Урок № 28. Література рідного краю

 Для групи № 14 - урок № 67.

О. Ірванець Поет, прозаїк, драматург, літературний критик

Народився 1961 року. Живе і працює в Ірпені та Києві. Учасник літературного угруповання Бу-Ба-Бу. Є автором поетичних збірок «Вогнище на дощі» (1987), «Тінь великого класика та інші вірші» (1991), п’єс, оповідань та поезій, друкованих у збірці «Бу-БаБу». В «Кур’єрі Кривбасу» (1991, № 1) надрукована п’єса «RE-CORDING».

 О. Ірванець — представник карнавально-провокативної складової постмодернізму. Згідно з «Четверговим глосарієм» («Четвер-3», 1992) «Творче кредо Ірванця полягає у жонглюванні. Політичні, соціальні, культурні реалії в поезіях Ірванця набувають рис гротескового спотворення…» Ірванець балансує на кордоні, за яким починається відвертий кіч і грає штампами та стереотипами кічевої культури. Ірванцева «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси», перекладена німецькою мовою, з великим успіхом ішла на кількох театральних сценах Німеччини.

Нагороди О. Ірванця:

• - лауреат премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США, 1995)

• - стипендіат Академії Шльосс Солітюд (Німеччина, 1995)

• - стипендіат Вілли «Вальдберта» (Баварія, Німеччина, 2001)

• - стипендіат Фундації «КультурКонтакт» (Австрія, Відень, 2002)

• - стипендіат Фулбрайтівської програми (2005-2006)

• - стипендіат Літературного Колоквіуму міста Берліна (2009)

• - фіналіст літературної нагороди Angelus (2007)

• - стипендіат Gaude Polonia, Міністерства Культури Польщі, (Варшава, лютий-червень 2008).

Сьогодні автор, сповнений сил та енергії, живе в Ірпені під Києвом та в Рівному. Олександр Ірванець активно зустрічається з молоддю, не вміє мовчати з приводу суспільних конфузів на догоду славі чи матеріальним благам. І те, що він пише, чудово витримує випробування часом.

Його називають співцем буремних літ і струни його поезії дзвенітимуть і для майбутніх поколінь, для тих нащадків, що матимуть життя, сповнене добра і душевних відносин.

Поезія

З перших кроків у Великій Літературі слово його задзвеніло по-своєму самобутньо, як нова, ніколи не чута струна, ним самим відкрита несходима площина поезії, ним самим стверджена глибоко душевна, аж буденна ліричність нового життя.

З-під пера автора вийшла ціла низка прикметних для новітньої української лірики творів та художніх циклів: «Турбація мас», «Пісні східних слов’ян». Поет створив багату галерею неповторних характерів та персонажів – іноді героїчних, іноді лірико-епічних, як безсмертна санітарочка Рая з «Травневої балади», яка неодноразово перевидавалась. І, очевидно, саме з тієї причини, що з’являються нові читачі, вони потребують своєї справедливої порції Ірванцевих одкровень.

Олександр Ірванець був народжений і покликаний життям для поезії. Поезія була йому довгі роки єдиним заняттям, працею і відпочинком, його хлібом насущним, приносила творчу насолоду та фізичне розслаблення. Його називають одним із кращих іронічних поетів. Ірванець чи не єдиний український письменник, який пише якісну політичну сатиру. Незабутні враження лишили виступи Сашка Ірванця на 5-му каналі ТБ у передачі «5 копійок». Навіть зовні він мав вигляд героя «суспільного телебачення», просто людина з народу. А його віршики політизація поезії чи поетизація політики? Дуже гостро, дуже дотепно, дуже влучно, дуже смішно. Сам автор згадує: «Ми стояли за правду і справедливість. А цих цілей, як виявилось, не так легко досягти. Ми пройшли довжелезний шлях. І мені подобається, що поступово суспільство дорослішає».

Довгий шлях поетових мандрів та відкриттів був далеко не простим –зустрічалися на ньому і вибоїни, і гостре каміння. Не ті мелодії іноді вібрували в його душі, даючи звучання розгубленості, кольори його образних асоціацій тьмяніли, ставали невиразними. Але навіть у всій цій ускладненості хочеться відзначити одну дуже важливу психологічну рису поетової натури. Те, що йому боліло на серці, в чому сумнівався і страждав, що викликало смуток чи гнів він ніколи не приховував у собі, а все виносив на людський суд. Така мужність дається не кожному. Поетова незлобива вдача, по-юнацьки відкрита і вразлива, мала таку мужність.

