Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні. (Івана 8:36)
Дарма деякі люди не слухають проповідей московського патріарха – він уміє дивувати. От скажімо, у своїх грудневих проповідях Кіріл чомусь неодноразово звертається до теми несвободи російського православ’я… Він веде мову, як ви добре розумієте, звичайно ж не про сьогодення, а про часи сивої давнини.
От було колись, нагадує нам Святійший, що помазаник божий, государ імператор всієї (і т.п.) Алєксандр І Благословенний, та по своїй особливій царственній благодаті призначив керівником російської церкви завідомого безбожника кн. Голіцина. Щоправда, той, до його честі, намагався усовістити помазаника: «Який же з мене обер-прокурор? Ви ж знаєте, що я не маю віри». (проповідь 04.12.2015 http://www.patriarchia)
Жахливо? Авжеж, Ваша Святість! Отаке творилося у минулому...
А ще: «Святитель Філарет як ніхто інший розумів, що Церква невільна, що вона не просто знаходиться під контролем світської влади, а керована світською владою» (проповідь 02.12.2015 http://www.patriarchia)
«Церкву було підкорено державі, і навіть єпископів призначали світські чиновники…» (проповідь 04.12.2015)
Більше того: «Протягом столітть Церкву нашу было позбавлено можливості розвивати своє служіння». Ну це вже зовсім катастрофа, бо якщо немає служіння, то немає і самої Церкви. Якщо сіль несолоною стане – то куди її? Отож!..
Головною помилкою минулих віків патріарх вважає «позбавлення Церкви можливості вільно звертатися до свого народу», що і було причиною «революційних потрясінь».
Не зовсім зрозуміло, хто, чому і в який спосіб не дозволяв звертатися до народу, але головна думка промальовується: деградація російського православ’я привела до колапсу імперії.
Далі проповідник сміливо переносить нас у сьогодення: «Церква потребує свободи (!) – свободи прийняття рішень». – Несподівано? Але не лякайтесь: свобода потрібна «...саме для того, щоб зберегти свій духовний потенціал, допомагати і владі, і народу виходити з кризових ситуацій, розвивати взаємодію і співоробітництво, укріпляти силу народу» (проповідь 04.12.2015). Тобто свобода РПЦ має утилітарно-політичне призначення, – це щоб нагорі не подумали чого лихого.
Читаєш текст проповіді, і не покидає тривожне відчуття невідповідності, – з якого це дива Його Святість став пропагувати ліберальну жидомасонську вигадку – якусь так звану «свободу»?
А по друге, чим пояснити стійкий інтерес патріарха до подій прадавньої старовини? Це ж колись, у синодальний період там щось було не те – були деякі перегини на місцях. Але ж тепер-то, слава богоданному, все по іншому: «Сьогодні ми маємо велике щастя жити у країні, де Церква володіє повною свободою, і думаю, у світі небагато держав, про які можна сказати то ж саме». (проповідь 04.12.2015)
Оцінивши майстерність (і своєчасність) куртуазного реверансу у бік Путіна, спробуємо розібратись у парадоксальній логіці співця проповідника: якщо зі свободою РПЦ все наскільки ОК, то нащо було і город городить? Варто було битий час порпатись у віковому археологічному попелі заради наскільки скромного підсумку: все у нас рожево і чудово – ура?
Ми не суперечимо патріарху – воістину ура! Він правий чи не у кожному своєму слові:
1. Віками РПЦ перебувала у імперському рабстві? – Так!
2. Це привело до колапсу імперії? – Без сумніву!
3. Сьогодні РПЦ користується нечуваною за історичною міркою свободою? Однозначно!.. Визнаємо гірку правду – вождям сьогодні нецікаво втручатися у церковні справи. В силу різних причин. Частіше буває навпаки – деякі ієрархи зовсім і не проти зайнятися державними справами – допомагати владі, долати кризи, укріпляти народ… Не держава хоче загнуздати церкву, а РПЦ має гостре бажання інтегруватись до складу держави. І схоже, готова заради цього на все.
