Але… навіщо? Для чого у могилі вікно? Нащо денне світло людям, які вже понад 300 років, як спочивають від земних клопотів? Затишне віконечко у могилі… Таке здатне увігнати незагартовану психіку у стан депресивної пригніченості.

Яких тільки версій не висловлюють збентежені сюрреалістичним видовищем відвідувачі! Розкіш! Але зрештою, більшість долає ступор за допомогою сакраментальної формули «умом Росію не збагнеш»!

Ми не віримо у раціональну непізнаваність Росії, тому візьмемоcя дослідити химери московського нетрадиційного православ’я. Тим більше, що правда незмірно колоритніша за будь-які здогади.

Церква - домовина

Насправді «Могила російських воїнів» це … храм Петра і Павла. Не дивуйтесь – просто його так побудовали – у вигляді могили. Оригінально? І не кажіть!! Думається, ніде у світі не можна побачити нічого подібного.

Рішення не лише неповторне, але і безпрецедентне за сміливістю. Адже православний храм являє собою складний комплекс християнської символіки і його конструкція зумовлюється християнським богослов’ям. Скажімо, традиційною і найпоширенішою формою церковної архітектури є ковчег – знак захисту, спасіння і життя. Не дивно, що багато храмів будують у вигляді ковчега, – символіка красива, проста та зрозуміла. І що важливо – не двозначна…

А тут, на полі битви, від символізму аж подих перехоплює! Бо що може означати церква збудована у вигляді могили?.. Підкажіть! Ну, іще – крім смерті, загибелі, царства мертвих?..

Звернемо увагу – символіка форм традиційних православних храмів прямо протилежна за змістом до екзотичної церкви-могили російських воїнів: перші є знаком життя…

Цікаво також, що могло навіяти автору цей сміливий образ? Можливо шевченкове «церква-домовина»? (Стоїть у селі Суботові) – десь там, на рівні підсвідомості? / Жарт /.

Християни не вірять у випадок – тому те, що відбулося тут – не випадково. У своєму «найсакральнішому місці» тогочасні росіяни (ХІХ ст.) спорудили диво, яке відображає дійсний стан їх духовності – яка символіка, така і віра… Принаймні автори (представники імперської та церковної бюрократії) при спорудженні пам’ятки були заклопотані явно не тими скарбами, що на небесах…

Отже, ми дізналися, що «Могила російських воїнів» це вдало замаскований храм Петра і Павла. Тепер призначення віконечка у могилі стало зрозумілим – у церкві потрібне денне світло. (Хоча насправді тієї шиби виявилось замало, тому у храмі і за найкращої погоди темно, як у погребі).

Те, що багато людей обманюються відносно багатостраждального світлового отвору – зовсім і не дивно, – здогадатись, що це храм, непросто. Ми не будемо говорити про туристів – спробуйте запитати самих полтавців, де знаходиться церква Петра і Павла (настійно не раджу це робити), – чекати доведеться дуже довго, добре якщо 1 зі 100 втямить, про що ви торочите. Зовсім друге діло – шукати «Могилу російських воїнів» – тут вам навіть сліпий пояснить, як до неї пройти. Могилу знають усі, церкву – ніхто. Цікавий випадок: поховальна форма повністю перемогла життєвий зміст…

Історія химери (химери історії)

Для розуміння логічних парадоксів споруди, нам доведеться заглянути в минуле.

Поразка у Кримській війні (1853-1856) привела до створення сучасного ансамблю поля Полтавської битви. Вона боляче вдарила по національній амбіції – адже недавній «жандарм Європи» водночас скотився до рівня країни, що втратила важливі ознаки власного суверенітету. Ганьба розгрому актуалізувала розвиток російської міфології «преславної» перемоги.

