Класичний інструментальний концерт

Концерт остаточно затвердився в другій половині ХVІІІ ст. в жанрі класичного інструментального концерту. Сталося це в творчості композиторів віденської класичної школи (Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена).

Класична структура концерту: сонатно-симфонічний цикл з 3-х частин.

В ньому з'являється подвійна експозиція, тобто повторне проведення експозиції для того, щоб слухач краще запам'ятав музичний матеріал і легше впізнавав головні теми в розробці.

В класичному концерті можна зустріти так звані каденції соліста. Каденція - це частина кончерту, в якій соліст імпровізує або демонструє свої віртуозні здібності.

І ч. Allegro

Форма - сонатна. Тональність - лі мінор.

Вступ (ля мінор). Початок концерту дещо театральний: тремоло литавр готує яскравий вступ соліста, що поєднує у собі енергійний рух акордів та елемент вільного прелюдування.

Інтонаційним ядром є "норвезький" зворот I - VII - V. Таким чином, національна самобутність музики заявляє про себе буквально з перших звуків твору. Зазначений мотив надалі зустрінеться й інших темах концерту, граючи у ньому певну об'єднуючу роль.

Експозиція. Тема ГП (ля мінор) звучить спочатку в оркестрі, а потім у соліста за легкої підтримки струнних інструментів. Вона внутрішньо контрастна. Її перший елемент – суворий, зібраний, у чіткому пунктирному ритмі народного танцю та акордовій фактурі. Народний колорит підкреслює ладова змінність (ля мінор - До мажор). Другий елемент відрізняється романтичною спрямованістю та широкою розспівністю. Він заснований на висхідній секвенції. Вся тема сповнена норвезьким колоритом.

СП нагадує халінг (норвезький народний танець, якому властиві гострий ритм та різкі секундові співзвуччя).

ПП (До мажор) лірична за характером, її співають віолончелі, а потім підхоплює соліст.

Завершують експозицію урочисті фанфари ЗП (До мажор). В потужному оркестровому tutti поєднуються інтонації вступу та першого елемента головної партії.

Розробка побудована переважно на темі ГП. Гріг змінив її образний лад, поглибивши ліричне забарвлення перших фраз (тепер їх «співають» по черзі флейти та валторни). У ході розробки інтонації головної теми «міцніють» і призводять до драматичної кульмінації.

В репризі повертаються теми еспозиції. Емоційним центром усієї першої частини концерту є каденція соліста. Тут після невеликого імпровізаційного розділу виникає новий варіант головної теми, яка звучить в ритмічному збільшенні.

ІІ ч. Adagio

Форма - складна 3-частинна, тональність - ре-бемоль мажор.

Основний розділ доручено оркестру. Його хоральна тема звучить велично й урочисто у засурдинених струнних, яким відповідають валторни. Незважаючи на тридольність, відчувається ритм ходи. Характерно типово григівське зіставлення світлого мажору та меланхолійного мінору (Ре-бемоль мажор – мі-бемоль мінор).

Середній розділ - тема соліста, це світла та піднесена лірика в якій чуються норвезькі інтонації: I - VII - V.

Реприза динамізована: основна тема Adagio у спільному звучанні оркестру та соліста на ff набуває характеру гімну.

ІІІ ч. Allegro. Фінал

Форма - рондо-соната, тональність - ля мінор - Ля мажор.

У фіналі концерту панують два образи. Перший представлений темпераментною темою народного халінгу, повного сили та енергії. Це ГП (ля мінор) рондо-сонатної форми, яка повторювана кілька разів. Вона визначає емоційну атмосферу експозиції та репризи. Доречі, ПП (Фа мажор) тут теж присутня, але вона мало помітна у широкому потоці сполучних епізодів.

Другий образ фіналу можна назвати темою Батьківщини. Це пасторальний спів флейти, який з'являється в центральному розділі рондо-сонати в F-dur. Цією ж темою, але вже у новому, піднесенному вигляді, завершується весь концерт. На ній будується святкова кода. У «сяючому» Ля мажорі (з міксолидійським забарвленням), у потужному tutti оркестру з трубами та тромбонами, саме ця тема стає результатом розвитку всього твору.