musiclessons - Музика українського середньовіччя

Музична література

3 рік навчання

Модуль 11. Від первісної доби до Ренесансу

Тема:

Музика українського середньовіччя

Музична культура України своїм корінням сягає музики давніх слов'ян, які в середині IX століття об'єдналися в свою першу державу під назвою Київська Русь. Особливо високого розквіту воно досягло при князях Володимирі і Ярославі (ХІ ст).

Найвизначнішим явищем в архітектурі цього часу було кам’яне монументальне будівництво. На цей час у слов’ян склалися міцні стосунки з Візантією. Саме з Візантії в 988 році у Київську Русь прийшло християнство, а разом з ним і традиції візантійського мистецтва. Оскільки Київська Русь мала дружні зв’язки також з багатьма державами Західної Євопи, на архітектуру деякою міровю впливали і романські традиції.

Собой Святої Софії – один з перших християнськиї храмів. Збудований у 1011–1018 роках київським князем Ярославом. Названий на честь Святої Софії. До XIII століття використовувався як головна церква Русі та місце поховання великих князів київських.в

У XI–XII ст. Київ був одним з найбільших і найбагатших міст у Європі, з високорозвиненою культурою і мистецтвом, різними ремеслами. У Києві з’явилися книги, була заснована бібліотека, зародилася літописна справа. З Візантії на Русь прийшла традиція книжкової мініатюри. Найдавніші руські книги, прикрашені мініатюрами, з’явилися в XI ст. Це Остромирове Євангеліє та Ізборник Святослава.

Остромирове Євангеліє

Ізборник Святослава

Оранта

Благовіщення

Храми Києва прикрашаються іконами, мозаїкою і фресками. У створенні знаменитих мозаїк київської Софії ("Оранта", "Благовіщення" та інші) безсумнівно брали участь як візантійські, так і київські живописці.

Київські художники-ювеліри створювали майстерністю прикраси, в яких сполучалися техніки й орнаменти різних країн і народів — греків, євреїв, вірменів, скандинавів. Це були персні, браслети, намиста, а також речі церковного вжитку — хрести, ікони тощо.

Музика складала невід’ємну частину культури Київської Русі. Умовно можна виділити три напрями тогочасної музики — народну музику, професійні церковні співи та музику світську.

Народна музика за тих часів не записувалася, але відомо, що вона була обов’язковою частиною обрядових свят. Уявлення про неї можна скласти з писемних джерел і давніх зображень.

З XI століття у літописах згадуються скоморохи — актори і музиканти. Одні скоморохи жили життям безпритульних мандрівників, інші стояли на службі у князів і виступали при княжих дворах.

Разом із християнством з Візантії на Русь прийшов і церковний спів, що його спочатку розповсюджували грецькі і болгарські співаки. На відміну від народної пісні, церковні співи записувалися.

Наприклад, християнська молитва "Киріє елейсон" (з грец. "Господи, помилуй").

До XI — XII століть відносяться перші руські рукописні співацькі книги, в яких звуки передавалися особливими знаками — знаменами або крюками, що вели походження від візантійських невм.

Спів за знаменами називався знаменним розспівом (від давньослов’янського „знам’я” – знак). Такі розспіви були одноголосними, суворими і стриманими за характером.

Мистецтва церковних співів навчали спеціальні вчителі, яких називали доместики (від латинського „начальник, поводир”). У Києві, за літописом, був „двір доместиків”. Вважається, що Київ був головним осередком, звідки „домественний спів” розповсюдився по всій Русі.

Від часів Київської Русі також бере початок мистецтво дзвонової музики.

Музичні інструменти Київської Русі:

Гуслі (від слов’янского «густи», «гудіти») – це найстаріший струнний щипковий інструмент, на якому грали гуслярі у Київській Русі. Це трикутний дерев’яний ящик з натягнутими струнами.
Гудок – струнно-смичковий інструмент часів Київської Русі, попередник скрипки. Грали на ньому лукоподібним смичком, супроводжуючи танцювальну музику та танцювальні пісні.
Сопель (дудка) - аналог сопілки, являє собою трубку з гральними отворами і свистковим отвором.
Ріг – один з найдавніших сигнальних та ритуальних інструментів, який роблять з великого коров’ячого рога.
Дуда (коза) – волинка часів Київської Русі.
Бубон – ударний інструмент з невизначеною висотою звуку.
Колісна ліра - старовинний струнний клавішно-смичковий інструмент, у якому роль смичка виконує колесо. Вона була відома ще з Х-ХІІ століть під назвою «органіструм». Грають на ній так: на одній струні грають мелодію, притискаючи струни клавішами, а дві інші струни (басова та тенор) – це бурдон (постійний звуковий тон на фоні мелодії).

Колісна ліра та сурма