Античне мистецтво (віж лат. „стародавнє”) – це мистецтво Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Епоха античності охоплює період з ІІІ тис. до н.е. до середини V ст. н.е.

Мистецтво Давньої Греції – одне із найзначніших явищ світової художньої культури. Вони змінили мету мистецтва. Давньогрецькі майстри створювали свої шедеври, щоб приносити радість живим, а не супроводжувати померлих в потойбічному світі. В образотворчому мистецтві грекам вперше вдалося втілити людські почуття.

З письмових джерел, а також творів скульптури й розписів відомо, що жодне свято в Греції не обходилося без музики, співу і танцю. За міфами, ці мистецтва були підвладні богу Аполлону і музам: Евтерпі, Ерато, Полігімнії, Терпсихорі.

• Евтерпа - муза ліричної поезії.

• Ерато - муза любовних пісень.

• Полігімнія - муза священних гімнів. 

• Терпсихора - муза танців.

Міфи розповідають про легендарних музикантів Орфея, Марсія та інших.

Про значення музики у житті грецького суспільства говорили багато видатних філософів того часу:

Погляди Платона та Аристотеля сприяло створенню цілої системи ладів, ритмів, мелодій, які мали виховне значення.

• Дорійський лад – мужній, патріотичний;

• Еолійський лад – журливий;

• Фрігійський лад – викликає хвилювання;

• Лідійський лад – дитячий, навчальний. 

Давні греки важали музику однією з шляхетних наук. В платних школах, в яких в ті часи навчались лише хлопчики, і лише ті з них, чиї батьки могли собі дозволити навчання, вчили грі на флейті, лірі, кіфарі, а також співу. Такі школи часто називали музичними, через велику увагу до музики. Всякий поважний чоловік, на думку греків, мав вміти грати та співати.

Окрім відомих Олімпійських ігор, на яких давні греки проводили спортивні змагання на честь Зевса, були ще так звані Піфійські ігри - музичні змагання на честь бога Аполлона (покровителя музики і бога-цілителя).

Одним із збережених унікальних музичних фрагментів є вступ до Піфійського оди поета Піндара (522 - 448 рр. До н.е.).

Окрім музики, яка звучала на спортивних та музичних іграх, існувала музика народно-побутового характеру, яку виконували під час свят. Її прикладом є зразок застільної пісні - сколія Сейкіла.

У виставі брали участь тільки чоловіки, які виконували як чоловічі, так і жіночі ролі. Саме розповідь будувалося на чергуванні реплік одного, пізніше двох корифеєм (солістів) і партії хору. Хор відігравав головну роль. Він коментував події, висловлював своє ставлення до них. Хор виражав народну мораль.

Весь текст трагедії мав музичну основу. Від декламації плавно переходили до речитативу, від речитативу до співу і навпаки. Драматург був одночасно і поетом, і музикантом.

Давні греки не ходили в театр так, як сьогодні можемо ми. Вони дивилися вистави раз або два на рік і це займало цілий день. Греки вважали, що театр та музика в ньому мають викликати у людини катарсіс, тобто моральне очищення, піднесення душі через мистецтво, що виникає в процесі співпереживання та співчуття. Тому театр відвідували перш за все для очищення душі. 

Давньогрецька музика сьогодні майже втрачена, але існують спроби відтворити її звучання на давніх інструментах.