Здавна людина намагалася прикрасити своє оточення. Вона оздоблювала візерунками предмети побуту та середовище, у якому жила. Такий вид образотворчого мистецтва називається декоративно-ужитковим. Слово ужитковий означає, що речі мають практичне використання. Слово декоративний походить від латинського dekorare - прикрашати.

І так, декоративно-ужиткове мистецтво - мистецтво прикрашати предмети побуду.

Декоративне мистецтво виникло ще в кам’яний вік, коли люди створювали дуже примітивні предмети побуту й узори до них. Першим прикрасам вони надавали магічне значення.

Декоративно-ужиткове мистецтво поділяют на види. Наприклад, за певним призначенням - меблі, одяг, посуд. А за технікою виконання можно відилити: ткацтво, килимарство, розпис, різблення, вишивку, гончарство, лозоплетяння та інші.

Матеріалами для майстрів слугувало дерево, текстиль, камінь, лоза, метал, папір.

Гончарне мистецтво (або гончарство) – одне з найдавніших – це виготовлення з глини різноманітних гончарних виробів – посуду, кахлів (плитка) та іграшок.

Вироби прикрашали розписами. З часом розписи ставали більш майстерними та вишуканими.

Розпис - ще один вид декоративно-ужиткового мистецтва. Наші предки любили прикрашати стіни хат, господарські приміщеня, меблі і посуд, тому орнамент можно зустріти майже всюди в народному побуті. Розписували навіть піч, яка була сердцем хати, адже являла собою джерело тепла и місце приготування їжі.

Дуже відомий петриківський розпис, який заровдився на Дніпровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва. В його основі лежать яскраві, позитивні кольори, рослинна або тваринна тематика. Як правило, петріківський розпис зображали на білому фоні, але в сучасних реаліяї можна зустріти і чорний.

Говорячи про розпис, не можна обійти увагою писанкраство - розпис на яйцях. Мистецтво писанки пройшло через віки й збереглось до наших днів. Писанки з різних регіонів України відрізняються різноманіттям візерунків та кольорів. Найскладнішим вважається розпис з Гуцульщини. У цьому регіоні візерунки дуже деталізовані, а лінії – дуже тонкі. На Київщині, Тернопільщині, Слобожанщині навпаки, малюнок - великий та займає більшість простору писанки.

Ще здавна український народ приділяв велику увагу одягу та побутовим предметам з тканини, вишиваючи орнаменти. Цей вид діяльності назвали вишивкою. Українські вишивальниці користувалися різними техніками - хрестиком, гладдю, мережкою. Вишивка була одноколірна, або багатогольорова.

Ткацтво - створення тканини на ткацькому верстаті за допомогою переплетених ниток. До народних тканин відносять - полотно, сукно, вовняні тканини, а також вироби - домоткані скатертини, рушники, плахти та запаски.

Різблення по дереву. Це можуть бути меблі, архітектурне оздоблення, посуд або дитячі іграшки, господарські знаряддя, обрядові й культові предмети, музичні інструменти чи прикраси, тощо. Прикрашають такі вироби рослинними або зооморфними мотивами. Митці ретельно добирають і деревину для майбутнього виробу. Перевагу надають липі, горіху, кленові, буку, дубу, груші та березі.

Лозоплетяння широко відоме в Україні. Майстри плели з кори дерева, бересту, соломи.