Назва збірки його поезій «Вибране» – умовна. По-перше, там немає суворої хронології від ранніх до більш пізніх віршів. В збірку ввійшли ліричні, сатиричні, публіцистичні вірші. Передмову до збірки написав Богдан Задура, досить відомий польський критик, літературознавець. А післямову – молодий поет Андрій Бондар, поет нової генерації. У книзі є дуже цікаві ілюстрації відомого львівського художника Влода Кауфмана. Коли автора запитують, чому в нього іноді присутня у віршах ненормативна лексика, Олександр на це питання, у властивій йому іронічній формі, відповідає, що, як кажуть, з пісні слів не викинеш, та й з поезії теж. Він продовжує епатувати публіку ще більше, ніж спочатку своєї популярності. З цього приводу Олександр висловлюється так: «Сьогодні я готовий до цього ще більше, і справа тут не у віці, а в ситуації суспільного становища і внутрішньо літературного. На жаль, є багато невтішних речей, проти яких хочеться протестувати. А протест, виклик, епатаж – це слова одного порядку. Мене дуже багато чого не влаштовує в українській дійсності та літературі, а тому сьогодні я схильний до епатажу більше, ніж коли-небудь». Поезія у нього – іронічна, гостросоціальна, є чимало інтимної лірики. Останнім часом Олександр пише віршів не так вже й багато. «Думаю, що в майбутньому я буду писати віршів ще менше, але не буду зарікатися в тому, що не буду писати їх взагалі».

«Любіть Оклахому! Вночі і в обід,

Як неньку і денді достоту.

Любіть Індіану! Й так само Любіть

Північну й Південну Дакоту».

«Любіть!»

Скандально відомий вірш «Любіть!..» («Любіть Оклахому...» 1992), здавалося б, дає просту відповідь на непрості питання. Потрібно любити країну, яку вважаєш своєю батьківщиною. Та виконати умову любові до перелічених у вірші Ірванця північно-американських штатів – неможливо, бо переважна більшість українців навіть не знає їхніх назв. Тому послання Ірванця нагадує урок географії, з якого читачі довідаються бодай назви окремих штатів країни, яку обирають за взірець для наслідування чи еміграції. Заклик любити усі ці штати важко виконати навіть як найпатріотичніше налаштованому американцю, бо любов до країни не обов’язково передбачає любові до усіх її частин.

У іншій його збірці «Мій хрест», виданій 2010 року, небагато нових текстів, але вірші О. Ірванця залишаються, як і раніше, актуальними, молодими і навіть модними (наскільки може бути сучасна поезія модною). І це попри те, що Ірванець насичує свої тексти прізвищами не завжди видатних особистостей та подіями, які мають властивість вивітрюватися з людської пам’яті. Проблеми українського суспільства, одначе, залишаються тими самими: наш народ не годен побудувати міцну державу; як нація ми кволі й аморфні; ми занадто надіємось на когось, хто нам допоможе; процес видавлювання з себе раба триватиме стільки, скільки нам призначено жити.

У книзі поезій Олександра Ірванця «Вибране за 33 роки» немало віршів про вітчизну, написаних не конче із синівським захватом. Вітчизна може мати розміри дев’ятиповерхового панельного будинку, а може і збільшитися до міфологічного простору між Тигром і Євфратом з одного боку і Осло та Барановичами – з іншого. Один з парадоксів полягає в тому, що окремі твори Ірванця – про чужу вітчизну.

Найдовший текст у цій книзі – лірична поема «Білорусь».

«Дай їм волі, краю й народе,

Свій останній шанс не згуби!

Дай їм волі в сенсі свободи,

Й дай їм волі до боротьби».

Останній шанс краю і народу – молоде покоління. Йому для перемоги потрібна воля як свобода, і воля як зусилля, волевиявлення. Та чи володіють білоруський край і білоруський народ волею, щоб вділити її молодому поколінню?

Про Україну в Ірванця окремої поеми немає, та більшість віршів, уміщених у цій книзі, написані з приводу України (Ірванець воліє не називати свою вітчизну на ім’я). Переважно у цих віршах поет не вдається до заклинань.

