Домашнє завдання на наступний урок.

Дочитати роман. Закінчити цитатну характеристику образів Марусі, Грицька, Галі,  їх батьків, Івана Іскри.

Робота на уроці

Прочитайте текст підручника,  складіть опорний конспект по темі уроку "Центральні проблеми твору – митець і суспільство, індивідуальна свобода людини". Знайдіть додаткову літературу на цю тему. 

Центральні проблеми твору – митець і суспільство, індивідуальна свобода людини

Художнє втілення основних проблем

Як і більшість творів Л. Костенко, роман побудо вано на різкій антитезі, контрасті високого й низького, матеріального й духовного. Такий визначальний кон­флікт «Марусі Чурай».

Для українця того часу основним був осілий, се­лянський спосіб життя. У цьому сенсі цілком типовий образ — Бобренчиха, яка закопалася в землю, «як кріт». Маруся ж з її духовним буттям, моральним максима­лізмом — рідкісний виняток у цьому прагматичному, приземленому світі.

Точно каже Грицева мати: Марусине серце «горде і трудне». Трудне — бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, прагнучи справж­ності й повноти в усьому, у коханні — передусім. Але «нещасливе щастя» Марусі в тому, що її «горде і трудне» серце, не питаючись розуму, вибрало саме Гриця Бобренка. У почутті любові є якась ірраціо­нальна стихія, що самовладно полонить людину.

На відміну від Марусі Гриць — якраз типова, звичайна людина. Його душа розчахнута, роздвоєна між небом і землею, духовним поривом і практичним роз­рахунком. Більшість людей переживає таку ж роздвоєність, як і Гриць. Тут най­головніше — зробити правильний вибір, щоб не занапастити себе. Гриць робить вибір хибний — слабодухо дозволяє затягнути себе в болото буденщини, а відтак утрачає лицарську гідність, щирість, красу, окриленість душі (козацькі чесноти) — усе те, за що Маруся, напевне, й покохала його. ж

Думаючи у візниці про свою непросту любов, Маруся знаходить вельми точні слова, які пояснюють першопричину їхньої трагедії:

Моя любов чолом сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі.

 Дивовижно перегукуються ці колізії з епохою, у яку авторка створювала роман.

Ліна Костенко підкреслює: Маруся й Гриць представляють дві протилежні життєнастанови, два полярні типи людей. Цільність характеру, краса душі Ма­русі виростають із гармонійних стосунків її батьків. А роздвоєність Грицевої душі — це, вочевидь, продовження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорунжим» й опинився під п’ятою своєї вічно незадоволеної дружини. Від життєвого вибору людини залежить і ха­рактер її смерті. Марусин батько загинув як хоробрий козак — страшною, муче­ницькою, але славною смертю, про його героїчну загибель співають кобзарі, а бать­ко Гриця згинув, як і жив (потонув у річці). Та й Гриць прийняв зовсім не козацьку смерть. Отже, людина — єдина потенційно вільна істота на землі, У будь-яку епоху, лри будь-яких обставинах вона може вибирати свій шлях.

Авторка зовсім не приховує складності проблеми: за будь-який вибір дово­диться платити. Такі люди, як Гордій Чурай, Маруся, вибирають шлях правди, честі, совісті й тому бідують, а часто й гинуть у неправедному світі, але здобувають славу. Такі ж люди, як Гриць, намагаються поєднати непоєднанне, постійно ско­чуються до компромісів із сумлінням і зрештою стають на дорогу зради.

Доля героїні тісно переплітається з долею України, усієї нації, саме завдяки тому, що Маруся — піснярка, поетеса:

Коли в похід виходила батава, —

її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі’, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

що клекотів у наших корогвах!

Так Л. Костенко показує роль митця в історії, у долі народу, Батьківщини. Завдяки своєму талантові проста дівчина з Полтави стала душею України. Адже пісенним словом виражала сутність свого часу, окрилювала людей.

Не випадково ставленням до пісні персонажі роману виявляють рівень своєї духовності. Так, полтавські міщани здебільшого розмежовують пісню та її творця. Це свідчить, що митець залишається незрозумілим і приреченим на самотність. Натомість на захист Чураївни та пісні як єдиного цілого стають духовні побратими Марусі — Іван Іскра, Лесько Черкес і сам Богдан Хмельницький.

Коли Маруся усвідомила зраду коханого, вона відмовилася жити. Аби заглуши­ти нестерпний душевний біль, дівчина шукала фізичної смерті, натомість смерть знайшла Гриця. Від цього біль переріс усі межі й ніби викинув Марусю в інший світ. Не випадково на суді вона мовчить — її зовсім байдуже суєтне життя, вона-на самоті із собою, зі своїм болем, єдиний порятунок од якого — смерть.

Та не такий фінал судився дівчині, попереду її чекало очищення й воскресіння, Вельми важливий у структурі роману розділ «Проща». Поховавши матір, Маруся йде на прощу до Києво-Печерської лаври. Перед її очима постає виснажена без­перервними війнами українська земля, на якій «споконвіку скрізь лилася кров>, Співпереживання людського болю очищає душу від болю особистого, приму­шує вирватися зі смертного кола мовчання, самоти.

Як наслідок — з’являється життєрадісна яснота й «усміхненість» діда Галерника (розділ «Дідова Балка»). Цьому «самітникові і химернику» будь-яку лиху годину допомагали переживати презирство до смерті й зневага до ворога. Галерник -яскраве уособлення мудрої, життєрадісної, завзятої, невмирущої української душі Тема нездоланності, підготовлена розповіддю про химерного мешканця Дідової Балки, продовжується і в розділі восьмому — «Облога Полтави». Над долею Полтави і над долею Марусі Чурай нависає одне й те ж питання: бути чи не бути? І якщо Марусине життя згасає, то Полтаві, Україні — таки всупереч усьому бути! Адже знову оживає Дідова Балка, увесь сплюндрований край.

В останньому розділі вічний колообіг, нескінченність життя демонструє кар­тина весняного пробудження природи. Маруся відчуває подих цього мінливого й невичерпного, прекрасного й трагічного, неповторного, як пісня, як музика, життя. З її піснями полтавський полк знову вирушає в похід. Триває боротьба за волю України, і пісня Марусі Чурай теж стає часткою цієї боротьби, часткою душі народу.