Класицизм (лат. classicus – «зразковий») – це стиль в мистецтві 18 століття.

Класицизм спирався на велику кількість канонів, тобто постійних, непорушних правил.

В літературі – єдність «місця, часу та дії», тобто розвиток всього сюжету драми або комедії незмінною групою персонажів в одному уявному місці та в один день.

В музиці – формування єдиної, загальноєвропейської музичної мови.

Основні риси музики класицизму - це:

• простота та ясність виразних засобів;

• добре знайома нам мажорно-мінорна система;

• упорядкованість;

• внутрішня єдність цілого та частин;

• загальний благородний та піднесений характер музики.

Цікаво, що класицизму притаманний суворий поділ на "високі" і "низькі" жанри.

"Високі" жанри звертаються до античних і релігійних сюжетів і написані урочистою мовою (в тому числі це стосується і музичної муви). "Низькі" жанри відображають народний побут.

Змішувати жанри було неприпустимо.

Провідними жанрами в епоху класицизму стають соната, симфонія, концерт. Сформувалася багаточастинна сонатно-симфонічна форма, яка досі є основою багатьох інструментальних творів.

У період класицизму склалися основні типи камерних ансамблів – тріо, струнний квартет.

Соната

Жанр сонати існував ще на початку XVII століття, проте сонатна форма остаточно сформувалася лише у творчості Гайдна та Моцарта, а Бетховен надав їй досконалості та навіть почав ламати суворі канони жанру.

Класична соната складається з 3-х частин, перша частина якої традиційно пишеться в сонатній формі.

Сонатна форма включає три основні розділи:

• експозиція (проведення основних тем)

• розробка (розвиток та зіставлення тем)

• реприза (видозмінене повторення експозиції).

Симфонія

Класична симфонія майже завжди складається із 4-х частин.

І ч. Швидка активна частина, як правило у сонатній формі;

ІІ ч. Повільна частина (форма її, як правило, строго не регламентована - тут можливі і варіації, і тричастинна складна або проста форми, і рондо-соната, і повільна сонатна форма);

ІІІ ч. Менует (іноді скерцо), так звана жанрова частина, за формою часто складна тричастинна;

IV ч. Фінальна швидка частина, для якої також нерідко обирали сонатну форму, іноді форму рондо або рондо-сонати.

Концерт

Назва концерту походить від латинського слова concertare - "змагання".  Це твір для оркестру та солюючого інструменту.

Жанр концерту існував ще в епоху Відродження, але в епоху Класицизму сформувалася його класична структура:

І ч. Allegro в сонатній формі.

ІІ ч. Повільна, часто тричастинна форма.

ІІІ ч. Швидка частина у формі рондо, рондо-сонати або варіацій

Заклали цю структуру Й. Гайдн та В. А. Моцарт, а надалі вона утвердилася у творчості Л. ван Бетховена.

Опера

У 18 ст. майже по всій Європі панує італійська опера. Практично при всі королівських дворах Європи існували театральні трупи, в яких виступали або італійські актори (співаки), або ті хто навчався і Італії.

Провідні жанри епохи класицизму опера-серія (серйозної опери) та опера-буфа (комедійна опера).

Перші опери-буфа були короткими п'єсами. Вони ставилися під час антрактів для розваги публіки, які прийшли дивитися на серйозну оперу. Але в епоху класицизму комічні опери зайняли міцне місце на сцені і почали витісняти серйозну попередницю.

• В аріях Глюк відмовився від віртуозності та помпезності, арії Глюка розкривають характери героїв.

• Речитативні епізоди набули декламаційної виразності, тепер вони рухають сюжет.

• Величесне значення отримав хор. Як і в античній трагедії, хор став голосом народу, який відгукується на те, що відбувається в сюжеті та виступає активним участником драми.

• Увертюра (інструментальний встуап) тепер попереджає зміст опери та налаштовує на неї.

• Окремі номери він об'єднав у великі сцени, таким чином в його операх з'явилася структура.

Оперу відрізняє жива дія, простота музики, інтонаційна близькість народним італійським пісням, влучні музичні характеристики. У ній лише два актори-співаки (Серпіна та Уберто), тому музичні номери обмежуються аріями та дуетами.