку й не міг відчепитися від човна. Рибалка взявся допомогти бідолашному дідусеві. Довго ще тягав їх сом, аж доки не покинули його сили. 

Остання частина усмішки більш реалістична й приземлена, вона нагадує інструкцію про те, як ловити сома. І читач ладен уже й повірити, прийняти розповідь за чисту копійку, якби не нові побрехеньки оповідача: «...у сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів».  

Акварельний пейзаж, майстерний діалог, влучні деталі в репліках героїв, гумор, незрима присутність автора з його захопленням природою — усе це ознаки усмішки як літературного жанру, який ще називають поезією в прозі. М. Хвильовий захоплювався ліризмом цих лаконічних історій: «“Усмішки” Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні...» 

«Сом»

Рід: епос.

Жанр: усмішка.

Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл на Харківщині.

Ідея: утвердження любові до природи.

«Сом» складається з чотирьох частин: у першій оповідач запрошує читача побувати на річці Оскіл, що на Харківщині, й помилуватися її краєвидами; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля глибокої ковбані, у якій може втонути й церква з дзвіницею. Ковабня – це глибоке місце, яма в річці, озері чи іншій водоймі. Обережним треба бути, бо в ковбані живе величезний сом.

У третій якраз і оповідається про сома, який тягав за собою моторного човна. У четвертій герой-оповідач розповідає про те, чим живляться соми і як їх ловити. Дід Панько стверджує, що їхній сом з’їв гусака, а згодом і панського собаку – сетер-гордона Джоя, і міг би проковтнути навіть ведмедя чи парового катера. Проте ведмедів соми їдять, за словами оповідача, лише бурих чи гімалайських, «На білого ведмедя сом не бере, бо білий ведмідь — звір полярний, а сом любить теплі води й не дуже холодних звірів», а катера сом не їстиме, бо катер дуже торохтить, чим відлякує рибу.

У фіналі твору вже автор гумористично зауважує: «А сома... сома мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого. Це, дорогі наші читачі, серйозно і без жодного перебільшення». Як бачимо, загальний тон усмішки витримано в руслі рибальських побрехеньок і фантастичних перебільшень.

Цитати:

• «Ви були коли-небудь на річці, на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Південний Донець? Не були? Побувайте!»

• «А ви, діду Паньку, часом не той... не бре-бре, що сом собаку проковтнув?»

• «На великих сомів на гака, як ви мали нагоду пересвідчитися з нашої розповіді, найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя».

• «...були випадки, коли в сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів».