«Ми як мученики попадем у рай, а вони просто здохнуть» (Владімір Путін)
Нещодавно, перечитуючи підшивки «Почаєвського лістка», я гірко задумався про масоно-закулісну, електронно-концтабірну, Білло-Гейтсову, рідинно-вакциновану чіпізацію православних. І от – ви не повірите, – під час думання цієї воцерковленої думи, на мене зійшла рясна божа благодать!
Дух мій, сповнившись нетутешнім миром, тихою втіхою і любов’ю, виторгся з тіла і рушив догори, як ота ракета з ОТРК «Іскандер». Ніби з безодні, з вод морських, крізь товщу темряви підносився я до світла. Здавалося серце не витримає від радості! Я не бачив Тебе, але я знаю, хто Ти! Він чекає мене. Ось, все ближче – Той, Хто є дивовижна, небесна, Свята Любов…
І от, коли до зустрічі з Ним вже залишалось зовсім трохи, шлях мені перепинили похмурі небесні парубки з невиразною зовнішністю: «Громадянин Лемішка! Вам доведеться пролетіти з нами».
Вже за мить я опинився у зовсім іншому місці. Спершу, ніби крізь туман, я побачив табличку з написом: «Нєбєсний Ієрусалімъ». Далі, кинувши оком, я був вражений тим, наскільки все тут мені знайоме! Де ж усе це я бачив?.. А… та це ж Кремль! То собор Васілія Блаженного, це Лобноє мєсто, а он отам – Мавзолей Лєніна. А у воротях Спаської вежі хто воно стоїть, сповнений променистого світла?… Та це ж Всєволод Чаплін, – я відразу впізнав його – бачив колись в інтернеті. Поправивши на могутніх грудях ангельську кольчугу, отєц Всєволод несподівано (і навпрочуд мелодійним голосом) закричав:
– Браття і сестри! Вам дуже пощастило у смерті – ви попали у рай! Служити моєму богу будете у моєму легіоні, так що ви тепер мої.
У нас тут рай, а не Америка. Тут порядок! Ніякої демократії, прав людини, та інших безбожних мерзот тут немає і сліду. Дисципліна! Древнє благочестя! Скромність! Довготерпіння! Подвижничество! Як сказано: «Нині уготовайте серця ваші не на їжу і питіє, не на спокій і безпечаліє, але на терпіння, всякий труд і многая скорбі». Не дарма так пророкував великий російський поет Владімір Висоцький – «в раю буде туго». Амінь глаголю вам – мужайтесь!
Але, водночас і радуйтесь, – посту у нас немає! Тому що їсти і пити тут не дають, бо ви ж тепер – духи безтілесні. Отож і одягу вам більше не треба. Але для пристойності, зодягнетесь у славу. Славу отримаєте у отця-кастеляна. І будьте дбайливі з нею, – за псування райського майна – два світлих празника поза чергою!
А тепер слухай розпорядок Вічності! У нас тут, знаєте, вже немає часу, але жити будете за московським часом. Власне, час тут ділиться на чотири сторожі – кожна по 6 годин. Перша сторожа суть Закон – у цей час конспектуємо зміни до конституції богоданого президента та прославляємо славне обнулення його. Згадуємо також праведників святорусія.
Друга сторожа – суть Пророки – величаємо передвісників російського світу, превентивних воєн та священної війни у Сирії, – серед яких перший Кіріл Гундяєв. Тоді ж у нас – Свято хрещального єдинокупелія богоподібної троїці слов’яно-братніх народів.
Третя сторожа – пришестя російського бога: святкуємо коронацію прісноцаря Івана Грозного та свято релігійних реформ Пєтра І Вєлікого. Тоді ж – пам’ять спасительної жертви Ніколая ІІ Викупителя.
Четверта сторожа – свято Полтавсько-Бородінської преславної вікторії та райська пасха 9 травня. На пасху у нас – штурм небесного рейхстагу, хресний хід з дідами на паличках та поверження ворожих прапорів до Мавзолею Лєніна.