О. Лишега Поет, прозаїк, есеїст, перекладач

Народився 1949 року. Живе і працює в Києві. Є автором поетичної книги «Великий міст» (1989), книги перекладів з китайської «Оповідки Давнього Китаю» (1990, у співавторстві з І. Зуєвим). Увагу критики привернула містерія Лишеги «Друже Лі Бо, брате Ду Фу…» («Сучасність», 1992, № 11), у якій відчувається вплив на творчість Лишеги східних медитативних практик і орієнтальної філософської настанови на самоспоглядання. Як у прозі, так і в поезії Лишеги простежується творення «екзистенційного колапсу» для читача, особливої ситуації медитативного резонансу з настроєм тексту. Саме звідти специфічні оцінки творчості Лишеги: «шаманізм» (Ю. Іздрик), «вибух підсвідомих людських почуттів» (В. Габор). «Він сам — каліграма та декупаж, червоний лебідь власних поезій» (Н. Білоцерківець). Лишега — автор низки перекладів (з Т. С. Еліота, Е. Павнда, Д. Г. Лоуренса, М. Твена, М. Лаурі). У травні 2000 року Лишега був нагороджений щорічною премією американського ПЕН-клубу за найкращу перекладну (англійською мовою) книгу поезій 1999 року (переклад Джеймса Брасфілда). І. Клех вважає Лишегу найкращим українським поетом останніх десятиліть. 335 Є. Пашковський Прозаїк, есеїст народився 1962 року. Живе і працює в Києві. Є автором романів «Свято» (1989), «Вовча зоря» (1991), «Безодня» (1992), «Осінь для ангела» (1996), «Щоденний жезл» (1997), кількох есеїв. Лауреат премії фундації М. Дем’яніва (1993). Один із найпомітніших письменників постмодернізму в Україні. У творах Є. Пашковського лексично нюансований потік свідомості означує ситуацію тотальної безпритульності Людини, вичакловує алхімію соціальних і текстових маргіналій, де «мозок б’є з голови, немов іржава вода з вирватого крану». В цій алхімії грубою матерією Буття виступає соціальне середовище, сприйняте чуттєво. Тексти Пашковського нагадують площину розчленованих ієрогліфів, в яких лексика незбагненним чином повстає супроти знакової складової, упосліджує її до нісенітниці та пірнає в безглуздя. У деяких дослідників творчості письменника виникають сумніви щодо приналежності Пашковського до постмодернізму. Ці сумніви базуються на твердженні, що алхімія Пашковського не зовсім Гра (або зовсім не Гра). Основні твори Поезії І. Андрусяка, «Рекреації», «Московіада», «Переверзії» Ю. Андруховича, «Депеш мод» С. Жадана, «Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко, поезії О. Ірванця, «Дефіліяда у Москві», «Конотоп» В. Кожелянко, «Друже Лі Бо, брате Ду Фу…» О. Лишеги, «Із янголом на плечі» І. Малковича, поезії В. Неборака, «Записки білого пташка» Г. Пагутяк, «Щоденний жезл» Є. Пашковського, поезії І. Ципердюка, «Сталінка» О. Ульяненка. Поезія В. Слапчук Україніана Без права перекладу на іноземні мови 1. Не знав Бог, як чоловіка покарати, та й створив його українцем. 2. Спочатку українці були євреями, а євреям це не подобалося. 3. Куди б не закинула доля українця, всюди йому дорога хрестиком вишита. 4. У що б українець не взувся, слід завжди босий лишається. 5. Став українець суджену вибирати. За однією дівкою Україну дають, а в другої — корова на посаг. Господар — він і є господар. 6. Мовчить українець, рот їжею зайнятий. Від пісні лише ноти зосталися. 336 7. Дайте українцеві сала — і матимете точку опори. 8. Повна Україна українців, але всі — іншомовні. 9. Що не українець — то зять, що не українка — то невістка. Усе життя в приймах. 10. Хатній поріг Україну від українців відділяє. 11. Воля для українця — це коли руки вишиваним рушником зв’язані. 12. Москаля ховають, а мати плаче, як за українцем. 13. Затягне українець сумної та й заплаче. Якби горілки не випив, від обезводнення організму помер би. 14. Така мені Україна, що повісився б. 15. Щораз прикурить українець — хата згорить. Уже й жінку поміняв — не помагає. 16. Зустрілися два українці. Один чорношкірий, а другий не по-нашому балакає. 17. Ніхто так художньо сала не наріже, як українець. 18. Здолали б українця вороги, якби жінка фартушком не відігнала. 19. Куди б серце не закинув, по всьому світі — соловейки з прізвищами українськими. 20. У кожного українця дзеркало з булавою. Коли б то жінка в нього так часто не заглядала. 21. Не ті українці, що народилися, а ті, що не виродилися. 337 22. Українець ворогові не побажає, другові не порадить бути українцем, а сам ним лишається. Через це і вважають, що він хитрий. 23. Ще не було такої держави, якої б українка спідницею не накрила. Отакі жінки в українців. А ви кажете: де наша держава? 24. Кому українець позичав, перед тим і в боргу зостався. 25. Усім багата Україна, а найбільше — терпінням. Терпить українець довше, ніж живе. 26. Нехай собі лякають вороги, війною погрожують. 

Домашнє завдання:

Прочитати матеріал, законспектувати про одного з письменників