Доба Середньовіччя – одна з найдовших епох в культурі, яка тривала близько 1000 років. Вона охоплює період від V ст. (коли розпалася Римська імперія) до XV ст. (початку Відродження).

Середньовічну музику можна розповідилити на візантійську, західно-європейську та києво-руську.

• Візантійські медики працювали над діагностикою – розпізнаванням недугів. Створювалися навчальні посібники по медицині. Для навчання лікарській справі в XI столітті у Константинополі було створене перше в Європі медичне училище. 

• Розвиток ремесел і медицини сприяв розвитку хімії. Збереглися давні рецепти виготовлення скла, фарби, ліків. Було винайдено «грецький вогонь» - горючу рідку суміш із нафти, сірки та олії, яку застосовували на флоті проти ворожих кораблів. 

• Візантійські мандрівники накопичили значну кількість знань з географії. Вони вміли креслити плани міст та складати карти. Візантійці залишили досить детальний опис Малої Азії та відомості про племена, що заселяли територію Київської Русі.

• У Візантії активно розвивались мистецтва.

• Однією з характерних рис візантійської архітектури було створити у глядачів враження нерукотворного дива.

У Візантії для прикрашення стін храмів використовували мозаїку – живописне зображення із шматочків смальти (різнокольорового непрозорого скла), які закріплювали у сирій штукатурці.

Стіни храмів прикрашали також фресками.

Фреска – це живописне зображення по сирій (свіжій) штукатурці розведеними на чистій або вапняній воді фарбами, а також техніка стінних розписів, що дозволяє створювати органічно поєднані з архітектурою композиції.

У храмах та житлах розміщували ікони.

Ікона – живописне зображення Бога, Божої Матері, сцен із Біблії на дерев'яних дощечках. Ікони надзвичайно відігравали важливу роль в оздобленні візантійських храмів.

Музичні інструменти Візантії були схожі на інструменти давніх часів. Грали на них як чоловіки, так і жінки.

• Струнні інструменти: лютня, гуслі, арфа, ліра, тамбур.

• Духові інструменти: труба, корнет, флейта, сопілка, сурма.

• Ударні інструменти: барабани, брязкальця, тарілки.

Візантійська музична культура мала багатонаціональний характер. Причиною цього було різноманітне за етнічним складом і культурним рівнем населення Візантії. У музичної культури Візантії зустрічалися елементи сирійської, слов’янської, арабської музики, а також відчувався зв’язок із перською, єврейською, вірменською пісенністю та античними наспівом і мелодіями.

У візантійській музиці існувала система з восьми ладів (гласів), кожен з яких мав характерні опорні звуки (підвалини) і звуковий обсяг (діапазон). Усі разом вони утворювали музичну систему, яка отримала назву осьмогласіє. Унікальність цього роду співу в тому, що він об’єднує в собі молитву, текст і мелодію. Увібравши весь досвід найдавнішої співочої традиції багатьох народів, багатовіковий молитовний досвід церкви, візантійська система осьмогласія стала основою духовно-співочої культури.

Музичні жанри Візантії:

• Псалми — спів при акомпанементі струнного інструменту, ліричний молитовний твір; релігійні пісні, що були написані на честь свят, обрядів поклоніння або на відзначення трагічних подій; молитва, що як складова частина входить у псалтир.

• Гімн — хвалебна пісня, звернена до Бога.

• Алілуйний спів — урочистий релігійний спів із характерним розспівом на окремих складах слова.

• Канон (грец. «канон» — зразок, правило) — музично-поетична композиція з дев’яти розділів, що включала в себе теми покаяння і прославлення. Виконувалася під час ранкової служби.

• Тропар — хвалебний піснеспів, який складався до свята або урочистої події, але не був самостійним твором, а входив у більш великий твір.