musiclessons - Поліфонічні форми та жанри. Канон, інвенція, фуга, фугато і фугета

Музична література

2 рік навчання

Модуль 6. Інструментальні поліфонічні та циклічні жанри

Тема:

Поліфонічні форми та жанри

Поліфонія (з грец. рoly – багато, phone – звук) – один із найважливіших засобів музичної композиції та художньої виразності. Вид багатоголосся, заснованний на одночасному звучанні двох і більше рівноправних мелодичних голосів.

Зародилась поліфонія в середні віки (ІХ – ХІ ст.) та інтенсивно розвивалась у творчості композиторів різних епох.

Види поліфонії:

Контрапункт (від лат. punctum contra punctum — крапка проти крапки, тобто нота проти ноти) — одночасне поєднання декількох мелодійних ліній.
Імітація (лат. imitatio – наслідування) – проведення однієї теми в різних голосах.

Імітаційні поліфонічні форми та жанри:

Канон (з грец. kanon – правило, зразок) — всі голоси виконують мелодію провідного голосу, вступаючи по черзі.

Йоганн Пахельбель. Канон Ре мажор

Інвенція (з лат. іnvention – вигадка винахід) — невелика п'єса на два-три голоси. Інвенція включає не тільки проведення теми в різних голосах, але й інтермедії. Інтермедія – це побудова, в якій тема не звучить ні в одному голосі.

Й.С. Бах. Двоголосна інвенція Фа мажор

Й. С. Бах. Триголосна інвенція Ре мажор

Фуга (з лат. fuga – біг, швидкий плин) – музична форма, заснована на розвитку однієї теми (рідше — двох або трьох тем), що проводиться поперемінно в різних голосах (вокальних або інструментальних). Фугу вважають найвищою поліфонічною формою.

Фуга складається з двох розділів — експозиції та вільного розділу, що перевищує експозицію у 2-3 рази. В свою чергу вільний розділ може складатися з середньої частини (розробки) та заключної частини (репризи).

У фугах може зустрічатися так звана "стрета" (з іт. stretta – cтисло) — канонічне проведення тем при якому імітуючий голос вступає до того, як тема закінчилась в попередньому. Таким чином окремі частини теми одночасно звучать у різних голосах.

Й. С. Бах. «Фуга за взірцем ріжка листоноші» з «Капричіо на від’їзд улюбленого брата»

Ріжок листоноші - це музичний інструмент, який раніше використовували листоноші, щоб оголосити про прибуття пошти. В решті цей інструмент став символом пошти, а деякі композитори навіть використовували його в своїх оркестрових творах.

У темі фуги Бах жартівливо імітує радісне звучання цього ріжка.

Д. Скарлатті. Соната соль мінор («Котяча фуга»)
1738-го року побачила світ збірка п'єс відомого італійського композитора Домініко Скарлатті з простою назвою "Вправи". Серед трицяти цілком елегантних творів несподівано дивувала одна невеличка поліфонічна Соната соль мінор, присвячена іспанській інфанті Марії.
Найвідомішим виконавцем її був Ференц Ліст, котрий включив сонату під назвою "Котяча фуґа" до своєї концертної програми 1840-х років. Тоді ж набула популярності й легенда, що насправді Скарлатті присвятив сонату своїй улюбленій кішці Пульчінеллі, котра нерідко походжала його клавісином. Не виключено, що композитор просто записав гру Пульчінелли, однак, радше за все маестро створив цю "абсурдну" тему, як виклик своїй майстерності.

Зустрчається також фугета (з іт. fughetta – маленька фуга), фугато (несамостійний епізод музичного твору, написаний з використанням простої імітації).

В поліфонічній музиці зустрічається декілька прийомів розвитку теми:

О – оригіналіс (originalis);
ІO – інверсія (inversum – дзеркальне відображення) або обернення теми — інтервали теми викладаються в протилежному напрямку по висоті, але в тому ж ритмі;
R – ретроград (retrogradus) або ракохід – з кінця на початок;
RI – інверсія ретрограду (перевернений ретроград).