«Пізнання – доля людини». (Роберт Пенн Воррен)
Скільки не зустрічаю розумних людей, то кожен із них, як тільки мова заходить про історію, похапцем, не жаліючи живота свого, нап’ялює суддівську мантію і шпарко оголошує остаточний вирок: історія це не наука а історики завжди брешуть!
Як я люблю цих людей за їх експресію, життєву енергію і твердість переконань! Люблю їх підозріливий, скептичний погляд і багатозначну, гірку усмішку. О, ці суворі мужі багато бачили у своєму житті! То стріляні горобці – їх нічим не обдуриш. Вони істинно мудрі. Їхня мудрість корениться у потужному життєвому досвіді. Вони, як і всі мешканці незабутнього есесеру мають єдиний життєвий досвід – існування в умовах дикого, тоталітарного режиму, де люта брехня була системоутворюючим фактором. Тому вони так щиро вірують у брехливість усього сущого.
Отут зарита велика собака нашої всенародної антиісторичної релігії! Як і всяка інша конспірологія, це релігія знедолених. І ми усі постійно повторюємо її головну мантру: «нікому не вір!» (обмануть, оббрешуть, підставлять, кинуть, etc).
Людські спільноти поділяються на два різновиди:
1) цивілізовані – засновані на правосудді та кредиті (на довірі);
2) дикунські – ґрунтовані на тупому насильстві і похабній брехні.
Мешканці примітивних, варварських спільнот, природньо, усіх бояться, усе ненавидять і нікому не довіряють. Але їхній багатий життєвий досвід не є джерелом істини, тому що крім диких, існують інші, цивілізовані суспільства, у яких люди мають зовсім інший життєвий досвід – досвід співпраці. У цивілізованих спільнотах можна довіряти не лише історикам, але й лікарям, судам, державним установам і навіть центральному банку. Власне цивілізація – це і є довіра.
Ми, на жаль, маємо негативний досвід життя під владою дикунів. Нам не пощастило. Наші співвітчизники занадто довго животіли в умовах несамовитої брехні. Погляньте, який це гігантський період: три покоління під владою комуняцької орди (1917-1991) плюс п’ять поколінь царської орди (1782-1917 – починаючи від ліквідації Гетьманщини та масового закріпачення).
Московську добу ми поєднуємо з комуністичною тому, що обидва режими були генетично спорідненими, тоталітарними мурашниками. Власне – московство органічно породило більшовизм. Оцей перехід від царського москвізму до лєнінського комунізму Микола Хвильовий у своїй «Сентиментальній історії» охарактеризував поетично і навпрочуд чітко: «Прийшла нова дичавина … зашуміла модернізована тайга азіатчини».
Отож якщо ви родом із Наддніпрянщини, то для вас оці (3+5) 8 згаданих поколінь означають одне: ваш пра-пра-пра-пра-пра-прадід був останнім, хто бачив життя Західного типу: цивілізоване (чи напівцивілізоване) і не до кінця пробріхане. То з якого дива вам комусь довіряти?
«Брешуть усі» – це головна істина варварської спільноти і аксіоматична основа їхнього світогляду. Відповідно до неї історики не можуть не брехати (не лизати, не лакеїти , etc). Але…
1. Якого начальника обслуговує «батько історії» Геродот?.. Чи тужиться він надуванням древності і величі своєї Батьківщини – Галікарнасу?.. Чи пропагує панівну ідеологію / релігію (даючи прозаїчні пояснення священним історіям еллінів)?... Чому він висловлює захоплення інфраструктурними досягненнями ворогів-чужинців – персів? (наприклад їх «Царською дорогою»)...
Скажу вам по правді, панове, Геродот зовсім не схожий на ваших «істориків»! У нього є помилки, але чомусь геть немає брехні. Ця багата і знатна людина однозначно не була холуєм чи шахраєм.
2. Чому якийсь Тит Лівій (друг імператора Октавіана Августа і вихователь майбутнього імператора Клавдія) публічно дискутує над питанням: Гай Юлій Цезар (батько Октавіана!) це благо для країни чи прокляття? Чому історик відверто висловлює повагу до убивць Цезаря – до Брута та Кассія, яких Август на державному рівні оголосив проклятими «батьковбивцями»? Хіба таке буває?
