Ініціатива канонізації Оскольда в УКП МП
Оскольд канонізований в УПЦ КП
Помісний Собор УПЦ Київського Патріархату, який збирався 27.06.2013р. канонізував київського князя-християнина Оскольда (Аскольда) – Миколая (+882) і приєднав його до лику святих, повідомляє Православний Оглядач з посиланням на cerkva.info.
«Немає сумніву в тому, що Оскольд загинув як мученик, будучи першим нашим просвітителем і першим князем-християнином. Кияни з християнськими почестями поховали вбитого Оскольда, і на його могилі згодом Олма збудував церкву Святого Миколая», - стверджує Помісний Собор УПЦ КП.
Собор з певністю констатує, що в давнину існувала традиція пошанування князя як блаженного та християнського мученика, про що відомо з Іоакімівського літопису та інших джерел. А один із перших академічних істориків В. Татіщев, заявляв, що Оскольда «можна за першого руського мученика вважати».
Поступово, з відкриттям нових джерел і доказів та дослідженням нашої історії, ставало все відкритішим шанування Київського князя Оскольда як мученика. Відомо, що святий праведний Іоан Кронштадський не тільки шанував пам’ять першого києво-руського православного самодержця Оскольда-Миколая, але й вклонявся йому як християнському мученику. Взагалі у ХІХ ст. з’явилося певне зацікавлення нашою сивою давниною і першими нашими просвітителями. Митрополит Київський і Галицький Арсеній (Москвин) (1797–1876) порушував питання про спорудження пам’ятника князю-мученику.
Так, із мученицького подвигу першого київського князя-християнина Оскольда-Миколая розпочалось утвердження християнства у Київській Русі-Україні, яке отримало своє продовження за святої і блаженної княгині Ольги й остаточно запанувало через більше аніж сто років – за святого рівноапостольного князя Володимира Великого.
За інформацією Православного Оглядача однією з підстав для розгляду питання про канонізацію першого київського володаря-християнина стала книга українського дослідника Сергія Шумила "Князь Оскольд і християнізація Русі", яка була видана в 2010 р. у київському видавництві «Дух і літера». Після виходу цієї книги, з ініціативи автора було проведено низку міжнародних наукових конференцій, присвячених 1150-річчю початкової християнізації Київської Русі за часів князя Аскольда. Зокрема, такі конференції протягом 2010-12 рр. було проведено в Чернігові, Києві, Ужгороді і навіть Санкт-Петербурзі (остання за підтримки ЮНЕСКО).
1. Приєднати благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім’я у православний церковний календар.
2. Чесні останки благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, із причини давності літ від події мучеництва залишити на волю Божу.
3. Пам’ять благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, відзначати в неділю 2-гу після П’ятидесятниці, у день Собору всіх святих, що в землі українській просяяли, як перехідне святкування.
4. Писати благовірному князю Оскольду, святому першомученику Київському, чесну ікону для поклоніння відповідно до визначення Святого Сьомого Вселенського Собору.
5. Надрукувати житіє благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, і скласти йому богослужіння, а до цього відправляти службу за Загальною мінеєю.
6. Благословити будівництво храмів на честь благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського.
7. Від імені Освяченого Помісного Собору оголосити українській православній пастві про канонізацію благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, і сповістити про це Предстоятелів Помісних Православних Церков.
Заступництвом і молитвами благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, нехай благословить Господь український народ і державу, зміцнить у душах наших любов до Бога і до ближніх, утвердить у серцях наших мужньо стояти і свідчити про віру Православну.
Благовірний князь Київський і наш першомученик Оскольд народився приблизно у 30-х роках ІХ ст. і був по прямій лінії нащадком роду києвичів – династії князівської, родоначальником якої був славний князь Кий, що заснував наше першопрестольне місто Київ. Про це ми довідуємося з давніх наших літописів та від польських хроністів – Яна Длугоша (ХV ст.) та Мацея Стрийковського (ХVI ст.). Вони ж, взявши до уваги давні руські літописи і джерела, які до нас не дійшли, встановили, що князь Оскольд був останнім правителем Руси із князівського роду києвичів. Походження його імені є досить давнім: від землеробського народу, що жив у Подніпров’ї і називав себе сколотами. Про них писав античний вчений Геродот.
Очоливши ще зовсім молоду і міццю нез’єднану Київську державу, князь Оскольд вирішив піднести її міжнародний авторитет, подбати про її престиж і славу. Невдовзі правитель Руси організував похід на столицю Візантії Константинополь. Причиною таких військових дій став захист наших купців, які вели торгівлю збіжжям у столиці Візантії Константинополі і були страчені на смерть за наказом імператорського двору через якийсь невеликий борг у сплаті податку. Про це нам свідчить великий патріарх Фотій, що був на той час першоієрархом Церкви Грецької у своїй проповіді про нашестя русів на Константинополь 860 року.
Отож, згідно з давніми візантійськими хроніками, місяця червня 860 року князь Оскольд здійснив військовий похід на Константинополь. Коли лодії Київського правителя дісталися берега величного града Богоматері – Царгорода, то імператора грецького Михаїла не було в ньому. Із воїнством своїм імператор пішов на війну з агарянами. Русичі ж двомастами кораблів оточили місто з усіх боків так, що коли вранці 18 червня 860 року мешканці Константинополя прокинулись, то вжахнулися від такої кількості непроханих воїнів, які вже стали штурмом брати місто.
