Інтонація

(лат. intono – голосно вимовляю) – важливий елемент музичної мови. Це виразний перехід від одного звуку до іншого, найменша частка мелодії, яка щось висловлює.

Музична інтонація, так само як інтонація людської мови, містить у собі певну інформацію, і тому вони тісно взаємопов'язані.

З уроків сольфеджіо вам вже знайомі музичні інтервали. Усі вони можуть нести музичну інтонацію. Наприклад, висхідна кварта надає музиці героїчний колорит; чиста квінта – спокійна, передає статику, відчуття простору. Секста (особливо мала) – ознака ліричності, часто зустрічається в народних піснях. Однак найчастіше у мелодії зустрічаються великі та малі секунди. У всі часи нисхідна мала секунда асоціювалася з плачем.

Розглянемо характерні музичні інтонації: 

Інтонація заклику – має переважно чіткий пунктирний ритм, голосну динаміку, активний штрих, висхідний хід на кварту. Інтонація втілює героїчні образи.

Інтонація плачу, жалю (lamento) – переважно низхідні малосекундові рухи, плавний ритм, повільний темп. Інтонація втілює образи жалю, суму, страждання.

Інтонація запитання – переважно висхідний мелодичний рух із зупинкою на нестійкому ступені, помірний темп та динаміка.

Інтонація відповіді – переважно низхідний рух мелодії із зупинкою на стійкому ступені та сильній долі такту.

Інтонація прохання – поєднання інтонацій суму та запитання, часто рецитація на одному звуці.

Інтонація погрози – поєднання інтонацій заклику та відповіді.

Мелодія

(грец. melos - "пісня", ode - "спів") - одноголосна форма викладу музичної думки.

Мелодія може поділятися на речення, фрази та мотиви. Може мати кульмінацію, тобто найвищу точку свого розвитку.

Мелодія буває вокальною та інструментальною.

Вокальна мелодія, в свою очергу, ділиться на наспівну (кантилену) та декламаційну (речитатив).

Наспівна мелодія або кантилена (лат. cantilena – «спів») – тип мелодії широкого дихання. Для неї характерний широкий діапазон, довгі тривалості, стрибки на широкі інтервали, штрих legato.

Декламаційна мелодія або речитатив – тип мелодії, наближений до людської мови. Тут теж зустрічається широкий діапазон, стрибки на широкі інтервали, але вони дуже схожі на розмовні інтонації. У речитативі часто повторюється один і той же звук (репетиції на одному звуці), вираженний дрібними тривалостями.

Мелодія інструментальному типу часто насичена великою кількістю дрібних тривалостей, складними, не притаманними для співу інтонаціями, а також виконується в швидкому темпі.

Ритм

(з грец. – відповідність, розміреність) – це організація у часі звуків та пауз різної тривалості.

Така організація звуків та пауз може бути різною. Кількість ритмічних варіантів нескінченно велика, що залежить тільки від фантазії композитора. Загалом жодна мелодія неможлива без ритму. Якою б вона не була досконалою і простою - її не можна уявити поза ритмом.

Лад

 (зі слов’ян. – порядок, мир) – це взаємозв'язок звуків, об'єднаних навколо тоніки.

Лад впливає на характер музики, надає їй емоційне забарвлення. У європейській музиці найпоширеніші лади – це мажор та мінор. Більшість творів, які ви граєте, також написані у цих двох ладах.

Традиційно вважається, що музика, написана в мажорі – весела, світла, бадьора, радісна та тепла. А мінорна музика – лірічна, сумна. Хочу зустрічаються виключення.