Батьковбивця у Давньому Римі це «Homo Sacer» – найстрашніший, проклятий грішник, останній покидьок і упосліджений мерзотник, осквернитель землі, для якого уже не існує ні закону, ні покарання. Гірше нього уже нікуди… Проголошення Кассія та Брута «батьковбивцями» це щось на зразок «анафематствування» Мазепи царем Пєтром І. Можете уявити царського пропагандона-історика, що з пошаною б відгукнувся про Мазепу? Ні? А у Римі це зовсім не диво. Тому що цивілізація це серйозно. Так, Тит Лівій не завжди, як на сучасний погляд, критичний до джерел, але він точно не підходить на роль попихача і лакизи «божественного» Августа.
3. Чому котрийсь Публій Корнелій Тацит багато і часто критикує «своїх» – римлян і водночас із пошаною відгукується про чужих – про лютих ворогів – германців? Причому «своїм» влітає грунтовно: як розбещеному наріду так і його жадібній еліті – сенаторам. Більше того, історик критикує «божественних» імператорів, викриває підступність Гая Юлія Цезаря і віддає належне його супернику по громадянській війні – Гнею Помпею Великому.
Він захищає добре ім’я ворога! Це щось на зразок того, щоб якийсь мазайло-історик часів СССР у своїй писанині на тему громадянської війни навів відомості, що позитивно характеризують Симона Петлюру... Для вашого печального світу це геть неможливо, але у цивілізованому світі це норма.
Скажете правдивість була властива тільки древнім? Звернімось до рідненького 20-21 ст. Чому якісь Арнольд Тойнбі чи Петер Енґлунд зовсім не виявляють прагнення «уславити подвиг» англійських чи шведських «воїнів-визволителів», удревнити і возвеличити «батьківщину-матір» та лизнути богоданого начальника у відведене для цього місце?.. Чому?!! У вас є відповідь? У мене є – вони не дикуни.
Ідеться не про індивідуальну святість окремих героїчних істориків Заходу, а про явище відоме у есесерівські часи як «буржуазна об'єктивність» – здатність цивілізованих авторів розглядати питання відсторонено, тобто науково. Проте не всі спільноти здатні до науки.
У відповідь на сказане мої улюблені антивакцинатори історико-скептицисти лише печально похитають головою і з мудрою гіркотою зауважать: «Історію пишуть переможці»... Мені теж подобається цей афоризм! Його автором є досить відомий політик-нацист, член окультного товариства «Тулє», кавалер «Ордену крові» (і чудовий слюсар) Антон Дрекслер. Погодьтесь, що партайгеноссе вам не збреше, він же не історик!
Насправді засновник Пан-німецького союзу правий лише частково. Дійсно, коли Цезар розбив галлів, то він таки справді написав їхню історію. Але якби галли розбили Цезаря, то вони точно ніяк би не написали історії Риму. (У тому числі ще й тому, що у них не було писемності). Єдине що вони могли б зробити для наукової пам'яті, це скласти пісню і потім, після людських жертворпенесень, при світлі вогнища довго її горлопанити. Тому засновник Deutsche Arbeiterpartei не зовсім правий. Так, коли цивілізовані спільноти перемагають варварів, то вони пишуть їхню історію. Але якщо переможцями стають троглодити, то наступають «темні віки» – діромеха в історичному полотні світу. Тому що дикуни не здатні до історичної науки. (Щиро прошу всіх галлів мене пробачити за категоричність! Ви досягли порівняно високого ступеню розвитку, але історія – не для вас).
Звичайно наука виникає з початком цивілізації. Видається правдивою думка про те, що коли людина трясеться від голоду, то вона не буде зацікавлено шукати відношення діаметра сфери, описаної довкола октаедра до довжини його ребра. Але у міру того, як цивілізація нагодувала людину і подарувала їй безпеку, людина з подивом помітила, що у неї з’являється інтерес не лише до їстівного. Виявляється, можуть бути й інші втіхи у житі – більш тонкі, але не менш гострі: релігія, яка (на відміну від первісної магії) дає смисл життю, мистецтво, що приносить естетичне задоволення і наука, що дарує інтелектуальну насолоду.
Ці утіхи доступні не усім! Але цивілізовані спільноти багаті і поблажливі. Тому поправляючи яскравий, дорогий гімматій вони говорять: та нехай живуть ці диваки! З їхніх додекаедрів-ікосаедрів немає жодної користі для нашого господарства, а хитрочислення якогось Піфагора нікому з нас не принесуть ні ковбаси, ні горілки, але… нехай живуть... Ми то у їхніх мудруваннях, звичайно, нічого не тямимо, однак раптом комусь із нас захочеться цієї розваги – гімнастики для розуму, то нам буде до кого звернутися... Так виникає наука.
Історія серед інших наук – пізня дитина, вона з’являється уже після виникнення держави. У час дикості пам’ять про минувщину зберігається у казках та піснях. Потім торгаші винаходять писемність, яку відразу бере на озброєння держава, бо виявляється, що точна фіксація минулого (воєн, угод, союзів, обставин бою) дає потужні переваги в управлінні. Відповідно, представникам політичного класу потрібен доступ до достовірного історичного знання.
Але історія – екзотична рослина, вона живе не в усякому кліматі. Скажімо давня, тисячолітня Індійська цивілізація не породила історичної науки. Таке суворе наше життя! – доки не прийшли англійські колонізатори місцеві просто не відчували у ній жодної потреби. Вони потрапили до світоглядної пастки своєї релігії – віра у циклічність і повторюваність буття робила саму ідею вивчення минулого повністю безглуздою.
У інших цивілізаціях Сходу було трохи краще. Там де релігія сприяла лінійному баченню історії, минуле, принаймні, почали записувати. Але оскільки у східних деспотіях панує віра у сакральність керівництва, то реальне знання історії там потрібне небагатьом. Їхні «історики» це ієрофанти, які зрідка готують божественному фараону пам'ятні записки, зате постійно виробляють пропагандиську маячню для його рабів. Їм не можна не брехати!! Віра у священність влади штовхала до іншої світоглядної пастки: якщо наш істинний бог Рамзес ІІ програв битву при Кадеші, то який він тоді у трясці бог?.. А якщо Син Сонця ніякий не бог, тоді весь наш египетський ексклюзивізм і все наше бачення світу – рідкісна дурниця. Тоді немає у нашому світі ні смислу, ні порядку, ні останньої надії...
Скажіть поправді, що легше змінити – релігію (ідентичність) чи редакцію документу?.. Отож!!.. Якщо фараон це бог, то тоді схоже, що при Кадеші ми дивним чином перемогли! Звичайно, спершу підлі хети віроломно напали на нашу мирну країну, на початковому етапі окремі представники командування припустилися болісних помилок, але завдяки мудрому керівництву (і особистій мужності) Рамзеса ІІ було досягнуто блискучої перемоги, після якої залишки нашої легендарної армії (у повній відповідності до геніального плану фараона) похапцем героїчно відступили до Єгипту...
Отже, якщо для дикунів історія непотрібна, то для східних деспотій вона недосяжна. Історія може виникати лише там, де спільнотою керують люди, а не «боги». Тільки там, де дурниці керівника не носять сакрального характеру є смисл їх виявляти, критикувати і виправляти. Крім демократії для виникнення історичної науки потрібен управлінський поліцентризм, при якому брехня одного історико-підлабузника легко викривається і тому втрачає смисл. Грецька система полісів забезпечила цю унікальну умову для розвитку науки. Але найголовніше – потрібні (немислимі для східної деспотії) приватна власність і правосуддя та супутні їм особиста свобода і людська гідність.
Наука – результат розвитку особистості. А особистість починається з гідності. Нагадаємо, що гідність це не щось особливе, – це біосоціальна ознака здоров’я. Це вияв норми. А за брехнею завжди стоїть підлий страх (побоїв, осміяння чи неотримання хабаря). Впевненій, вільній, самодостатній людині брехати ніби і нічого... Але не кожна спільнота терпітиме вільну людину!
Історична наука це розслідування минулого. Історик то щось на зразок Шерлока Холмса, який веде свою роботу не заради грошей, наукових звань, ступенів (і навіть не заради перемоги вселенського добра). Пан Вільям Шерлок Скотт Холмс не голодний, – йому вистачає грошей на вівсянку. Але крім їжі, гри на скрипочці та паління опію йому хочеться іще й іншої гострої втіхи – задоволення від мислення. Тому він встановлює правду про минуле. Тому він не бреше.