Імперські психоемоційні трансформації накладались на українські особливості, адже скрута на фронті змусила царя Ніколая І до відновлення козацтва, – у лютому 1855р. вийшло «височайше повеління» про негайне формування полків козацької кінноти. Звістка викликала неймовірний сплеск енергії, – практично кожен шукав можливості потрапити до війська, щоб здобути унікальний для рабовласницької країни привілей свободи. Саме атмосфера ейфорії відродженого козацтва стала рушійною силою змін на полі Полтавської битви.

Під впливом «кримських» подій І.Ф.Павловський захоплюється тематикою козаччини і Північної війни і відкриває музей Полтавської битви, а Й.С.Судієнко жертвує 100 тисяч крб. на будівництво храму і облаштування могили російських воїнів. За його гроші до кінця війни (1856) було збудовано Сампсоніївську церкву, а поряд (1894) за проектом М.Никонова майстер А.Баринов декорував російську могилу гранітними блоками, сходами на оглядовий майданчик та хрестом висотою 7,5 метра. Однак незабаром виявилося, що саме величність об’єкта стала його головною проблемою: важкий гранітний хрест (біля 1000 пудів) почав провалюватись у середину могильного насипу. Довелось рятувати ситуацію. battle.poltava.ua

У 1906р. за справу взявся єпархіальний архітектор Сергій Носов, який для зміцнення фундаменту меморіалу, у середині поховального пагорба побудував уже знайому вам церкву Петра і Павла. Тобто храм виконує роль підпорки для масивного хреста!

Могильний портал

Якщо обійти пагорб по всьому периметру, то з його північного боку можна побачити, що на додачу до вікна могила має ще і двері. Але якщо у вас з’явиться бажання пройти крізь портал, то навряд чи цю ідею вдасться реалізувати – він постійно зачинений. Відкривають лише раз на рік – на річницю Полтавської битви. Тоді у середину заносять поставник, на якому можна запалити свічку за упокій душ загиблих московських ратників.

Ні, ми не прихильники «теорій» про спасенні і пропащі частини світу. Ми просто шукаємо відповідь на скромне запитання: чому вхід до церкви розмістили саме з північного боку? Чому не з заходу, не з півдня?.. Заради чого порушено архітектурну традицію?

Власне, у цьому немає ніякої таємниці: обладнання воріт у західній частині потребувало певних розходів, адже за проектом М.Никонова тут уже було споруджено гранітний фасад пам’ятки. Його демонтування і повторне збирання потребувало деякої праці і певних (мізерних) грошей. Тобто перша причина повністю прозаїчна – бідність. Або, якщо сказати коректніше – звичка до «дешевизни і сердитості», – імперія зекономила на християнських традиціях.

Але чому було не розмістити вхідного порталу у південній частині? Тим більше, що на той час архітектурний ансамбль поля Полтавської битви було сформовано, і саме південний бік пам’ятки став головним. Подивіться малюнки і фотографії цього місця від ХІХ ст. до сьогодення і скажіть, які ракурси обирають художники і оператори? Звичайно південні! Віддалена північна сторона нікого не цікавить.

То чому вхід до церкви свідомо зроблено з недоступного і віддаленого боку? Для «зручності» вірних?..

Архітектор прибирає ворота з нашого поля зору тому, що могильна брама різатиме око через суперечливість образу. Автор соромиться своїх поховальних пропілеїв, тому і «приховує» їх від глядача.

Крім того – йому доводиться вирішувати конфлікт існуючих образів: церкви, як місця невідсвітнього душевного спокою і пам’ятника «преславній вікторії», як арени буйства громадянської релігії перемоги. Оскільки ці два напрями між собою несумісні, то доводиться обирати щось одне – тому автор, ховаючи церковну браму, акцентує на тому, що об’єкт є могилою.

Напис на хресті Христовому

Тому нам залишається друга відповідь – підйом заради самого процесу, – кам’яні щаблі на могилі забезпечують участь паломників у ритуальному сходженні до вершини «зіккурата» для зустрічі з «мудрістю».

