Й.С. Бах. Органні твори та "ДТК"

Органні твори

Орган — це один з найскладніших і найвражаючих інструментів у світі. Він має сотні, а іноді й тисячі труб, завдяки чому може відтворювати різноманітні тембри, схожі на звуки духових, струнних інструментів і навіть звуки людського голосу. Недарма його називають "королем інструментів".

Й.С. Бах обожнював цей інструмент. Коли йому було 20 років він пройшлом 50 км пішки, щоби послухати знаменитого органіста Дітріха Букстегуде. За життя він також працював органістом у церквах. Грав на службах, імпровізував, і звізно ж писав музику для органа.

Токата і фуга ре мінор

Найвідоміший органний твір Баха, а ще це найвідоміша органна музика у світі. Навіть якщо ви не знаєте назву, ви точно чули її грізне і драматичне початок.

Вперше ця музика була опублікована аж через 100 років після смерті Баха — і відразу стала знаменитою. За характером вона драматична, загадкова, трохи моторошна, тому її часто використовують у фільмах про вампірів, привидів, старовинні замки і пригоди.

Токата. У Баха вона починається дуже ефектно — наче гримить грім. Часті паузи і несподівані акорди створює драматичну напругу. Слухається токата як імпровізація — вільна, емоційна, трохи "театральна". Навіть існує думка, що спочатку Бах імпровізував цю музику, а вже потім записав її нотамиє.

Фуга починається одним голосом, який нагадує церковний дзвін. Далі доєднуються інші голоси, які ніби вступають в розмову між собою. Фуга поступово розвивається і ускладнюється, створюючи відчуття руху і напруги.

Хоральна прелюдія фа мінор

Органіст епохи бароко під час служби в католицьких і протестантських храмах «задавав тон» хору, імпровізуючи невеликий вступ на тему хоралу. З таких органних імпровізацій і виник жанр органної хоральної прелюдії.

Головна мелодія прелюдії звучить у верхньому голосі — її можна "наспівати". Вона проста, дуже виразна і грається легато, ніби молитва.

Нижні два голоси створюють плавний акомпанемент, що весь час "тече", як тиха річка. У середньому голосі — рівномірний рух шестнадцятками, наче тихий подих або серцебиття. Бас підтримує глибину й спокій.

Це не концертний твір, а особиста молитва. Музика звучить дуже щиро й інтимно — наче людина наодинці звертається до Бога в горі чи проханнях.

"Добре темперований клавір"

Серед клавірних творів Баха величезну художню цінність представляють 48 прелюдій і фуг, що становлять два томи (по 24 прелюдії і фуги в кожному). Збірка отримала назву «Добре темперований клавір».

До Баха існуючі системи темперації були не рівномірними. В тональностях з кількістю знаків більш трьох-чотирьох, одні і ті ж за назвами інтервали і акорди звучали по-різному. Тому композитори такі тональності намагалися не використовувати.

Клавір Баха мав нову на той час конструкцію. Клавіатура була розділена на рівні проміжки – півтонни. Октава стала вміщати 12 рівних півтонів. Це дозволило створити 12 мажорних і 12 мінорних тональностей. В «Добре темперованого клавіру» Бах довів практичним шляхом, що при рівномірній темперації можна з рівним успіхом використовувати всі 24 тональності.

Це відкривало нові горизонти перед композиторами, збільшувало, наприклад, можливості робити модуляції (переходи) з однієї тональності в іншу.

Кожна пара «прелюдія і фуга» ДТК об'єднана одніею тональністю і розташована в висхідному русі хроматичної гами (до мажор – до мінор, до-дієз мажор – до-дієз мінор і т.д).

Цікаво, що поліфонічний цикл прелюдія-фуга був запозичений Бахом з органної музики.

Прелюдія і фуга до мінор (I тому ДТК)

(Прелюдія – це музичний твір у вільній формі.)

Прелюдію відрізняє чіткий і енергійний ритм. Вона не має чіткої структури. Тональність до мінор створює відчуття драматизму та глибини. Але завершується прилюдія на мажорній великі терції, яка звучить вже просвітлено. За часів Баха мажорний тризвук важали більш стійким, ніж мінорний.

Фуга має три голос - сопрано, альт, бас. Розпочинається експозицією, в якій тема спочатку тема звучить в середньому голосі (альті) в основній тональності, потім у верхньому голосу (сопрано) в тональності домінанти (соль мінор). Після невеликої двотактної інтермедії, побудованої на основному мелодійному обороті теми, вона проводиться в третій раз – в нижньому голосі (басу), знову в тональності до мінор.

ДТК. 1 том. Прелюдія і фуга до мінор

Друга двутактова інтермедія з'єднує експозицію із середнім розділом фуги. Це так званий вільний розділ, який починається в Мі-бемоль мажорі – тональності, паралельній мінору. У розробці тема проводиться в різних тональностях.

З поверненням основної тональності настає третій розділ – реприза. Тема звучить тут тільки в до мінорі. Її поява далі в самому низькому регістрі надає звучанню особливої значущості і сприймається як кульмінація фуги. Бас подвоюється в октаву, що надає музиці потужність органного звучання. Поступово рух заспокоюється. Завершує фугу мажорний акорд, який звучить особливо просвітлено.