Патріарх Фотій, що залишався у столиці Візантії, закликав усіх ревно молитися і стати на захист святого міста від поганих. Становище було дійсно надто критичним: руси на чолі з Оскольдом ледь не підняли все на списи. Вони збирали довкола усяке добро, грабували храми, чинили насилля і нікого не щадили. Сам святий Фотій дивувався згодом цьому народові, говорячи про нього: «Народ вийшов з країни північної, прямуючи ніби на другий Єрусалим, і племена піднялися від країв землі, тримаючи луки і списи: вони жорстокі і немилосердні, голос їхній шумить, як море».
Почувши про небезпеку, імператор Михаїл припинив війну з іновірними і, повернувшись до Царгорода, став на молитву з патріархом Фотієм у церкві Святої Богородиці, що у Влахернах, і всю ніч її творив. А тоді, винісши зі співами Божественну ризу Святої Богородиці, вмочили у море її полу. Була тиша, і море заспокоїлось, «а тут відразу знялася буря з вітром, і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної Русі розметало, і до берега пригнало, і побило їх так, що мало їх вибавилося з такої біди і до себе повернулося», – розповідає нам преподобний Нестор Літописець. Ось як буває, коли гнівом на гнів відповідати. Але ж дивний і великий Бог християнський, у Нього ж бо Своя правда і Свої присуди. Привів невірних русичів на вірних християн, а повернув їх додому зі світлом Своєї благодаті. Благовірний Оскольд шукав помсти, а отримав дорогоцінне перло – Христа Бога.
Після цього чуда Богородиці й невдалого походу вложив Бог у серце й розум Оскольда, князя усієї Руси, просити в Царгородського патріарха Фотія хрещення для себе і для всіх своїх побратимів, для всього народу руського, племен, що проживали у його державі. Святий Фотій та імператор Михаїл ІІІ невдовзі надіслали до Русі місіонерів на чолі з єпископом, які хрестили князя Оскольда. У хрещенні правитель Руси отримав нове ім’я Миколай. З того часу в Києві постала християнська громада і засновано було єпископську кафедру.
Детальне повідомлення про хрещення Руси за князя Оскольда ми знаходимо у Констянтина Порфірородного: «І народ Русь, войовничий і безбожний, роздаючи йому золото, срібло і шовкові строї, він схилив до переговорів і, уклавши з ним мирну угоду, переконав прийняти Божественне хрещення; влаштував так, що вони прийняли архієпископа, який дістав рукопокладення від патріарха Ігнатія. Архієпископ, прибувши до країни названого народу для згаданої справи, був там прийнятий доброзичливо. Князь того народу, скликавши збори підданих і на чолі старійших з його оточення, які з причини давньої звички більше за інших були прихильні до марновірства, і міркуючи з приводу своєї віри та віри християн, закликає й питає (архієпископа), що саме той буде свідчити і чого навчатиме. Коли єпископ поклав їм книгу божественного Євангелія і свідчив їм деякі чудеса Спасителя нашого й Бога і розповів їм історію деяких чудес, здійснених Богом у Старому Завіті, руси тоді ж не забарилися сказати:
«Якщо й ми не побачимо чогось подібного і особливого того, що ти говориш про трьох отроків у печі, то нічогісінько тобі не повіримо і не будемо слухати твоїх промов». Він же, будучи переконаний у непохитності сказаного: «Якщо що просите в Ім’я Моє, приймете», і ще: «Хто вірує в Мене, діла, що Я творю, сотворить і більше цих творить, коли створюване має бути не для гонору, а для спасіння душі», сказав їм: «Хоча й не вільно спокушати Бога, але, коли від серця вирішили приступити до нього, просіть, що хочете, – Бог неодмінно зробить по вірі вашій, хай я є смиренний і малий». Вони ж просили саму книгу віри християнської, тобто божественне й святе Євангеліє, кинути у розпалений вогонь, обіцяючи, коли вона лишиться неушкодженою, приступити до Бога, якого вона прославляє. Після того, як було сказано, ієрей підняв очі й руки до Бога і вигукнув: «Прослав Ім’я Твоє святе, Ісусе Христе, Боже наш, і нині перед очима народу цього всього». І кинута була в піч з вогнем книга святого Євангелія. Через тривалий час, коли піч згасла, вийнятий був священний список неушкодженим і незнищенним… так що навіть китиці на кінцях мотузки, що зв’язувала книгу, не зазнали ніякої шкоди чи зміни. Побачивши це і вражені величчю чуда, варвари без вагань почали хреститися».
Отже, як бачимо, Господь під час Оскольдового хрещення Руси явив два чуда: перше – з Ризою Пресвятої Богородиці, а друге – з незнищенним у вогні Євангелієм – для того, щоб просвітити князя Оскольда і весь народ його.
За прикладом князя Оскольда християнство прийняло чимало київської знаті і воїнів. Віра Христова почала поширюватися і серед простого люду. Так відбулося перше масове хрещення у давній Київській державі.
Початок християнізації Руси викликав спротив з боку язичницької знаті Києва, яка, вступивши у змову проти князя Оскольда, 882 року запросила з Новгорода воєводу-язичника Олега, який через обман і підступ вбив законного володаря Руси Оскольда в одному з урочищ, приблизно за три кілометри від Старокиївської гори. Фактично це вбивство князя-мученика можна назвати переворотом, у результаті якого язичники знову повернули собі владу на Русі. У країні розпочалася жорстока язичницька реакція, на християн були оголошені гоніння, і всі християнські храми у Києві зруйновані.
При підготовці матеріалу використана інформація з книги Сергія Шумила "Князь Оскольд і християнізація Русі".
05.07.2013