Історик Б. Кравців підрахував: протягом 1920-1930-х років було розстріляно 89 українських письменників; 22 вижили й переважно повернулися в літературу; 212 перестали писати художні твори; 42 померли (дехто з них був ув'язнений); 83 емігрували з України під час Другої світової війни. Отже, з літературного життя вибуло 448 українських майстрів красного письменства... Решту компартія перетворила на слухняних виконавців, які писали оди вождям і комунізму на замовлення.

У цьому розділі поведемо розмову про тих письменників, які у 20-30-х роках ХХ ст. змушені були покинути рідний край та емігрували з Україною в серці.

«Празька школа». Багато митців знайшли собі прихисток у Чехословаччині, президент якої Т. Масарик мав симпатії до українців і сприяв тому, щоб вони могли здобувати освіту рідною мовою. Неподалік від м. Праги, у м. Подєбрадах, було відкрито Українську господарську академію, де з перших днів її роботи навчалося 300 українських студентів. Також у Празі працював Вищий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, Український вільний університет та Українська мистецька студія.

Більшість емігрантів друкувала свої твори у львівському «Віснику» (1932-1939), який редагував Д. Донцов. Біля цього часопису гуртувалися Є. Маланюк, Н. Лівицька-Холодна, О. Ольжич, Ю. Липа, О. Теліга, Л. Мосендз, Ю. Дараган, О. Лятуринська, Юрій Клен — власне, ці письменники й становили ядро «празької школи» поетів. Усі вони писали переважно в річищі неокласицизму й неоромантизму. У своїй творчості «пражани» розмірковували над причинами поразки у визвольних змаганнях за Україну, вони сформулювали ідеал людини — духовно сильної та вольової, національно свідомої. Провідними мотивами у творах представників «празької школи» поетів стають мужність, відповідальність перед поневоленою Україною, патріотизм і волелюбність. 

Кожен «пражанин» — окрема планета художніх ідей та образів. Ю. Дараган впливав на своїх поетів-побратимів історіософськими мотивами: яскравий історизм, дикий степ, варяги, Дажбог...

О. Ольжич заперечував сентиментально-сльозливе оспівування життя й образ пасивної та безвольної людини. Він зводив до культу силу волі, активну позицію особистості, вважаючи, що тільки сильна духом людина може відродити Україну.

О. Теліга своє життя та творчість присвятила боротьбі за незалежну Україну, за неї й померла: 1942 р. гестапівці розстріляли в Бабиному Яру (м. Київ) цю вродливу, енергійну, талановиту й вольову жінку. У віршах поетеси звучать мотиви оптимізму й радісного сприйняття життя:

Повір: незнане щось у невідому пору

Тебе зустріне радісним: «Живи!»

Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти

І підповзуть, як нитка провідна,

Ти приймеш знов життя і так захочеш жити,

Його пізнавши глибоко, до дна! («Життя»)

Мотиви неспокою, вибору, пошуку гармонії хвилюють ліричну героїню О. Теліги в багатьох її творах інтимної та громадянської лірики.

Прозаїки-емігранти. Серед прозаїків-емігрантів найпомітнішими були І. Багряний — автор пригодницького роману «Тигролови» — й У. Самчук, який прославився романом-трилогією «Волинь» (1932-1937), а також романом «Марія» (1933). У трилогії «Волинь» автор створює збірний образ української молодої людини наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років, яка прагне знайти місце України у світі та шляхи її культурного й державного становлення. У романі «Марія» змальовано трагічну сторінку в житті України — Голодомор 1932-1933 рр.

«ПІД ЧУЖИМ НЕБОМ» 

Література письменників-емігрантів. «Празька школа» української поезії та її представники. 

МЗ: еміграції українців за кордон у 1920-х, 1940-х рр. (історія).

МК: поезія і громадянська позиція «пражан». 

Предметні компетентності

Учень/учениця:

знає й розповідає про історичні умови і функціонування української літератури за кордоном, про «празьку школу» української поезії та її представників.

Ключові компетентності

Учень/учениця:

доводить важливість прояву ініціативи, готовності брати на себе відповідальність; розуміє зв’язок історичного минулого із сучасністю; толерантно відстоює власну позицію в дискусії.

НЛ-1,2,4

Емоційно-ціннісне ставлення.

Усвідомлення того, що життєва позиція кожного впливає на розвиток усієї країни.