Мова не дарма зайшла про «мудрість» – шлях на верхівку могили приведе вас до хреста з дивовижним написом. Ні, не тим – всесвітньовідомим, що свого часу залишив розбещений прокуратор Іудеї. Полтавські ревнителі віри залишили напис набагато цікавіший (і незмірно православніший): «Воины благочестивые, за благочестiе кровiю вънчавшiеся». Отут мудрість! (Апокаліпсис 13:18)

Благочестя — це істинне богошанування та практичне дотримання правил віри, яке виражається у тому, щоб виявляти любов і милість до страждаючих (Якова 1:27).

Зрозуміло, що не може бути ніякого сумніву, – солдати на полі бою, зазвичай цим тільки і займались!! Принаймні російські – 8 липня 1709 року.

Якщо пройти далі, то з іншого боку хреста можна прочитати імена вищезгаданих «мучеників за віру»: Ерст, Гельт, Лов, Феленгейм… Коли поглянеш на ймення страстотерпців, не можеш стримати недоречної на місці поховання усмішки – не дуже-то вони при житті були православними. А через 200 років після смерті – стали! Чудо!

Звичайно, всім відомо, що на боці Пєтра І воювало багато іноземних найманців. «Безкорисливо». «За віру боролися».

Напис, звичайно, відверто спекулятивний. А те, що безсумнівне дурисвітство, свідомо, за волею «священноначалія» розміщено не десь, а саме на хресті, наводить на геть сумні роздуми… Зверніть увагу на парадокс: злий язичник Понтій Пілат на хресті написав святу правду, а борці за «благочестя» – відверту брехню… Хто там, до речі, батько брехні?

Антиномії канонічного православ’я ХІХ ст.

Отже, ми познайомились з унікальною полтавською церквою Петра і Павла (меморіалом російських воїнів). Будівля є пропагандиським символом перемоги 1709р., але водночас історично пов'язана з поразкою імперії у Кримській війні 1853-56рр. та є її сублімацією.

У архітектурі храму увічнено ряд відхилень від традиції, що зачіпають і питання християнського віровчення:

1. Церква-домовина. Спорудження храму у вигляді могили (символічне значення якої прямо протилежне за змістом до традиційних православних храмів і відверто сумнівне) відображає тогочасний стан химерної духовності «святоросійства».

Те, що храм було збудовано з прикладною метою – у ролі опори для хреста, є мистецьким відображенням народження утилітарного православ’я, єдиною справжньою функцією якого стає обслуговування потреб (здебільшого – «богоданного» володаря та його улуса).

2. Замаскована церква (храм подвійного призначення). Свідома жертва змістом заради форми: «приховування» церкви з поля зору вірних заради акценту на могилі. Симбіоз «дому молитви» з «зіккуратом» – пам’ятником «преславній вікторії» виявляє витоки сучасної громадянської «релігії перемоги» з її «12 містами-апостолами» та «Пасхою» 9 травня (1945).

3. Експлуатація хреста. «Маленьке» патріотичне шахрайство – перетворення солдатів (в тому числі іновірців) на страждальців за віру православну. Причому брехливий напис розміщено на хресті, – головний символ віри зроблено предметом політичної маніпуляції.

У цьому зловживанні не лише витоки моральної «небездоганності» сучасного московського православ’я («брехня во благо імперії» знаходить своє пряме продовження у сьогоднішньому лицемірстві «гібридного православ’я»: Кіріл (Гундяєв) вперше відверто збрехав), але також і вияв розростання єресі російського етнофілетизму.

На той час (ХІХ ст.) все це було дуже химерно. Але то був лише початок, – сьогодення залишає незмірно брутальніший відбиток у церковній архітектурі.

Ярослав Москаленко

Про монументальну пропаганду російського етнофілетизму у Полтаві:

• Орловоздвиженський монастир: жахи сакральної Полтави

• Про феномен орлопоклонництва у Полтаві

• Монументальна пропаганда "російського світу". Полтава: Сампсонівська церква

• Витоки релігії «російського світу» в архітектурі ХІХ століття: церква Петра і Павла у Полтаві