Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я (Івана 14:12)
29.04.2016 Президент України Петро Порошенко закликав владу РФ і бойовиків на Донбасі до припинення вогню, зазначивши, що «Нинішній Великдень стане тестом для Росії на її приналежність до християнської цивілізації. Щоб пройти цей тест, Росія та її маріонетки мають беззастережно припинити вогонь хоча б на Пасху». http://ru.tsn.ua
Але чергові домовленості знову виявилися не вартими паперу: окупанти вели вогонь всю Великодню ніч і по всій лінії фронту. Отож вийшло так, що тест вони як би «провалили», і вже з 01.05.2016 – не християни!
Ми не згодні зі словами Президента – першотравневі події 2016 року не могли стати для «путінських маріонеток» таким випробуванням. Хоча б тому, що «тестом» перевірялися лише справи, а не віра пасхальних убивць. А питання віри тут першочергове – адже вчинки є плодами віри: віра помагає ділам, і вдосконалюється із діл. (Якова 2:22)
Їх віра дозволяє їм брехню, порушення угод і святкові вбивства. Тому нам надзвичайно важливо дати відповідь на питання – якої вони віри? Для цього необхідно звернутись до набагато важливіших тестів, які у різний час успішно складали московський першосвященник, ієрархія та «вся повнота» РПЦ.
Кіріл (Гундяєв) у 1980-х роках лікувався у «цілительки» Джуни та брав участь у демонстраціях «її можливостей» – тобто долучався до чарівництва і звертання «за допомогою» до бісів. Про Господню заборону подібних практик і долю таких експериментаторів можна багато пізнавального прочитати у Біблії: Левит 19:31, 20:27; Єзекіїль 13:18-20; Повторення Закону 18:10-12; Одкровення 21:1-8 …
Варто звернути увагу – це ж не маленька дівчинка у дитсадку викликала «русалочку»!.. Це трохи серйозніше. На той час «Його Святість» був одним із видних ієрархів РПЦ, що вже впритул наближався до 40-річного ювілею, – віку сформованої особистості, зі всіма своїми переконаннями.
Може не варто було б пригадувати давні забави єпископа, якби у його сьогоднішніх проповідях виразно не звучав джунівський окультизм з «енергетичними пучками», та Христом, який використовуючи кривизну простору-часу, відкриває шлях грішникам до життя вічного у паралельному світі…
Акцентуємо, що наша мова зовсім не про те, наскільки «поганою» чи «гарною» людиною є Кіріл (Гундяєв). Ідеться зовсім про інше – наскільки є апостольською та віра, що її проповідує святоросійський першосвященник?
Предстоятель РПЦ починаючи з 2007 року нагороджує політправославних єретиків, відлучених від Церкви соборним рішенням. Якщо Кіріл (Гундяєв) заохочує діяльність, що приводить до церковного відлучення і яка шкодить спасительній місії Церкви, то це значить, що він перебуває під відлученням собору УПЦ МП. Разом зі своїми відстороненими однодумцями.
Показово, що у прагненні вигородити осіб, «що вносять дух неправди», патріарх і собі не став уникати того духу, заявивши, що «не знає, хто такі політправославні».
Гаванська декларація 12.02.2016 вразила українське суспільство своєю аморальністю. Показово, що обурення зачепило вірних як православного так і католицького віросповідання.
Вже сам факт шпигунської таємності «зустрічі тисячоліття», самочинність дій патріарха у її підготовці і проведенні дали підстави звинуватити його у порушенні принципу соборності, папізмі та криптокатолицизмі.
Подібні докори виглядають небезпідставними з огляду на те, що римофілія Кіріла не є великою новиною.
У березні 2016 року єпископ УПЦ Лонгин (Жар) з публічно картає патріарха Кіріла, як «єретика», що іде «по дорозі антихриста» та здійснює «найтяжчі гріхи проти Духа Святого».
Звинувачення достатньо серйозне. Власне кажучи – більш серйозного звинувачення у православ’ї бути не може… Тим більш цікаво, що воно не знайшло жодної реакції з боку московської патріархії. Чому вони так красномовно мовчать? Тут варіантів залишається не багато, – або:
1. Вони мають ієрархів своєї церкви за блазнів, слова яких не підлягають коментуванню;
2. Сказати їм нічого…
Та і що нам чекати? Щоб у патріархії визнали Лонгина «багато у чому» правим? (Прохання не сприймати слова про мовчання як особистий докір московському першосвященнику – він має повне ліберально-масонське «право мовчати»!).
Своїм демаршем Лонгин (Жар) поставив у пікантну ситуацію також і свого навчителя Онуфрія (Березовського). Адже наш «консерватор» надійно вписався у свиту «всеєретика і екуменіста» Кіріла. Тепер перед митрополитом постало нерозв’язне питання – як і про віру древлеправославну поревнувати, і дружби з Кірілопутіном не зіпсувати. Не дивно, що він теж багатозначно мовчить з цього приводу.
Слизький текст Гаванської декларації дає підстави говорити про відступлення від віри («Каталог відступлення»). Але і незалежно від тексту зрозуміло, що розпочато курс «на зближення». Прилюдної зміни символу віри не буде – православ’я розмиватиметься явочним порядком у напрямку до повного «відновлення єдності» з католиками.
Власне, зближення з католицтвом не розпочато, а переведено у практичну площину – у Москві почали будувати храми РПЦ без іконостасів.
Причому переведено достатньо давно – 16.12.1969 на засідані Священого синоду РПЦ, з ініціативи владики Нікодіма (Ротова) прийнято рішення про допущення католиків до православного причастя «там, де у них немає храмів». Цю постанову 01.07.1971 було підтримано Помісним собором: «Схвалити діяльність Святішого Патріарха Алєксія і Священного Синоду РПЦ у взаєминах з неправославними християнськими Церквами і сповіданнями, як таку що має священне завдання поступового створення умов наближення віросповідної єдності розділених нині християн».
Причастя іновірців наближає віросповідну єдність християн? Та спільна євхаристія це і є найбільший вияв церковної єдності! У нашому випадку – православних з католиками…
То що відбувається у РПЦ? І чи залишилась у ній святиня, якщо вони допускають до причастя іновірців? За їхньою логікою виходить так, що ні…
У РПЦ у 2013р. відбулась (вперше в історії) розканонізація власних святих.
Ця історична оказія не менше за Гаванську зустріч може претендувати на назву «події тисячоліття». Хтось (невідомо ХТО!!) скасував соборне (!) рішення про канонізацію десятків (!) святих РПЦ. Певно, це надзвичайна людина! Бо досі не було ще поміж смертними такої особи, що могла б зупиняти ухвали соборів. Може у москпатріархаті уже хтось сів у храмі, та видає себе за Бога?
Хто міг прийняти таку сміливу постанову? Ім’я «доброго генія» – не велика таємниця… Хоча, що нам з його імені? Тим більше, що слухання на роль антихриста іще тривають.
Якщо РПЦ раптом вИзнає рішення таємного супернаставника щодо новомучеників помилковим, то цим засвідчить безчинство власного священноначалія, а якщо – справедливим, то цим виявить власну безблагодатність. Бо як можна говорити про дію Духа Святого у церкві, соборні рішення якої, як вона сама визнає – непотріб?
Прямим наслідком розканонізації-2013 є обґрунтований сумнів у всіх інших канонізаціях, хіротоніях та соборно-синодальних рішеннях РПЦ.
Цей печальний висновок знаходить своє підтвердження у проповідях московського першоієрарха про багатовікове рабство РПЦ: «Протягом століть» її «було позбавлено можливості розвивати своє служіння».
Якщо патріарх правий, і РПЦ дійсно вже віками не виконує свого служіння, то як можна говорити, що вона і досі залишається Церквою? Визнання древньої безплідності РПЦ – це визнання її безблагодатності. Теорія «немічної Церкви» заперечує її святість, і є ознакою еклезіологічної єресі.
Але якщо патріарше напучування містить помилкове і неапостольське вчення, то чому «вся повнота» РПЦ «смиренно» терпить? Може тому, що у ній діє Дух Святий?
Від часу свого обрання Кирило (Гундяєв) проповідує громадянську релігію «російського світу», яка є етнофілетичною єрессю. Жодних протестів його доктрина, зрозуміло, не зустрічає – адже філетизм-то свій, рідний, – святоросійсько-державницький. Звичайно, якби він був чужим, то його відразу б помітили і засудили. Це ви вже повірте! А так…
Щоправда, деякі говорять, що «російський світ» не є повноцінною єрессю, а лише містить її ознаки… Цей дотепний риторичний прийом дозволяє виправдовувати лжеучення його неповноцінністю! Ніби спотворення віросповідної істини обов’язково повинно відповідати чиїмось уявленням про досконалість.
Говорити про «елементи» філетичної єресі у РПЦ це те саме, що говорити про «ознаки» полонію-210 у чашці Олександра Литвиненка. У обох випадках за евфемізмами приховується вбивство. Тільки у першому випадку воно набагато страшніше.
04.11.2015 Кирило (Гундяєв) закликав вірних шанувати «заслуги» Сталіна.