Це добовий цикл свят. Крім того є свята тижневі, місячні, річні, п’ятирічні і т.д. Є також свята ротні, батальйонні, полкові… про це дізнаєтесь потім. А зараз – бігом у казарму! І після першої ангельської сурми щоб усі були вже на Красній площі.
Отямився я вже у казармі. Улучивши хвилину, я запитав благоліпного старослужащого:
– Ваше духоблагородіє, а це точно... рай?
– Рай-рай, не сумнівайся! Раїше нікуди. Так наш ротний казав... Зрештою, що таке рай? Це просто місце, де живуть праведні душі... Я тут вже 40 років богослужу, так що все тут добряче знаю.
– Я чомусь думав, що у раю буде якось… веселіше.
– Тю, дурний! Розваг закортіло?.. Будуть! Ось зараз на плац…
– І якось незвично мені, що тут, у раю, чую, всі так матюкаються…
– Не відаєш, що верзеш! Амінь глаголю тобі – як пораюєш отут хоча б місяців шість… Але ти не журись, знаєш як сказано: «для святих усе святе»! Та й матюки – то ж не жиди їх вигадали, це колективне творіння нашої народної древлеросійської доброчесності…
– Аз ще трохи смущахуся тим, що рай наскільки російський… Тут все російське і скрізь самі росіяни. А у Євангелії сказано, що не буде «ні юдея, ні елліна…».
– Ну так правильно, боєць, у нас усе по Євангелію, – тут дійсно немає жодного грека! (А євреїв зовсім крихта)... Кажуть, спершу наш бог був проти райської русифікації. Але потім, після того, як вселенське православ’я відпало в український розкол, Йому довелось змиритись. Відтоді райнаш!
На плацу дійсно було весело. Після повірки почались духовні вправи, направлені на розвиток самозречення, православної покірливості та довготерпіння у бідах. Але не менш цікавим було бачити на площі багатьох прославлених святих землиці російської. Ліворуч від нас святий Алєксандр Нєвський соромив якогось богослужбовця за недостатню розвиненість у нього праведного гніву до гріховного і гнилого Заходу.
Ще далі, збоку, було видно, як на сходах Мавзолею сам Іосіф Сталін, слухаючи рапорт матушки Матрони, добродушно розкурював люльку з ладаном. А праворуч, зовсім близько від нас, по Лобному Мєсту гуляли святий Ніколай ІІ разом з Распутіном. Цар був з мисливською рушницею, а пророк тримав у руці пляшку свяченої води.
Підгонку слави і райську виправку бійців у нас перевіряв особисто патріарх московський Кіріл Гундяєв. Я коли його побачив, то так зрадів, що бовкнув прямо з шеренги:
– Ваша святість, що – ви попали у рай?!! Тобто, я хотів сказати – ви вже попали у рай? Вже встигли так швидко померти?
З мене всі засміялися, як з дурника, але під суворим поглядом патріарха нашого і отця відразу стихли і витяглись. Він смачно плюнув і сказав по пастирському:
– Роззява і дурень! Багато у тобі ще старої, тілесної закваски. Ти духовними очима зри, чадо. Людина помирає не тоді, коли її несуть на цвинтар, а тоді коли вона втрачає здатність до покаяння! Так що я вже років 40 як помер. Відтоді я зійшов у рай, працюю тут... А тілесно аз і досі у Москві, несу, тскать, свого хреста... Ротний, – цього богослужбовця негайно покарати – за нестриманість, гординю, бездуховність, незнання церковнослов’янської мови і маловєріє!
