Починаючи з 2010 року в документах Президента та уряду постійно згадується про необхідність інтеграції до ЄДП. За звітами інституту стратегічних досліджень найбільш потужними задумками були в 2010 та 2011 роках.

В Програмі економічних реформ на 2010 - 2014 роки, в частині програми реформ в сфері науки та інновацій, була визначена ціль: «підвищити конкурентоспроможність сектору наукових досліджень і розробок, забезпечити інтеграцію вітчизняного сектору наукових досліджень у Європейський дослідницький простір».

В доповіді ІСД до Послання Президента України до ВР в 2011 році визначено, що в умовах наявного розриву у розвитку інноваційної науки в порівнянні з розвитком економіки, яка потребує тільки модернізацію, «перспективним шляхом збереження і нарощування наукового потенціалу є пріоритетний розвиток різноманітних форм міжнародного співробітництва, участь у двосторонній, багатосторонній, зокрема, загальноєвропейській, кооперації наукових досліджень та інженерно-технічних розробок. Ефективне вирішення цього завдання зробить українську науку потужним локомотивом позитивних змін в економіці, передусім у розвитку вітчизняної високотехнологічної промисловості, поліпшенні інвестиційного клімату, а також у сприянні прогресивним структурним перетворенням.»9

Після розчарувань в 2012 р в доповіді зазначається що найкращим способом збереження наукового потенціалу є об’єднання (?) його з освітою. Стратегія сталого розвитку – Україна 2020 дещо заплутала вектор розвитку науки, бо віднесла реформу науки і інновацій в розділ «Гордість» та визначив в якості індикатору прогресу Глобальний індекс боротьби за таланти (?).

Безумовно, 2015 рік з підписанням рамкової програми був найбільш значущим в цьому напрямі, але став як і 2016 рік роками втрачених можливостей та роками неефективного використання коштів у вигляді членського внеску. В рекомендаціях Аудиту PSF про це було м’яке нагадування, що потрібно використовувати участь в рамковій програмі не тільки безпосередньо, але й для формування та гармонізації наукової політики, забезпечення доступу до сучасної дослідницької та е-інфраструктури, використання спільної експертизи та створення критичної маси ресурсів для вирішення глобальних викликів та трансферу знань, даних та технологій між державами та бізнесом.

Уряд в середньостроковому плану дій визначив головні проблеми розвитку науки, але тільки три заходи включив до плану, які не є тою золотою ланкою, що може витягти весь ланцюг.

В звіті ІСД 2016 року нарешті згадуються про існуючи раніше завдання в сфері міжнародного наукового співробітництва, які так і не були виконані. Наданий в доповіді і перелік основних проблем: «Старіння наукової інфраструктури, скорочення наукових кадрів, незначна наукоємність національного продукту свідчать про руйнування наукового потенціалу України та формують загрози національній безпеці» . Для інтеграції в світовий науковий простір в доповіді відмічають несистемний та спорадичний характер міжнародної співпраці і звертають увагу на стратегічні напрями міжнародного наукового співробітництва в науково-інноваційній сфері:

- забезпечити системну державну підтримку участі вчених в роботі міжнародних наукових центрів ( прикладом є співпраця з ЦЕРН), організаціях та міжнародних проектах, що відкриє українцям доступ до сучасного унікального наукового обладнання та створить можливості для майбутніх технологічних проривів;

- сформувати інституційну основу для розвитку міжнародного співробітництва через створення офіційних структур та вдосконалення правового поля, закріплення правил комерціалізації і трансферу інновацій;

- знайти можливості створення спільної наукової бази у перспективних секторах інноваційної економіки,

- розробити та реалізувати спільні науково-дослідні проекти на основі запитів ринку і замовлень,

- створити спільні лабораторій та наукові осередки на основі сучасних інформаційних технологій, організувати віртуальні кластери у формі науково- інноваційних мереж.

Для зміцнення матеріально-технічної бази пропонується: «нестачу ресурсів за нинішніх складних економічних умов слід компенсувати поширенням практики створення центрів колективного користування науковим обладнанням.... формуванням загальної відкритої бази даних експериментального обладнання.... інформаційної інфраструктури із запровадженням системи відповідних грантів на їх модернізацію».

Для подолання інноваційно-технологічного розриву пропонується: «Наслідуючи досвід світових технологічних лідерів, Україні варто послідовно поглиблювати доступність до глобальних цифрових мереж та використовувати принципово нові можливості реалізації технологічного потенціалу, які відкриваються з доступом до глобального середовища. У цьому контексті забезпечення технологічної конкурентоспроможності має набути статусу найвищого державного пріоритету.»