Отож патріарх правий щодо церковної свободи – все у них рожево і чудово. Володіє РПЦ свободою? – Іще й як! Володіє, як сама захоче. І саме те, що Його святість повністю правий, підкреслює безумовну неактуальність його проповіді, – немає жодного зв’язку з сучасністю. То навіщо патріарх говорить про проблему, яка, як він сам визнає, не має жодного відображення у світлому російському сьогоденні?..
Те, що у РПЦ немає клопоту зі свободою, ще не значить, що цієї втіхи немає у житті самого першоієрарха. – Напередодні відбулась подія, яка змусила ЗМІ заговорити, що Кремль остаточно зламав патріарха Кіріла.
Йдеться про те, що 04.11.2015 Його Святість закликав шанувати особливі успіхи Сосо Джугашвілі, захопився волею, силою, інтелектом та політичною рішучістю комуністичного тирана і масового вбивці.
Ставши на рейки патріаршої логіки, вірні мусять також прийти до визнання заслуг Ірода Великого (а вони не малі) перед давньоіудейською державою, добрих справ Нерона перед мешканцями Риму та сміливих реформ Диоклетіана заради зміцнення імперії.
Проблема зовсім не в тому, що голова Совнаркому має у пристойних колах погане реноме. Сталін це не просто «лиходій» – це гонитель Церкви і віри Христової, а отже він – істинний антихрист.
Нехай не засмутять наші слова тих, хто звик до голівудського образу антихриста – з рогами і червоними очима, – життя завжди простіше.
Перші християни – апостоли Господні застерігають нас від багатьох антихристів, що уже є у світі. (1 Івана 2:18, 4:3-9) Тому, щоб поклонитися антихристу і образу звіра зовсім не обов’язково мати унікальне довголіття і доживати до самого кінця світу. Це, за бажання, можна зробити завжди. Така можливість є і сьогодні…
Не думаємо, що патріарху легко далися ті слова. Швидше, його таки змусили це зробити. (Хоча до виламування рук, схоже, не дійшло). Змусили ті, хто пропихає свого претендента на роль антихриста. Хоча, яке це тепер має значення?
Патріарх сам публічно поцінував успіхи гонителя Церкви, та ще й овечкам стада Христового світлу путь указав – ідіть та вшануйте лиходія, адже без нього не було б сучасної (путінської) Росії.
Та повернемось до питання – чому «Святійший» раптом став співцем свободи? Звідки цей інтерес до неактуальної теми вікового церковного рабства?
Може тому, що душа людська по своїй природі – християнка? У всіх, навіть у патріарха… Вона створена для єдності з Богом і непокоїться у розлуці зі своїм Небесним Батьком. До чого тут розлука? «Бо від повноти серця говорять вуста його» (Луки 6:45). Людина говорить те, що важливо для неї… Чи не втратив патріарх московський дечого дуже важливого після скромної буденної промови 4 листопада 2015 року?
Грудневі настанови про церковну (не)свободу змушують задуматись. Що то було? Це була проповідь вчення Ісуса Христа? – Кхм!.. Швидше – історичний екзерсис для кесаря… Це було слово «на збудування» російського світу? – Та ні. Швидше навпаки… Може це була образа на Путіна, спроба прилякати його гнівом Аллаха? – Навряд чи. Його Святість же не хлопчик, щоб вірити у такі химери… Отож, швидше за все, проповідь викликана винятково питаннями багатого внутрішнього світу патріарха Кіріла.
Впродовж усієї розмови ми погоджувались ледь не з кожним словом Святійшого. Надійшов час заперечити йому в одному – ніщо у світі не може позбавити Церкву свободи. І ніхто. Навіть сам великий і страшний Алєксандр І.
Але можна позбутися свободи... Як нам сказано: «Господь же то Дух, а де Дух Господній, там свобода». (2 до Коринтян 3:17) Отож бачимо, – щоб втратити свободу треба спершу відпасти від Бога.
І московський патріарх дуже добре розуміє цю перспективу: «Відступивши, вона перестане бути Церквою – вона стане розкольницькою групою і сама себе відділить від Вселенської Церкви». http://www.patriarchia
Як би не проспати нам, вірним УПЦ, до того часу, коли уже буде зовсім пізно – коли грудневі проповіді патріарха стануть актуальними. Щоб не тужити потім за свободою, а втішатися нею у Господі нашому Ісусі Христі.
15 Грудня 2015 Іван Горобець