Отак і почалась моя райська служба... Поправді – щасливі не помічають часу! Я таки не знаю, скільки я втішався у нашому раю. Знаю, що вчили напам’ять (вічність попереду!) «духовний рєгламєнт», «артікул воінскій», «констітуцію» РФ, гімн «боже царя храні», «протоколи сіонськіх мудрецов», «акафіст» Андрєю Ослябі… Читали, марширували, молили, штурмували, гордились, повторяли, ненавиділи ворогів нашого бога і церкви…
Якось після звітного концерту ложечників, у хвилину слабості я запитав вищезгаданого благоліпного старослужащого:
– Ваше духоблагородіє, а таке колись було, щоб кого з раю вигнали? Ну, як згрішить чимось…
– Ти що, дурень? Запам’ятай: звідси назад дороги нема, – це російський рай. Тут як попав, то все! Був тут якось один італієць, так він казав: «Залиш надію...».
– А якщо хтось, наприклад бога нашого російського похулить?.. Тоді виженуть?
– І не думай! Все одно не виженуть. І повір мені – краще не хули… Вам тут ще вічність разом вікувать. Ото мовчи та диш! Молодий іще… Нічого, якось вгуришся.
– Мені здається, що сталась якась жахлива помилка... Я прожив життя у гріху і розпусті! Бачу, що мені тут не місце...
– Слухай, дух, – сюди ніхто так просто не потрапляє. Якщо вже попав, значить було за що!
– Я знаю, що я недостойний...
– А от цього не люблю: «недостойний»... Не комизься! У тебе добрячий церковний стаж, – в РПЦ ти від народження. По друге – проповіді Кіріла Гундяєва про російський світ і божественну єдність слов'ян ти чув. По третє – чуючи їх, за кожною літургією визнавав Кіріла своїм «патріархом і отцем». Тобто при житті ти повністю прийняв і сповідував віру нашу святоросійську! А яка віра, такий і рай... Тому пізно бульбишся. Раніше треба було думати, синок!
Якось на російський великдень я, скажу відверто, такого благолєпія більше не витримав. У розпал свята, прямо у Храмі аерокосмічних військ РФ я заплакав. Заридав! Це певно, була якась неканонічна молитва – без церковнослов’янських кучерів, без зазубреного тексту, без слів взагалі. Це була якась туга, якесь каяття. Щось на зразок: «Боже, як же так!!»
І тут вдарив грім, і крізь кудлаті хмари диму я побачив перед собою променіюче гнівом лице отця Всєволода. Ховаючи очі він тихо сказав: «слухай, тут про тебе звідти малявка прийшла… Що ти як би і досі ще не помер… Ранувато тобі до нас.
Не виконав ти ще свого високого призначення у землиці святоросійській! Вертайся! Пам’ятай – належить тобі спершу, використавши отриманий богословський матеріал (що ґрунтується на особистісному досвіді віри і життя), захистити докторську з теології. Також покликаний ти від нашого бога до пильної проповіді богоносництва, єдинокупелія і спасительного святорусія! Будь вірний нашому божественному начальству і проллються на тебе щедроти єпархіальні. А про свою посмертну долю не журись – коли то ще воно буде! Крім того, щодо нашого російського раю... там не все так однозначно...
Як лагідне овча поміж вовки, так посилаю тебе поміж лютих жидобандерівців! Бережись чадо, спокус західних. Неусипно борись проти гріховного лібералізму, гуманізму, прав людини та інших єресей. Особливо остерігайся єресі українства. Як я їх усіх бл. ненавиджу: суки, америкоси, укри, фашісти! Блюди! Блюди державу святоросійську!
Тут він міцно поцілував мене просто в губи і я, сіпнувшись, отямився. Дивлюсь – я вже за столом, біля підшивки рідненького «Почаєвського лістка». Добре потягнувшись, подумавши я розсудив, що у словах нашого командира легіона є свій резон. Виконуючи промислительні настанови о.Всєволода, я відразу накидав цей автореферат, який і подаю на розгляд спеціалізованої вченої ради.
З православним привітом - кандидат святоросійських наук
Пантелей Лепеха
Творчо-науковий доробок Пантелея Лепехи: