Дарма говорять деякі, що немає чуда в нашому житті! Диваки! Та всі ми є свідками неймовірного чуда, (в усякому разі це явище має його безсумнівні ознаки: воно суперечить природі і має містичні витоки...). Чудо зі знаком «мінус».
Всі знаємо, що Святий Людинолюбець Бог наш зійшов у світ і став людиною, щоб пролити Свою Кров для порятунку грішників. І у Крові Своїй та в Тілі Своєму незбагненно з’єднався з нами, створивши Святу Церкву.
І всі ми знаємо, що у Святій Апостольській Православній Церкві (у її відомій частині – в РПЦ), заснованій на безприкладній Божій любові, існує несамовита ненависть до нашої земної вітчизни - України. Погодьтесь, що є певна таки суперечність в тому, що джерело любові стало витоком ненависті.
Сьогодні вдовина лепта, зібрана у храмах РПЦ, іде на фінансування «православної» макулатури та електронної маячні, - для поширення «істин» про особливу безблагодатність української мови, боговідступництво, аморальність (і т.д.) усіх видатних діячів українського руху, і звичайно – про «не існування» України.
Хіба це не чудо?
«Відпадіння від любові – це самий печальний феномен у житті людини – говорить чудовий проповідник Іоанн Валентин Істраті: Разом з ним у душу при допомозі лукавого входить ненависть, тобто вбивство іншої людини». [1] А яке місце займає цей «печальний феномен» у житті РПЦ? І що ж тоді говорити про ненависть до цілого народу?.. Яке ще слово можна підібрати для характеристики «феномену», крім слова «геноцид»?
Проповідники ненависті – це вбивці. І як ми тепер (під час російської війни) бачимо на власні очі, це зовсім не метафора…
Усі народи, як відомо створені в результаті гріха (Буття 11:4-7), і тому жоден з них не має чим пишатися понад іншими. Але створені вони саме Богом, – а кожне творіння Його доцільне, досконале і має своє призначення. Тому, хто ворог цілому народу (хоч би й українському), той неминуче і богопротивник.
Правда, деякі «російськосвітовики» в азарті злоби говорять, що український народ створений не як і усі інші, – Благим Богом, а всемогутніми «жидомасонами». Чим відпадають від православної віри. Адже ми віруємо у Бога Вседержителя – творця всього видимого і невидимого… Хто навчає, що є ще й інший якийсь співтворець (як от – масони) – той впадає в мерзенну єресь богомілів, і відлучений разом з ними.
Більш досвідчені єретики обирають варіант розсусолювання про власну «любов» до України і українців. Тільки «Україною» російські православні спекулянти називають власну химерну вигадку, а «українцями» – купку політправославних зрадників і засланців. Примітивна підміна понять і фіґлярство – наївна схованка для «святої» злоби.
Хоч і не дуже дотепно, але ці єретики, принаймні, намагаються маскувати свою ненависть. Зазначимо, що ніколи б вони не мали ненависті до України, якби ще раніше не впали в обожнення Московщини.
А взагалі – що вони хочуть від нас? Як нам уникнути гніву священних україноненависників? Всього лише, виявляється, треба прийняти їх дивовижну віру в існування неповноцінних народів, - раціонально – абсурдний, наївний «православний» нацизм.
Причому ми маємо саме повірити, тому що їх доктрина не має (і не може мати) ніякого опертя на науку, докази розуму чи логічні аргументи. Це дійсно віра. Вони по суті, ввели до Символу віри новий догмат про «святоросійський» народ – любимчик божий, що Бог «обрав» їх для якоїсь величної, (їм самим незрозумілої) сотеріологічної місії. Причому – обрав за особливі заслуги, – адже вони (на відміну від гоїв), зберегли високі життєві ідеали!
І було за що обрати – адже цінності «російського світу» наскільки «унікальні», що аж подих перехоплює! До них відносяться: «релігійна віра, міжрелігійний мир, свобода і моральне самовдосконалення, самопожертва, міцна родина…» [2]
Але найголовніша «цінність» артикулюється максимально чітко: «російськість» [3]
Отже: «Вірую во єдиний російський суперетнос, до складу якого входять інші православні недонароди: передусім біло та малоросійський.
Захоплює. А особливо цікавить, – як можна умом доїхати до того, що одні народи можуть входити до складу інших? Незбагненно… Думається, це було одкровення, здобуте певно, під час тривалих медитацій над матрьошкою.
Але якщо ви сьогодні ще не готові прийняти всю повноту «істини», то націонал-православні єретики (подібно до практики вищезгаданих масонів), запропонують вам її «пом’якшений» варіант (який є безсумнівним блюзнірством) – «Вірую у триєдиний народ, – святу русь, що подібний Богу своєю триіпостасністю».
Про те, чи є де у світі ще якісь двоєдині, триєдині, чотириєдині (і т.п.) народи, російська православна фантастика, на жаль, примовчує. А шкода.
Покищо також, не розкривають карти у питанні, який народ відповідає якій іпостасі «російського бога». Хоча тут, власне, ніби і так зрозуміло: «батько» – певно, відповідає Білорусі (адже бацька Лукашенко покликаний саме серед них), «дух», швидше за все – Росії (у них з духовністю завжди набагато краще за інших), ну а Україні, скоріш, відведено роль «сина» (причому блудного) у «російському світі».
Єресь завжди абсурдна. Отож не будемо дивуватися тому, що віра «святросичів» перебуває у видимому антагонізмі зі здоровим глуздом.
…
Не було б жодної підстави для розмови про україноненависництво в РПЦ, якби його прояви залишались на рівні вуличного хама. Але тепер ідеться про те, що злоба вже не вважається за гріх, а зараховується у праведність! Торжество філетичних доктрин в РПЦ дає підстави говорити про всеохоплюючу універсальну віросповідну ненависть до України. За цим явищем стоять не чиїсь психоемоційні особливості а жахливе і огидне боговідступництво у межах РПЦ.
Не можуть останні часи обійтись без Великого відступництва. Варто бути пильними.
Іван Горобець