Класична соната як один із найскладніших і найбагатших за своїми художніми можливостями жанр. Остаточно затвердилась класична соната у творчості Й. Гайдна та В. А. Моцарта в другій половині ХVІІІ ст.

Структура класичної сонати:

як правило, це 3-частинний цикл, побудований за принципом контрастного співставлення частин.

І частина циклу – сонатна форма (сонатне allegro), яка складається з трьох основних розділів (Експозиція, Розробка та Реприза), об’єднаних одним тематичним матеріалом.

Експозиція складається з ГП (Головної партії), СП (Сполучної), ПП (Побічної), ЗП (Заключної). Дві провідні теми - ГП та ПП - мають тональний та образо-тематичний контраст.

Функції Експозиції – експонування, показ головних образів та ідей; Розробка – видозмінення та розвиток тем; Реприза – повернення, відновлення на новому рівні тематичного матеріалу Експозиції.

Зустрічаються додаткові розділи форми – Вступ і Кода (Завершення).

Перша частина цикла, як правило, наповнена дієвими образами, а тому часто має швидкий темп.

ІІ частина – повільна, лірична. Відображає духовний світ людини. Форми можуть бути різні.

ІІІ частина – стрімка, активна, часто танцювальна. Відображає динаміку життя, атмосферу дозвілля (форми - сонатне allegro, рондо, рондо з рисами сонатної форми, варіацій). 

СП здійснює модуляцію в паралельну мінору тональність — Соль мажор.

Так ми приходимо до ПП. Вона спокійніша, хоча рухливість і спрямованість властиві і їй. Високий регістр і мажорний лад надають темі світлого забарвлення, а відтінок piano - м'якість звучання.

ЗП (Соль мажор) невелика, вона заснована на триразовому повторенні одного мелодійного обороту на forte.

Експозиція повторюється двічі.

Розробка. Заснована на розвитку ГП та ЗП. Переважають відхилення мінорні тональності. Закінчується розробка зупинкою руху на домінанті до основної тональності.

Реприза. Як і раніше, ГП звучить у тональності мі мінор, але порівняно з експозиційним проведенням скорочено вдвічі.

СП зберігається, але не виконує модулюючої функції.

ПП приймає тональності ГП – мі мінор.

У цій же тональності звучить і ЗП, яка, на відміну від ГП, значно розширена.

Розробка та реприза повторюються двічі

II ч. Adagio

Тональність – Соль мажор. Форма – тричастинна.

Основний розділ частини вносить заспокоєння. Тема насичена світлим, споглядальним настроєм.

У середньому розділі звучить та сама тема, що й на початку, лише в дещо зміненому вигляді. Як результат, між ними немає яскравого контрасту.

Реприза повторює матеріал основного розділа.

III ч. Molto vivace

Тональність – мі мінор. Форма – рондо-варіації.

Після другої частини особливо відчутні швидкість та польотність музики фіналу. Тут також є своя основна тема, яка визначає характер всієї частини. Тема ця відрізняється граціозністю та рухливістю, гострим, чітким ритмом. Вона має танцювальний характер. Тема є рефреном між проведенням якого звучать епізоди. Але самі епізоди побудовані на темі рефрена і виступають свого роду її варіаціями.