Усі вищезгадані виняткові умови склалися лише в одному регіоні світу – в Європі. Історія – продукт Античної цивілізації (Заходу), тому те, що «батьком історії» називають грека – не випадковість. Щоправда сама цивілізація Заходу потім поширилась по світу і стала глобальною. Ті спільноти, які сприйняли духовну культуру Заходу, спроможні до наукової історії. (Згадаємо слова московського історика Васілія Ключевського що культурною людиною є лише той, хто засвоїв культуру Заходу). Інші спільноти можуть лише імітувати (мавпувати) проведення історичних одсліджень. Точно так, як вони завжди мавпують усі інші ознаки цивілізації (як Пйотр І імітував західний капіталізм, зганяючи рабів на державні заводи, а Ніколай І імітував кодифікацію права у безправній спільноті).
Коли варвари пишуть історію, то виходить або поезія, або фантастика, або (найчастіше) тупа пропаганда. Звичайно, з усякого правила бувають винятки. У безплідних спільнотах подекуди трапляються поодинокі представники Заходу (на зразок згаданого Васілія Ключевського), робота яких становить наукову цінність. Але перебуваючи у ворожому культурному оточенні вони змушені адаптувати свої висновки до екзотичних уподобань тирана-вождя, до віровчення шаманів і диких смаків дрімучого натовпу простих представників племені. Тому робота цих самородків цінна у конкретних випадках, але на загальному рівні носить деформований характер. І вони не винні – гарна рослина на камінні дає паскудний урожай.
Є суспільства, які заохочують розвиток особистості і є такі що прямо руйнують особистість. У перших історія є, у других – немає. У них є казки, пісні, збірники анекдотів і пропаганда. Щодо московщини (чи царської, чи червоної), то як справедливо зауважила Валерія Новодворська «історія Росії ще не написана». І це зовсім не випадково, – вони об'єктивно не можуть дослідити власну історію.
До того часу, поки (якщо) москвини спроможуться засвоїти культуру Заходу, доти вислів «російський історик» це оксюморон. З огляду на курйозність цього виразу краще його уникати, а на знак поваги до тих поодиноких представників забордюрні, праця яких має певну наукову цінність доречно вживати щось на зразок «дослідник московської минувщини». Що стосується маси невибагливих чиновників державної історичної служби РФ (РІ), то оскільки вони пропагандисти віри у фантастичний «осібний шлях» москвинів, не варто їх ображати гнилим, західним словом «історик», – їм більше підійде ісконно-посконне, канонічно-великодержавне слово «дрєвлєпісєц» (варіант «дєєпісєц»).
Панове! У час коли дикуни атакують цивілізацію не варто їм ні в чому допомагати. Вони дикуни – вони не розуміють, що падіння Заходу не приведе до встановлення їхнього тисячолітнього райху. Вандальські спільноти немічні і безплідні; коли (якщо) цивілізація Заходу впаде то їм не стане на чиїх досягненнях паразитувати і кому продавати сировину. Гуни не переживуть Риму. Їхня «перемога» означатиме нові «темні віки». Ні, іще гірше! Захід підняв цивілізацію на таку висоту, що падіння з неї буде смертельним для людства (тому один мільярдер і взявся за фантастичну ідею колонізацію Марсу). Тож ми не можемо допустити «перемоги» вандалів.
У питанні зупинення варварства немає дрібниць. Коли цивілізована людина погоджується з екзотичними віруваннями дикунів, вона поширює територію маячні. Не можна погоджуватись з троглодитством ні жартома, ні всерйоз. Чим більше ваші знайомі просунуться до цивілізації (розмосковляться), тим далі вони будуть від усякої конспірології, і тим менше вони будуть схильні паплюжити науку і порядних людей, які нею займаються.
Юрба пишається своїм нігілізмом, ніби то найбільше досягнення. Насправді цинізм – це віра у лайно. Ця зручна релігія захищає від жаху самопізнання людину, яка здогадуються, що вона таке, але не бажає прикладати зусиль, щоб стати кращою. Єдина правдива радість гівновірів – максимальне обпаскуджування усього сущого: людей, ідей та інститутів. Це внутрішні варвари, об'єктивні посібники зовнішнього дикуна.
Допоможемо людям долати безкультурність, неуцтво і сентиментальне відношення до власної історії! Пам'ятаймо – Богу довподоби добрі справи.
29.12.2021. Іван Горобець
Схожі матеріали за темою:
Про екзотичні погляди історико-фантаста РФ Дмітрія Володіхіна, закоханого у Алєксандра Нєвського