Соціально-побутова лірика відображає думки, почуття, настрої народу, викликані обставинами суспільного життя. Їхні герої — козаки, чумаки, наймити — типові образи для української творчості.

Отож до соціально-побутових пісень належать:

• Козацькі пісні, які розповідають про військові походи, битви, героїчну загибель козака в бою. До XIX століття козацькі пісні були переважно одноголосними. Герой цих пісень — відважний воїн, оборонець вітчизни, він порівнюється з орлом, соколом, дубом. Часто в козацьких піснях згадується про матір, кохану. Важливу роль відіграє образ коня — вірного товариша козака.

• Чумацькі пісні виконувалися соло чоловіками. Це наспіви широкого діапазону, їх співали чумаки під час довгої дороги до Дону, Чорного та Азовського морів. В них йдеться про тяжкий шлях, сутички з розбійниками, хворобу та смерть чумака в дорозі, оспівується мужність, витривалість чумаків, вірність товариству.

• Солдатські пісні розповідають про побут солдат в казармі, походи.

• Наймитські пісні - бідування на чужині, туга за рідними, нарікання на лиху долю.

М. Чурай. “Засвіт встали козаченьки” (козацька)

Родинно-побутові пісні - це пісні про кохання та пісні про родинний побут. Часто ліричні пісні починаються зі слів: «Ой», «Ох», «Ой да», «Гей», що додає їм більш емоційного забарвлення.

Пісні про кохання відображають всі відтінки почуттів — це взаємна любов, думки про одруження, а також нещасливе кохання, зрада, перешкоди з боку батьків.

Імена персонажів ліричних пісень про кохання умовні, вони не вказують на конкретних людей. Це узагальнені образи закоханих.

Серед родинно-побутових пісень зустрічаються такі, що оспівують кохання, любов і злагоду в сім’ї. Однак більшість з них — сумні оповіді про родинні негаразди. Про безрадісне життя молодої жінки в чужій сім’ї розповідає пісня "Пряля".

Щодо музичних особливостей виконання, ліричним пісням притаманний темп andante (спокійно, не поспішаючи), хоча трапляються повільні та швидкі темпи. Діапазон – октава або більше. Окремі склади тексту – розспівуються.

Соціально-побутові пісні виконувались переважно чоловічим складом, родинно-побутові – жіночим. Співали багатоголосно, переважала підголоскова-поліфонічна фактура.

До не обрядового фольклору належать також жартівливі пісні.

Жарт – це дружній сміх, що спрямований на виявлення неглибоких, непринципових відхилень в поведінці людини. Він викликає посмішку і дарує гарний настрій.

Тематика цих пісень різна: відносини хлопця з дівчиною (“Дівка в сінях стояла”), висміювання неуважності, жадібности, ліні (“Грицю, Грицю, до роботи!”)

Нерідко жартівливі пісні написані у формі діалогу. Діалог, як правило, побудований таким чином, що один із участників дає не ті відповіді, які очікуються. Це і визиває сміх.

Жартівливі пісні за будовою подібні до танцювальних. Це зумовлено не тільки характером, але й ритмом та фактурою. В основі більшості жартівливих пісень лежать народні танці.