До свята Купала дівчата прикрашали квітами й стрічками деревце. Його називали по-різному: “купало”, “гільце”, “марена”, “морена”. Біля нього танцювали.

Хлопці в той чай розпалювали вогнище, яке мусило горіти до ранку. Обов'язковою була спільна вечеря, а після неї – розваги. Молодь парами стрибали через вогонь, дівчата пускати вінки по воді, і таким чином ворожили на щасливе та нещасливе супружне життя. В деяких місцевостях існував навіть звичай, коли хлопці виловлювали вінки та вгадували, який саме дівчині він належить. Закінчувалося святкування утопленням “купала” (“морени”), яке символізувало зиму.

“Заплету віночок”

“Кругом мареноньки ходили дівоньки”

"Ой, на Івана, та й на Купала"

Близькими до купальських пісень є петрівчані пісні. Колись вони належали до купальського обряду. Через переслідування купалій християнською церквою, а також через календарне співпадіння двох церковних свят Іоана та Петра (між ними всього шість днів) основна частина давніх купальських пісень закріпилася за святом літнього сонцестояння, а інша – перейшла до свята Петра. Спів петрівок починається з Петровського посту і завершується святом апостолів Петра й Павла (12 липня).

Петрівка як свято – це останне літне молодіжне свято, після Купала, адже незабаром – жнива, а після них – осінь, як вважалося, сприятлива пора для шлюбу. Ось чому головна тема цих пісень – кохання та шлюб.

Спочатку було зажинання першого снопа. Його називали «воєводою». З ним урочисто обходили поле, співаючи величальних пісень. Під час самих жнив обряди були відсутні, співали хіба після роботи.

Значне місце в жниварській тематиці займають жалоби на тяжку роботу, де чутно звертання до сонця з проханням скоріше сідати, очікування вечора, спокою і відпочинку.

Обжинки супроводжувалися обрядами та театралізованими діями. Обов’язковим був обряд завивання “бороди”. На полі залишали один не жатий сноп, щоб зберегти дух поля, та прикрашали його стрічками. Навколо нього водили танки, співали величальних пісень. Наступний обряд — це обряд “вінка”. Вибирали серед жниць “царівну” (чи “княжну”), коронували її вінком з колоссям. В руки вона брала прикрашений стрічками та квітами сноп і всі женці урочисто йшли до будинку господаря. Вже вдома розпочинали ситну вечерю.

В обжинкових піснях збереглися давні символи (тотеми) – згадки про птахів. Наприклад: сокіл – символ сили, зозуля – символ суму.

“Ой літає соколонько”