Інтеграція до Європейського дослідницького простору відкриває додаткові можливості для розвитку національної дослідницької системи України завдяки потенційному виходу на нові ринки та отриманню нових знань (у різноманітній формі) з країн ЄС.

Розвиток сучасної національної дослідницької системи повинен відбуватися в контексті загального реформування економіки. Це означає, що наукова, науково-технічна та інноваційна політика повинні узгоджуватися із промисловою, освітньою, демографічною та іншими видами політик на найвищому рівні. Без стимулювання попиту на результати наукових досліджень і розробок з боку суб’єктів економічної діяльності, органів державної влади та потенційних партнерів з інших країн, в першу чергу – країн ЄС, будь-які «внутрішні зміни» у науковій системі не будуть мати належного ефекту.

Наявні документи, закони, стратегії

- Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність»

- Закон України «Про науково-технічну експертизу»

- Закон України «Про інноваційну діяльність»

- Закон України «Про наукові парки»

- Закон України «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки»

- Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»

Підзаконні акти, що забезпечують дію відповідних законів.

- Peer Review of Ukrainian Research and Innovation System, EU Commission, 2016

Наявні успіхи та виклики

За ВВП на душу населення (в паритеті купівельної спроможності) Україна посідає 61 місце в світі. При цьому за рейтингами спеціалізованих структур ООН Україна посідала в 2016 році 40 місце за науковим потенціалом, 41 – за потенціалом системи вищої освіти, 56 – за рівнем інновацій.

Відтак Україна ще зберігає великий науковий потенціал, але слід визнати, що за роки незалежності він зазнав суттєвих втрат. Загальні витрати на дослідження і розробки (ДіР) у постійних цінах скоротилися у понад 5 разів. Внаслідок змін у стандартах статистики скорочення чисельності зайнятих у сфері досліджень і розробок оцінити важче, але, згідно з оцінками, воно відповідало скороченню обсягів фінансування. Серйозно послабшали зв’язки

між наукою та виробництвом. При цьому найбільшою мірою скоротилася питома вага прикладних наукових досліджень і розробок, орієнтованих безпосередньо на потреби промисловості. Криза у сфері науки в часі розвивалася нерівномірно. Основне падіння значень відповідних показників припало на початок 1990-х років, але в останні роки знову спостерігалося пришвидшене скорочення наукового потенціалу країни. Так, за статистичними даними у 2016 році (останній рік, за яким на цей момент є повні статистичні дані) у порівнянні з 2015 роком на 20% скоротилась кількість зайнятих у науково-технічній сфері, на 29% кількість дослідників, з яких на 26% докторів наук та на 38% кандидатів наук1. На 32% скорочено прийом до аспірантури, на 10% прийом до докторантури. Навіть, якщо проводити розрахунки у поточних цінах, спостерігалося падіння витрат на дослідження і розробки: у 2016 році обсяг витрат на науку за рахунок коштів державного бюджету становив 3 700 856,5 тис. гривень, що на 2% менше ніж у 2015 році, а їх частка у ВВП склала 0,16 %. Питома вага загального обсягу витрат на науку у 2016 році зі всіх джерел по відношенню до ВВП становила всього 0,48 %. Починаючи з 2017 року спостерігалася стабілізація витрат на дослідження і розробки, і навіть зростання за окремими категоріями у поточних цінах (для оборонних витрат – навіть і в порівняльних цінах).

Отже, за показником частки витрат на науково-дослідні роботи у ВВП країн Україна суттєво відстає від країн Європейського союзу, де цей показник у середньому в 2015 році складав 2,03%. Більшою за середню частка витрат на дослідження та розробки була у Швеції – 3,26%, Австрії – 3,07%, Данії – 3,03%, Фінляндії – 2,90%, Німеччині – 2,87%, Бельгії – 2,45%, Франції – 2,23%.

Таким чином, загрозливо наростає науково-технологічне відставання України від розвинутих країн, у державі далі відсутня стратегія розвитку науки та ефективна наукова, науково-технічна, інноваційна політика, залишається вкрай низьким рівень оплати плати наукових працівників та їх соціальний статус, падає престиж професії вчених, критично посилюється відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України,

Основними викликами для національної дослідницької системи у найближчій перспективі є:

- Низький рівень витрат на дослідження і розробки, який не забезпечує навіть простого відтворення наукової системи;

- Прискорена еміграція науковців, особливо молодих;

- Стрімке старіння наукових кадрів;

- Зниження рівня кваліфікації наукових кадрів унаслідок деградації матеріальної бази досліджень та відсутності доступу до сучасного наукового обладнання та інформаційних ресурсів;

- Загострення конкуренції за кваліфіковані кадри з боку інших секторів (сектор держуправління, фінансовий сектор, окремі високотехнологічні сектори економіки, як-от сектор інформаційно-комунікаційних технологій та фармацевтика тощо)

- Різке зниження попиту на результати досліджень і розробок з боку інших секторів економіки як результат примітивізації економічної діяльності, переважно орієнтованої на виробництво сировини та продукції з низьким рівнем переробки.

[1] Відповідно до стандартів національної статистики дані наведені щодо чисельності зайнятих «за основним місцем роботи»