Поняття дослідницьких інфраструктур в Україні достатньо широко використовується в якості загального терміну для матеріально-технічної бази досліджень, які існують в наукових інститутах та університетах, а також центрах колективного використання наукових приладів та обладнання. Разом з тим в ЄС термін дослідницькі інфраструктури служить для означення відповідних окремих організаційних структур, що проходять повний життєвий цикл (проектування, будівництва, використання та надання послуг, розвитку та оновлення або ліквідації) з надання послуг для проведення фундаментальних та прикладних досліджень. В країнах колишнього соціалістичного табору такі інфраструктури називають Великими дослідницькими інфраструктурами. Підвищення необхідних витрат на будівництво та підтримку сучасних дослідницьких інфраструктур, при обмежених ресурсах бюджетів країн, буде доцільним за умови ефективного їх використання для великої кількості дослідників з різних установ та організацій. Тобто, виникла потреба розглядати певні дослідницькі інфраструктури як унікальні на національному або європейському чи навіть світовому рівні. Це змінює процедуру їх створення, підтримки, використання та надання доступу третім особам, а також потребує проведення навчання для роботи з такими дороговартісними установками. Використання ІТ технологій призвело до створення цифрових інфраструктур, які допомагають проводити спільні дослідження на цьому обладнанні, а також дозволили надати віддалений доступ та можливість об’єднати віддалено географічно наукові центри у форматі спільної дослідницької інфраструктури.

В Програмі Горизонт 2020 спеціально було надане визначення терміну «дослідницькі інфраструктури», який охоплює всі вище наведені особливості. Те саме визначення є в Законі України «Про наукову та науково-технічну діяльність». Разом з тим в Законі є також визначення Ключових лабораторій, яке, з першого погляду, здається охоплює і дослідницькі інфраструктури в загальному визначенні матеріально-технічного забезпечення досліджень. Мабуть саме це стало приводом для такої фрази в заходах Уряду – створення ключових лабораторій як елементу дослідницьких інфраструктур.

В Європі розглядаються такі терміни для визначення організаційних структур: дослідницькі інфраструктури, що займаються розвитком та надання доступу вченим та бізнесу до наукового обладнання; центри передового досвіду (centres of Excellence), які вже сформували критичну масу людських ресурсів найвищої кваліфікації на визначених проривних напрямах для вирішення глобальних проблем або технологічних проривах в промисловості. В окремих країнах розглядають такі центри також для формування центрів компетенції в освіті, наприклад, в фундаментальних науках шляхом об’єднання наукових установ та університетів. Центри передового досвіду, як правило, використовують існуючи національні чи європейські дослідницькі інфраструктури або технологічні інфраструктури, що можуть формуватися з використанням багатьох дослідницьких інфраструктур.

В середньостроковому плану дій уряду в реченні: «застаріла дослідницька інфраструктура, осучаснення якої потребує значних коштів та визначення стратегії її розвитку», поняття дослідницької інфраструктури використовується як загальне, а не як по відношенню до організаційної структури. Разом з тим розвиток Національної дослідницької інфраструктури дійсно потребує стратегії та коштів. Саме тому, учасники Європейського дослідницького простору пропонують для слабо розвинутих країн Європи (включно з Асоційованими країнами до Рамкової Програми) спільне використання існуючих дослідницьких інфраструктур, дорожня карта, яких була оновлена в 2016 році, та буде оновлюватися кожні два роки згідно з прийнятої стратегії розвитку їх в Європі та пропозиціям країн-учасниць. Країни-учасниці ERA, країни ЄС та Асоційовані країни, спільно розробляють політику розвитку дослідницьких інфраструктур в рамках форуму ESFRI. Україна може брати участь в цій групі з правом ухвального (!) голосу. В групі беруть участь два делегата, що розвивають в своїй країні дослідницькі інфраструктури та залучаються ще двох експертів для участі в 6-ти робочих групах за тематичними напрямами. В останній час, з’явилася також групи з е-інфраструктур та з використання дослідницьких інфраструктур для інновацій. До цього часу політика з розвитку е-інфраструктур для досліджень розроблялася тільки в групі e-IRG, в якій Україна також може брати участь з ухвальним голосом. Два делегати, що номінуються урядом країни, мають відповідати за розвиток е-інфраструктур для досліджень на національному рівні. Участь України в цих групах з огляду на застарілість власної дослідницької інфраструктури та відсутність коштів на її побудову потребує інших підходів для забезпечення дослідників. Перехід від принципу CAPEX до OPEX, впровадження масового співробітництва для проведення досліджень на передовому краю науки та своєчасного доступу до сучасного обладнання і даних досліджень для їх використання, в тому числі міждисциплінарному, стають основними елементами нового підходу як для розвинутих так і слаборозвинутих країн. Відсутність коштів в слаборозвинутих країнах чи їх нестача потребує не розпорошувати їх в багатьох організаціях, а об’єднувати зусилля для створення спільних національних інфраструктур, ефективного використання обладнання через розвиток сервісних функцій, формування банків даних з результатів досліджень, відкривати доступ до них, якщо вони були отримані за державний кошт і не становлять безпосередній комерційний інтерес для негайного їх впровадження. Таким же шляхом йдуть і економічно розвинуті країни.

