Широко відомий "Добре темперований клавір" (ДТК) Йогана Себастьяна Баха. Він складається з 48 прелюдій і фуг, що становлять два томи (по 24 прелюдії і фуги в кожному).

За часів Баха фортепіано ще не винайшли. А музиканти грали на клавірах - клавішних інструментах, які мали разні варіації (клавесин, клавікорд, верджинель і т.п.) Вони мали суттевий недолік: в тональностях з кількістю знаків більш трьох-чотирьох, одні і ті ж інтервали і акорди звучали по-різному. Тому композитори такі тональності намагалися не використовувати, уникаючи чорних клавіш.

Бах був не тільки композитором, але й винахідником. Його клавір мав нову на той час конструкцію. Клавіатура була розділена на рівні проміжки – півтонни. Октава стала вміщати 12 рівних півтонів. Це дозволило створити 12 мажорних і 12 мінорних тональностей.

В "Добре темперованого клавіру" Бах довів практичним шляхом, що при рівномірній темперації можна з рівним успіхом використовувати всі 24 тональності.

Прелюдія і фуга № 2 до мінор з І тому «ДТК»

Прелюдію до мінор відрізняється чітким і енергійним ритмом, швидким темпом і однаковою фактурою, що надає музиці жвавості і рухливості.

У другій частині прелюдії підкресленно чіткий рух змінюється широким «розгоном» пасажів арпеджіо. Досягнувши кульмінації, ці пасажі поступово втрачають свою напористість, чому сприяє і витриманий бас "до".

Останній звук прелюдії – мажорна терція – звучить просвітленно. За часів Баха мажорний тризвук важали більш стійким, ніж мінорний, тому їм часто завершувались твори.

Фуга починається експозицією, в якій тема проведиться в кожному з голосів. Спочатку тема звучить в середньому голосі (альті) в основній тональності. Друге проведення доручено верхньому голосу (сопрано) в тональності домінанти – соль мінор. Після невеликої двотактної інтермедії, побудованому на основному мелодійному обороті теми, вона проводиться в третій раз – в нижньому голосі (басу), знову в тональності до мінор.

Друга двутактова інтермедія з'єднує експозицію із середнім розділом фуги. Це так званий вільний розділ, який починається в Мі-бемоль мажорі – тональності, паралельній мінору. У розробці тема проводиться в різних тональностях.

З поверненням основної тональності настає реприза. Тема звучить тут тільки в до мінорі. Її поява далі в самому низькому регістрі надає звучанню особливої ​​значущості і сприймається як кульмінація фуги. Поступово рух заспокоюється. Завершує фугу мажорний акорд, який звучить особливо просвітлено.

Й. С. Бах. Органна токата і фуга ре мінор

Токата (іт. toccare – «чіпати, торкатися») Баха максимально насичена драматичними елементами, при цьому в ній немає протиставлення контрастних образів.

Фуга є безпосереднім продовженням токати. Вона зосереджена на розвитку однієї теми, яка звучить одноголосно і нагадує церковний дзвін. У ній переважає вольове начало.

Й. С. Бах. Французька сюїта №2 до мінор

– яскравий зразок жанру.

Сюїта містить 4 основні танцювальні п'єси, а також арію і менует, розміщені між сарабандою та жігою.

Алеманда (фр. allemande – німецька) – німецький танець-хода. Темп - помірний. Розмір 2/4.

Куранта (фр. сourante – поточний, текучий) – італійський та французький танець. Темп - помірний. Розмір - 3/4, 3/2.

Сарабанда (ісп. sarao – бал) – іспанський танець-хода. Самий повільний танець в сюїті. Розмір 3/4, 3/2.

Менует (фр. menuet - маленький, в понятті невеликий, незначний) - французький танець. Темп - спокійний. Розмі 3/4.

Жига (італ. giga) - англійський танець. Найшвидший танець в сюїті. Розмір - 3/8, 6/8, 9/8, 12/8 з тріольний рухом.