Це при тому, що Сосо Джугашвілі був гонителем віри і Церкви Христової – тобто він є у числі тих багатьох антихристів, про яких говорить апостол Господній (1 Івана 2:18, 4:3-9). У цьому плані «заслуги» Коби нічим не менші, ніж у Нерона чи Диоклетіана. Отже, поправді – РПЦ дочекалась того, що її першосвященник вшанував антихриста. І благочестиво промовчала.
Можна було б і далі продовжувати: згадати про тест на толерантність до розвитку статевих збочень у ієрархії РПЦ, тест на КГБ-придатність агента Михайлова, тест на віросповідне україноненависництво у РПЦ … і т.д. і т.п… Але навіщо? Сказаного досить для того, щоб зробити деякі висновки.
Необхідно визнати реальність – подобається вона нам чи ні, – РПЦ як Церква – агонізує… Хоча, може й ні! – Може, вже померла?..
У православ’ї повинно відбутися велике відступлення. Обов’язково (2 Солунян 2:3-4). Коли – для нас не так і важливо, – адже це лише питання часу.
У чому воно має виявитись? Можливо, у якихось с справах? «Чипізації» там, евтаназії, ювенальній юстиції… А от скажімо, св. Іван Кронштадський вважає, що воно викриється у «неповазі до Євангелії та апостольського вчення».
Для когось це буде несподівано? Але про це також свідчить Слово Боже: «...від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і ученнь бісівських...» (1 Тимофію 4:1)
Отже, відступлення виникає не тоді, коли накопичується сума страхітливих злочинів, від яких кров ціпеніє в жилах, а коли розвивається терпимість до спотворення віри… Так із цим уже і зараз багато у чому «усе гаразд»!
Однак у РПЦ особливої паніки з приводу відступлення не видно і, скажемо відверто, – це повністю нормально… Тому що відступлення повинно прийти непомітно. Адже сказано: «Бо вже діється таємниця беззаконня…» (2 до Солунян 2:7). Якщо «таємниця», то значить, що вона відбувається таємно для багатьох.
Життя завжди було повне несподіванок. От свого часу вже сталась подібна прикра подія: вітхозавітна Церква відпала від Бога. Чи багато хто з народу Господнього тоді розумів що насправді відбулося? Тоді, коли розіп'яли Сина Людського? Та ні! Вони «не відали, що творили». Хоча душею певно відчували, що щось воно не теє діється…
Але проти емоцій повстав законний авторитет ієрархії. Наставники віри, які вивчали кожну літеру Писання авторитетно свідчили – не може прийти Спаситель з Галілеї. На їх боці був рафінований інтелект, ексклюзивна «канонічність» та ааронова «спадкоємність».
Просто прийшов час затьмарення, і вся їх узаконеність обернулась на ніщо. І це приклад для нас. Якби рятувалась душа «канонічністю», то легко б на світі жилося людині!
У чому була провина Божого народу? В тому, що у час зради вони пішли за священноначалієм. Вони послухали їх в усьому, а треба було слухати в усьому крім гріха.
Віросповідна зрада не може мати якоїсь градації. Говорити про те, не якому рівні сьогодні перебуває відступництво, і чи далеко ще до «дна», не доводиться. Адже кожна твереза людина розуміє, що не можна бути зрадником лише на 7%, 19% чи Х%. Зрадник – це значить «уже». І досягнути якоїсь «повноти запроданства» він не здатен, бо деградація може відбуватись до безкінечності.
Відповідно, вірним давно час серйозно задуматись над тим, наскільки можливо відвідувати храми, у яких на літургії проголошується відоме нам усім ім'я. Адже ті, хто визнають його своїм «патріархом і отцем», цим свідчать про визнання учення свого наставника, стають співучасниками його справ. (2 Івана 9-11). А тут уже починається сфера ризикованого у питанні спасіння душі.
Радує те, що багато вірних УПЦ над цим уже поміркували (37,3% не хочуть бути у складі РПЦ).
Послідовники проповідника «російського світу», незважаючи на їх обрядовість і самоназву, не є православними – вони іншої віри і іншого духу. Але автор цих рядків далекий від думки, що от «вони», мовляв, такі-сякі, гірші від нас. Навіть навпаки, – якщо ми не помічаємо віровідступлення, то «ми» гірші. Росіяни не мають імунітету від етнофілетизму – а ми маємо. Це означає, що наша відповідальність більша.
Отож насправді мова не про когось, а про нас. Дуже важливо, щоб саме ми не провалили тесту на християнство.
Нехай увердить усіх нас Людинолюбець Бог на дорогах правди.
23.05.2016 Іван Горобець