Практика невеликих країн Європи показує їх активну участь в Європейських дослідницьких інфраструктурах на операційній стадії і не високу активність на стадії будівництва. На сьогодні зареєструвалися 50 Європейських дослідницьких інфраструктур (ESFRI) в сфері енергетики, збереження навколишнього середовища, безпеки здоров’я та харчових продуктів, фізичних наук та інженерії, соціальних та культурних інновацій. 11 дослідницьких інфраструктур є лідерами розвитку власних цифрових інфраструктур в сфері наук про життя, астрономії та фізики. До кінця 2018 року на операційній фазі вже будуть знаходитися 22 дослідницькі інфраструктури, з яких 18 мають організаційну форму ERIC, яка найкраще застосована для рівних прав Асоційованих країн з країнами ЄС як в їх управлінні , так і щодо можливості надання штаб-квартири в країні. Нещодавно зареєструвався в формі ERIC Консорціум Європейських соціальних наук з потужною технологічною основою обробки архівних даних соціологічних наук. Консорціум має штаб-квартиру в Асоційованій країні до рамкової програми – Норвегії.

Європа має ще розвинуті е-інфраструктури, які покривають надання високошвидкісних мереж (GEANT та національні мережі), високопродуктивних обчислень (PRACE, що включають шість потужних суперкомп’ютерів Європи), обробка даних та обчислення з високою пропускною здатністю (EGI, що включають грід інфраструктуру та федерацію національних «хмар»), збереження та надання відкритих даних для спільнот (EUDAT, OPENAIRE).

Європейська грід інфраструктура (EGI) для України може бути дуже цікавою, оскільки вона вже три роки розбудовує цифрові послуги для дослідницьких інфраструктур, більше 200 віртуальних організацій Європи за різними напрямами входять до Федерації EGI, інфраструктура надає послуги бізнесу та проводить навчання на передовому краю науки в центрах компетенції. Інфраструктура є ініціатором розвитку Open Science Commons та активно приймає участь у будівництві Європейської хмари відкритої науки. Вступ до цієї цифрової інфраструктури дозволить надати віддалений доступ до сучасної інфраструктури даних, визначитися з необхідністю участі у багатьох дослідницьких інфраструктурах Європи та прийняти участь в розвитку амбітного проекту – побудови, в рамках Європейської хмарної ініціативи, цифрової інфраструктури для 1,7 млн. дослідників та 70 млн. фахівців Європи з уніфікованим доступом для кожного.

Україна має 5-ти річний досвід взаємодії з EGI на технологічному рівні, має 40 ресурсних центрів Українського національного Грід в наукових організаціях та університетах в різних містах країни. Не використати цю можливість для забезпечення доступу українських вчених та бізнесу до сучасних Європейських цифрових «інфраструктур як сервіс», «платформа як сервіс», «програмне забезпечення як сервіс» та «дані як сервіс» є неприпустимим.

Україна не має достатніх навичок в будівництві національних дослідницьких інфраструктур за найкращими практиками управління та надання сервісів, тому участь в Європейських дослідницьких інфраструктурах є визначальним для здобуття досвіду в їх управлінні та розвитку.

Ще одним напрямом для доступу до сучасних дослідницьких інфраструктур є участь в Європейських міжурядових та міжнародних дослідницьких організацій – EIRO. До них входять 8-м таких організацій: CERN, EMBL, EUROfusion, ESA, ESO, ESRF, European XFEL, ILL. Україна приймає участь в якості Асоційованого члена в CERN та стала 30-м членом консорціуму EuroFusion. Прикладом координації спільних зусиль для участі в EuroFusion став створений на базі ННЦ ХФТІ Український дослідницький центр (Ukrainian Research Unit), що здійснює координацію робіт у 7 українських наукових установах: ННЦ ХФТІ, Інститут ядерних досліджень НАН України, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Національний університет «Львівська політехніка», Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Інститут теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Прозоре та відкрите функціонування відповідної координаційної Ради є запорукою справедливого доступу до сучасної інфраструктури для проведення досліджень як українських так і закордонних дослідників, оскільки роботи виконуються в 30 лабораторіях з різних країн світу за спільною програмою.

Реалізація цього пріоритету має вирішити визначену в Урядовому середньостроковому плану пріоритетних дій щодо застарілої дослідницької інфраструктури та відсутності системності у діях у напрямі інтеграції України до Європейського дослідницького простору та системного використання його можливостей.

Рекомендація 20 Аудиту PSF також пропонує МОН докласти зусилля щодо підписання вигідних договорів із європейськими дослідницькими інфраструктурами та отримати необхідні бюджети, в тому числі з ЄС та інших міжнародних джерел. Це дозволить українським дослідникам отримувати доступ до об’єктів сучасної дослідницької інфраструктури та проводити за їх допомогою спільні дослідження з ученими з інших країн.