Наші пращури були переконані що хата подібна до символу дерева життя та несе в собі ті ж самі риси, так скажімо, призьба та підрумок символізували корені цього самого дерева, стіни відповідно – стовбур, а дах верхівку-крону.

Ніколи не будували хату на перехресті, яке вважалось місцем нечистої сили. Вірили, що там могли «діяти» відьми. Не рекомендували зводити в місцях житло, де було кладовище, зруйнований храм, чи в місцевості, де в дерево влучила блискавка. 

особливості конструкції хати

Характерною рисою народного житла була простота плану. За формою – це переважно витягнутий прямокутник.

Слід відзначити два основних види української хати.

Двокамерна хата складалась з сіней та власне «хати», тобто великої або середніх розмірів житлової кімнати. В хаті сім’я проводила свій час, тут спали, їли, готували їжу та займались хатніми справами, святкували релігійні та родинні свята; сіни виконували функції збереження хатнього начиння та їжі (яєць, борошна, круп), взимку тут стояли бочки з квашеними огірками та капустою, на жердках висів одяг, інколи навіть влітку тут можна було спати.

Трикамерна хата складалась з хати-сіней-хати, тобто власне сіней, кімнати для проживання родини, в котрій вона проводила весь свій вільний час, та «світлиці» (святочно вбраної кімнати). В останній кімнаті не спали, тут відбувалися всі сімейні та релігійні свята, приймали гостей.

Слід сказати, що в народній житловій архітектурі завжди передбачались додаткові приміщення, які можна було легко пристосувати до житла. Тому  крім власне хати і сіней, мали ще комору.

будівництво

Процес зведення житла відбувався завдяки взаємодопомозі громади, тобто толокою. А також за участі майстрів. Для всіх помічників господарі готували велике частування. Були й винятки. Інколи толоки не робили, обходились власними силами або роботою найманих спеціалістів. 

Поріг в традиціях українського народу також має велике значення. З давніх давен поріг вважається місцем де перебувають предки, й пов’язано це вірування з первісним звичаєм – ховати померлих в хаті під порогом. З ціх переконань пішла низка обрядів та звичаїв пов’язаних з порогом та покликаних виразити повагу до предків та заручитися їх підтримкою. 

Наприклад, традиція переносити наречену через поріг хати нареченого, аби не потривожити духів предків, щоб вони не наробили лиха молодій господині. 

Цікаво, але всі ми звикли від дідів-прадідів підмітати оселю від порога до покуття, й ніхто практично не задумується чому саме так. Пояснення такого звичаю доволі просте, підмітати так треба, аби добро та талан йшли в хату, а не з хати. 

Прикраси

Хата була прикрашена рушниками, візерунки на яких також мали оберегову функцію, захищали людину від всілякого зла. 

У народному житлі завжди багато уваги приділяли художньому оздобленню. Вірили, що тільки розмальована хата може бути надійним захистом від нечистих сил.

Ще однією традиційною рисою в оздобленні українського житла є звичай обводити червоною смугою всі стіни трохи вище підлоги. Така безперервна смуга слугувала захистом від проникнення в домівку лихих сил, на зразок магічного кола що неодноразово описувалися в українській літературі, зокрема в романі М. В. Гоголя «Вій». 

Здавна вважалося, що хата – «обличчя господині», тому кожна  жінка повинна була особливо дбати про зовнішній вигляд своєї домівки. Тому  хата була завжди  чистою та вибіленою.