Embedded Files
Ключові поняття уроку:
Драматичний етюд (фр. etude — вивчення, нарис) — невеликий, як правило, одноактний віршовий чи прозовий драматичний твір, у якому представлено епізод чи фрагменти світу, а дійові особи зображуються лаконічно, пунктирно, стаючи образами-символами.
Драматург, відкидаючи приземленість, створює філософсько-ліричні настроєві «картинки» життя і виявляє в них загальнолюдські цінності.
Талановитим представником цього жанру був Олександр Олесь: «Трагедія серця», «Осінь», «При світлі ватри», «На свій шлях», «По дорозі в Казку».
Загальна характеристика драматичної спадщини О. Олеся
Драматична напруга життя, що вривалась у творчість поета, спонукала його освоювати нові жанри, у яких з більшою експресією можна було висловити почуття й думку. Олесь створює низку драматичних етюдів — «По дорозі в Казку» (1910), драматичні поеми «Над Дніпром» («Весняна казка», 1911), «Трагедія серця» (1911), «Злотна нитка» (1912), «Тихого вечора» (1912), віршована «дума-п’єса» «Хвесько Андибер» (1916), драматична поема «Ніч на полонині» (1941, надр. 1943–1944). Ці твори репрезентують неоромантичний напрям в українській літературі, особливо яскраво визначений творчістю Лесі Українки, а також Спиридона Черкасенка, Василя Еллана-Блакитного, Василя Чумака.
О. Олесь фаховим, професійним драматургом, який писав би для театру, не був. Четверту книгу він назвав «Драматичні етюди» (1914). Це невеликі драматизовані ліричні поеми.
Драматичні етюди та поеми Олександра Олеся основані на фольклорно-міфічному матеріалі, у них протиставляється сіра, гнітюча буденщина високим мріям і пориванням людини. Хоч у цих творах часто не вказується на місце й час дії, персонажі майже не конкретизуються в національній чи соціальній площині, проте символістсько-алегоричні узагальнення не затінюють спроектованості в сучасну авторові українську дійсність.
Зрозуміло, самою тематикою, своєрідністю її художньої реалізації твори Олександра Олеся протистояли побутово-етнографічній драматургії XIX ст.», були явищем новаторським.
Наснажені емоційністю, тонким ліризмом, драматичні твори Олександра Олеся виділяються підкресленим психологізмом, що дає підставу відносити їх до тих «драм настрою», які вийшли на перший план у творчості Антона Чехова, Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана. Одне слово, Олександр Олесь залишився ліричним поетом і в драматургії. В останні роки життя в еміграції О. Олесь створив низку драматичних казок для дітей.
Проблема вождя й маси у світовій літературі
Драматичною поемою «По дорозі в Казку» Олесь вступає в полеміку з популярним російським текстом Максима Горького «Легенда про Данко», що відокремилась від конкретної художньої реальності та претендувала на роль девізу для радикальної інтелігенції не тільки Росії, а й України. У творі домінує тема романтичного героя, який намагається вивести людство із темряви до світла. У казці «буревісника російської революції» романтичний герой гине, розтоптаний юрбою, що поривається уперед до «світлого майбутнього». Можна провести відповідні паралелі між етюдом «По дорозі в Казку», де герой веде людей від безпросвітності до щастя, з раніше написаною драмою норвежця Генріка Ібсена «Бранд», у якій також підносився образ мужнього проводиря, котрий дбає не про себе, а про інших.
Робота над змістом твору.
1914-го року виходить збірка Олександра Олеся «Драматичні етюди». Особливо яскраве враження справляє етюд «По дорозі в Казку», створений письменником ще в 1908 року. Про популярність його свідчить той факт, що твір видавався у 1910, 1914, 1921, 1934 роках.
Сюжетний ланцюжок
І картина
ІІ картина
ІІІ картина
Проблеми твору:
1) взаємини лідера і маси, натовпу і героя, який намагається вивести цей натовп до кращого життя — «в Казку».
2) Суперечність між аморальністю і духовністю, мрією та реальністю; проблему лідера, яким він повинен бути.
Хто такий Лідер?
Лідер (від англ. leader — той, хто веде, перший, хто йде попереду) — той, хто веде; голова, вождь. Член групи, усі учасники якої визнають його авторитет, покладаються на нього в прийнятті найбільш серйозних рішень і вирішенні ключових проблем. Теорію лідера-надлюдини розвинув німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844–1900). Лідер, за його концепцією, — вищий біологічний тип людини, що ігнорує встановлені мораль, культуру. Людина мусить побороти в собі все, що сприяє спокою та лінощам. Слід позбутися повсякденності, бути вищим за неї, щоб стати особою, здатною володіти і керувати. Це своєрідна концепція самовиховання, знищення в собі раба. Для лідера властиві такі характеристики — він вольовий, рішучий, цілеспрямований, володіє даром переконувати, відповідальний, чесний, готовий до компромісів, людяний, гуманний, хороший психолог і аналітик, впевнений у своїх діях, уміє швидко орієнтуватися в обстановці і повернути її на користь загальній справі.)
Хто такий ВІН?
Він — альтруїст, про нього говорять: «В тебе серце добре, як в дитини». Юнак цілеспрямований, спроможний перебороти будь-які перешкоди на шляху до мрії, полум'яний борець за краще життя, який словом може запалити віру в серцях і викликати бажання йти за собою. Він упевнений у необхідності і важливості своєї місії і веде юрбу безвольних людей з темного лісу в напрямі сонячної країни. Він один здатен визначати дорогу по червоних маках, що виросли з крові його попередників. Розкривши груди, проламує він шлях юрбі до прекрасної Казки.
ЗАВДАННЯ :
ЗАВДАННЯ :
Вивчити матеріал на с.245 - 247.
Вивчити матеріал на с.245 - 247.
Виписати визначення поняття "драматичний етюд.
Виписати визначення поняття "драматичний етюд.
Виконати завдання 7 ( 1, 2, 3 ) на с.247 - 248.
Виконати завдання 7 ( 1, 2, 3 ) на с.247 - 248.
Page updated
Report abuse