У 1661 році мешканці Могилева вирізали московський окупаційний гарнізон (6000 чоловік зарубали, втекло лише п’ятеро). Місто за цей вчинок отримало новий герб і здобуло від короля і великого князя Яна Казимира такі ж права, як і Вільнюс.
Курйозно, що анафему з Могилева московська православна церква і досі не зняла, тобто (за версією РПУ), жоден мешканець Могилева за три століття не потрапив до раю.
***
Детальніше:
У серпні 1654-го року московські війська підійшли до стін Могилева. Могилев не став захищатися і 25-го серпня відкрив ворота. Царським указом за містом залишали всі привілеї та Магдебурзьке право, яке місто мало у складі Великого Литовського князівства.
Спершу міщани навіть допомогли московському гарнізону під час тримісячної облоги Могилева від військ Януша Радзивіла. Але як тільки москалі відчули, що Могилев залишився за ними, ставлення до захопленого міста у них відразу змінилося. Місто було позбавлено усіх попередніх привілеїв і свобод.
Через 6 років терпіння міщан вичерпалося. У ніч на 1 лютого 1661 року, за секретною вказівкою магістрату, мешканці Могилева, у чиїх будинках проживали московські стрільці, винесли кремені з їхніх рушниць і дістали свою зброю з тайників. Міщани настільки ненавиділи оккупантів, що у всьому великому місті не знайшлося ні єдиного зрадника, який би повідомив московитам про підготовку повстання.
Вранці 1 лютого магістрату і почесні громадяни зібрались у Ратуші, з собою вони пронесли зброю, яку сховали під одягом, і стали чекати сигналу до початку повстання.
Московські солдати, як зазвичай, натовпами гуляючи по ринку, того ранку почали відбирати пироги у жінок, які торгували. На крики торговок з ратуші з великим мечем, який завжди орудував кат, вибіг бурмістр Язеп Леванович. Перехрестившись, з криком «Пора! Пора!» він кинувся на московських солдатів, а слідом за ним і решта громадян. Це і було сигналом до дії: відразу вдарив вічовий ратушний дзвін і дзвони Богоявленського братського монастиря, скликаючи громадян. По всьому місту мешканці нападали і були москву.
За три години семитисячий московський гарнізон було майже повністю винищено.
На знак вдячності за звільнення міста король подарував бурмістру Левановичу герб і нове прізвище Пора-Леванович, на честь його відомого кличу «Пора! Пора!», який став сигналом до повстання.
(Записки Игумена Ореста // Археографический сборник документов, относящихся к истории Северозападной Руси. Том 2.Вильна, 1867, СС. XVII-XIX https://www.sedmitza.ru/data/2015/12/09/1237992796/ASZR_2.pdf).
Ще:
«Ян Казимир у нагороду за особливу вірність королю і Речі Посполитій, виявлену монахами Буйницького монастиря під час Московського нашестя, і за повернення мирними засобами під королівську владу деяких жителів Білорусі, що перейшли на московський бік, у час свого перебування У Могилеві у 1664 році, звільнив від внесення 40 копійок грошей литовських, яких цей монастир платив за мелин».
У 1666 році до київського митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського звернулись мешканці Могилева з проханням про визволення їх від «неслушнаго у Москві публікованого прокляття».
(Археографический сборник документов, относящихся к истории Северозападной Руси. Том 2.Вильна, 1867. Стр 13. (Третья пагинация) https://www.sedmitza.ru/data/2015/12/09/1237992796/ASZR_2.pdf).
Київський митрополит Йосиф Нелюбович-Тукальський 14 лютого 1666 року дав могилевцям відпускну грамоту, якою звільнив від московської анафеми з таким формулюванням: «отримав лист про закляття від неналежного архієрея і прохаючих від того, у Москві публікованого прокляття, розрішення і пастырського благословіння…. Владою Пресвятого Духа, мені даного, від усіх архиєреїв неналежних, а найпаче Московських, у єпархію мою досить неслушне вдираючихся, обивателів могилевських звільняю і як від святійшого трону Константинопольського освячений пастир, тії прокляття московські ні за що важливе».
(Археографический сборник документов, относящихся к истории Северозападной Руси. Том 2.Вильна, 1867. сс. 79-80).
Отож, московську політичну анафему, накладену на білорусів, зняв українець.
Також це прецедент зняття вселенською патріархією анафем московської патріархії.