Основою духовного життя європейців стало християнство. Християнська церква посіла керівну роль у всіх сферах життя людини, будь то політика, мораль або мистецтво. Не уникла такої долі і середньовічна музика.

Середньвічна архітектура представлена замками (укріпленими житлами феодалів), а такоже монастирями, які представляли собою центри культури.

Виділялося два стилі будування: романський та готичний.

Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь.

Романські споруди, переважно монастирські, мали прості форми з перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, склепіння у вигляді хрестів та дуже вузькі прорізи вікон і дверей з півциркульними арками.

Основу готичного стилю складала нова конструкція склепінь. Якщо в романській церкві склепіння трималися на масивних стінах, то в готичному соборі вони спиралися на арки, а ті, в свою чергу, на стовпи. Така конструкція давала можливість створювати небачені доти за висотою і шириною внутрішнього простору храми. Гігантські шпилі та вежі, портали (архітектурно оформлені входи), стрілчасті вікна й арки — весь образ собору був підпорядкований прагненню в небеса, до Бога.

У готичному соборі зникла рівна поверхня стін, тому настінний розпис (фрески) поступився місцем вітражу. Зовні та всередині храм прикрашало безліч рельєфів і статуй.

Основою професійної церковної музики став григоріанський хорал. Він був обов'язковим для виконання у всіх європейських католицьких храмах.

Григоріанський хорал - одноголосний спів, який виконувався чоловічим хором без інструментального супроводу.

Інструментальна музика заперечувалася церквою і вважалася "демонічним мистецтвом".

Не зважаючи на те, що середньовічна церковна музика була анонімною, історія зберегла для нас імена двох композиторів - Леоніна та Перотіна.

Органум – двоголосний спів паралельними октавами, квінтами і квартами, найбільш рання форма європейського багатоголосся.

З XII століття багатоголосся продовжило. З’явилися нові жанри — кондукт (conductus — „ведучий”) і мотет (mot — „слово”). В церкві почали застосовувати музичні інструменти. З духових інструментів середньовіччя відомі крумгорн, шалмей, подовжні флейти, струнні смичкові — ребек і фідель, щипкові — арфа і цитра. 

На півночі Франції й у Бельгії в XIII столітті виникла творчість труверів (від французького слова „складати”, „вигадувати”), які теж складали пісні про кохання. На відміну від трубадурів, трувери були ближчі до народного життя.

Близьке до творчості трубадурів і труверів мистецтво німецьких лицарських поетів і музикантів — міннезингерів (нем. „співець кохання”). Головна тема їхньої творчості — також кохання, але музика більш стримана і серйозна, ніж у французьких музикантів.

Музичні жанри Середньовіччя

Музичні інструменти Середньовіччя